Перешкоджання журналістській діяльності по-рівненськи

– Рот закрила, дістали телефони, стерли відео.

– Ти будеш мене бити?

– Тебе нє. Хлопців – так.

Їх двоє, вони в балаклавах. В ста метрах їх більше двох сотень...

– Я своє одвоював, – дістає з кишені корочку УБД, – ви тут можете остаться. Це ясно?

Такий діалог з бурштинокопачами оприлюднила журналістка Інна Білецька у квітні 2016 року.

«Двоє нападників переслідували кореспондента, а інший за допомогою газового балончика завдав тілесних ушкоджень оператору, погрожуючи предметом, схожим на вогнепальну зброю. нападники наздогнали оператора і, погрожуючи зброєю, почали бити по голові», – у травні 2016 року повідомляла рівненська поліція про напад на журналістів телеканалу ICTV під час зйомок поблизу Зірненського спиртзаводу.

«Коли ми приїхали на вулицю, одразу заїхала одна автівка – перегородила нам дорогу, потім друга автівка зробила те ж саме. Неможливо було рухатися далі», – пригадує журналістка програми «Стоп Корупції» Лілія Ткачук, яка у березні 2016 року знімала сюжет на Рокитнівщині про статки голови місцевої райради.

«Він ззаду охопив мене рукою за шию. Я в цей момент проводив зйомку, тож не бачив його обличчя. Взяв камеру, повернув її на себе, спереду, ніби робив селфі», – оператор телеканалу «Рівне-1» Артем Лаговський рік тому пригадував інцидент, через який поліція у 2015 році відкрила кримінальне провадження по 171-ій статті ККУ – перешкоджання журналістській діяльності.

За всіма цими випадками перешкоджання професійній діяльності журналістів у 2015-2016 роках були відкриті кримінальні провадження (інцидент, який стався з Інною Білецькою, вивчали житомирські поліцейські, адже трапився він на Житомирщині – авт). Проте жоден з цих випадків не отримав свого розв’язку у суді, бо провадження закривалися на етапі досудового розслідування.

В поліції Рівненщини не знайшли часу, щоб детально пояснити представниці ІМІ, чому усі провадження були закриті. Тут обмежилися сухою відповіддю на запит: «У 2016 році слідчими підрозділами Головного управління Національної поліції в Рівненській області до ЄРДР внесено та розпочато досудове розслідування 5 (п’яти) кримінальних проваджень з попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ст.171 КК України «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів».

У зв’язку із встановленням під час досудового розслідування відсутності складу кримінального правопорушення, зазначені кримінальні провадження закрито».

Те ж стосується і 2015 року, коли єдине відкрите кримінальне провадження по 171-й статті ККУ (щодо перешкоджання знімальній групі телеканалу «Рівне-1» – авт.) було також закрите.

«Поліція часто ставиться до перешкоджання журналістській діяльності як до малозначимих справ, – коментує медіа-юристка Людмила Опришко. – Нібито якоїсь суттєвої шкоди не завдано, тому немає складу кримінального правопорушення».

Загалом ситуація по Україні щодо захисту прав журналістів не така сумна, як на Рівненщині. У 2016 році до суду були скеровані 12 кримінальних проваджень щодо злочинів, скоєних відносно журналістів, йдеться у відповіді Генеральної прокуратури на запит ІМІ.

Загалом минулого року в Україні, за даними Генпрокуратури, були зареєстровані 222 кримінальних правопорушення вчинених відносно журналістів.

«Якщо оцінювати цифри лише 2016-го року, то, звісно, зовсім мізерний відсоток справ дійшов до суду, – каже юрист ІМІ Максим Ратушний. – Проте, якщо порівнювати з попередніми роками, то незначне збільшення справ, які доходять до суду, є».

Водночас юридичний відділ Інституту масової інформації за підтримки Офісу Ради Європи готує низку змін, які стосуються статей Кримінального кодексу України щодо перешкоджання журналістській діяльності – 171-ї та 345.1. Зокрема, планується вилучити зі статті 171 кримінальну відповідальність за незаконну відмову на запит журналіста.

