«Закрий рота!» Чому збори духовенства нагадували «розборки» у Верховній раді

(Закінчення. Початок у «Рівненській газеті» за 19 березня 2009 року і тут:

ПОЧАТОК РЕПОРТАЖУ: Цькування білих ворон в Церкві

ПОЧАТОК ТЕМИ: Корумпована церква, Церква: очищення правдою

Рівненське агентство журналістських розслідувань продовжує публікувати матеріали циклу розслідувань «Церква: очищення правдою».

Цього разу ми публікуємо другу частину репортажу зі зборів духовенства УПЦ КП Рівненської області, після яких митрополит Євсевій покарав шістьох членів Церковно-громадської ініціативи з розслідування симонії (церковного хабарництва і корупції) в Рівненській єпархії.

Священнослужителі і миряни були покарані за те, що добивались розслідування і припинення системної корупції в Церкві.

Нагадуємо, що збори священнослужителів Рівненської єпархії УПЦ КП у нижньому храмі Свято-Покровського собору відбулись 23 лютого 2009 року. Оскільки наших журналістів на них не пустили, ми передали записуючу аудіотехніку членам Церковно-громадської ініціативи, частина яких потрапила на ці збори.

Завдяки цьому запису та свідченням очевидців, вдалося реконструювати хід зборів, щоб озвучити для рівнян правдиву інформацію.

У чому вина священика

Митрополит Євсевій надав слово обласному благочинному (районні благочинні – це головні священики у районі, обласний благочинний – це ніби як заступник керівника єпархії – авт.).

Обласний благочинний розповів про стан справ у Рівненській єпархії, про конфліктні ситуації між священиком та вірянами в Костопільському районі, в селищі Новий Двір, в селищі Рафалівка, Володимирецького району.

– Це такі основні парафії, де відбуваються непорозуміння між священиком і парафіянами, – зазначив благочинний. – Основна вина в цих конфліктах – це вина священика, тому що священик поставлений, щоб згуртувати парафію, щоб навчити. А раз там виникають конфлікти, значить священик не справляється зі своїми обов’язками.

– І такий священик не має чекати, поки його попід руки виводитимуть з парафії, а коли бачить, що щось задиміло, то треба робити висновки. Збирати свої речі і йти до владики, що мовляв не справляюсь, переведіть мене кудись інде. А в нас священики тримаються за парафії обома руками і ногами і доводять до того, що парафія ділиться навпіл, або й на більше частин.

Загалом, слова благочинного можна легко порівняти з конфліктом, що виник у єпархії в зв’язку зі звинуваченнями керівництва у підтримці корупції та хабарництва. Варто тільки слово «священик» замінити на «керівник єпархії».

Далі до слова запросили головного редактора газети Рівненської єпархії «Духовна нива» Михайла Якимовича. Він почав з дифірамбів у бік митрополита, мовляв у нас чи не найкращий в Україні митрополит.

Потім пан Якимович, як майже всі виступаючі, вдався до звинувачень членів Церковно-громадської ініціативи. Згадав, що отець Юрій вказав у біографії, що був «комсомольцем, хоч і пасивним».

Все підвищуючи голос, Михайло Якимович нарікав, що молодь цілується і презервативи роздає, а на службі її не видно.

Далі мова пана Якимовича стала, очевидно від хвилювання, такою швидкою і нерозбірливою, що мало зі сказаного можна було зрозуміти. Він щось казав про політиків, стверджував, що він юрист і прослужив у спецслужбі.

– Василь Михайлович (Червоній – авт.) знає, що я служив у спецслужбі і постраждав, – говорив Михайло Якимович і далі продовжував швидко і надривно говорити, що важко було щось зрозуміти. Коли трохи знизив темп розмови, стало чути, що він звинувачує в цій ситуації Московський патріархат (в сталінські часи, за свідченням істориків, на судах людей без жодних доказів звинувачували у співпраці на цілу купу різних іноземних розвідок, цього було достатньо, щоб засудити людину – авт.).

