Право на квартирну чергу

Конституція України, в статтях 47 і 48 гарантує кожному громадянину право на житло. А також гарантує: «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону». Хто ж насправді отримує безкоштовне житло, спробували дізнатися волинська журналістка разом з Рівненським агентством журналістських розслідувань.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Хто отримує безкоштовні квартири у Рівному

Багатодітна історія очікування

У багатодітній сім’ї Н. з Луцька вже давно не цитують Конституцію (прізвище сім’ї та інші ознаки, за якими можна ідентифікувати цю родину не вказуємо, оскільки вони бояться, що чиновники їм зможуть якимось чином нашкодити; всі імена з цієї сім’ї змінені – ред.), вже давно втратили надію на безкоштовне житло, вже давно забули, що мають на це право. За роки майже десятилітньої паперової тяганини батьки переконались, що мають лише право – роками стояти в черзі.

Десяток років чекають на отримання квартири Марина та Іван Н. і їхні дітки. Щодня працюючи для держави, батьки шукають можливості допомогти дітям. Придбати житло за скромні українські зарплати не судилось. Просити допомоги у держави, окрім багатодітної пільги, батьків змушує ще один факт – дитина-інвалід.

Василько народився з важким і малозрозумілим для пересічної людини діагнозом. Лікарі видали йому пожиттєвий медичний висновок: «за станом здоров’я не може проживати в одній кімнаті із членами сім’ї».

Близько десятка років дитина змушена заповзати до кімнати, бо за ліжками туди не може проїхати інвалідний візок. Хлопчик змушений весь цей час ділити кімнату у гуртожитку з батьками та багатьма братиками та сестричками. Більше того, у цих умовах – в оточенні суцільних ліжок, дитина ще й навчається за індивідуальною програмою. А педагог, який приходить додому вчити хлопчика, змушений говорити майже пошепки, бо в той час сплять найменші члени сім’ї.

Родина Н. знає, що має право на житло та достатній життєвий рівень, гарантовані державою. Але всі гарантії держави вони відчули на собі, оббиваючи пороги чиновницьких кабінетів. Результатів це не дає – із міської ради сім’я отримує звичні пояснення – що житла, грошей та землі у муніципалітету немає, а відтак і вирішити їхнє питання влада не може.

Зацитуємо останню відповідь з чиновницьких кабінетів: «У зв’язку з відсутністю вільного житла та коштів на його будівництво або придбання вирішити позитивно питання поліпшення житлових умов вашої сім’ї на цей час немає можливості. Заступник міського голови Лариса Соколовська».

Ці відповіді-відписки міської влади непоодинокі. Тільки багатодітних сімей у черзі на житло в Луцьку – 488, людей, які потребують житла за медичним висновком – 249. Всього ж претендують на отримання житла понад 13 тисяч лучан і понад 5 тисяч з них мають різні пільги, які дають їм право на першочергове та позачергове отримання житла.

Чиновники ховають інформацію: «клики у нас не зубаті»

Щоб розібратися, чи справді немає безкоштовних квартир, ми поцікавилися у інформаційному запиті, скільки лучан чекає свого житла у черзі і скільки квартир отримали жителі міста протягом 10 років (з 2001 до 2011)?

Замість того, щоб дотримуватись закону, виконувати свою роботу і надати інформацію для ознайомлення громадськості, чиновники почали цікавитись – чому журналіст розгорнув «бурну дєятельность».

Уявлення про роботу службовців, яких утримує громада за свої податки, читачі можуть почерпнути із діалогу журналіста з працівником Департаменту житлово-комунального господарства Володимиром Пунтусом. Журналістці зателефонував цей чиновник після отримання інформаційного запиту 18 липня 2011 року.

– З 2001 року і до сьогодні – у нас заселено 674 квартири. Інформацію щодо заселення цих квартир я вам не надам.

– Чому?

– Оскільки ми не ведемо такого обліку загального і воно нічим не передбачено.

– Ви не ведете обліку кому надані квартири чи як?

– Ми не ведемо обліку кому надані квартири – по роках, поіменно, поквартирно. Я вам можу надати загальну цифру – 674 квартири...