«Це спричиняє бюрократичну тяганину в Нацполіції. До того ж суспільної небезпеки і злочину, відповідно, в таких випадках зазвичай нема», – каже юрист ІМІ Роман Головенко.

Про рівненських «гієн» у журналістиці та солідарність

Якщо перешкоджання роботі журналістів на Рівненщині у 2015-2016 роках сприймалося медіаспільнотою досить однозначно (обурення діями нападників та підтримка колег, які постраждали), то події початку 2017 року продемонстрували справжній ментальний розкол.

Приводом стало дослідження журналістами резонансної закупівлі, під час якої місцева сільрада переплатила фактично одному підприємцю, за товар, близько трьохсот тисяч гривень.

У перших числах січня 2017 року знімальна група ТСН відправилась до підприємця, який і продав техніку громаді. Чоловік, який пізніше представився поліції Миколою, намагався виштовхати журналістку і оператора з приміщення, вказаного як місце здійснення діяльності підприємця. Після того як камера була увімкнена, чоловік продовжував свої агресивні дії. Про це повідомила кореспондентка «1+1» Анна Махно.

Журналістка викликала поліцію, відкрили кримінальне провадження.

Після цього на журналістку обрушується шквал критики з вуст головного редактора місцевого Радіо Треку Миколи Кульчинського в авторському матеріалі Гієни у Бабині – до і після Різдва.

«Ніякого нападу – не було», – робить висновок Микола Кульчинський, адже на відео не видно значного фізичного контакту. Також звинувачує журналістів у цькуванні посадовців сільради, щодо дій яких відкрили кримінальне провадження, та підприємців, які, мовляв, тепер змушені ледь не закриватися через ці викриття. У саркастичному тоні порівнює зі зграєю гієн, «яка разом заганяє і рве на шматки безпорадну жертву».

«У Бабині вони атакують практично безневинних і, за великим рахунком, цілком порядних людей, які просто стали жертвою незалежних від них обставин», – підсумовує свій матеріал Микола Кульчинський.

Допис редактора підтримують в коментарях деякі колеги з різних ЗМІ. Анна Махно з прикрістю розповідає кореспондентці ІМІ, що, на жаль, інцидент не вдалося зафіксувати з самого початку, адже камера спочатку була вимкнена.

Критикам відповідає на своєму фейсбуці: «Для когось, можливо є нормою, що під час виконання своїх професійних обов’язків журналіста, на вас налітає агресивний невідомий чоловік, перешкоджає увімкнути камеру, намагається штовхати за барки з вигуками «ви тут знімати не будете!!!», у відповідь на просте запитання чи не знає він чи десь тут продається оргтехніка, комп’ютери».

Деталі інциденту – в сюжеті ТСН.

Ведуча в сюжеті озвучила інцидент із перешкоджанням як напад на знімальну групу ТСН, яку під час зйомки атакували.

Цей випадок активно обговорювали журналісти у закритій медіа-групі.

«Згоден, що ведуча ТСН, здається, дещо згустила барви, але: ви судите лише по тому, що потрапило на камеру - це раз, по-друге - якщо на камеру кидається людина - перешкоджаючи і намагаючись вдарити по камері чи відштовхнути, то це вже перешкоджання журналістській діяльності - злочин, передбачений статтею 171 ККУ (читайте і вивчайте). Не потрібно чекати поки тобі поламають камеру чи носа, щоб викликати поліцію. Це з міліції походить таке, що раз немає трупа, то немає злочину. Або раз немає ушкоджень - то немає нападу. І коли ще таку єресь републікують журналісти - це невігластво чистої води. Для прикладу: Якщо я плюну вам в обличчя і дам копня під дупу - то у вас теж не залишиться ніяких ушкоджень», – коментує в дискусії у соцмережах звинувачення Миколи Кульчинського на адресу журналістки головний редактор інтернет-порталу «Четверта влада» Володимир Торбіч.

