Як виселяли людей в рамках операції «Захід» на прикладі одного району Рівненської області

Як відомо, 21 жовтня 1947 року в західних областях України радянська влада провела операцію «Захід». Це була масова каральна акція, що полягала в примусовому виселенні тутешньої людності, щоб знесилити діяльність ОУН й УПА та тих, хто їм допомагав або співчував.

Виселенню підлягали за заздалегідь складеними списками члени родин оунівців та повстанців.

Основними організаторами і виконавцями операції були МГБ та МВД УРСР, а керував нею спеціально створений Оперативний штаб у Львові.

Загалом здійснити цю операцію планували впродовж одного дня – 21 жовтня 1947 року. Для цього у режимі таємності спланували все до дрібниць.

І хоча на сьогодні про операцію «Захід» відомо чимало, проте час від часу відкриваються нові подробиці. Зокрема, про її перебіг в колишньому Тучинському районі Рівненської області розповідає віднайдена в архіві УСБУ в Рівненській області Доповідна записка «Про підсумки операції з виселення родин учасників ОУН-УПА по Тучинському району Рівненської області».

Далі – текст доповідної записки, перекладений українською мовою.

Доповідна записка «Про підсумки операції з виселення родин учасників ОУН-УПА по Тучинському району Рівненської області»

По Тучинському району райвідділ УМГБ оформив на виселення 192 облікових справи.

Керівництво УМГБ Рівненської області та МГБ УРСР затвердило 156 справ, з яких за погодженням з керівництвом Управління намічено до виселення 130 сімей загальною кількістю 457 осіб.

Зазначені вище 130 родин, відповідно до складеного плану операції, мають бути вилучені з тих населених пунктів, що найбільше уражені бандитським елементом та бандпроявами (так «совєти» називали український національно-визвольний рух та його діяльність – прим. авт.).

Розподіл родин, що підлягають виселенню, такий:

1. Родини керівного складу ОУН-УПА – 17.

2. Родини нелегалів – 12 (число виправлено ручкою – прим. авт.).

3. Родини бандитів – 104.

(Вочевидь, у цьому розподілі допущено помилку, позаяк сума дорівнює 133, а не 130, як зазначено раніше – прим. авт.)

Щоб провести операцію, Тучинський райвідділ володів такими оперативними можливостями:

• оперативний склад райвідділу – 8 осіб;
• приряджений оперативний склад – 24 особи;
• оперативний склад районного відділу МВД та міліції – 13 осіб;
• військ МВД-МГБ – 153 особи, в тому числі офіцерського складу – 13.

Крім того, підлягало залученню до участі в операції:

• радянського партійного активу – 75 осіб;
• бійців винищувальних груп – 70 осіб.

На кожного оперативного працівника припадало по 3-5 родин, які він мав підняти й доставити на збірний та навантажний пункти.

Найменша віддаль до пункту навантаження становить 22 км для гужтранспорту і 40 км для автотранспорту. Варто зауважити, що більшість населених пунктів, в яких провадили операцію, розташовані від пункту навантаження на віддалі 30-45 км.

Складаючи план операції, керувалися вище зазначеними даними, а також даними керівництва УМГБ щодо автотранспорту, який мав нараховувати 8 студебекерів (мали прислати), 2 півторатонні автівки гарнізона, автівки тутешнього транспорту (4 автівки) і тутешнього гужтраспорту.

Таким чином, розроблений план передбачав використати для операції 11-12 автівок і 209 підвід гужтранспорту.

(Студебекер – вантажівка американського виробництва, яку під час Другої світової війни США поставляли за програмою Ленд-лізу своїм союзникам, зокрема, для СРСР. Після завершення війни Студебекери мали бути повернуті в США, але значна їх кількість залишилась в СРСР – прим. авт.).

Припускали, у першу чергу автотранспортом (вивезти – прим. авт.) 31 родину с. Дроздів, розташованого за 28 км від станції навантаження й опісля транспортувати родини зі збірних пунктів з найвіддаленіших сіл. Решта мали пересуватися гужтранспортом до місця навантаження.

Фактично, до моменту провадження операції, у розпорядженні райвідділу перебувало всього:

• Студебекерів – 5,
• Півторатонок – 2 (одна для зв’язку),
• Тутешніх автівок – 3.

Усього: 11 автівок (з яких могли брати участь безпосередньо у перевезенні 8 автівок).

Стан прибулих автівок:

• Студебекер ПЗ-ББ-15 – мотор справний, придатність шин 65%,
• Студебекер ПЗ-56-80 – технічний стан задовільний, придатність шин 50%,
• Студебекер ПЗ-56-79 – технічний стан задовільний, придатність шин 50%,
• Студебекер ПЗ-55-75 –технічно справна, придатність шин 45%,
• Студебекер ПЗ-55-79 – технічно справна, придатність шин 35%.

Півторатонки перебували у задовільному стані. Щодо тутешнього автотранспорту, придатність його не визначили.

Ці дані наведено для того, що, складаючи план, керувалися тим, що автотранспорт надійде придатним для експлуатації.

Однак, як показала операція, лише 50% зазначеного автотранспорту ледве зробили один рейс за всю операцію, причому він спричинив стільки неприємностей і таку плутанину, що коли б не він (якби про це знали завчасно), операцію можна було б виконати значно ліпше і в коротший строк.

Достатньо навести один такий факт: з населеного пункту Дроздів, розташованого від м. Тучин за 5 км, цей так званий автотранспорт рухався близько трьох годин до м. Тучин.

Усі підготовчі заходи провели вчасно. Операцію почали о 6 – 6:20 ранку 21 жовтня 1947 року згідно з вказівками, даними на інструктивній нараді.

