«Нам сказали вас тут у лісі викинути»: як фірми-посередники обманюють українських заробітчан

«Продам роботу (дорого)» – це фільм команди розслідувачів «Суспільного» про людей, які були змушені вирушити на заробітки за кордон, але стали жертвами аферистів. Цей фільм-розслідування про тих, хто успішно заробляє, вводячи в оману заробітчан, та про неспроможність держави цьому запобігти.

«Четверта влада» радить переглянути фільм авторства Ганни Калаур та команди розслідувачів Суспільного мовника. Або прочитати текстову версію, яку ми підготували за його мотивами.

Їх мільйони. Тих, хто місяцями, а деколи роками не бачить дітей і батьків. Тих, хто серед чужих людей, в чужій країні працює на будівництвах, в магазинах, на кухнях ресторанів, у теплицях і лісах.

Українські заробітчани. Вони їдуть з дому, щоб заробити. Але заробити хочуть і на них.

«Гроші були потрібні терміново», – історія заробітчанина з Тернополя

Маленький бізнес тернополянина Віталія Вітрука перестав приносити прибуток під час карантину.

– Треба мати за щось їсти, жити, купити щось чи дитині, чи ще комусь. А для цього потрібні гроші. Якщо їх немає, всі хочуть за кордон їхати з надією, що за кордоном краще, ніж у нас в Україні, – розповідає Віталій Вітрук.

Каже, гроші були потрібні терміново і цьогоріч він вперше вирішив поїхати на заробітки.

Віталій знайшов через інтернет роботу на сторінці «Джобс». Реклама в інстаграмі пропонувала роботу в чеському курортному містечку Карлові Вари. Віталій зачитує оголошення зісторінки в соцмережі:

– Друзі, у нас шикарний набір, найбільший і найдорожчий курорт Чехії – Карлові Вари. З 28 березня по 5 квітня буде йти набір. Українцям можна їхати навіть по біометрії. Білоруси, росіяни приймаються тільки по польській візі. Це прекрасна можливість відвідати Карлові Вари. Так-так-так, всього 50 місць.

«Компанія» має чотири сторінки в інстаграмі та понад 80 тисяч підписників. «Джобс» пропонує вакансії на роботу в різних країнах Європи майже щодня.

Чоловік каже, що для нього кількість підписників зіграла ключову роль.

– У них в шапці профілю є, що документи всі офіційно робляться. Тому написав їм, що потрібно. Коли вони мені відписали, скинув паспорт, –  каже чоловік.

Сказали, що зарплата на руки раз на місяць, аванси щотижня, з собою треба мати закордонний паспорт і особисті речі.

– Я уточнив, яка заробітна плата. Скидають мені повідомлення – 1500-2500 крон в день. Я уточнив: я маю комусь ще оплачувати, щось крім дороги? Вони скидають скрін, де все написано: оплата лише з заробітної плати і лише по приїзду за дорогу потрібно давати, – розповідає Віталій Вітрук.

Таких сторінок з оголошеннями в соцмережах – сотні.

За спостереженнями журналістів, адміністратори сторінок пильно стежать за відгуками і відфільтровують негатив. Негатив збирається в інших онлайн-спільнотах, де викривають шахраїв.

Замість Карлових Вар українців завезли у глухий ліс

3-го квітня поблизу львівського залізничного вокзалу в мікроавтобус сідають люди, які зібралися на заробітки у Карлові Вари.

Водій автобуса дає кожному запрошення на роботу від польської фірми, створеної за кілька днів до цієї поїздки.

– Тут ось є польська фірма. Є моє ім'я, мої дані і куди ми їдемо, на яку роботу і контакти цієї польської фірми. Водій сказав: вивчіть цей документ, на яку фірму їдете. Коли вас будуть на кордоні поляки питати, скажіть, що їдете на ту роботу, – перекаказує Віталій Вітрук.

Десять українців, що їхали на роботу в Карлові Вари, минули польський кордон, вдаючи, що їдуть на роботу у Польщу.

– Стоїть блок-пост чеський, на кордоні Польщі і Чехії, зупиняє нас поліція. Перевірка документів. Ми всі їдемо, думаємо, що в нас все нормально, документи ж мали зробити. Перевірка документів і чехи кажуть: «У вас немає документів, давайте звідси назад розвертайтесь, ми вас не можем впустити», – згадує Віталій.

Тоді вже у людей почалась паніка. Але водії казали: «Це не проблема, зараз тут просто не на тих попали, зараз на нормальних попадем і вони нас пустять».

Вони виїхали на наступний автобан. Знову стоїть блок-пост Чехія, знову вся та сама ситуація – перевірка документів, автобус розвертають назад.

