«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user Porovchuk
священик, голова благодійної місії «Православне діло»

Дякую Богові за цього чоловіка, який 27 років тому допомагав мені духовно підніматися

Отець Юрій Велігурський вчора приймав мене і братчиків у своїй келії. Принесли пластовий Вифлиємський вогонь миру, колядували. Отця я знаю 46 років, познайомився, коли він не був священиком.

З ним, шофером, церковним хористом і мандрівним філософом у вишиванці, я у дитинстві їздив у зеленій кабіні старого ЗІЛа тягача і слухав цікаві оповідки про Бога, Україну, людей та життя.

Дякую Богові за цього чоловіка, який 27 років тому, вже як священик, допомагав мені духовно підніматися, коли я падав.

Одного разу, у часі духовної моєї кризи, отець Юрій благословив мені, на якесь велике свято у маленькому храмі святого Степана на Грабнику, нести,  під час хресного ходу, серед духовенства, напрестольне Євангеліє на вишитому рушнику.

Це була довіра. Він тоді завжди казав,  що мені треба бути священиком, а я тільки з того сміявся... і мав свої плани.

Проте, священиком несподівано я таки став і останні десять років служив у храмі, де настоятелем був отець Юрій – перший, рукопокладений ще за часів СССР, священик для відродженої УАПЦ на Рівненщині.

Ніколи не чув від нього жодного поганого слова ні про кого, навіть про опонентів, які діяли поза всякими правилами. Він любить людей, а тому й не мовчить байдуже, коли бачить гріхи, які руйнують людину й інституції. Говорив про лікування сергіянських совєтських церковних вад.

Не мовчав про симонію (великий гріх рукопокладення духовенства за гроші), захищав семінаристів від содомітів. Проповідував про повернення Київської Церкви до церковної соборноправності.

Дивіться також: о. Юрій Велігурський: Церква для них – театр

На жаль, у нас це не всім подобається. Та найприкріше, що у нас мало хто розуміє небезпеку від нерозкаяних гріхів, які стають нормою життя.

Маючи далеко за сімдесят, служив у лісі на пластових таборах Літургії, проповідував дітям, навчав, спілкувався у своїй простій, щирій, безпосередній манері зі всіма.

Завжди був з людьми з особливими потребами і допомагав їм. З початком війни служив на Рівненському полігоні, у шпиталі. Підготував прекрасний текст для тверезницької листівки, що їх ми 15 тисяч поширили у військах. І, звичайно, завжди молився за всіх.

Зараз вже на пенсії, проте далі молиться за нас! Молімося і ми за нього! Попросімо пробачення і спростуймо неправду, що поширювалася офіційними інституціями. Прощаймо! Не забуваймо, відвідуймо, бо бути вдячним важливо.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)