На завершення Михайло Якимович вніс пропозицію заборонити священнослужителів Юрія Велігурського і Віталія Поровчука в служінні, інших відправити за штат, або відіслати в північні райони області (в залі зааплодували – авт.).

Надихнувшись аплодисментами, пан Якимович ще встиг назвати когось (не уточнив, правда, кого – авт.) церковними злочинцями і сказати, що дуже любить, шанує і поважає Василя Червонія.

Після цього митрополит Євсевій надав слово одному з тих, хто виступив проти корупції в Церкві, і кого на зборах найбільше звинувачували – священику Юрію Велігурському.

– Говоріть, вас ніхто перебивати не буде, – пообіцяв владика.

Отець Юрій спочатку говорив без мікрофону, тому його слів майже не було чути. Але відразу ж, всупереч обіцянці митрополита, його почали з усіх сторін перебивати, в тому числі і сам владика. Парафіянки, які залишились у храмі, закликали, щоб священика не перебивали.

– Вони дуже бояться правди, бояться як вогню! – прокоментував, нарешті в мікрофон, Юрій Велігурський тих, хто його перебивав.

Отець Юрій почав розповідати, що він перед сповіддю спілкувався з молодими людьми, які мали стати священнослужителями, і вони всі розповіли про те, що змушені були платити за висвячення. За словами Юрія Велігурського, це для нього був шок. Особливо коли один пожалівся, що він ті гроші ледве зібрав, оскільки був дуже бідний.

Із залу пролунало кілька поодиноких викриків: «Відлучити! Відлучити!».

– Один з хлопців казав: «Отче, а хіба можна про це говорить?», – продовжував отець Юрій. – Кажу, хлопче, говорить можна, робити не можна.

Потім митрополит знову перебив отця Юрія і почав щось викрикувати. За митрополитом підключився з викриками пан Якимович.

– Пане Михайло, – звернувся до Якимовича Юрій Велігурський. – Пам’ятаєте, як ви розповідали, що за завданням спецслужби в радянські часи перевіряли мене і здивувалися, що жоден сусід нічого поганого про мене не сказав? А що ж зараз ви говорите?

В залі піднявся шум і важко було щось розібрати. Диякон Віталій щось пояснював прихожанам на фоні викриків Михайла Якимовича. Хтось зі священиків попросив не перебивати отця Юрія: «інакше до вечора не закінчим».

Але отець Юрій говорив тихо і чути було погано. Його знову перебив митрополит.

– Коли я зрозумів, що симонія руйнує нашу Церкву, а ніхто не реагує… – можна розібрати з виступу Юрія Велігурського. – Скільки ми надіслали листів, скільки потратили часу і коштів, щоб достукатись, двічі їздили до патріарха і він обіцяв нас прийняти, а не прийняв…

Коли отець Юрій Велігурський заговорив про виявлений на Дубенщині гріх содомії (коли священик, будучи п’яним, намагався зґвалтувати молодого диякона – авт.), який Єпархіальна рада не покарала і священику не заборонила служити (хоча за церковними канонами мала б це зробити – авт.), отця Юрія знову перебив митрополит. Викрикнув: «Закрий рота!»

Знову почались напади на отця Юрія стосовно відсутності його документів, як священика (нині Юрій Велігурський надав митрополиту підписи понад 90-та свідків його висвячення в сан – авт.) Зрештою, слово надали іншому – Млинівському благочинному.

Проблеми є

Благочинний також почав зі звинувачень отця Юрія. Потім згадав про Владику Серафима і про те, що сам входив до групи, яка противилась перебуванню Владики Серафима у Рівненській єпархії (цей владика був вигнаний з єпархії зі звинуваченнями у гомосексуалізмі, за словами членів Церковно-громадської ініціативи, він наразі заборонений у служінні – авт.).