Президент Всеукраїнської Асоціації з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник розповідає, що в будь-якій країні, куди б не їхала людина на працю, вона зобов’язана отримати робочу візу.

– Якщо людина хоче працювати в Польщі, у неї повинна бути польська робоча віза, якщо в Чехії – то чеська робоча віза, якщо в Німеччині – то німецька робоча віза. Неможливо працевлаштуватися на підставі польської робочої візи або в Чехії або в Німеччині. Це нонсенс, – пояснює Василь Воскобойник.

Це один із шляхів, якими користуються шахраї для того, аби ошукати українців. 

– Хоча Польща, щоб якомога швидше залучати до себе українців, дозволяє заїхати на підставі біометричного паспорту, мати запрошення від роботодавця, на місці підписати трудовий договір, – роз'яснює президент Всеукраїнської Асоціації з міжнародного працевлаштування.

І вже у строках, які є за біометричним паспортом, тобто 90 днів, можна легально відпрацювати, а потім виїхати з території Польщі.

– Це, скоріше за все, виняток. На підставі звичайного біометричного паспорта в Європі неможливо працювати в жодній країні, – говорить президент Всеукраїнської Асоціації з міжнародного працевлаштування.

Віталій каже, що майже під кордоном з Чехією водії випадково сказали, що не везуть українців у Карлові Вари, а їдуть у Прагу. Проте згодом плани змінилися: водії сказали, що їдуть у якесь село.

– Кажуть: «До Праги дуже далеко і ви бачите, що робиться, нас не можуть пустити. Ми просто вас в інше місце завеземо». Сказали також: «Зв’язуйтесь зі своїми менеджерами, куди вони вас відправили, а ми нічого не знаємо. Нам сказали вас тут у лісі викинути – ми викидаємо». Завозять нас на якесь подвір'я, – згадує Віталій Вітрук.

Там був двоповерховий будинок, тобто гуртожиток, обітовня по-їхньому. Українців зустрів чоловік, який назвався куратором від «Джобс».

250 євро за дорогу і 200 євро за вакансію. Такі прайси оголосили новоприбулим працівникам, каже Віталій.

– Ми розрахувалися. Тоді куратор Максим каже: «Давайте ваші паспорти». Не пам’ятаю, чи на поселення, чи то так потрібно. Він заходив до кожної кімнати і казав: «Пишіть розписку, що ви 100 євро ще винні нам, ми із зарплати вирахуємо», – розповідає тернополянин Віталій.

Віталій розповідає: зранку групу на роботу ніхто не забрав. Як і наступні кілька днів.

Люди жили у глухому лісі. В колишньому дитячому таборі поблизу міста Брно.

– Вже без продуктів і без грошей. Хто мав зв'язок, тому рідні скидали якісь гроші, але в магазин вийти мало хто ризикував: ми без документів, карантин, магазини всі закриті. Під кінець тижня двоє людей вирішили, що потрібно піти в магазин, – розповідає чоловік.

Лише через три дні з’явилися українці, називали себе роботодавцями і почали вивозити людей на роботу – у ліс.

Віталій каже, що їм показували ділянку, яку треба садити, а далі «кірка в руки – і погнали».

– Там були ділянки, в основному, каміння, яке потрібно було довбати. Дали нам норму ці роботодавці: «Ви маєте по 400 ялинок мінімум на день садити», – згадує тернополянин.

Жодних договорів з тими, кому вони заплатили гроші за проїзд на роботу. Жодних документів, які дозволили б працювати у Чехії. Лише обіцянки, звукові повідомлення і скриншоти переписок.

Київський адвокат Микола Хахула, який спеціалізується на кримінальному праві, каже, що зазвичай люди звертаються з проблемою, що вони підписали з якоюсь компанією договір і заплатили гроші, але послуг за цим договором не отримали.

Він уже 11 років веде справу з кримінальними провадженнями по шахрайству.

– Коли клієнти приносять зразок цього договору, то читаєш і розумієш, що предметом договору назване консультування – не більше й не менше. Консультування щодо отримання візи, консультування щодо замовлення квитків, консультування щодо переїзду в іншу країну, – розповідає адвокат.

Адвокат пояснює, що взагалі не йдеться про те, що ця компанія зобов'язується офіційно працевлаштувати людину.

Він каже, що фірми і людей, які займаються таким обманом, важко притягнути до відповідальності. Тому що вони дійсно консультують. А самі їхні клієнти не читають договори, які підписують – і це вже їхні проблеми.

У квітні поблизу чеського міста Брно було холодно і вітряно. Від кількості посаджених дерев залежала зарплата.

За словами Віталія, за кожне дерево чеський роботодавець обіцяв сплачувати 5 крон, дві з яких посередники мали забрати собі.