– Якщо людина отримує квартиру – то у неї є ім’я і по-батькові. Як це може не вестись поіменна реєстрація?

– Справа в тому, що в нашому відділі взагалі така інформація не зберігається. У виконкомі у протокольному секторі інформація зберігається протягом трьох років і передається в архівний відділ. Ви хочете щоб архівний відділ підняв всі рішення про заселення всіх і поробив витяги та довідки?

– Повний список громадян які стоять на черзі на квартиру у вас є? Я хотіла б отримати його на електронну адресу (такий список усіх квартирних черг вже кілька років в публічному доступі на сайті Рівненської міської ради – ред).

– Список для загального користування у нас знаходиться в коридорі.

– Він є в електронному вигляді?

– Ні нема. У нас такий варіант не передбачений.

– Його можна скопіювати?

– Ми можемо без вказання черговості, без вказання адреси скопіювати той список.

– Це як?

– Перше, друге, третє... Черг набагато більше ніж ви собі уявляєте.

– Так от я хочу отримати повну інформацію про чергу на отримання житла – скільки людей стоїть у черзі, які черги є?

– Це настільки... питання щ... я не маю за мету вашу діяльність спростувати, але якщо ви захочете більше дізнатись щодо квартирного обліку громадян то ці питання, які ви у своєму запиті задаєте, для нас вони є майже... образливі.

– Я не розумію, що ви маєте на увазі.

– Загальну кількість осіб, які перебувають на квартирному обліку – дуже багато, різні категорії, інваліди війни, сім’ї загиблих... Загальну цифру ми дамо, якщо вас стосується щось конкретне, то будь ласка до нас.

– Я подала вам запит і хотіла б отримати цю інформацію.

– Підходьте і вибирайте.

– Я б хотіла отримати її на електронну адресу. Повний список черги у вас є? То я хочу його отримати.

– Ми його надамо.

Цього списку журналістці так і не надали. Не надали його і на запит Рівненського агентства журналістських розслідувань.

Агентство поштою отримало відповідь про те, що списки черг додаються, однак жодних додатків у конверті не було. Більше того, конверт настільки малого розміру, що додатки туди б не вмістилися. Отже припускаємо, що їх туди й не збиралися вміщати:

На електронну пошту відповідь взагалі не надійшла.

З приводу ненадання інформації медіа-юрист Олександр Бурмагін з Інституту розвитку регіональної преси, який консультує Агентство, підготував судовий позов щодо діяльності луцьких чиновників.

Позивач – головний редактор ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань» Володимир Торбіч, просить суд визнати дії Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, заступника Луцького міського голови Лариси Соколовської та Луцького міськвиконкому протиправними та просить зобов’язати чиновників надати запитувану інформацію.

Журналістка продовжує розмову з чиновником:

– Ви кажете що у вас не ведуться дані про отримувачів житла. А що у вас ведеться?

– За 10 років ті особи які ... від виконкому враховуючи різні установи, організації і... получили 670 з чимось квартир. Я не буду вам надавати інформацію і не можу надати таку інформацію щодо таких осіб.

– А в чому проблема?

– А як ви хочете взяти інформацію про особу?! Я не хочу . Серед тих 600 осіб я є!!! Я не хочу щоб ви про мене брали будь-яку інформацію.

– Але ця інформація не є конфіденційною! Про це говорить Закон «Про доступ до публічної інформації». Громада має право знати, кому вона і на яких підставах надала свою власність.

– Я не можу розголошувати адресу проживання будь-якої особи...

– У запиті вказано – надати інформацію про повні дані отримувачів квартир – прізвище, ім’я по батькові особи та в якому році отримала квартиру.

– Якщо на те пішло, то ми не повинні надавати вам будь-яку інформацію! Я знайду в законі таку заковирку! Мені простіше тиждень посидіти, знайти таку заковирку, ніж шукати ту інформацію, яку ви запитуєте.

– Чому ви так вороже налаштовані?

– Ви запросили інформацію за 10 років! ви думаєте 10 років тому у відділі стояв комп’ютер? Чи воно кудись записувалось?

– Вам її важко відшукати?

