«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user dolhanov
історик, політолог, експерт Центру суспільних дій «Civitas»

Нова кіберреальність української політики: віртуальна партія б’є всі рекорди

До сьогодні ніяк не можу зрозуміти, чому перемогу Володимира Зеленського на останніх президентських виборах чимало прихильників його конкурента називають «реваншем регіоналів»?

Чимало людей чіпляються за дрібниці, тактичні політичні рішення, хаотичні призначення і окремі слова нового президента, здається, випускаючи з уваги дуже суттєві речі. Люди намагаються знайти систему. Проте ключове питання чи вона взагалі існує? 

Нещодавно опубліковані рейтинги «Слуги народу» дуже промовисті. Якби «Опозиційна платформа за життя» користувалася підтримкою майже половини українців – це правомірно було б назвати «реваншем регіоналів» (або якби Бойко переміг під час останніх президентських виборів).

Рейтинг партій на виборах до Верховної Ради України
  Рейтинг 1
% серед усіх респондентів
Рейтинг 2
% серед тих, хто збирається голосувати
Рейтинг 3
% серед тих, хто визначився з партією
«Слуга народу» 32.1 34.4 48.5
«Опозиційна платформа – «За життя» 7.8 8.4 11.8
«Блок Петра Порошенка «Солідарність» 5.4 5.8 8.1
Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» 5.1 5.5 7.8
«Голос» 3.7 4.0 5.6
«Сила і Честь» 2.5 2.7 3.8
Радикальна партія Олега Ляшка 1.9 2.1 2.9
Всеукраїнське об’єднання «Свобода» 1.3 1.4 1.9
«Громадянська позиція» 1.2 1.3 1.8
«Опозиційний блок - Партія миру та розвитку» 0.6 0.6 0.9
«Наші» 0.4 0.5 0.7
«Відродження» 0.4 0.4 0.6
Об’єднання «Самопоміч» 0.4 0.4 0.6
«Українська стратегія» 0.3 0.4 0.5
«Ліва опозиція» 0.3 0.3 0.5
«Національний корпус» 0.3 0.3 0.4
Інша 2.4 2.6 3.6
ЗАКРЕСЛИВ БИ ВСІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ У БЮЛЕТЕНІ/ЗІПСУВАВ БЮЛЕТЕ 1.5 1.6 ---
ВАЖКО СКАЗАТИ/НЕ ВИЗНАЧИЛИСЯ 24.2 25.9 ---
ВІДМОВА ВІДПОВІДАТИ 1.5 1.6 ---
НЕ БРАВ БИ УЧАСТІ У ГОЛОСУВАННІ 6.6 --- ---
З 26 травня по 7 червня 2019 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки. Методом особистого інтерв'ю опитано 2021 респондента, що мешкають у 110 населених пунктах усіх регіонів України (крім АР Крим) за 4-х ступеневою стохастичною вибіркою, що репрезентативна для населення України віком від 18 років. У Луганській і Донецькій областях опитування проводилося тільки на території, що контролюється українською владою. Статистична похибка вибірки (з імовірністю 0,95 і за дизайн–ефекту 1,5) не перевищує: 3,3% для показників близьких до 50%, 2,8% — для показників близьких до 25%, 2,0% — для показників близьких до 10%, 1,4% — для показників близьких до 5%.

Ще одна теза, яка мені здається непереконливою – перемога Володимира Зеленського є наслідком колективної політичної фрустрації. 

Але українці були розчаровані напередодні майже кожних виборів протягом усієї короткої історії нашої незалежності. Проте, ще жодного разу наслідком цього розчарування не ставав майже 50% рейтинг однієї політичної партії.

Більше того, партії, яка практично не існує поза межами Інстаграму.

Так можливо мова йде не про розчарування громадян, а їх нову велику надію?

Насмілюся припустити, ми намагаємося аналізувати дещо зовсім нове у звичних для вітчизняної політичної системи координат «термінах». Хтось говорить про «реванш регіоналів», хтось чіпляється за ідеологічно-ціннісні рамки інтерпретації, ще інші – добачають у партії традиційний олігархічний проект.

Більшість попередніх ситуативно успішних партій в Україні дійсно були олігархічними проектами. Але ці партії мали за собою реальний соціальний капітал у вигляді мережі впливових політиків, бізнес-еліт та їхніх «клієнтів» (так звана, патронажно-клієнтельна система).