Від працівників, каже Віталій, вимагали виконання плану – 400 дерев за 6-7 годин роботи.

– Це нереально виконати. І на нас ще почали тиснути: «Ви от норми не робите, ми вас позвільняємо». Повернули ситуацію в іншу сторону: що не ми вимагаємо від них, а вони вимагають від нас роботу, яку ми просто чисто фізично не можемо зробити, – каже Віталій Вітрук. 

Як Віталій вибрався з лісу

Аванс українцям мали давати кожного тижня по 1000-2000 крон в кінці тижня, в п'ятницю.

– Але ми, можна сказати, випросили цей аванс десь на 10-й день чи на другий тиждень перебування там. Ми вже казали: «Нема що їсти, нема. Ну ми робимо, робимо, але їсти у нас нема. Наші продукти вже давно закінчились». Випросили в них, щоб вони дали нам по тисячі крон. Це 1200 гривень, – розповідає Віталій.

Тернополянин каже: розумів, що останні гроші витратив на дорогу в Чехію. Більше він не мав, розраховував заробити.

– Ти не розумієш, як ти взагалі в Україну попадеш, чи, можливо, тебе тут залишать, посадять за незаконне перебування, а можливо, тебе на роботі зловлять. Ми не розуміли, що робити – чи їхати додому, чи йти на ще одну таку саму роботу і чекати, щоб піднімати економіку Чехії безкоштовно, – пригадує чоловік.

В останній момент знайшли вакансію, по чат-групах. Жінка їм написала: «Приїжджайте в Прагу, я вас заберу».

– Уточнили момент по зарплаті і вирішили – давайте ще раз ризикнемо. На останні гроші купили квиток на потяг, – каже Віталій Вітрук.

За підрахунками Віталія, за роботу в лісі йому мали заплатити 22 тисячі гривень. Каже, коли люди поїхали на іншу роботу, менеджери і куратори з «Джобс» обіцяли, що розрахуються до 14 травня.

Однак цього не сталося. За деякий час працівників почали блокувати в переписках.

Чоловік писав у соцмережах про те, що з ним трапилось. Так знайшов інших людей, які, як і він, постраждали він посередництва «Джобс». Разом вони на деякий час заблокували сторінки «Джобс» в інстаграмі.

Погрози від компанії-посередника

Після цього, каже Віталій, йому повернули менше половини заробленого, і почали погрожувати.

Віталій Вітрук включив журналістам голосове повідомлення від представника «Джобсу».

– Я тобі просто кажу, що якщо ще якась кома вилетить чи якось десь у моїй кишені чогось поменшає, або я буду якось переживати чи нервувати, я тобі пояснюю, що рано чи пізно я надішлю тобі рахунок і ми обов’язково з тобою побачимося, – погрожував йому хтось з працівників компанії.

Також йому погрожував чоловік з іншим голосом:

– Так будь-який дурник може взяти і написати щось у фейсбуці, заблокувати комусь якісь певні речі. Думають, залишаться непокараними, типу – я там правий. Ти що, гониш? За таке ноги ламають жорстко. Розумієш, у чому суть? Тобто була начебто моя вина, ну, невизначена, – каже невідомий.

Віталій Вітрук відпрацював позичені на послуги рекрутерів кошти на іншій роботі у Чехії, повернувся до Тернополя і далі веде інтернет-війну з людьми, які його обдурили і чиї сторінки в інстаграмі знову активно працюють.

Журналістський експеримент

Роман колись працював у рекрутинговій компанії. На прохання журналістів-розслідувачів влаштувався рекрутером на «Джобс». Щоб почати працювати, достатньо додатися у відкритий чат у вайбері.

У цьому чаті головна менеджерка «Джобс» Вікторія пояснює:
 
– Друзі, по-перше. Абсолютно ні за яких, абсолютно ні за яких обставин не надсилайте людям, тобто клієнтам, свої документи. Вони це все заскрінюють, використовують фейсбук, виливають бруд. Або фотошоплять, а потім на цьому кидають людей.

Для роботи потрібен лише смартфон. У вайбер-чаті публікують вакансії і їхню вартість. Рекрутер сам встановлює свою націнку, наприклад, 50 євро за вакансію.

Наступного дня Роман запитує про договір. Мовляв, його клієнтка цікавиться.

– Ну от, приходиш ти на манікюр. Ти підписуєш договір із дівчиною-майстром? Не підписуєш, – відповідає Вікторія.

Роман каже, що люди в праві вимагати документи на підтвердження наданих послуг і їх якості.

Головна менеджерка «Джобс» каже: «Насправді ніхто не працює офіційно, тому що, фактично, з СНД люди нікому там анітрохи не потрібні. Не потрібно казати, що це офіційно, тому що потім будуть претензії до вас».