А спецкореспондентка телеканалу «Інтер» Інна Білецька, на знак солідарності з колегами, яких звинуватили у цькуванні, визнає – «Я гієна».

«Я з вами однієї крові. Я буду гієною для тих, хто набиває шлунки, нарощує м`язи і вирощує дупи на вкраденому в пенсіонерів і хворих дітей», – пише Інна Білецька у своєму блозі.

«Я з вами однієї крові. Я буду гієною для тих, хто набиває шлунки, нарощує м`язи і вирощує дупи на вкраденому в пенсіонерів і хворих дітей», – пише Інна Білецька у своєму блозі.

До слова, Радіо Трек, головний редактор якого звинувачує журналістів у надмірній прискіпливості до теми витрат бюджетних коштів, без конкурсу отримує найбільше коштів від структур Рівненського міськвиконкому за свої ефіри. Сам головний редактор у недавньому минулому був членом цього міськвиконкому, а його дружина працює заступницею міського голови Рівного.

У січні 2017 року рівненські журналісти змогли продемонструвати і свою згуртованість, подарувавши депутату міськради «хрест» через тиск на колег.

«Придбав собі бронежилет», – журналісти про безпеку

З якими перешкоджаннями та небезпеками у своїй діяльності зіштовхуються рівненські медійники? Про це ІМІ запитало у кількох журналістів, які викривають корупцію та правопорушення.

Дмитро Бондар, журналіст Рівненського агентства журналістських розслідувань:

Як журналіст я стикався, як з фізичним перешкоджанням у доступі до приміщень суб`єктів владних повноважень, так і у доступі до інформації. Останнє трапляється доволі часто – інформацію не надають. Яскравий приклад – результати атестування поліції. Частина управлінь надіслали у відповідь довжелезні таблиці, частина, посилаючись на різноманітні причини не надали інформації. Це однозначно перешкоджання.

Сил і часу часто не завжди вистачає для того, щоб отримати інформацію через суд чи навіть просто кожного разу писати скарги, ефективність яких – неоднозначна.

Прикладів, доведених до кінця справ по 171 статті, ані у мене, ані у моїх колег я не зустрічав. Їх просто закривають і порушники не несуть жодного покарання. Тому у нашій країні захищеним себе почувати журналіст, на мою думку, не може.

Дмитро Леонтіюк, журналіст телеканалу «Рівне-1»:

Як журналіст убезпеченим себе не почуваю, адже завше можуть бути невдоволені. Спокійніше, звісно, коли маєш чисту совість і дотримуєшся професійних стандартів... Адже говорячи виключно правду – завжди є аргументи в суперечці.

Якщо говорити про фізичну безпеку – правила прості і загальновідомі: береженого Бог береже.

У місцях, де може бути небезпечно – краще мати при собі засоби активного і пасивного захисту. А також навички і вміння ними користуватись. Особисто я придбав собі бронежилет і засоби активного самозахисту. Навички володіння останніми – постійно підтримую і вдосконалюю.

Але головне – бути психологічно готовим до екстримальної ситуації.

Інна Білецька, спецкореспондентка телеканалу «Інтер»:

Слідчі – теж люди. У них теж сім`ї, які треба годувати і комуналка, за яку треба платити. На кожному з них висить більше сотні кримінальних проваджень, і жодної мотивації займатися ще й журналістами, які добряче полоскотали нерви під час атестації у слідчих немає. Більшість з них не знають про існування статті 171 в новій редакції і не здатні ставити правильні питання на допитах, правильно визначати склад злочину. Більшість з них вважають журналістів піарщиками, і більшість з них, при нагоді, з великим задоволенням вчинили би як ті, на кого в поліцію скаржаться журналісти.