Належало вилучити з 17 населених пунктів 130 родин з кількістю членів 457 осіб. Фактично вилучено 114 родин із 19 населених пунктів з кількістю членів родин 366 осіб, зокрема:

• чоловіків – 85 ос.
• жінок – 158 ос.
• дітей – 123 ос.

Під час операції цілковито не вилучено 23 родини, зокрема:

• не виявлено під час операції – 18 родин в кількості 48 осіб,
• не вилучено з оперативних та инших міркувань (хворі, старі, діти без дорослих членів родини тощо) – 5 родин в кількості 24 особи.

Під час операції й доставляння до місця навантаження втекло 32 особи, зокрема:

• чоловіків – 16 ос.
• жінок – 11 ос.
• дітей – 5 ос.

З числа втікачів ужитими заходами затримано 8 осіб.

Недовиконаність плану вилучення на 16 родин пояснювано тим, що деякі оперативні робітники несумлінно поставилися до виконання доручених їм завдань, попри надавану їм систематичну допомогу з боку керівних оперативних робітників. Старший оперативний уповноважений Тучинського райвідділу МГБ капітан Столяров, що працював по селу Шубків, мав вилучити 7 родин в кількості 20 осіб, натомість вилучив лише 7 осіб, з яких в дорозі втекла одна особа.

Унаслідок несумлінного ставлення до роботи, за пиятику й дезінформацію, за неробство, відсторонено від роботи й переведено на иншу дільницю ст. о/уповноваженого РВ лейтенанта Руденка.

По селу Матіївка належало вилучити 7 родин в кількості 22 особи. Операцію провадив мол. лейтенант Сігалов (приряджений), який вилучив лишень 3 осіб.

Відсутність під час операції значної кількості родин, що підлягали вилученню, пояснювано передусім балакучістю деяких робітників із радянсько-партійного активу, яким довели до відома про день операції на інструктивній нараді в РК КП(б)У. Це призвело до того, що низка родин, дізнавшись про прийдешню операцію, заздалегідь сховалися і на їхній розшук згаяно багато цінного часу.

Одразу ж після інструктивної наради, проведеної в РК КП(б)У, ввечері, напередодні операції, секретар Тучинської сільради Петренко, нетверезий бувши, заявляв, що робота, яку провадять радпартактив та «стрибки» щодо мобілізації підвод, пов’язана не з вивезенням дров і хлібопоставки, а з майбутнім вивезенням людей. Те саме казав зав. Райфо Куришко та инші. Щодо цих фактів триває розслідування з метою виявлення першоджерела.

Негативно вплинула на весь хід операції та її підсумки непридатність наданого автотранспорту, який у перші ж години операції на 50% вийшов з ладу.

Рештою транспорту, через його поганий стан та бездоріжжя, вдалося зробити лишень один рейс.

Вислані додатково (на прохання уповноваженого по району) 5 автівок прибули з настанням темряви і також змогли зробити лишень один рейс.

Унаслідок вище зазначеного, автотранспортом заледве вдалося переправити всього близько 30% піднятих сімей (замість 70-80%), а тому з віддаленіших пунктів довелося транспортувати родини гужтранспортом, що значно обтяжило й затримало всю роботу, а також спричинило багато втеч у дорозі до станції навантаження.

Унаслідок вище зазначених та инших причин виникло таке становище, за якого не було жодної можливості вивільнити хоч би незначну частину оперативного складу, з допомогою якого можна було би поповнити забраклу кількість родин за рахунок резерву.

Достатньо зауважити на тому факті, що перша партія гужтранспорту прибула на станцію навантаження лишень о 22 годині та закінчила здавання тільки о другій годині ночі.

Упродовж всього часу провадження операції бандпроявів не відмічено, а також при обшуках нічого цінного з оперативної точки зору не виявлено.

Кінець доповідної записки.

Як свідчать записи вкінці, підписати цей документ мали начальник Тучинського районного відділу МГБ капітан Краснопьоров та уповноважений по району підполковник Жежерун. Їхніх підписів, одначе, немає. Натомість є реєстраційний номер та дата доповідної записки – № 943 від 23 жовтня 1947 року.

Попри відсутність підписів, гадаю, написаному можна вірити. Адже, навряд чи такі подробиці вигадують або описують без потреби. Тим паче, документ має гриф «цілком таємно».

І хоча у цій доповідній записці багато цікавого, варто звернути увагу на такі речі:

• у виселенні людей брав участь радянсько-партійний актив, а не лише військовики;

• у виселенні людей брали участь винищувальні групи (так звані «стрибки»), що їх створювали з місцевого люду, зокрема, з колишніх повстанців, які покаялися перед радянською владою, та з її прислужників;

• існував резервний список людей, яких могли виселити, якщо буде потреба заповнити недобір з основного списку.

Принагідно зазначу, що з Тучина виселили і мою прабабусю Мельник Теклю Євсеївну, 1884 р.н., та її дочку (мою двоюрідну бабусю) Мельник Катерину Костянтинівну, 1926 р.н. Одначе строк виселення стали рахувати не з 21 жовтня 1947 року, а назавтра, – з 22-го числа. Схоже, за логікою «совєтів», 21 жовтня ті ще перебували на волі.

Як вказано у листі УМВС України в Рівненській області, який я отримав у відповідь на свій запит, перелічених родичів вислали в Омську область на 10 років як членів родини учасника ОУН (Мельника Андрія Костянтиновича – сина Теклі та брата Катерини).

Перебуваючи на спецпоселенні в місті Омськ, 1949 року Текля померла. Натомість Катерину звільнили зі спецпоселення аж у червні 1956 року.

Використані джерела.

1. УСБУ в Рівненській області, фонд 29, опис 7, пор. 14, арк. 109-112.

2. Лист УМВС України в Рівненській області від 09.07.2015 № 1/3350.