На своїх сторінках «Джобс» публікує номери ліцензій, які нібито дають право працевлаштовувати.

Як з’ясували журналісти «Суспільного» – таких ліцензій не існує. Це просто набір цифр. А в реальності ж «Джобс» – лише сторінки в інстаграмі.

Журналістка дзвонить Микиті Ковальчуку, який називає себе керівником «Джобс», щоб спитати, чому вони пропонують легальне працевлаштування, і як в них все влаштовано.

– Візьмемо, для прикладу, Францію. Ми летимо у Францію, ходимо виноградниками, знаходимо роботодавців, ходимо складами. Беремо контакти, пропонуємо наших громадян, людей з України, і Молдови – у них є біометрія. Білорусь і Росію пропонуємо по польській візі – і все, – розповідає Микита Ковальчук.

Каже, з тими, хто погоджується, не підписують договори, просто усно узгоджують: потрібні люди – вони до нас звертаються, в Україну, і ми веземо їм людей.

– Ми говорили про цю ситуацію з експертними організаціями, і вони стверджують, що те,  це, що сталось з цими людьми, – це є торгівля людьми, журналістка «Суспільного».

– Ну, добре, ви знаєте, якщо ви розмовляли з іншими організаціями, тоді ви візьміть, відкрийте список агентств, які у нас є в Україні, і поставте їм те саме запитання. Кожне агентство в Україні працює точно так само, як я. Тільки я працюю більш масштабно, а вони працюють мілкіше. І все.

Ринок людей у Польщі

Польське управління соціального страхування повідомляє про 600 тисяч українців, які сплачують соціальні внески.

За різними даними, у Польщі перебуває близько півтора мільйона українців.

У місті П'ясечно, за 20 хвилин їзди від Варшави, журналісти познайомилися з Русланом. Він заробітчанин уже 11 років. Удома, в Борщівському районі на Тернопільщині – у нього сім’я, господарство і друзі, а робота і життя – переважно тут.

– Додому як коли. От буквально два місяці тому я був. Зараз знову їду, бо в сина день народження, і свято у селі, я хочу поїхати. Так що десь ще буквально місяць часу і я собі поїду додому. Але я буквально на тиждень і назад повертаюся. В мене зараз воєводське запрошення. В Україні чого ж не хочу? Я би, звичайно, не хотів вже їхати, вона мені осточортіла, ця Польща, набридло вже, якщо чесно, – каже Руслан.

Руслан показує найважливіше для заробітчан місце у П’ясечно. Живий людський базар.

Він існує ще з 90-х років минулого століття. Люди стоять з двох боків дороги.

З самого ранку, у дощ, в мороз і у спеку українці чекають на польські машини, з яких визирнуть поляки і запропонують заробити.

– Я сам по професії лісник. Я працював у лісі 15 років, а тут так не працюю. Я сьогодні працюю на городі, завтра можу помалювати хату, післязавтра можу піти землю возити, ну, що попадається, – каже Руслан.

Місцеві українці розповідають: коли влада міста зрозуміла, що живий базар існуватиме попри будь-які заборони, облаштувала це місце, назвавши його «пунктом споткання», українською – «місцем зустрічі».

Тут і ті, хто приходить попрацювати у вихідний з постійної роботи, і ті, у кого з роботою, запропонованою посередниками, не склалося.

Заробітки тут – своєрідна лотерея. Сьогодні – робота є, а завтра може і не бути. Не на камеру розповідають, що обирають такий пошук роботи, бо тут немає посередників і можна працювати «на себе». Розповідають, що роботодавці трапляються різні – є й такі, що не розраховуються за роботу.

Руслан каже, що заробітчани мусять мати запрошення.

– Можна працювати і неофіційно, бо переважно українці, всі, які стоять на базарі, вони ж неофіційно працюють. Я працюю на городах, а запрошення в мене зовсім з іншої фірми. Запрошення можна купити в Україні, у будь-якого шофера, у будь-якому візовому центрі. Це без проблем. Але без запрошення не приїдеш, запрошення мусить бути, – пояснює чоловік.

За його словами, на цьому заробляють посередники.

– От шофери, які возять заробітчан, купують ті запрошення за 600 чи 500 чи 800 злотих, а продають їх за нього 1200-1300, – розповідає Руслан. 

Минулого року Польща видала українцям 1 мільйон 800 тисяч запрошень на роботу.

Якусь частину з них отримали заробітчани, які прямували зовсім не в Польщу, а в Німеччину, Чехію, Голландію, Францію й інші країни, де ставали нелегальними працівниками.

