«Добрєйший чоловік» Микола Сорока рівненському журналісту: Вам треба ще жить… [ексклюзивна розмова]

ПОЧАТОК МАТЕРІАЛУ ДИВІТЬСЯ ТУТ: Як у рівненському «воднику» нового ректора обирали: фоторепортаж

Нарешті вдається зблизька сфотографувати Миколу Сороку, який тепер, як справжній європейський чи американський політик ходить між працівниками університету, вітається перемовляється, жартує... (в перерві, під час якої делегати виборної конференції отримують бюлетені для таємного голосування за нового ректора).

Помітивши журналіста, що клацає фотоапаратом і засліплює спалахом, йде до мене.

– Ви мене питаєте? Ви мене хочете фотографувати чи ні? – це Микола Сорока досить м’яким тоном.

– Так, – кажу, спочатку не зрозумівши про що мова.

– Ми ж нормальні люди, ну для чого ж… треба завжди щоб була порядність, – після цих слів пана Сороки розумію, що до європейського чи американського політика ще далеко.

Такий політик або чиновник, як мінімум знає законодавство, а воно й в Україні гласить, що в громадському місці не потрібно питати дозволу на фото чи відеозйомку/

А якщо це стосується публічної особи, якою безумовно є депутат облради, кандидат в народні депутати і керівник державного університету – то й поготів. Та в суперечку не вступаю – випала рідка нагода безпосередньо задати кілька запитань одному з найбільш закритих політиків.

Спілкування тривало 4 хвилини 20 секунд :) Потім вдалося ще за 32 секунди задати одне запитання.

– Микола Петрович, скажіть, а якщо ви станете народним депутатом, то як будете програму розвитку університету виконувати? (кандидатом в ректори запропонована дуже масштабна програма розвитку університету до 2020 року – авт.)

– В нас є певні домовленості. Буду програму я виконувати сам.

– Будучи депутатом?

– Будучи депутатом.

– Але ж колектив тоді (в разі народного депутатства Миколи Сороки – авт.), очевидно, буде змушений нового ректора обирати?

– Коли виберуть мене ректором, тоді будемо спілкуватися. А зараз ви тільки шукаєте якісь крючки, десь щось ви піарите. Ну ви ж розумні хлопці. Вам… нам… треба ще жить і довго дивитись людям в очі. Хіба це все на гадості робиться?

– Які гадості?

– Ну такі, які ви часом викидаєте. Так не можна.

– Які гадості? Дивіться, от я, як журналіст, не можу до вас добитися. Це добре, що зараз вдалося. У вас є якісь телефони чи прес-служба?

– А якщо я знаю про те, що все що ви робите, воно все направлене проти.

– Проти кого?

– Я так думаю, що проти країни. У мене таке враження складається.

– Не думаю, що ви настільки вивчили те, що я роблю, інакше ви так не говорили би.

– Я просто бачу по матеріалах, які ви друкуєте. Я так думаю, що нам треба сьогодні створити нормальний корпус депутатський, щоб прийшли люди, які можуть щось зробити. Не махають прапорами… Я, може, сильніше за когось вболіваю за Україну. Воно в мене тут, – показує на груди.

– Ну от дивіться. Я, як звичайний громадяни дивлюся, що у вас є машина, яка коштує мільйон гривень, а ви працювали на посадах не підприємницьких – державним службовцем. Мене цікавить, як так вдалося заробити? (обличчя Миколи Сороки, після цього запитання, з розслабленого і ледь роздратованого стає суворим, а погляд жорстким  – авт.)

– А ви мене запитайте.

– От я вас і питаю.

– Але я вам пояснювати не буду, тому що ви знову таки копаєтеся в грязі. (Виходить, що платнику податків цікавитись звідки мільйони у скромного чиновника – це копатися в бруді? Якщо логічно мислити, то важливіше не створювати такого бруду, щоб ніхто в ньому не копався  – авт.).

– Якби я копався, я би вас не запитував. (Маю на увазі, що якби моєю метою було очорнити людину, то який тоді сенс із нею спілкуватися – авт.)

– Це машина моя. Зароблена. Я продав квартиру, яку я отримав.

– Але у вас ще дві квартири і три будинки, окрім цього.

– Та що ви кажете? Де?

– Та у вас в декларації зазначено (Переглянути декларацію Миколи Сороки).

– Три будинки. Де три будинки?

– Три будинки на вас в декларації. Ви ж самі подали її до ЦВК.

– Те що три будинки… То померли тато й мама і на мене переписали. І в селі в тому числі.

– Це той будинок, що 700 квадратних метрів, переписали? (два інших – 389,2 кв. м. та 141,7 кв. м. теж не надто схожі на старі сільські будиночки – авт.)

– І в селі в тому числі. То тата. Батька. Там живе моя сім’я, дочка… Ну добре. Вам дуже багато я уваги приділив, – повертається йти.

– Можливо, залиште телефон, щоб коментар у вас можна було взяти. Ви ж публічна особа.

Розвертається назад:

– Мої телефони скрізь є. Можете взяти в інтернеті… Я напрасно до вас підійшов, тому що у вас… щось є таке. Хотілося би з вами більш детальніше поговорити, щоб ми після всього цього стали друзями.

– Скажіть, хіба я задаю якісь ненормальні запитання, для суспільства, яке живе в бідності і якому цікаво, як так можна заробляти, будучи чиновником?

– Добре, я проголосую, – ігнорує і йде в бік, де видають бюлетені.

– То телефон ви не дасте?

– Будь ласка, в приймальні беріть, – але все ж розвертається в півоберта і швидко кидає (якби не диктофон, то не встиг би записати).

– Я даю свій телефон навіть виборцям: 067-670-90-80 (раз сам Микола Сорока сказав, що дає телефон виборцям – то прошу виборців користатися. Як каже Микола Петрович, я за відкритість і прозорість – авт.)

Кінець розмови.

Через хвилин десять, коли Микола Сорока проходить повз, кидаю:

– Микола Петрович, ще одне запитання. Скажіть, чому безальтернативні вибори? Чому тільки ви один кандидат?

– Є процедура... Хто подає заяву, хто не подає…

– А я тут спілкувався, люди кажуть, що бояться подавати…

– Та чого там мене боятися? – моментально розквітнув задоволеною посмішкою в.о.ректора. – Чого там мене боятися? Я нормальний чоловік... Добрєйший чоловік.

 ПОЧАТОК ТЕМИ ТУТ: Подвійна ставка рівненського чиновника-мільйонера, «друга, соратника і брата» Миколи Сороки