Найбільший похорон у Рівному за всю незалежність: повне відео небесної сотні без коментарів (ФОТО)

Тужливі передзвони линуть над містом, на будинках державні прапори  з чорними стрічками... У жалобному вбранні рівненський майдан. Люди поспішають до драматичного театру, щоб попрощатися і віддати останню шану Героям Майдану – Олександру Храпаченку, Георгію Арутюняну,  Валерію Опанасюку.

До обласного театру не пробитися – близько 20 тисяч рівня заполонили площу і приміщення, де встановили три труни з Героями для прощання. Ті, хто не може дістатися всередину, передають з рук у руки квіти.

Жалобний і почесний коридор з людей розташувався уздовж Соборної від Тетатральної площі до майдану Незалежності.

Люди в очікуванні коли загиблих винесуть, перемовляються між собою. «Як можна було цілеспрямовано і холоднокровно відстрілювати людей?». «Немає прощення катам, усю владу – під люстрацію, політикам довіри немає – ані старим, ані новим».

На заклики, що майже без перерви лунають на площі, відгукуються тисячі голосів. Найгучніше підтримують «Героям слава!». Співають український гімн. Навіть на радикальне «Слава нації!» дружно у відповідь – «Смерть ворогам!».

Одна жінка, що стояла поруч з журналістами, зазначила:

«Якщо раніше я, хоча й не схвалювала дії влади, але ставилася до цього якось толерантно, то тепер закінчилася моя толерантність».

Всередині Драмтеатру з загиблими прощаються рідні та рівняни, які дочекалися своєї черги.

Живим коридором на плечах побратимів три труни із загиблими винесли з приміщення театру і понесли до майдану Незалежності. Дорогу встеляють квіти, які кидають люди під ноги. Усі дружно скандують «Ге-ро-ї!», «Ге-ро-ї!» і «Слава!», «Слава!». Ніхто не соромиться сліз.

На майдані церемонія прощання продовжується, священики відслужили відправу.

Жалобний кортеж у супроводі міліцейських автівок вирушив до кладовища «Нове».

Процесія розтягнулася на кілька кілометрів. Понад півтори сотні легковиків, кілька десятків автобусів, піша колона. Уздовж вулиць, що ведуть до кладовища, зупиняються люди, щоб віддати останню шану Героям.

На кладовищі «Нове» – врочиста церемонія прощання.

Дружина Валерія Опанасюка Вікторія дякує рівнянам за підтримку і просить не забувати про загиблих за Україну:

– Мені дуже приємно, що моє місто не стало байдужим... Мій чоловік був дуже гордий, патріотичний і він не міг сидіти вдома, тому що всі міста повставали... Я хочу вам всім подякувати. Всім, хто боровся у цій війні.

Дякую не тільки загиблим героям, їхнім сім`ям, а й усім людям, хто підтримував, хто стояв на Майдані, не був байдужим. Наша країна змінилася. Вона не буде такою, як була раніше.

Я пишаюся своїм народом. мені важко, бо помер мій чоловік, він залишив мене з чотирма дітьми на руках, і я не знаю, як далі жити. Але коли я бачу як змінюється ситуація в країні, я дуже пишаюся своїм чоловіком і своєю країною.

Про Георгія Арутюняна розповів сотник рівненської сотні Олександр Чорний:

– Він мені каже, я кавказець, давай я буду кавказець. Я йому кажу, це класно, але давай сильніше, як гори на твоєму Кавказі. Кавказ. Отаким ми його і пам'ятаємо, сильним, такий він і був. Сильний, вірний син України, який загинув як герой.

Командир волинської сотні, до якої належав Олександр Храпаченко, розповів про те, яким був Сашко:

– Сашко був душа нашої сотні.  Коли він захворів, їхав до дому, то пообіцяв приїхати знову. Той штурм був недаремний, ми виконали воє завдання. Сашко загинув поряд мене. Ми були на самій дальній барикаді - на Інститутській. Ми зали, що стріляють бойовими кулями.

35-та сонтня Волинської січі виконала своє завдання . Просто стріляли бронебійними кулями. Сашка зняв снайпер. не було потреби по ньому стріляти. ми просто троє залягли, а якась скотина просто стріляла по людях. Перед смертю він до мене сказав: заляж, не геройствуй. і я ліг поряд, а його вбили.

Пастор Церкви, до якої належав Олександр Храпаченко, висловив співчуття рідним загиблих і наголосив:.

– Це не просто втрата, і це навіть не втрата. Втрата тоді, коли люди гинуть через алкоголь, наркотики чи в безглуздих аваріях. В даному випадку принесена свідомо добровільно жертва в ім`я великої ідеї. Зло не здається просто так. Воно не здається без бою. Потрібна бороьба. Боротьба вимагає жертв.

Ці хлопці знали на що йшли і знали, на що їхали. Це добровільна жертва в ім'я блага нашого суспільства. Дорога громадо, давайте від сьогодні і надалі, не тільки словом, а й ділом, пам'ятати тих, хто поклав своє життя, їхні імена,  а тим більше і особливо тих, які залишилися без тата, без чоловіка, без сина.

Ховають героїв поруч один одного, неподалік центрального входу на кладовище.

Далі – відео без коментарів:

Вічна слава. Вічна пам'ять.