Ошукані люди звертаються по допомогу до юристів

Гендиректорка юридичної компанії у Вроцлаві Ірина Юрчак каже, що до її компанії звертаються люди, яких обманули у Чехії та Німеччині.

– Я бачу тільки два способи перетнути кордон – легально і нелегально. Якщо нелегально, депортація навіть за один день, депортація пів року – штраф, –  розповідає юристка.

Якщо це нелегальне перебування від тижня, то мають право затримати і перевірити тебе – чим ти займався цей тиждень, каже Ірина Юрчак.

Польський бізнесмен, власник хостелу, де живуть українські заробітчани, Раймунд Бонк – один із тих, хто допомагає українцям, які уже приїхали на роботу, влаштуватись у Польщі.

– А чому все йде через Польщу? Бо у Польщі теж немає штрафів. Ми теж є колишньою радянською республікою, неофіційно, але республікою. У нас досі можна за гроші вирішити все. У нас як хтось використає вашого працівника, то цьому роботодавцю нічого не загрожує, – пояснює польський роботодавець.

Або він відкупиться за 1000 злотих. Тому якщо він заощадить на тому працівнику 1000 злотих, а заплатить 100 злотих штрафу, то і так є в плюсі, каже Раймунд Бонк.

Він каже, що у Німеччині таке не пройде.

– Швед не візьме не роботу нелегала, тому робиться так, що українська фірма працевлаштовує у Швеції, але через польську фірму. Або та українська фірма має філію у Польщі, і їде в Швецію. І така діяльність регулюється тоді польським законодавством. І тут можна за гроші все. Тому так ошукують, бо в Польщі найдешевше, – розповідає чоловік.

Історія потерпілого від шахрайства з Івано-Франківська

На початку літа соцмережі сколихнула інформація про одну з найбільших в історії України афер на охочих заробити за кордоном.

Так журналісти дізналися про «Воркхаб» – компанію, через яку на роботу у Фінляндію планували поїхати кілька сотень українців.

Житель Івано-Франківська Віталій Ходорковський був так само ошуканий посередником ТОВ «Воркхаб».

– У мене середньостатистична сім’я, я працюю на виробництві, жінка працює в школі. Наш бюджет може складати близько 15 тисяч. Ми не можемо собі дозволити поїхати на той самий Буковель, чи відпочивати повноцінно, чи на море. Ми на всьому економимо. Мої діти одягаються в секонд-хенді. Це в нас норма, – розповідає чоловік.

Віталій каже, що він учасник бойових дій, служив у 2014-2015 роках. 

– Як кажуть, країна покликала, я встав і пішов. Авдіївка, Зайцеве, Новотроїцьке. На даний момент я зробив свою місію. Дерев я посадив дуже багато, виховую двох синів. А от будинка нема. Це мрія, щоб він в нас був. І враховуючи, що в Україні дуже важко заробити на своє власне житло чесним шляхом, довелось піти на такий крок, що треба поїхати за кордон, – розповідає Віталій.

Договір із підписами та печатками

Від менеджеру «Воркхабу» Віталій отримав таке голосове повідомлення:

– Ви цікавитесь оформленням на довгострокову роботу у Фінляндії через нас. На цей момент ведеться набір на сирний завод «Валіо». Перші два тижні випробувального терміну – 12 євро за годину чистими. Далі – по 14,3 євро за годину. У випадку отримання відмови у візі, ви отримаєте компенсацію у розмірі 680 євро. Але оскільки таких випадків не було і немає, ми так впевнено цей момент гарантуємо. Вартість оформлення на цю вакансію – 500 євро, в які входять віза, візові збори і переліт, – повідомляє дівчина.

Віталій Ходоровський домовлявся з компанією «Воркхаб» близько пів року.

Договори з компанією отримав поштою. І це були договори не про консультаційні послуги, а про послуги з працевлаштування. Ти гроші – тобі документи, переліт, поселення, робота.

– Менеджер сказав таким чином: «Ви маєте три дні, щоб підписати договір і надіслати його на "Воркхаб". Я глянув: ось на фінській мові написано, є підпис роботодавця, є підпис рекрутера, і я повинен був свій підписати, що я згідний з цим всім. Є підписи, є печаті, – розповідає чоловік.

Там був перелік, за що Віталій повинен був сплатити 17 тисяч.

Гроші потрібно було сплатити протягом трьох днів. Він оплатив, хоча і вагався, але на роздуми було мало часу.  

«Воркхаб» взяв гроші, а потім зник

– Я починаю набирати менеджера Ірину, телефон не відповідає. Це мене насторожило. Я захожу на сайт «Воркхаба» – «немає зв'язку з сайтом». Я думав, можливо, якісь проблеми з інтернетом, ні, сайт щез першого числа. Я занепокоївся, – розповідає чоловік.