– Сімдесят відсотків духовенства підтримувало те, щоб до нас в єпархію не присилали владику Серафима, – зазначив благочинний. – Але з другої сторони, з’явився отець Юрій, скористався своїм талантом, підняв всі організації, братства, всі союзи і зробив бунт.

Наприкінці виступу благочинний зауважив, що в ситуації, що склалася, потрібно або змінити патріарха Філарета, або змінити отця Юрія.

– Кого легше змінити? (в залі зааплодували – авт.).

Під враженням від аплодисментів, млинівський благочинний засудив «паразитів», які з 90-х років бунтують і називають себе правдоборцями.

– Є проблеми, є, – підтвердив священик. – Але ці проблеми не треба кидати в народ! Є збори, є Синод, є патріарх! Ви донесли – донесли. Не подобається вам його рішення – будь ласка, звільніть місце.

Після виступу головного священика Млинівщини надали слово головному священику на Радивилівщині – благочинному отцю Василю.

Промова почалася з нападок на Юрія Велігурського. Потім благочинний згадав, що Христос не дорікав Іуді, що той крав гроші.

Згодом отець Василь почав викрикувати, що з’явився новий термін у православ’ї «владоборчество», мовляв, з’явилися люди, які хочуть реформувати Церкву. Треба терпіти в покорі і смиренні, бо всі святі терпіли. А потім порадив тим, хто хоче щось змінити, звернутись до психіатра (поодинокі аплодисменти – авт.).

До слова запросили благочинного Володимирецького району, отця Віталія.

Не порушуючи традиції, благочинний почав зі словесних закидів Юрію Велігурському, приєднавши диякона Віталія Поровчука, отця Степана Маринича та інших, хто підтримав Церковно-громадську ініціативу.

Зокрема, звинуватив отця Юрія в тому, що він сам підписував документи як духівник, який сповідав претендентів на сан, що перепон для отримання сану немає. А тепер говорить, що вони зізнались у симонії, значить перепони були.

За словами благочинного, отець Юрій мав би не дозволити хлопцям отримати сан за те, що вони сказали йому правду.

В кінці промови благочинний запропонував заслати винних в депресивні райони, де важко налагодити парафіяльне життя, або щоб винні священнослужителі покаялись.

Позиція Червонія

До слова запросили старосту Свято-Покровського собору, члена Вищої Церковної Ради УПЦ КП і керівника Української народної партії (УНП) на Рівненщині Василя Червонія.

Зала затихла. Василь Червоній почав говорити про політику, про Єханурова, а потім про Церкву, про те, що зараз «складний період», «коли Москва активізувалася», «коли росіяни вимикають газ…». Обізвав нового Московського патріарха демагогом і шовіністом.

– Це треба враховувати авторам тих листів, які звертаються не до, скажімо так, Церковної громади, а дають підстави оперувати цими листами не прихильникам нашої Церкви, а їх ворогам (на той час листи і повідомлення не виходили за межі церковної громади УПЦ КП – авт.).

Я завжди стою на боці правди і завжди казав, що поки ви в межах Церкви будете відстоювати, я це буду розуміти, але прошу: не виходьте за межі Церкви, – говорив Василь Червоній.

– Не звертайтесь до засобів масової інформації, не давайте відчути нашим ворогам, що в нас є якісь протиріччя (на той час ця проблема не висвітлювалась у ЗМІ, першими, у Інтернет ЗМІ, в новинах на офіційному сайті УПЦ КП висвітила цю проблему прес-служба Рівненської єпархії, зранку, на другий день після цих зборів, у статті «Владика Євсевій навів порядок у єпархії» – авт.).

Далі Василь Червоній перейшов до суті листа, який був поширений Церковно-громадською ініціативою серед рівненського священства, серед духовних навчальних закладів, православних братств та єпархій по Україні.

