Материнство – неймовірна можливість реалізації для жінки: інтерв’ю

Антоніна Торбіч (30 років) заробляє на життя журналістикою та діяльністю в сфері медіа і розвитку громадянського суспільства. Окрім чотирьох синів знаходить ще вільний час на громадську діяльність. Антоніна координує на Рівненщині рух «За життя».

Розуміння, яке прагне укорінити в головах кожного цей рух – життя людини починається з моменту зачаття, а тому кожен має право на захист ще в утробі матері.

Ми записали окремі думки Антоніни Торбіч. Дізнавалися про те, як вона все встигає і чим живе.

Моя найбільша втіха – четверо діток. Ніколи в дитинстві та й в юності не бачила себе мамою багатодітного сімейства. Готувалася до традиційного сценарію: одна, в крайньому разі – дві дитини.

Можливо, це через те, що сама не мала братів чи сестер, тож не уявляла, що таке любов до дитини. Доводилося доглядати за двоюрідними братами та сестрами, однак сприймала це радше як обов’язок. Лише з народженням своєї дитини відчула щастя від близькості дитини. Любов до дітей розвивається. З появою кожної наступної дитини помічаю, що більше люблю усіх дітей. Кожна дитина будить щось нове у серці.

Один син – то не син, два сини – то пів сина, три сини – ото син. Раніше відчувала це прислів’я своїм. Тепер його замало :-) .

Життя таке швидкоплинне. Жодні матеріальні блага не здатні дарувати тривалу радість. Так приємно оглядатися назад і бачити, що життя йде недаремно, що ростуть щасливі, добрі, хоча часом і бешкетливі сини. Материнство – неймовірна можливість реалізації для жінки.

Найбільша підтримка – мій чоловік. Вдячна Богові, що доля звела нас разом не лише у подружжі, а й на роботі та в громадському служінні. Це допомагає підтримувати один одного. Коли дружина слухає чоловіка, а чоловік – Бога, це робить їхній шлюб щасливим. Навіть якщо вони лише намагаються це робити.

І не потрібно чекати, що першим почне змінюватися хтось інший. Мені подобається порівняння шлюбу з трикутником, в нижніх кутах якого – чоловік і дружина, у верхньому – Бог. Якщо подружжя далеке від Бога, то вони незмірно далекі й один від одного. Якщо вони наближаються до Нього, то стають ближчими й один одному.

Не дозволяю нікому з рідних впливати на наші стосунки. Особливо ігнорую поради бути стервознішою. Не чекаю від чоловіка ідеальності. Кожен з нас помиляється і чинить часом неправильно. Проте якщо ми можемо миритися з недоліками один одного – це ще один крок до щасливого шлюбу. Закохуються завдяки достоїнствам половинки, проте жити доводиться з її недоліками :-) .

Як я все встигаю… Я багато чого не встигаю. Не встигаю сердитися на мокрі від снігу куртки старших синів, коли вони приходять з ковзанки. Не встигаю ображатися на закиди, мовляв багатодітна сім’я не зможе належно виховати своїх дітей. Не встигаю нудьгувати, адже кожен день готує свої сюрпризи.

Багато чого не встигаю і в господарстві та на роботі. Встигаю головне – радіти кожному дню, прожитому зі своїм чоловіком та дітьми. Радію щирості й успіхам старших хлопців, кожному новому слову й задерикуватому виразу обличчя дворічного сина, кожній усмішці нашого двомісячного малюка. Радію можливості займатися рухом «За життя!».

Вдячна нашим з чоловіком матусям, які допомагають доглядати хлопців.

Хобі – читання й вишивка хрестиком. Подобається читати класику, фантастику та деяких сучасних українських письменників. З останніх творів, які мене вразили – «Століття Якова» письменника з Волині Володимира Лиса, твори Люко Дашвар.

Що ж до вишивки, то не можу закінчити розпочату кілька років тому картину з зображенням Христа, який споглядає на місто, сидячи на горі. Люблю вишивати коли знаю, що у мене є кілька вільних годин, щоб не відволікатися. На жаль, зараз таким багатством майже не володію. Жартую, що завершу картину на пенсії. А може це й не жарт.

Не сприймаю, коли про вагітну жінку говорять «майбутня мама». Та яка ж вона майбутня, якщо дитина вже є? Чи в неї в лоні якась жабка або рибка?

Для мене це розуміння почалося з невеличкої замітки в газеті про те, що в момент зачаття закладаються всі характеристики людини, які прийнято називати вродженими. Малюсінький організм, який важить якусь дещицю грама, вже запрограмований стати тією людиною, яку ми побачимо при народженні. Після зачаття нічого не додається й не віднімається. Відбувається лише шалений розвиток.

Жоден з моментів внутрішньоутробного розвитку не може претендувати на якусь разючу зміну, ніби то це ще не людина, а це вже людина. Лише зачаття відділяє нас від небуття. Той хто буде людиною – вже людина. Так ще в третьому столітті нашої ери говорив римський богослов Тертуліан.