Посередництвом у працевлаштуванні за кордон українські компанії і підприємці можуть займатися лише на підставі ліцензії. Зараз її видає Міністерство економіки.

Щоб отримати ліцензію, треба мати сайт, офіс, юридичний супровід та договір з конкретною іноземною компанією.

Наявність цього документа означає, що посередник може працевлаштовувати людей на конкретні вакансії в компанію, з якою уклав договір. За роботу без ліцензії передбачено штраф – 120 тисяч гривень.

Президент Всеукраїнської Асоціації з міжнародного працевлаштування каже, що система ліцензування була побудована на тому, що наші можновладці хотіли мати повну інформацію саме про тих роботодавців, куди відправляють наші посередники людей.

– І, з одного боку, це правильно. Єдина проблема – ліцензія видається, а компанії, які її отримали, не перевіряються жодним чином. В загальному переліку компаній, які мають ліцензію, їх 2200, тобто щоб перевірити всі компанії-посередники в Україні, нашим можновладцям буде потрібно 110 років. За 110 років вони з’ясують, як працює та чи інша компанія, – пояснює Василь Воскобойник.

Несправжні ліцензії компаній-посередників

Віталій Ходоровський читає з телефона наказ про видачу ліцензії:

– Наказую видати ТОВ «Воркхаб» ліцензію на провадження господарської діяльності посередництва і працевлаштування за кордоном. Якщо міністерство надало ліцензію, це ж ніби законно, – каже чоловік.

Через вимогу держави мати ліцензію, виник ще один ринок – продажу цих ліцензій. Справжня вартість ліцензії – один прожитковий мінімум, зараз це близько 2400 гривень.

Більше місяця журналісти «Суспільного» намагалися домовитися про інтерв’ю з Міністерством економіки України. Втім отримали лише письмові відповіді, у яких йдеться, що за вісім місяців цього року було проведено 11 планових та 2 позапланові перевірки компаній-посередників.

Торік перевірок не проводили взагалі. 13 перевірок на понад 2 тисячі компаній. Ось і весь контроль держави.

Коли менеджери і керівництво «Воркхаба» перестали відповідати на дзвінки, а сайт компанії зник, люди, які вже мали б отримувати свої візи і збиратися до Фінляндії, почали звертатися до поліції у різних регіонах України.

Віталій приніс заяву в райвідділок в Івано-Франківську.

Але Івано-франківський ГУНП рекомендував йому вам звернутись до суду.

– Тобто складу злочину немає. Слідчі сказали, що в мене шансів нуль, бо я сам самовільно віддав гроші. Мене дуже вразило оце, що немає складу злочину. У нашій країні можуть посадити за крадіжку курки, а якщо шахраї в мене забрали 500 євро, це нормально, – каже потерпілий від шахрайства.

Чоловік написав заяву в Голосіївьке відділення поліції, щоб його справу приєднали до тих потерпілих, які в Голосіївському відділенні, щоб це було в єдиному провадженні.

У червні поліція розпочала розслідування. Справу «Воркхабу» кваліфікували як шахрайство в особливо великих розмірах або вчинене організованою групою. Поліція отримала 280 заяв потерпілих. Організаторам загрожує від 5 до 12 років за ґратами.

Постраждалі почали об’єднуватись, створювати закриті групи і чати. Та до поліції звернулись не усі.

– Ви зрозумійте, кинули, я так думаю, людей 500. Ми зібрались люди небагаті, кожен мав якусь певну мету, хтось їхав, напевно, заробити гроші, щоб діти пішли вчитись, в когось батьки хворі, – розповідає Віталій Ходоровський.

Віталія Ходорковського вперше допитали у поліції лише через три місяці після того, як він подав заяву. І вже після того, як журналісти передали результати свого розслідування у поліцію.

Пошук організаторів

Розслідувати справу «Ворхабу» журналісти «Суспільного» почали на місяць пізніше за поліцію. Офіційно компанія мала 25 мільйонів гривень статутного капіталу і понад три роки досвіду на ринку.

Був у «Воркхабу» і офіс. Частина потерпілих розповідали нам, що підписували документи у приміщенні житлового будинку на Льва Толстого у Києві.

Офіс «Воркхабу» фізично знаходився у 75-й квартирі цього будинку. Зараз тут табличка іншої фірми.

– Приходила один день поліція і сказала, що на цю адресу зареєстровано чи то 40, чи то 50 фірм. Там щоб люди ходили – їх ніколи там не було. Мабуть, все робилось по телефону. Не знаю, – каже голова ОСББ Анатолій.

В середині червня «Воркхаб» змінив юридичну адресу – за документами фірма переїхала з вулиці Льва Толстого – на вулицю Іллєнка. Проте і там знайти нікого не вдалось.

