Безнадійно і безвідповідально: про бурштинокопачів

Я вчора була на Поліссі. Я не люблю знати про те, що там відбувається з чуток. І я збираю думки цілий день, бо вони біжать в різні боки. 

Заїхали в далеке село. Тримали пломби, стискаючи зуби і рахували машини фішкарів, що стоять на стрьомі. Там миють давно. Але людям ніби бракує задору на агресію. Сваряться, але дають і на них посваритись. Кажуть, мєнтам не платим, бо ми проти корупції.

Отак. Перемивають ліс, розуміють, що шкодять, розуміють, що скупи платять кому треба, розуміють, що самі – джерело корупції, не платять, бо і так заробітків немає, але кажуть, що проти корупції. Такий собі кривий зраджених цінностей жарт. 

Посміюються з того – хто в вуса, хто в ріденьку бороду, хто схмелілою, хто втомленою посмішкою. Б‘ють комарів на затертому камуфляжі, приговорюючи «бач які дракони ті наші москіти», і говорять про політику, свою бурштинову. Мовляв, людського там мало лишилось, все в депутатів і тих бандитів, яких ті прислали. Та й правди нема, кажуть.

І тягнуть тобі морозиво і горілку хлопцям щоб миритись, бо ж кричали матом, які всі журналісти не такі, бо правди їхньої, тієї, що справжня не кажуть. І поки ти крутиш телефон, щоб хоч щось зняти, наливають і випивають, і хочуть уже відвертості.

Кажуть, гроші всі в гральних автоматах в райцентрі просиджують, бо ж азарт. І плюються в бік тих, хто ті автомати поставив і заробляє, відбираючи в них зароблене по коліна в воді. І просять, щоб зробила щось, щоб ті гральні зали прикрити, бо самі не впораються, підуть і просадять.

І так воно, зараза, боляче те все. Так, зараза, безнадійно і безвідповідально. Нема того блиску в очах від блиску грошей швидких. Приходять усвідомлення потроху. І їм треба реабілітація. І рятувати їх треба. І тим «самі винні» себе не заспокоїш.