– Перше речення: «У зв’язку з поширенням в нашій Церкві гріха симонії (вимагання грошей за таїнство рукоположення та за призначення на парафії), продажем та купівлею нагород, та відсутністю відповідної реакції на випадки мужолозтва (гомосексуалізму) серед духовенства…» – пан Червоній зупинився.

– Можливо це і було, але ця проблема подолана і потрібно говорити не про її поглиблення, а навпаки – про оздоровлення. Я вважаю, що це неправдиве твердження. Мужолозтво, я вважаю, не поширюється в нашій єпархії, а навпаки зникає. Продаж і купівля нагород…

Чи потрібно це питання піднімати так голосно, коли я сам підняв це питання на двадцятці (на парафіяльній раді Свято-Покровського собору – авт.).

Двадцятка одностайно нас делегувала з отцем Романом до владики. Ми запропонували, шановний владико, давайте в зв’язку з тим, що не всі достойники одержують церковні нагороди, можливо не потрібно давати, можливо не заслужили (це питання Василь Червоній підняв після того, як церковний орден митрополит вручив його політичному опоненту – авт.).

Можливо, давайте затвердимо на Єпархіальній раді чи на Єпархіальних зборах просте положення про Єпархіальні нагороди, тобто грамоти, церковні нагороди, тобто ордени. Затверджувати їх на засіданні Єпархіальної ради за поданням лише громади Київського патріархату Рівненської єпархії і тільки тоді Єпархіальна рада затверджує чи відмовляє.

Владика погодився, таким чином і це питання легко вирішується і тут не потрібно піднімати його на всю Україну. Я думаю, що сьогоднішні збори підтримають пропозицію двадцятки Свято-Покровського собору і буде поставлена крапка.

Потім Василь Червоній поскаржився, що його з 2000-го року син Юрія Велігурського отець Петро не запрошує в храм, у якому править, і який пан Червоній «з козаками забрав у тяжкій бійці з міліцією».

Далі Василь Червоній продовжив нарікати щодо залучення на підтримку Церковно-громадської ініціативи підписів людей із «сумнівною репутацією». Серед двадцять одного підпису під листом він знайшов двох людей, з якими в минулому мав конфлікти. І в притаманній пану Червонію манері звинувачувати без доказів, звинуватив цих людей у розкраданні майна. Оскільки цих людей в залі не було, заперечити його звинувачення не було кому.

Далі пан Червоній почав розповідати про свої заслуги у становленні монастиря на Козацьких Могилах, монастиря у Гурбах. Про те, що надана вказівка засновувати нові парафії у північних районах Рівненщини, і члени УНП їх засновують.

– Я ходжу за владикою і прошу, що дайте мені священиків у північні райони. Ми знаходимо кошти, знаходимо спонсорів, все робимо, дайте священиків. Владика каже, немає. Немає священиків на північні райони, немає монахів у монастир в Гурбах, немає послушників…

– Я тут подивився, що підписанти фактично всі проживають у місті Рівне, може як їх розосередити по різних місцях, то й ця напруга зникне? – запропонував політик.

– Чи у нас в єпархії дійсно все так погано, як пишуть автори цих листів, чи, можливо, проблеми дещо перебільшені, – закінчував промову Василь Червоній.

– І з трьох проблем я точно знаю, що дві вже вирішені, і я це довів. І по нагородах, і по содомському гріху. І залишається ця третя проблема, і її можна вирішить. Хай встануть, хай скажуть, хай засвідчать, і тоді ми якось це розв’яжемо (за словами членів Церковно-громадської ініціативи, одразу, як стало відомо про церковну корупцію, найперше звернулись із проханням допомогти вирішити цю проблему до Василя Червонія, але він не допоміг – авт.).

Шум, гул, викрики…

Далі головуючий на зборах озвучив пропозицію, яку зафіксував після виступів: «Покаяння перед архієреєм та собором духовенства, розкаяння у своїй антицерковній діяльності, спростування поширених листівок та виконання послуху перед священноначалієм Церкви. Всіх причетних священнослужителів заборонити у служінні, позбавити сану. Всіх причетних мирян відлучити від спілкування з Церквою до їх повного розкаяння».