Що таке порушене кримінальне провадження по статті 171 ККУ? Це кілька місяців млявого розслідування і закриття провадження. Так і не інакше. Щоб когось за тією статтею судили, треба, щоб у постраждалого журналіста в голові стояли металеві пластини, увесь інтернет облетіли фотографії з його побитим тілом в якійсь лісосмузі, і він зрештою, на одній нозі приходив на допити. І то не факт, що слідчі зможуть пов`язати це з його професійною діяльністю.

Навіть якщо будуть мати тридцять свідків і сотні скрінів з погрозами. Так є. Журналістів надто не люблять, щоб намагатися їх захищати. А ті, хто перешкоджає і погрожує, мають можливості – адміністративні і фінансові – залишатись безкарними.

Чи почуваюся я захищеною? Ні. Якщо мене хтось захищає – це аж ніяк не українське законодавство і не українська правоохоронно-судова система. Страшно? Часом так. Особливо, страшно, бо велика кількість колег готові джинсувати і роботи заказухи, і не готові ставати на захист наших спільних прав.

Юрій Дюг, журналіст, виконавчий директор ГО «Антикорупційний моніторинг»:

Періодично стикався з небажанням чиновників надавати інформацію. В тому числі й у відповіді на запити. Правда ніколи через це не судився. Знаходились інші методи громадського тиску. Востаннє мої запити дублював народний депутат Остап Єднак. Коли начальник СБУ Рівненщини не надав йому інформацію – Остап поскаржився в апарат ВРУ. На начальника СБУ потім складали протокол про вчинення адміністративного правопорушення. Правда, міський суд став на сторону СБУшника і протокол скасував.

Тим часом захищеним не почуваюсь. Власне, відчуття безпеки зараз навіть менше ніж до 2014 року. А що думати. Коли керівники силових структур в непублічному спілкуванні зізнаються, що знають де і з ким я зустрічаюсь і з ким і про що говорю. Але боятися тут нічого. Бо на нашому боці правда, тому ми сильніші. Ну і звісно повна публічність дій. Значна підтримка людей – захищає в першу чергу.

Іван Марчук, журналіст телеканалу РТБ:

Найчастіше перешкоджання, якщо це можна так назвати – це небажання посадових осіб давати коментар. Жорстка заруба в мене була в минулому році з начальником ЖКП «Західне» Миколою Тарасюком, коли він в себе в кабінеті почав мене виганяти і клясти, що всі журналісти такі-сякі. До рукоприкладства не дійшло, звісно, але злий він був дуже. При чому, абсолютно безпідставно, бо я навіть хотів йому краще зробити, він мені треба був для балансу думок. Я на нього не ображаюсь, бо це людина «совкової» закалки, таких треба просто пережити, бо їх багато. Оце небажання когось говорити – це найчастіше, що трапляється, але у 95% випадків мені якось вдається пояснити людині, що це варто зробити, і вони погоджуються. Може мені просто щастить, не знаю...

А от найжорсткіший випадок був у мене особисто був аж в 2008-му, коли у Заборолі мене з оператором силою виганяв з кабінету сільський голова-скандаліст, а потім директорка місцевого клубу просто взяла оператора і винесла на вулицю (жінка важила кілограмів під 130, а оператор під 50 кг.). Тоді міліція щось рипнулась і, як це буває, ні до чого це не дішло...

Валентина Романюк, журналістка радіо «Край» Рівненської дирекції НСТУ, власна кореспондентка Радіо Свобода:

Важко перешкоджати людині, у якої кожен день ефір, півроку догляд за людиною з інсультом, а віднедавна - за людиною з інфарктом. і в результаті вона не може заглибитися в жодну серйозну тему.

Не почуваюся захищеною, в першу чергу, через неможливість їздити на таксі пізно увечері, коли завершую роботу. Бо маршрутки з 20-ї до нас практично не ходять. А якщо серйозно – захистом може бути тільки покарання тим, хто погрожує журналістові або навіть багатозначно на них натякає. Як у випадку з Бабатом та Білецькою. Я захищаюся просто - записую всі свої телефонні розмови. Стираю, якщо вони нейтральні.

А, і засоби захисту – то святе.

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.