Нове життя безцінне вже з самого початку. У хвилину зачаття є усі елементи, які творять нову людину. Яйцеклітина і сперматозоїд, зливаючись, утворюють малесенький людський організм. Цієї миті вже визначено, якого кольору будуть очі дитини, який зріст вона матиме, до яких хвороб буде схильна; визначаються звички, її таланти та уподобання.

На 18-й день починає битися крихітне серце дитини, ще задовго перед тим, як про це дізнається її мама. В 6 тижнів дитинка починає рухатися, на 12 тижнів раніше тієї миті, коли мама це відчує. На 8-й тиждень всі органи вже сформовані й потребують лише часу і поживних речовин для розвитку.

Малюк має пальчики на руках і ногах, може стискати руку в кулачок і навіть гикати. Хоч довжина тіла становить лише 3,5 сантиметри. В 11 тижнів дитинка вміє морщитися, змінювати вираз обличчя і навіть усміхатися. Починає смоктати пальчик. Протягом всього цього періоду дитинку в лоні матері можуть вбити.

Найбільше болить – убивства дітей у лонах матерів. Жодні тортури не йдуть у порівняння з жахом аборту. Дитину в лоні матері розривають на шматки, розтрощують кістки, витягують, немов сміття з килиму пилосмоком. І все це ніби то заради її ж благополуччя. Бо ж, мовляв, їй може не вистачити вишуканої їжі, вдягатиметься не наймодніше в класі, не вистачить коштів на хабар у престижний вуз.

Та й, щоб мати окреме житло, доведеться розраховувати на власні сили. Особливо якщо вже є одна чи дві дитини в сім’ї. То нащо так страждати? Краще вмерти. Тільки якби перед горе-матусею постав вибір жити скромніше чи загинути мученицькою смертю, навряд чи тортури опинилися б у її виборі. То чому ж ми робимо цей жахливий вибір за того, захищати кого ми покликані?

Аборт – це завжди дві жертви. Якщо дитину прирікають на фізичні тортури, матір не оминуть душевні. Біль наздожене, якщо не відразу, то з роками. Коли оглядаючись на прожиті роки, самотня жінка зрозуміє, що окрім сина чи дочки, яка вже кілька років як живе в іншому місті, міг ще бути чотирнадцятирічний помічник або вісімнадцятирічна подруга.

На жаль, сьогодні ініціатором дітовбивства часто стає людина, на підтримку якої жінка розраховує чи не найбільше – батько дитини. Все перевернулося з ніг на голову: замість того, що захищати найслабших, багато чоловіків стають катами для своїх дружин, піддаючи їх психологічному тиску та шантажу, а також катами для своїх ненароджених дітей, відправляючи дружину на аборт.

Не здогадуються, не вірять жінки, що ніжність і любов у чоловіка до дитини прокинеться пізніше, коли дитина стає «помітнішою». Не готові перетерпіти якихось кілька місяців, щоб відчути щастя материнства і розбудити любов до дитини в інших членів родини. Невже біль від убивства, який може тривати до кінця життя, кращий?

Можна звинувачувати кого завгодно у вбивстві власної дитини у своєму лоні: чоловіка, лікарів, суспільство, проте вирішальне слово залишається за мамою, так як і найбільші страждання доведеться пережити їй, якщо вона вирішить піти проти своєї природи і Божих законів.

Мріємо про заборону абортів на державному рівні, як це є в деяких країнах, зокрема в католицьких Польщі та Португалії. У 2006 році долучилися на Рівненщині до всесвітнього руху «За життя». Нині діємо на базі християнської благодійної місії «Православне діло» та Незалежної православної парафії преподобного Іова Почаївського.

Як і багато наших однодумців в інших містах України, зустрічаємося з молоддю. Зустрічаємося, щоб запалити повагу до життя людини, хай би якою маленькою чи немічною не була ця людина. Спілкуємося зі старшокласниками, студентами. Демонструємо макети дітей на етапі внутрішньоутробного розвитку, показуємо фільми про розвиток дитини в лоні матері та про жахливі наслідки аборту.

Також роздаємо книги, розклеюємо плакати, наклейки. Проводимо молитовні акції. Створили інформаційний сайт, на якому можна дізнатися про цінність людського життя з моменту зачаття та правду про аборт: zazhyttia.org.ua

Плануємо створити при рівненських гінекологічних відділеннях психологічні консультації, в яких жінка, котра хоче зробити аборт, відчула б надію, яка допоможе зберегти життя її дитині. Шукаємо для цього психологів, які прагнуть захищати дітей у лонах матерів.

Якщо ви прагнете врятувати життя бодай одній дитині – приєднуйтесь!

zazhyttia.org.ua спеціально для «Рівненщини релігійної»