– Прошу голосувати, – сказав головуючий й одразу почався шум. Хтось висловив пропозицію розділити на дві частини. Одна – щоб розкаялись, а якщо не розкаються, то друга – покарання. Потім хтось озвучив іншу пропозицію: одним рішенням засудити діяльність Церковно-громадської ініціативи, а іншим прийняти рішення про покарання.

Голова Церковно-громадської ініціативи Богдан Лимар викрикнув:

– Дайте виступити тим, кого ви назвали у своїх виступах!

У відповідь з різних сторін почулися репліки: «Це вам не Верховна Рада», «Ніяких дебатів».

Головуючий відповів:

– Ні, виступаючі у нас сьогодні священнослужителі і офіційно запрошені.

– Тоді, будь ласка, Віталій Поровчук називався, дайте йому слово, – сказав Богдан Лимар.

– Всечесні отці, надавати слово Віталію Поровчуку? – звернувся головуючий до зали.

– Ні-і-і! – заперечила більшість тих, хто відповів.

– Значить все, питання знімається, – резюмував головуючий.

Але в залі почались поодинокі вигуки: «Хай скаже», «Чому ж не давати…».

– Ви ж його засудили, дайте йому хоч слово сказати, – продовжував Богдан Лимар.

Почався шум і гул.

– Стоп! – викрикнув митрополит і почав дорікати Богдану Лимарю, що його син у Московському патріархаті.

Шум і гул продовжувався.

Далі головуючий знову озвучив пропозиції, після чого відбулось голосування. Вісім секунд рахували тих, хто «ЗА» (за твердженням прес-служби Рівненської єпархії – це 201 людина – авт.).

Після цього слова попросив Демидівський благочинний – батько Тараса Рябчевського, голови молодіжного православного братства і члена Церковно-громадської ініціативи. Він намагався пояснити, чому він утримався, розповідав про те як став священиком, про те, що «не вчив своє дитя брехати» і пообіцяв поговорити зі своїми синами.

– Я не хочу стати суддею своїм дітям, – говорив благочинний. – Якщо я помилився, то тоді ви будете судити мене разом з моїми дітьми.
Далі головуючий зборів канцлер (секретар) єпархії Сергій Лучанін оголосив, що хотів би поговорити про друге питання зборів.

Він озвучив проблеми Рівненської єпархії: парафії не сплачують десятини в єпархію лише по «20-30 гривень з парафії»; недільні школи більше на папері, аніж у церковному житті; відсутність всіх належних документів у особових справах священиків; відсутні богослужбові звіти; в більшості парафій не запроваджене членство в Церкві; не упорядковані парафіяльні архіви; не інвентаризоване церковне майно тощо.

Далі знову поновився шум. Богдан Лимар і парафіянки, які залишились у храмі, почали говорити, щоб не судили людину, не давши їй слова сказати.

Зрештою диякону Віталію Поровчуку дали слово.

– Сьогоднішні збори пройшли у звинуваченні кількох осіб. Але не в цьому справа. Справа у тому, що гріх симонії є у нашій Церкві, – сказав диякон.

Почалися вигуки і крики із залу. Хтось казав про покаяння перед собором (тобто зборами – авт.).

– Це не собор, – відповів диякон Віталій. – Згідно канонічного права нашої Церкви, єпархіальним собором можуть бути тільки Єпархіальні збори. І рішення єпархіальних зборів є легітимними. Ці збори, згідно зі статутом, збираються завчасно із повідомленням порядку денного, з визначенням квот із парафій. На них присутніми мають бути як священнослужителі, так і миряни.

Диякона перебили і попросили його пропозицій.

