«Школа лікарняної клоунади»: в моєму житті є чим пишатись

Про гордість. Знаєте є гординя, а є гордість. Перше належить до смертних гріхів, друге до людських почуттів. Про гордість, ще пишуть, що це усвідомлення успіху. Про це вам зараз і розповім.

В кожного є своя історія успіху, і впевнений, що кожен нею пишається. Якщо ні, то це ваші таргани і до цього посту відношення не мають.

Нещодавно в Рівному, відбулась, «Школа лікарняної клоунади», звичайно, пройшла вона вже не вперше, та власне кажучи школою, ми її називаємо за звичкою... це скоріше початкові, практично-теоретичні заняття. Школа починається, після того і діє постійно)))

В різні роки, приходить різна кількість людей і ми радо ділимось, своїми знаннями.

При всій несерйозності роботи лікарняного клоуна в образі, це виснажлива, весела, важка, радісна, емоційна, неоплачувана робота. Не всім вистачає сил, емоцій, або часу. 

Одні волонтери приходять та одразу починають працювати, а через деякий час беруть собі паузи відпочинки.

Хтось в такі паузи народжує дітей (як Галинка), хтось закінчує магістратуру (магістр ми тебе чекаємо))), а де хто може сходити в армію (це я про себе написав), або зганяти закордон, для заробітків (тут декілька клоунів відмітилось). Чи займатися репетиціями і виходити на сцену з одним з найкращих колективів Рівного (то Вовчик).

Буває, що люди повчаться, а почнуть виходити в лікарні, через декілька років (це про Настю). Інколи люди самі в лікарні довго полежать, а потім прийдуть до нас (тут про Антона і Юлю), або їх з агітують вступити до «Червоних носів» неначе в секту (то про Русю).

Хтось, може, виходити без пауз всі ці роки та просто тягнути на собі всю команду (тут про Тьому і Юрчика).

Спеціально так багато написав, щоб ви втомились читати та зрозуміли нам завжди потрібна допомога, і зараз мова не про фінансово-матеріальну допомогу, а про людську.

В Рівному наша команда на чолі з А.А. та Ю.Я. виходить не лише в одне онкогематологічне відділення РОДЛ, але й в інші. Клоунів чекають, щиро та радісно. І завжди знають: "Вони, прийдуть!" бо клоуни в лікарні працюють регулярно. 

Одного разу, дівчинка, потрапила в лікарню, де колись, довгий час лікувалась, але в іншому відділення. І перше, що зробила, знайшла телефон клоунів, щоб їм подзвонити та спитати чи зайдуть.

А іншим разом, мама дитини, що потрапила в травматологію, розплакалась в палаті. Вона, побачила, що її дитина, вперше, почала сміятись за декілька місяців. Коли, мені розповіли про цей випадок, на очі самі собою накотились сльози. 

Я згадував мам та тат, яких зустрів в лікарнях, згадував тих хто переміг і тих хто став янголом. Я згадував Антона, Юлю, Сашу, Максима, Назара, Настю, Любу... Напевно у кожного волонтера є кого згадати.

Тепер про Гордість! Я пишаюсь, що маю відношення до ЛК «Червоних Носів», і що мені пощастило дати імпульс розвитку лікарняної клоунади в Україні.

Пишаюсь, що Артем Алексєєв мій друг та товариш, якого знаю з його 6-го класу, і який останні роки є мотором Рівненських лікарняних клоунів провів чергову школу. Внаслідок чого, до нас приєднались, ще декілька волонтерів. Знаю, що надовго)))

Пишаюсь всіма лікарняними клоунами та волонтерами з якими знайомий.

Хай це прозвучить егоїстично : Бо завдяки Всім Вам, Я знаю, що в моєму житті є чим пишатись!