– Не те що важко відшукати. Ця інформація, яку ми будемо надавати, вона буде недостовірна. Бо у нас у відділі вона не зберігається стільки років.

– А з якого року у вас зберігається інформація?

– У нас зберігається інформація по канкрєтному випадку, який вас стосується.

– Тобто?

– Тобто ви звернулись з конкретним питанням і ми на конкретне питання надали відповідь.

– Список черги у вас можна сфотографувати чи скопіювати?

– Якщо у вас буде бажання підійдете сюди і сфотографуєте чи відксерите на флешку.

– То він у вас є в електронному вигляді?

– По суті, у нас список черговиків в електронному вигляді.

– Якщо ж він є в електронному вигляді то простіше надіслати його на мою електронну адресу.

– Я боюся і не можу... завтра прийде дядя Пєтя і скаже що цікавились його житловим питанням, а звідки вона його взнала – оказується з нашого відділу.

– Ми говоримо про інформацію на запит, а не про дядю Петю.

– Ви отримаєте достовірну відповідь, але це буде в скороченому варіанті. Я сів, здуру порахував скільки у нас було квартир надано за 10 років з 2001 року. Така інформація завтра вам надійде на електронну адресу. А дані щодо квартирного обліку взяті зі статистичної звітності, яку ми подаємо. По категоріях я порахував . 674 квартири.

– Гаразд, я хотіла б отримати інформацію яка у вас є, а тоді вже дивитись що мені потрібно. Якщо мені буде потрібно я до вас звернусь.

– Якщо щось потрібно, то ми не закрита установа. Клики у нас не зубаті.

– Мене цікавить запитання щодо депутатів. Ви його теж підготували?

– А чому саме ці пани вас цікавлять, можна дізнатись?

– Ці пани – депутати, є публічними особами і ми маємо право знати про них інформацію. Інформація про те, що вони стали на облік вже була у пресі.

– Панятно. Яка ваша преса цікава. До речі, якщо вас цікавить житлове питання – я не знаю ваш напрямок діяльності… Може там якесь замовлення, що ви почали таку бурну «деятельность»...

– Що ви маєте на увазі?

– У нас стільки багато питань які потрібно висвітлити якось. Тут, по суті, любе питання підлягає... загальному обговоренню. Це – будівництво доступного житла, будівництво соціального житла на цей час не проводиться пільговим категоріям громадян, учасникам ВВВ... фінансування на них немає...

Приймальний день прокурора

Окрім судового позову, який підготувало Рівненське агентство журналістських розслідувань, журналістка і редактор Агентства звернулися із заявами в прокуратуру з приводу ненадання чиновниками інформації. Поки заяви розглядатимуть, ми попросили прокурора дати правову оцінку діям чиновників.

Зателефонували прокурору Луцька Сергію Даніліну. Прокурор відмовився коментувати ситуацію по телефону і запросив прийти у середу, коли у нього прийомний день. Така відповідь прокурора протиправна, оскільки порушує право журналіста на усний запит. Однак може й справді пан прокурор дуже зайнятий і знайде час для більш предметного роз’яснення у прийомний день.

У середу – в прийомний день, близько дванадцятої години дня ми завітали до прокуратури, але охоронець у коридорі строго сказав, що прокурора немає. Наказав чекати на стільцях біля себе.

На всякий випадок ми вирішили залишити письмову заяву у канцелярії прокуратури, однак там відмовились її реєструвати. Працівниця канцелярії сказала, що заяв вони не реєструють нікому. Хто хоче подати заяву має просто кинути її у поштову скриньку, яка стоїть в коридорі на підлозі.

Дуже зручний спосіб, щоб потім сказати, що не було ніякої заяви, а у заявника не буде жодного підтвердження, що він звертався в прокуратуру. На це канцеляристка строгим тоном порадила, мовляв, маєте телефон, дзвоніть через три дні і цікавтесь вхідним номером заяви. Такий спосіб дуже зручний, щоб невигідні заяви десь пропали і ніхто за це не поніс відповідальності.