Він встиг висловити лише три пропозиції: про визнання симонії; покаяння і прощення винних у цьому гріху; створення постійних комісій в єпархії і Синоді, які б контролювали дотримання норм канонічного права при рукопокладенні в сан. Далі диякона перебили і почався шум та вигуки.

– Друга Верховна Рада зібралась, – висловилась одна з прихожанок.

Вигуки і окрики постійно тривали і заглушували мову диякона навіть попри те, що він говорив у мікрофон.

– Ви працюєте на знищення Церкви! – загукав хтось.

– Та ми всі працюємо на знищення Церкви, – відповідав диякон Віталій. – Ще п’ять-десять років і церкви будуть порожні.

Зал тільки сильніше загудів.

– Дайте сказати людині слово! – докликались присутні миряни. – Що ви робите! Що ви робите! Де ваша благодать Божа?!

Але зал гудів далі з викриками: «В заборону його!». В диякона забрали мікрофон і він продовжив говорити без мікрофону, тоді семінаристи порвали аркуш із пропозиціями Церковно-громадської ініціативи і відтягнули Віталія Поровчука за руки в бік. Гул з викриками все наростав.

– В заборону його! – знову кричав хтось.

– Ага, розіп’яти! – іронізували, порівнюючи, миряни. – Розпинайте його, Іуди! Іуди! Іуди!

Намагаючись перекричати гул і викрики, диякон підвищив голос:

– Я вам відверто кажу, ці питання має розглядати Синод!

Шум, гам, крики. Хтось намагається говорити у мікрофон, але його не чути.

– Що ви робите! Що робите! – кричав Богдан Лимар. – Ви ж священики! На вас люди дивляться, у вас парафіяни є!

– Ганьба! Іуди! – продовжувала викрикувати мирянка.

– 20 чоловік проголосувало, ми порахували! – перекрикував шум Богдан Лимар.

Хтось зі священників крикнув, що це не його справа.

– Ви наші священики, ви за наші гроші утримуєтеся, – відповів Богдан Лимар.

– Я не найманий! – вигукував йому у відповідь котрийсь священик.

– Вас найняли люди і поводьтеся як люди, як священики! – закликав пан Лимар.

– Ніхто нас не наймав, – відповідав священик.

Продовжував гудіти мікрофон. Хтось щось казав у нього, але через загальний шум не було чути.

Потім заговорив митрополит, але через гул залу не зрозуміло, що він говорить.

Зрештою хор священиків заспівав молитву Богородиці. Збори закінчились.

Чому ми виступили проти гріха симонії

Віталій ПОРОВЧУК, диякон, викладач історії, учасник Церковно-громадської ініціативи з розслідування симонії в Рівненській єпархії:

– Я до останнього часу не хотів давати жодних коментарів з приводу подій у Рівненській єпархії. Боявся, що полеміка у пресі, особливо у період великого посту, додасть нових спокус для всіх нас. Але полеміка так чи інакше існує, і деякі люди дійсно спокушаються.

Хтось каже, що молитиметься вдома, якщо серед духовенства такі непорядки, інші вважають, що ми нищимо, свідомо чи не свідомо, Українську Православну Церкву Київського Патріархату на догоду Москві. Мовляв, дійсно з порушеннями треба боротися, але іншими методами, хоча не кажуть якими.

Декілька днів тому Господь благословив мені прочитати послання святого Тарасія, патріарха Константинопольського (8 століття), який розвіяв залишки моїх сумнівів стосовно того, чи правильно я дію.

Цей святий різко осуджує продаж таїнств і каже, що «той зовсім не є священиком, хто коли-небудь дає, або отримує мзду, коли б то не було, перед рукоположенням чи після рукоположення…».

Також говорить про необхідність боротися з цим гріхом і свідчити про нього не зважаючи на час і обставини: «Якщо ж страж бачив меч, який іде і не засурмив у трубу, і народ не був застережений, то коли прийде меч, і візьме у когось із них життя, цей схоплений буде за гріх свій, але кров його стягну від руки стража (Єз.33,6).

