«Мова – дуже важлива складова перемоги»: враження рівненської волонтерки від поїздки до розбомбленого Чернігова

Рівнянка Марія Січова почала волонтерити у перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну. Марії тридцять і вона очолює регіональну філію фармакологічної компанії.

З початком великої війни Марія вечорами після роботи їздить у штаб громадської організації «Допомога армії Рівне» (ДАР) і обліковує там ліки з-за кордону, фасує їх, формує індивідуальні аптечки для бійців.

Марія розповідає, що одного разу до ДАРу звернулися лікарі військової частини і попросили допомогти перевезти травмованого бійця з Чернігова до Рівного. Далі про цей досвід – зі слів Марії.

У бійця, якого ми мали перевезти з Чернігова до Рівного, були проблеми з кровообігом у мозку. Не знаю точно, що з ним сталося і який був діагноз, лише знаю, що він після проблем зі здоров’ям одного разу вже повернувся на передову, але хвороба почала прогресувати.

Волонтери ДАРу від початку повномасштабного вторгнення постійно допомагають доправляти військових у лікарні. Та для мене це був перший такий досвід. 

До Чернігова вирушили два лікарі: травматолог Рівненської обласної лікарні Сергій Пєчніков та анестезіолог з міської лікарні Роман Колтонюк, водій Володимир на швидкій, яку передали нам за кордону, як допомогу, та я.

Чернігівський лікар бійця повідомив, що в супроводі має бути анестезіолог, бо пацієнт важкий. Я працюю в медичній сфері і знаю багато лікарів. Треба віддати належне нашій міській лікарні Рівного: я звернулася до виконувача обов'язків завідувача реанімації і на мій запит він просто написав, на яку годину, коли і де ми заберемо потрібного лікаря.

Наш водій професіонал, а машина була спроможна їхати швидко. О 4-й ранку виїхали з Рівного, а о 19.15 були вже вдома. Це з урахуванням того, що в Чернігові весь час лунала тривога. Госпіталь – це важливий об'єкт, де всі мають ходити в укриття, тому ми мали чекати, поки ця тривога закінчиться. 

Хворий перебував не у ясній свідомості, тому в дорозі потребував уваги та медикаментів. Однак наш анестезіолог Роман Колтонюк не тільки надавав медикаментозну терапію, а й морально підтримував пацієнта. Вони розуміли один одного з півслова.

Ми доставили пацієнта у рівненську обласну лікарню. Не можу розголошувати його діагноз та стан, лише скажу, що лікарі нашої обласної відразу перейнялися долею військового, у приймальне відділення були викликані всі спеціалісти, а наша орагнізація ДАР забезпечила його речами першої необхідності.

Дивіться також: Як у гуртожитку рівненського коледжу живуть майже три сотні переселенців

У хворого є єдиний близький родич, брат. Коли ми транспортували бійця, його брат був на передовій.

Я думала, що в цій поїздці боятимуся більше. Та страшно не було, хоча постійно лунали тривоги: тільки виїхали в Київ – і як почалось. Відчуттів абсолютно ніяких. Напевно, за пів року відбулося психологічне та нервове виснаження.

Ще навесні я чула від знайомих, які поверталися до Києва, що бойові дії були на під'їзді до столиці. У селах Стоянка, Калинівка.

Дуже моторошно було побачити руйнування на власні очі. Кілька зруйнованих заводів, станції техобслуговування. Деякі з них вже відбудували.

Здивувало, що прильоти були у великі об'єкти або об'єкти інфраструктури. Маленькі кіоски або шиномонтажі цілі. Ніби росіяни знали, куди бити.

У самому Чернігові жахливі руйнування. Є вщент зруйновані вулиці. Перші лінії будинків змішані з землею. Але тамтешні мешканці молодці, прибирали все на купочки.

Один із лікарів, що був із нами, спортсмен. Він захотів, поки ми перечікували тривогу, від'їхати подивитися на стадіон, де він колись зі своїм батьком їздив на футбольні матчі. Від стадіону лишилась одна половина трибуни і більше нічого. 

Де-не-не по місту стоять спалені танками машини. Там, де йдуть активні бойові дії, не повинно бути ні дітей, ні жінок, ні стареньких – потрібно евакуйовуватися.

У Чернігові, можливо, несподівано і неприємно, я почула багато російської мови. Але людей від того шкода не менше. Вони молодці, що працюють, будучи так близько до нашого прибацаного сусіда.

Мова – це дуже важлива складова перемоги. Було таке, коли приїжджаєш до якогось військового на контрольно-пропускний пункт, а він із тобою говорить впевненою, чистою російською, навіть не суржиком. Від того двояке враження. Ти не знаєш, чи це українець, чи москаль.

Але якщо чернігівці вистояли проти росіян, то це, певно, свідчить про їхню проукраїнську позицію. Я щиро бажаю їм якнайшвидше вивчити українську мову. 

За час волонтерства я дійшла кількох висновків.

По-перше, людям треба пояснювати, як поводитися під обстрілами. В тому числі мешканцям заходу країни.

По-друге, бажання допомагати має бути виваженим.

Люди в хаосі роблять дурні речі: купують турнікети, які не працюють, женуть автомобіль із Польщі, щоб привезти багажник памперсів, викидаючи шалені гроші на пальне. Натомість краще питати у волонтерів, що їм справді потрібне.

Ми ж забезпечуємо не тільки передову, ми допомагаємо військовим частинам, полігонам і шпиталям. Спочатку було холодно, а потім були вірусні хвороби, після них алергії, опіки, тиск, укуси комах, змій, бо ж спека і така пора року. Потреби змінюються і ми маємо постійно пристосовуватись, тому найліпше запитати або допомогти грошима.

Дивіться також: Як у Рівному затіяли ярмарок, щоб зібрати гроші на авто для армії: 56 фото

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Підтримайте ЗСУ

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське ЗМІ – підтримайте «Четверту владу»