Один день з життя голови благодійного фонду

Шалений день. Він почався з того, що в машині зранку я ділилась зі своїм чоловіком тривогою як розраховуватись за ліки для дітей з опікового. Адже треба не менше 20 тисяч гривень, а за вечір і ніч надійшло 200, 200, 400 та 100 грн.

Жаліюсь що не знаю як збирати кошти, бо хлопці старші, а таким люди мало жертвують.

На офісі фонду роздруковую кілька документів, роблю кілька платіжок. Далі галопом в лікарню.

Забігаю до головного лікаря, в нього купа людей, домовляємось зустрітись через годину.

Онкогематологія переповнена, пробігаю по палатам, підписую з кількома мамами папери, з кількома просто розмовляю, з одною мамою та новеньким хлопцем знайомимось, розповідаю що в нього найкращий варіант раку і можна сказати що він щасливчик в межах цього відділення.

Зустрічаю лікарняних клоунів. Обнімашки!!!!!

Шукаю одну онкодитину в плановій хірургії (лежать на обстеженні), іншу маму зустрічаю на коридорі між відділеннями, вона заповняє документи на підвіконні (її дитина теж з онкологією лежить в гнійній хірургії). Забігаю до головного лікаря, він вже десь бігає по лікарні.

Вирішую почекати в приймальні, а поки зробити кілька дзвінків. Дзвонить з невідомого номера чоловік, говорить доволі повільно, мені дуже важко підлаштуватися під такий темп розмови.

Чоловік каже, що побачив мій телефон на сайті Рівне 1, там є прохання про допомогу для маленького хлопчика з опіками і він хоче передати допомогу. Розповідаю, що той хлопчик давно дома, але є інші діти в опіковому центрі і там допомога дуже треба.

Домовляємось зустрітися з чоловіком в обід і я обіцяю йому передзвонити коли звільнюсь. 

Бачу що вже не можу далі чекати головного лікаря і вилітаю з лікарні. В мене зустріч на іншому кінці міста в іншій медичній установі. Добре хоч пряма маршрутка йде. Дзвонить головний лікар лікарні, вибачаюсь що не дочекалась, переносимо розмову на завтра.

Прилітаю на зустріч, а її .... відмінили.

Головного лікаря на місці вже немає, мене ніхто не попередив. Дві години часу коту під хвіст. Настрій відповідний. 

Вирішую що треба перепочити, з кимось поговорити і збавити темп. Запрошую чоловіка на круасани. Домовляємось зустрітись в центрі. Зустрічаю на вулиці лікарняних клоунів. Йдемо на круасани. Ділимось враженнями від вихідних.

Я їздила разом з дітьми-переможцями на зустріч переможців в до Таблеточок,а клоуни проводили чергову школу лікарняної клоунади. Проговорюємо плани. Знову прощаємось до завтра. 

Приїжджаю на офіс, кілька мам приходять заповнити документи, кілька людей дзвонить.

На 17.00 призначає зустріч благодійник, який регулярно передає пожертви.

Приходять лікарняні клоуни. Вони зайшли перед другим на сьогодні виходом в лікарню. Тьома каже що є трохи часу, прошу його перевернути наші запаси і знайти набори для творчості. Один хлопчина в лікарні полюбляє плести браслети та викладати малюнки,а не маю часу передивитись що в нас в шафах.

Офіс перетворюється на філіал магазину пазлів та іграшок, кожна знахідка супроводжується коментарями від Артьом Алексєєв та Юрій Яцюк. Можна порвати животи, чесне слово!

Клоуни забирають з собою велику плюшеву жабу, дитячу качельку, купу рамочок для фото 10*15. Для чого воно їм? Вони ще й самі не знають, але дуже треба. 

Дзвонить бухгалтер і просить відкласти для неї папери, які вона має підписати і забрати. Складаю дві купки папіряк. 

Вилітаю на зустріч з благодійником. І тут дзвонить той чоловік, якому я повинна була подзвонити в обід!!! Ну як так??? Зовсім вилетіло з голови!

Домовляємось зустрітися через 30 хв. Видзвонюю Славіка, прошу поїхати до одного благодійника, а сама їду знайомитись з іншим. Зустрічаємось біля бочки квасу з чоловіком. Він одягнутий доволі скромно, розмовляє невпевнено і каже що сам не хоче йти в банк.

Чоловік просить відійти в сторону і дістає з маленької сумочки пачку грошей. Реально пачку.

«Тут 33 тисячі гривень» – каже чоловік поки я блимаю очима.

«Купіть тим дітям ліки, бо ж їхні батьки точно не розраховували що потраплять в таку біду».

Розмовляємо ще кілька хвилин, я обіцяю надіслати на вайбер копії накладних. Розходимось і тут я помічаю пакет цього чоловіка. Старий пакет, на якому вже майже не видно малюнка. Я не знаю скільки тисяч пакетів можна було купити на таку суму грошей. Але цей чоловік вирішив що ліки дітям це важливіше.

За кілька хвилин в машині показую своєму чоловікові пачку ту грошей, а він мені передає майже таку ж пачку – 10 тисяч гривень від постійного благодійника. 

Дякую Тобі, Боже, за таку роботу! За таких людей! За такі шалені дні! За відчуття, про яке писала мати Тереза.

Відчуття, що ти – олівець в руках Бога.