То і ми, що боїмося осуду за мовчання, повідомляємо всім предстоятелям наших Церков, щоб з ревністю, за словами Божественного апостола, могли ми казати: чисті ми від крові тих, хто переступає зазначене правилами і особливо тих, хто рукопокладає або рукопокладений за гроші».

Тобто святий Тарасій каже Церквам, що про небезпеку гріха симонії треба сурмити аби народ Божий (Церква) не постраждав від беззаконня, яке його може знищити і щоб ми не мали осуду від Бога за мовчання.

Так сталося, що наша Київська Церква з 17 століття опинилася під владою Москви. Російські імператори знищили патріаршество Московської Церкви, передавши всю повноту влади світському державному керівництву.

Православна традиція соборноправності (коли вищим керівним органом Церкви є Помісний собор – зібрання духовенства і мирян, у єпархіях – місцеві собори, коли єпископа обирав собор єпископів) була знищена.

За часів більшовизму ця практика продовжилась у ще більш потворних формах. Фактично безбожна держава визначала, хто керуватиме Церквою під її жорстким контролем і переконала багато людей, що Церква – це лише «церковники», тобто духовенство.

В таких умовах державної корупції і непрозорості сформувалася традиція зловживання і церковною владою для власного збагачення нечесних священнослужителів у Російській Православній Церкві Московського патріархату.

Тут і слід шукати головні причини нинішніх порушень в єпархіях як Московського, так і Київського патріархатів.

В українській державі, в умовах свободи, Церква, з волі Божої, отримала можливість відродити свою традицію і жити за канонами Церкви.

Чи користаємось ми нею? В межах цих канонів і традиції духовенство і миряни не тільки можуть, а й повинні свідчити про різноманітні порушення.

Звертатися до єпархіальних рад та владики, синоду і патріарха, єпархіальних зборів чи інших соборів з проханням у тій чи іншій справі.

Ми так і діяли у справі симонії, прохаючи створити синодальну комісію, яка б вирішила цю нагальну проблему, накреслила шляхи виходу з кризи. Але нас ніхто не чув.

Ми звернулися з листами до єпископів, до парафій Рівненської єпархії, до православних братств, щоб ті підтримали нас у проханнях до патріарха щодо створення комісії, але за це були засуджені як такі, що розколюють і руйнують Церкву.

Ми любимо Церкву і розуміємо, що коли виявлену хворобу приховувати і не лікувати, то рано чи пізно вона знищить весь організм. Зрозуміймо, що ми не живемо за часів всевладного панування безбожників.

Ми маємо можливість відкрито говорити про наші гріхи і недоліки, так як це роблять наші православні брати з інших Церков, що не були під владою радянського богоборчого режиму, це тільки додасть авторитету Церкві.

І якщо наші браття з Московського патріархату мовчать, то це не значить що у них цієї проблеми немає і що це мовчання служить добру Церкви.

Простіть мені всі, кого я спокусив чи образив. Пам’ятаймо, що молитися вдома потрібно, але спастися поза Церквою – зібранням вірних у Христі – неможливо.

Завжди у найтяжчі часи ми можемо згадувати слова святого Ігнатія Богоносця: «Намагайтеся частіше збиратися разом для Причастя і прославлення Бога. Адже якщо ви часто збираєтесь разом, то перемагаються сили сатани».

Церква – це не тільки духовенство, але й миряни, які також відповідальні за добро Церкви. Що всі ми грішимо і падаємо, але головне, щоб ми каялися і вставали для життя в Господі в лоні святої і непорочної Церкви.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Корумпована церква

Цькування білих ворон

Гіркі ліки від «1+1»

Група парафіян Свято-Покровського собору заявляє про порушення їхніх прав з боку митрополита Євсевія

Корупція у Церкві: щоб отримати сан і прихід, треба заплатити тисячу доларів (+відео)

Закрий рота! Як проходили збори священнослужителів Рівненщини