З-за парти в табори: про зрепресованця з Рівненщини

Він щойно почав навчатися у дев’ятому класі, коли його заарештувало МГБ. Під час розслідування чекістів цікавила належність юнака до українського підпілля. Поза тим, об’єктом зацікавленості став лист, що його хлопець написав подрузі свого дитинства.

Цим заарештованцем був Тивончук Сергій Костянтинович, 1930 року народження, уродженець і мешканець м. Тучин Рівненської області, українець, учень Тучинської середньої школи.

05 вересня 1948 року на вимогу працівників Тучинського районного відділу МГБ Рівненської області Тивончук С.К. написав пояснювальну записку, в якій виклав автобіографію.

Поза тим, його допитав помічник оперуповноваженого лейтенант Гарбузов.

Назавтра хлопця офіційно заарештували.

За кілька днів справу передали в «область» – 08.09.1948  її до свого провадження прийняв розслідувач слідчого відділу УМГБ Рівненської області молодший лейтенант Дєгтярьов.

– Вам пред’явлено для впізнання лист, який написано 22 червня 1948 року і почато словами: «Привіт із Тучина…» Хто написав цей лист? – запитали хлопця під час допитування 08.09.1948.

Допитували його двоє: вже згаданий Дєгтярьов та помічник обласного прокурора у спеціальних справах юрист Єльчищєв.

– Пред’явлений мені лист, який датовано 22 червня 1948 року і почато словами «Привіт із Тучина» написав особисто я для Трохимчук Раїси Кіндратівни. Цей лист я поклав до поштової скриньки, а зараз бачу в органах МГБ, – відповів хлопець.

Трохимчук Раїса Кіндратівна була сусідкою Сергія, яку він знав ще з дитинства. Радянська влада виселила її у Красноярський край СРСР за те, що батько дівчини належав до українського підпілля.

У червні 1948 року Сергій отримав від Раїси листа. Прочитав і спалив, оскільки лист був антирадянського змісту. Проте відповідь таки написав – також антирадянського змісту. І надіслав дівчині. Якимось чином цей лист потрапив до рук чекістів.

Під час розслідування Тивончук С.К. заперечив свою належність до Організації Українських Націоналістів (ОУН).

У дійсності ж хлопець належав до ОУН, щоправда, до юнацької, яку ще називали «Юнаки». Перебував у ланці, яку очолював Стадник Ростислав Федорович, 1929 року народження, уродженець м.Тучин. Розслідженням у справі цього, однак, не з’ясували.

Зізнався Сергій лише в тому, що підтримував зв’язок зі своїм двоюрідним братом Величком Василем Йосиповичем, 1925 р.н., який перебував у підпіллі, мав псевдо «В’юн» і загинув 1946 року. Вочевидь, це зізнання Величкові вже нічим не загрожувало.

Зустрічаючись із Сергієм, Василь давав йому для прочитання листівки, розповідав про історію України. Сергій же сповіщав повстанця про ситуацію в містечку. Зв’язок між хлопцями тривав до загибелі Величка. А сталося це так.

17 червня 1946 року агент Тучинського відділу МВД «Вітер» повідомив, що на хуторі Полівці переховуються три повстанці. Відтак, 19.06.1946, внутрішні війська МВД, винищувальний батальйон та оперативний склад Тучинського райвідділу МВД прочесали хутір.

Опівдні у клуні Струка Пилипа Федоровича виявили повстанців, озброєних й вбраних у військовий одяг. Одного бійця внутрішніх військ повстанці застрелили, коли той заходив до клуні. Забравши у нього автомат ППШ, вони побігли за клуню і кинулися в посіви жита.

Їх переслідували на віддаль трьох кілометрів і, зрештою, убили двох – Величка В.Й. та Німковича Зіновія Архиповича, 1921 р.н., уродженця м. Тучин, псевдо «Нестойко». Третьому ж повстанцеві вдалося втекти.

– Кого ви знаєте ще з учасників банди ОУН, окрім Величка Василя? – Дєгтярьов і Єльчищєв допитували Сергія далі 08.09.1948.

– Я знав із учасників банди ОУН лише Величка Василя. На зустріч зі мною він приходив завжди один.

– Кого ви знаєте із учасників банди ОУН, які діють нині?

– Із учасників банди ОУН, які діють нині, я нікого не знаю, – зазначено відповідь Сергія.

– Кого ви знаєте із мешканців м. Тучин або інших сіл, які вороже налаштовані до радянської влади і мають зв’язок з учасниками банди ОУН?

– По суті запитання відповісти нічого не можу, позаяк із мешканців м. Тучин, а також інших сіл, які вороже налаштовані до радянської влади і мають зв’язок з учасниками банди ОУН, я нікого не знаю, – записано відповідь Сергія.

Під час розслідування сталося непорозуміння. Річ у тім, що допитували Тивончука С.К. російською мовою; документи слідчої справи також написано російською. Отож, прізвище Сергія цією мовою треба писати як «Тывончук».

Однак в деяких документах, які хлопець написав власноруч, зазначив себе російською як «Тивончук». Зауваживши розбіжність в написанні прізвища, розслідувач Дєгтярьов запитав про причину цього.

– Я українець, навчався в українських школах, а тому українські букви плутаю з російськими буквами, через що замість російської букви «Ы» пишу букву «И», – зазначено відповідь Сергія у протоколі допиту від 09.09.1948.

Цього ж дня розслідування завершили, а 14.09.1948 затвердили звинувальний висновок.

У ньому Тивончука С.К. звинуватили за статтею 54-10 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР, що передбачала покару за «пропаганду або агітацію, яка полягає у заклику до повалення, підриву або послаблення радянської влади чи до вчинення окремих контрреволюційних злочинів, а також за розповсюдження чи виготовлення або зберігання літератури того самого змісту».

Кажучи простіше, звинуватили в антирадянській пропаганді й агітації.

Зважаючи на те, що наявний у справі речовий доказ (лист Раїсі) з оперативних міркувань не можна було використати в суді, то справу скерували на розгляд Особливої Наради при МГБ СРСР.

04 грудня 1948 року Особлива Нарада постановила заключити Тивончука С.К. у виправно-трудовий табір строком на 5 років за «укладення і розповсюдження листів антирадянського змісту».

Відповідно до висновку Прокуратури Рівненської області від листопада 1989 року Тивончука Сергія Костянтиновича зреабілітовано.

Використані джерела:

1. ДАРО, фонд № Р-2771, опис № 2, справа № 886.

2.  УСБУ в Рівненські області, фонд № 29, опис № 15/12, арх. № 29, том 3, арк. 109-111.