Кидати заяву у скриньку ми відмовились. Залишились чекати прокурора. Через десять хвилин стало зрозуміло, що його так можна прочекати цілий день, тим більше наближалася обідня перерва. Тож ми знову звернулись до охоронця. Чоловік у погонах зателефонував у приймальню прокурора і повідомив, що «...тут прийшли до нього на прийом». Хвилин через п’ять до нас вийшла секретар і повідомила, що прокурор буде вже після обіду, краще підійти годині о… третій.

Перед тим, як знову йти на прийом до прокурора зателефонували о третій годині. Сказали, що краще підійти на 16.00. Підійшли на 16 годину. Охоронець записав адресу та прізвище. На запитання навіщо це – відповів змістовно: «Так треба».

У приймальні прокурора сиділо кілька чоловіків, які теж чекали черги на прийом.

Через хвилин п’ять секретар стала допитуватись, з якого приводу ми прийшли на прийом і радила написати заяву та залишити їй.

Чоловіки з черги і собі почали «допомагати» секретарю пояснювати нам правила прийому, адже мовляв такий порядок не лише у нас, а у всіх прокуратурах. Ми подякували за роз’яснення і наполягли щоб прокурор нас прийняв. Лише після того, коли «умовляльники» почули, що прокурор особисто сказав прийти – залишили нас у спокої. Але секретар виставила нас чекати в коридорі. За кілька хвилин нас запросили до приймальні і знову, вже втретє за весь час, записали наші прізвища і адреси.

Оглянувши копії запитів та відповідей на них, пан прокурор підтвердив, що інформація, яку ми запитуємо є відкритою.

– Так, якщо ви хотіли список всіх осіб, що перебувають у черзі, то я не знаю чому цю інформацію не надали. Ця інформація не є закритою, – погодився прокурор.

– Також ми просили надати копії рішень щодо взяття на чергу депутата та посадової особи обласної ради. Нам не надали копій рішень, хоча ця інформація теж є відкритою.

– Бачите, я думаю, що ви дарма не пішли на прийом до когось із моїх помічників. Принаймні у вас відібрали би пояснення на що ви саме скаржитесь і на що звернути увагу. Мені потрібно відправити вас до когось із помічників, щоб у вас відібрали письмову заяву. Ви можете звернутись і усно на прийом, це ваше право. Але якщо ви хочете щоб ми розглянули і дали вам вичерпні відповіді, то вам було б добре все таки загострити увагу на окремих питаннях.

– У мене є письмова заява і також ми додаємо розшифрований текст телефонної розмови від працівника цього департаменту. Ми залишимо все вам.

Прокурор відразу при нас прочитав текст заяви.

– Тут суть зрозуміла. Я, на жаль, зараз вам не можу сказати, чи правильно діяв посадовець. Тим більше ви говорите за конкретного працівника якогось відділу. З цим треба розібратись, тому що згідно запиту про публічну інформацію, підлягає розповсюдженню інформація, яка вже створена, а не та, яка не підлягає створенню. А тому ми проведемо перевірку і я вам дам відповідь. Закон дає мені на це тридцять днів.

Чиновник порушив закон

Доки прокурор тридцять днів з’ясовуватиме, чи перешкоджали діяльності журналіста, приховуючи публічну інформацію, ми звернулись за правовою оцінкою дій чиновників до адвокатки, медіа-юристки Інституту розвитку регіональної преси Людмили Панкратової.

– Інформація, яку запитує журналіст, безперечно відноситься до відкритої інформації згідно з пунктом 5 статті 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», – коментує Людмила Панкратова. – Закон передбачає, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном.

Тобто, ця норма стосується і квартир, наданих за рахунок державного (комунального бюджету), або які перебували у комунальній власності. Закон передбачає, що відкриттю підлягають умови отримання, прізвище, ім’я, по-батькові (ПІБ) фізичних або найменування юридичних осіб, які отримали такі кошти та майно. Відповідно закон вимагає оприлюднити вказані списки з зазначенням ПІБ осіб та їх черговості у списках.

Списки осіб, які отримали житло, справді можуть містити інформацію про стан здоров’я, або іншу персональну інформацію. В такому випадку розпорядник інформації має надати для ознайомлення інформацію, доступ до якої не обмежений.