Нічого подібного не постерігається у «Слуги народу». Мабуть, одного посту в Інстаграмі про створення партії було б достатньо щоб вона вже набрала шалені рейтинги.

Якщо раніше українські олігархи вкладалися у створення популістських політичних проектів, за якими стояли реальні активи у вигляді патронажно-клієнтельної мережі зв’язків, то сьогодні один із них запустив віртуальний.

І тут важливе питання – чи не випустив він джина, якого сам же не зможе контролювати?

Українська політична система зіткнулася не стільки з реваншем регіоналів, скільки з викликом сучасних технологій та глобалізації. Як результат – віртуальна партія із шаленою популярністю, що продукує вірусний контент.

Проте особливість останнього в тому, що він втрачає популярність із такою ж швидкістю, як і завойовує голови людей. На зміну йому швидко приходить інший. Отож єдине, в чому можемо бути певні – найближчим часом нас очікує політична непевність таких масштабів, з якими Україна ще не стикалася.

Коли Дональд Трамп перемагав під час виборів, використовуючи соціальні медіа для власного промоутингу у небачених доти масштабах – за ним стояла реально існуюча Республіканська партія. За перемогою Володимира Зеленського не стоїть майже нічого окрім його вірусного контенту.

У Коломойського, звісно ж, є своя патронажно-клієнтельна мережа зв’язків. Але, припускаю, її масштаби навіть близько не відповідають розмахам популярності його політичного проекту.

Більше того, цей проект, здається, майже ніяк від неї не залежить. Він почав жити своїм життям. Адже новообраному президенту не потрібна жодна реальна мережа клієнтельних зв’язків щоб розширити кількість своїх прихильників. Для цього він елементарно може запустити чергову «лопату-челендж».

Зараз важко судити добре це чи погано. Маємо новий факт політичної реальності, з яким потрібно рахуватися.

Але ми намагаємося пояснити його, чіпляючись за старі й малопридатні способи інтерпретації. Замість очікуваних колишніх регіоналів партію цілком можуть сформувати найактивніші інстаграм-підписники новообраного президента.

Хтозна, що завтра зранку прийде в голову Володимиру Зеленському чи Ігорю Коломойському. У віртуальної партії відсутні реальні фактори стримувань і противаг. Тут одним кліком приймаються будь-які рішення. Як тими ж кліками додають нових друзів або видаляють старих за принципом хто написав кращий коментар (до речі, цілком ймовірний один із критеріїв добору кандидатів у список «Слуги народу»).

Ми приблизно знаємо чого очікувати від «Батьківщини», переобрамленої «Партії регіонів» та БПП. Але, чесно зізнаюся – я уявлення не маю куди нас приведе новообраний президент.

Як і не певен в тому, чи після успішного онлайн-концерту Святослава Вокарчука його «Голос» не опиниться на другому місці в рейтингах. Віртуальний простір почав стрімко завойовувати українську політику.

Без реально існуючих соціальних мереж (не плутати з соціальними медіа) поняття «народ» може швидко трансформуватися у натовп. І навіть актуальна для останнього одвічна теза «хліба і видовищ» за сучасних умов зазнала коректив. Здається, тепер достатньо лише видовищ.

Єдине, що в цьому випадку радує – непевність це не завжди погано. Це просто екзистенційне почуття, якого ми завжди боялися. Проте, залишивши зону комфорту, людство часто зазнавало не лише поразок, але й великих досягнень.

А що як «Слуга народу» модернізує країну? Або ж опустить корумповану українську політику в таку безодню хаосу, з якої потім народиться нова держава? Множина альтернативних ймовірностей сьогодні зашкалює.

Тим часом інші країни не стоять на місці. Колишня батьківщина Енвера Ходжи готується до переговорів про запуск процедури набуття членства в ЄС. І не кажіть, що тоталітарний спадок непереборний. Бо ми вже з ним успішно прощаємося і стрімко входимо до іншої політичної реальності.

У ній сучасні технології ймовірно визначатимуть більше ніж історична інерція. Погляньте хоча б на електоральну мапу результатів останніх президентських виборів: коли ще в історії мешканці Тернопільської й Івано-Франківської областей голосували схоже до Луганської та Донецької? 

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте