Як медицина стала справою мого життя

Якщо говорити відверто, то я не хотів бути лікарем.

У нашій родині лікарів не було. Але після восьми класів у школі так склалось, що я все-таки вступив до медколеджу. І до кінця другого курсу мені, як не дивно, медицина сподобалась.

Чи не головну роль у цьому зіграли мої викладачі, які зуміли відкрити мені медицину по-особливому. Потім була армія. Служив я у Грузії фельдшером. І ви знаєте, тоді, мабуть, і відбувся той переломний момент – я полюбив медицину всім серцем.

Чому став гінекологом? Навіть не знаю. Після закінчення Чернівецького медичного інституту запропонували вступати на магістратуру по гінекології.

Хоча десь у глибині серця хотів бути кардіохірургом. Але обставини склались по-іншому. Було місце саме на гінекологію. І оскільки я вчився добре, то мені його і запропонували. Я погодився. Абсолютно про це не шкодую.

Мені неймовірно щастило – в моєму житті було багато гарних вчителів.

В Чернівцях у мене викладав майбутній президент Української асоціації репродуктивної медицини Олександр Михайлович Юзько. Він був керівником моєї кандидатської роботи, а нині – докторської.

Але ми з ним познайомились ще тоді, коли я був просто студентом, а він тільки почав працювати на посаді завідувача кафедри у Чернівецькому інституті. Ось так нас доля звела. І нині ми по життю йдемо пліч-о-пліч.

В моє професійне становлення значний внесок зробив і Роман Михайлович Ніцович. Вже покійний перший головний лікар міського пологового будинку Михайло Петрович Галенда був керівником моєї інтернатури.

Справжній професіонал не тільки створив та довів до пуття цей заклад, а й передав мені чимало професійних навиків. Відмінний спеціаліст та прекрасний чоловік, який, на жаль, передчасно пішов з життя.

Наставник – людина дуже важлива в кар’єрі медика. Брати приклад з кращих, бути прикладом для молоді. Ці принципи прищепили мені мої вчителі і я передаю цю науку молодим спеціалістами. Бо медицина – це не захоплення, не професія, це покликання і справа всього життя.