У тристоронніх договорах про працевлаштування, які підписували українці з «Ворхабом», ще однією із сторін були фінські компанії, зокрема, «Валіо» і «Фазер». Обидві компанії відповіли нам, що з посередниками в Україні не працюють і знають про аферу.

Журналістам вдалося знайти колишню менеджерку компанії «Воркхаб» – Анну. Її повне ім‘я запам‘ятав і повідомив нам один із постраждалих.

Виявилось, що журналісти єдині, хто зацікавився нею – поліція до жінки за поясненнями і досі не зверталась.

Анна розповідає, що знайшла цю роботу за оголошенням, з нею уклали договір, обіцяли хорошу зарплату, але зрештою так повністю і не розрахувались.

Все, що було потрібно для роботи – смартфон. Робочі питання вирішували онлайн. Розмови з клієнтами – теж по телефону.

Анна каже, її керівником був чоловік, який представлявся директором ТОВ «Воркхаб» Олександром Клименком.

Журналісти поїхали в село Полуботки Чернігівської області, бо саме тут прописаний власник, співвласник і директор фірми «Воркхаб» Олександр Клименко.

Ким виявився директор «Воркхабу»

Біля будинку журналісти зустріли сестру Олександра, яка розповідає – її брату нещодавно виповнилося 19 років, вчився він на зварювальника в ПТУ. Сестра каже, старших вдома немає, матір – на роботі.

У одному з розважальних закладів Чернігова за 10 кілометрів від села Полуботки працює матір Олександра – Олена.

Жінка каже, нещодавно до неї приїжджали потерпілі з «Воркхабу» і лише тоді вона дізналася, що її 19-річний син – власник компанії, яка ошукала сотні людей. Каже, її син дійсно працював у Києві.

– Був вантажником: то там щось повантажить, то там. То сторож, то машини якісь поробить. Якщо коротко, от такі-от підробітки. Такі підробітки були невеликі. Це виходить, що десь він влип. Він поставив підписи. Ну, це треба ж бути грамотною людиною, щоб відкрити фірму. Уявляєте, це ж юридично все має бути оформлено. Це повинен бути досвідчений, дорослий чоловік, щоб такі справи прокручувати, – розповідає матір Олександра Клименка.

Майже місяць журналістам не вдавалося встановити контакт з Олександром Клименком, який став директором «Воркхабу» рік тому – у свої 18.

До цього бізнес належав іншим людям. Журналістам вдалося їх знайти.

Як продаються фірми

– Ми намагалися працевлаштовувати за кордон, але у нас не вийшло. І ця «товка» висіла на торговій площадці, не знаю, пів року, може, рік. Мені написав чоловік, який відрекомендувався юристом. Ми домовилися про ціну і провели угоду у нотаріуса, – розповідає колишній директор, співвласник ТОВ «Воркхаб» Іван Кулаков.

Іван Кулаков каже, що з Олександром Клименком навіть не розмовляв при зустрічі.

– Клименко зайшов, він мовчав, я навіть з ним не розмовляв. Він прийшов, поставив підпис і пішов. Все. Тобто 3-5 хвилин. Якщо мені його показати, я навіть не впевнений, що я його впізнаю. Так, тому я подивився, я зрозумів, що це підставний директор. З різних причин багато компаній в Україні призначають собі якихось директорів, які, ну, для галочки, – каже колишній директор, співвласник ТОВ «Воркхаб».

За допомогою одного із постраждалих журналістам вдалося отримати докази того, що покупкою «Воркхабу» цікавився чоловік на ім'я Андрій, який представлявся юристом. Андрій вів переписку з продавцями фірми і був присутній під час угоди в нотаріуса.

Пізніше, коли «Воркхаб» запідозрили у шахрайстві, виявилось, що Андрій видалив всі повідомлення, які би вказували на його причетність.

Журналісти знову зустрілися з менеджеркою Анною. Розповіли їй, де живе 19-річний директор Олександр Клименко, і дали послухати запис розмови з Андрієм Кірєєвим, який стверджував, що надавав консультації щодо купівлі Олександру Клименку.

– Що я вам можу сказати, я сто процентів впевнена, що це та сама людина, з якою я спілкувалася під час роботи. Тобто, хто мене наймав і хто представлявся Олександром Клименком. Переконана, тому що спілкування у нас було саме через телефон і, скажемо так, моя пам'ять підв'язана на його голос і його манеру мови я просто ні з ким не зможу сплутати, – каже Анна.

Крім Анни, цей голос впізнали ще двоє клієнтів «Воркхабу», які, як вони думали, спілкувалися з Олександром Клименком.

Цю ж людину бачили під час продажу «Воркхабу».