Окрім того, відкритою має бути і інформація щодо умов отримання квартир: хто має право на отримання квартир, у якій черговості здійснюється надання, просування черги, – зазначає юрист.

Інформацію, яка має бути відкритою, луцькі чиновники приховують немов щось особисте. Тим самим порушуючи право громадян знати інформацію, доступ до якої має бути вільним, за Законом України «Про доступ до публічної інформації».

У розмові працівник департаменту житлово-комунального господарства зізнався, що він є у списку отримувачів квартир. Однак у своїй відповіді заступник міського голови запевнювала багатодітну сім’ю, що у міськради немає можливостей надати їм квартиру. Які ж можливості допомогли чиновникові з’явитись у списку щасливих власників безкоштовного житла? Які можливості допомогли з’явитись у списках на отримання житла депутатам теперішнього та минулого скликання?

Аби отримати відповідь ми звернулись із запитом до міського голови і попросили надати нам копії документів щодо взяття на квартирний облік депутатів:

1. Копію рішення виконкому Луцької міської ради від 06.07.2011 №467-1
2. Копію рішення виконкому Луцької міської ради від 29.04.2011 №313-1

Чиновниця знову приховала публічну інформацію:

Інформація щодо просування черги та конкретно інформація про отримання житла повинна зберігатися у розпорядника інформації, – запевняє медіа-юристка Людмила Панкратова. – Окрім того, у відповіді на інформаційний запит заступник міського голови посилається на норми закону «Про інформацію», який втратив чинність з 9 травня цього року.

Це ще одне свідчення «професійності» як виконавців запиту так і того, хто таку відповідь підписує.

Пошукати рішення, які приховують, ми спробували і на офіційному веб-сайті Луцької міської ради, де вони мають бути оприлюднені. Проте знайти у списку рішень виконкому рішення №467-1 так і не вдалось, хоча там містяться рішення прийняті в цьому місяці. Не вдалося відшукати і рішення під №313-1 від 29.04.2011 року.

Коментар медіа-юристки, адвокатки Людмили Панкратової

Рішення органів державної влади та місцевого самоврядування не можуть бути засекречені та підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до ст. 14 Закону «Про доступ до публічної інформації». При обмеженні доступу до документів діє п. 2 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації».

Для правомірного обмеження у доступі до інформації, розпорядник інформації зобов’язаний обґрунтувати свою позицію, зазначивши:

1. норму законодавства, яка встановлює особливий режим інформації (обмеження доступу);
2. з якою метою здійснюється обмеження;
3. яка істотна шкода може бути завдана від розголошення інформації;
4. шкода переважає суспільний інтерес в отриманні такої інформації.

Причому, список засекречених рішень обов’язково повинен бути розміщений на веб-сайті органу влади /самоврядування з значенням підстав обмеження інформації.

Необґрунтоване віднесення інформації до обмеженого доступу є порушенням законодавства та може бути оскаржено в судовому порядку.

Статтею 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлена відповідальність посадових осіб за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, або надання інформації, що не відповідає дійсності. За такі порушення може бути накладено штраф у розмірі від 425 до 850 гривень. За повторне порушення, вчинене протягом року – від 850 до 1360 гривень.

Відмова у наданні інформації є корупційним правопорушенням згідно зі статтею 16 Закону про засади запобігання та протидії корупції.

Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання чинності відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Такий реєстр формується та ведеться Міністерством юстиції України. На даний час ще не сформований.

Публікуємо неповну узагальнену інформацію, яку нам все ж вдалося отримати

Наразі ми зачекаємо як прокуратура відреагує на заяви та дочекаємось судового рішення. Ми й надалі добиватимемось від чиновників оприлюднення інформації щодо того, хто і на якій підставі отримав квартири та хто претендує на їхнє отримання.

---

Матеріал підготовлений за сприяння Американської неурядової організації «Інтерньюз-Нетворк» та Міжнародного Фонду «Відродження». Юридична підтримка Інституту розвитку регіональної преси.

ПРОДОВЖЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

Луцька прокуратура зобов’язала міську владу притягнути чиновників до відповідальності за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації»

Журналісти Рівненського агентства журналістських розслідувань подали в суд на луцьких чиновників