Чоловік стверджував нам, що консультував, а люди, які думають, що спілкувались з Олександром Клименком стверджують, що саме його голос чули в телефоні. Голос Андрія Кірєєва.

Зрештою після тривалих перемовин з матір’ю Клименка, журналістам вдається зв’язатися із 19-річним Олександром, який за документами є власником і директором ТОВ «Воркхаб». Відправляємо йому фото Андрія Кірєєва і запис його голосу.

Олександр стверджує, що це Андрій Кірєєв, бо впізнав його по голосу.

– У телеграмі була група, не пам’ятаю назву, «Підробітки» – щось таке. Ну, я списався, зустрічались, він мені, типу, каже: «Підписуєш, так приходиш 3-4 рази». Виходить, треба було приходити мені. На вигляд він був нормальна і наче порядна людина. Я думаю: все нормально буде. Так розказав, пояснив – нічого мені не буде: «Тільки підпис ставиш і нічого більше не робиш». Кажу, типу: «Добре, без проблем». Потім він пропав. Я не міг з ним зв’язатись ніяк, – розповів Олександр Клименко.

Загалом, він заплатив хлопцю готівкою близько 6-7 тисяч гривень.

– Наприклад, я підписав, він зразу вийшов, мені дав за підписи: за першу – тисячу гривень, за другу. Виходить, за кожну зустріч – тисячу гривень. І на останній зустрічі, коли ми востаннє з ним бачились, він дав мені 2,5 чи 3,5 тисячі, – говорить хлопець.

Юрист поліцію не цікавить

Проте Андрій Кірєєв слова Олександра заперечує. Каже, що працював від його імені тільки на початку, супровід під час угоди – і все.

Факти, на встановлення яких у журналістів пішов місяць, вони викладають у заяві і передають поліції, яка розпочала розслідування раніше за них.

Втім, ані керівництво Голосіївського управління поліції міста Києва, ані слідчий спілкуватися з ними про «Воркхаб» не захотіли.

Пресофіцерка Голосіївсього управління поліції Христина Мандибура каже, що слідчий приєднає заяву до матеріалів.

– Можливо, щось нове він дізнається завдяки вашому розслідуванню. Тобто я не бачила матеріалів, мене ознайомив слідчий тільки усно, – роз'яснює Христина Мандибура.

Що треба змінити

Законодавство забороняє брати з людей гроші за працевлаштування в Україні. Однак зі шукачів роботи за кордоном брати гроші не заборонено.

У Верховній раді зареєстровані два законопроєкти, які мали би заборонити брати плату за вакансії. Один із них, крім того, пропонує скасувати ліцензування. Василь Воскобойник – співатор цього законопроєкту.

– Тобто всі охочі зможуть зайнятися цією діяльністю, але, буде тотальна заборона посередникам брати гроші за працевлаштування,. Будуть дуже жорсткі штрафи за діяльність без внесення до загального реєстру компаній-посередників – до 51 тисячі гривень за кожен випадок, а якщо компанія-посередник бере гроші з українців – до 85 тисяч гривень за кожен випадок, – пояснює співавтор законопроєкту.

Потрібно розуміти, що запрошення від роботодавців, які надаються, безкоштовні.

– За них неможливо брати гроші. Що робить посередник? Він просто надуває щоки і каже: заплатіть мені за підготовку візи. Але хіба посередник – візовий центр? Ні, ви сплачуєте гроші візовому центру на окремий рахунок – лише 500 гривень, – роз'яснює Василь Воскобойник.

Навіть якщо законопроект підтримають, діяльність інстаграм-сторінок, вайбер-спільнот і інших недоброчесних посередників ймовірно і далі залишиться без контролю.

Торік українські трудові мігранти переказали в Україну більше восьми мільярдів  доларів США. Це понад 5% ВВП країни. Це лише те, що вдалося відслідкувати. А що взамін?

Журналісти «Суспільного» зібрали досить доказів, щоб Міністерство економіки перевірило ефективність роботи свого підрозділу з ліцензування, правоохоронці все-таки встановили організаторів однієї з найбільших в історії України афер на заробітчанах, а українці перестали вірити інстаграм-сторінкам і красивій рекламі, а шукали шляхи зв’язуватись з роботодавцями за кордоном особисто.

За даними Міжнародної організації з міграції, 14% дорослого населення України у 2019 році планували знайти роботу за кордоном або вже її знайшли. За різними оцінками, від 2 до понад 5 мільйонів українців є трудовими мігрантами, або як їх називають – заробітчанами.

Точні цифри не може назвати ані держава, ані організації, які працюють у сфері міграції, адже в Україні немає адміністративного обліку трудових мігрантів.

---

Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.