Сліди російської Червоної армії: чому на Рівненщині лишаються недекомунізовані пам'ятники

Закон про декомунізацію прийняли влітку 2015 року. Цей закон забороняє публічно використовувати символіку комуністичного та націонал-соціалістичного режимів.

Відтоді минуло п’ять років, але в Україні лишилися недемонтовані пам’ятники, неперейменовані вулиці та інші заборонені об’єкти й символи. На Рівненщині таких порівняно мало. Розповідаємо, де вони і чому їх досі не демонтували.

Закон про декомунізацію визнає комуністичний та націонал-соціалістичний тоталітарні режими злочинними і забороняє:

• будь-яке зображення державних прапорів, гербів та інших символів СРСР, УРСР;

• гімни СРСР, УРСР чи їх фрагменти;

• прапори, символи, зображення, в яких відтворюється поєднання серпа та молота, серпа, молота та п’ятикутної зірки, плуга (рала), молота та п’ятикутної зірки;

• зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені особам, які обіймали керівні посади в комуністичній партії та у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР;

• зображення, пам’ятники, пам’ятні знаки, написи, присвячені подіям, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, із встановленням радянської влади на території України, переслідуванням учасників боротьби за незалежність України у XX столітті (крім пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з опором і вигнанням нацистських окупантів з України або з розвитком української науки та культури);

• зображення гасел комуністичної партії, цитат осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, осіб, які обіймали керівні посади у вищих органах влади та управління СРСР, УРСР;

• назви областей, районів, населених пунктів, районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, інших об’єктів топоніміки населених пунктів, підприємств, установ, організацій, у яких використані імена або псевдоніми осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР.

Заборона НЕ діє, коли символіка використана:

• на документах державних органів та органів місцевого самоврядування, прийнятих чи виданих до 1991 року;

• на документах, виданих закладами освіти та науки, підприємствами, установами, організаціями до 1991 року;

• в експозиціях музеїв, тематичних виставках, Музейному фонді України, а також бібліотечних фондах;

• у творах мистецтва, створених до набрання чинності цим Законом;

• в наукових дослідженнях;

• на оригіналах бойових знамен;

• на державних нагородах, ювілейних медалях та інших відзнаках, якими нагороджувались особи до 1991 року та протягом 1991-2015 років у зв’язку з річницями подій періоду Другої світової війни, а також на відповідних документах;

• на могильних спорудах, розташованих на території місць поховань і почесних місць поховань;

• під час викладення або реконструкції історичних подій;

• у приватних колекціях, архівах та в якості об’єктів антикварної торгівлі.

Які недекомунізовані об'єкти залишились на Рівненщині

Зеленим позначені вже демонтовані об’єкти, жовтим – ті, що чітко не підпадають під дію закону, але мають бути перенесені у музеї, а червоним – ті, що підпадають під дію закону, але ще не знесені.

Активіст розповідає, що на Рівненщині не знесеними залишилися пам’ятник Патолічеву у селі Мирогоща Перша Дубенського району, монумент комдиву Богомолову у Рівному та радянська символіка на меморіалі по вулиці Дубенській.

– На Рівненщині, на відміну від більшості країни, процес майже відбувся ще на початку 90-х. Рештки були демонтовані та перейменовані у 2014-2017-х роках. Іноді відбувалася «народна декомунізація»: у Здолбунові невідомі знищили пам'ятник Приходьку, а в Рівному – Олеко Дундичу. Це сталося через небажання місцевої влади вирішити питання цивілізовано, – каже керівник проєкту «Декомунізація.Україна» Вадим Поздняков.

Погруддя Олеко Дундича на його могилі у Рівному невідомі пошкодили в листопаді 2019 року – воно залишилося без голови.

Міська влада планувала відновити цей пам’ятник. Начальник управління культури і туризму Рівного Тарас Максименко звернувся до людей, які його пошкодили, із проханням повернути гіпсову голову, щоб зекономити бюджетні гроші.

Але нині Тарас Максименко повідомив «Четвертій владі», що пам’ятник відновлювати не будуть.

– Відновлення неможливе, бо це порушення закону про декомунізацію і пропаганда комуністичних символів. Ми як орган державного управління не можемо піти на це. Погруддя ми повністю демонтували. Там стоїть підставка для нього і колона, – сказав Тарас Максименко.

Начальник управління культури і туризму Рівного каже, що перепоховання рештків Дундича – складний процес.

– Оскільки могила Дундича – пам'ятка місцевого значення, яка перебуває на обліку Міністерства культури України, перепоховання потребує погодження з Мінкультом. Ми вже робили таке подання двічі, але міністерство відмовляло у перепохованні і декомунізації пам’ятника, – каже Тарас Максименко.

На початку року депутатка від «Голосу» Соломія Бобровська зверталася  до Рівненської ОДА, щоб демонтувати пам’ятник радянському воєначальнику Богомолову.

Їй відмовили. За інформацією Рівненської ОДА, Богомолова немає в переліку осіб, які підпадають під декомунізацію.

У лютому Соломія Бобровська підготувала депутатський запит до Українського інституту національної пам’яті. Просила додати Богомолова до такого переліку.

В інституті відповіли, що цей пам’ятник треба обов’язково демонтувати і що складений ними список імен – це лише рекомендації, які не редагують і не доповнюють. Але якщо у списку немає імені якоїсь людини, це не значить, що вона не підпадає під закон про декомунізацію.

Соломія Бобровська каже, що місцева влада не має політичної волі на демонтаж пам'ятників. Цьому сприяє і те, що закон про декомунізацію не передбачає відповідальності для посадовців, які вчасно не демонтують пам’ятники.

– Звернення і запити недостатньо ефективні, щоб змусити посадовців виконувати закон. Отже, єдиний правовий механізм впливу на владу – суд. Пам'ятник Богомолову – взагалі окрема історія. Закон про декомунізацію не дозволяє демонтувати пам'ятники, якщо вони є надмогильними спорудами, – пояснює Бобровська.

Вона планує подати зміни до профільного закону про декомунізацію та Кодексу про адмінправопорушення, щоб посадовці несли відповідальність за невчасний демонтаж символіки.

Працівник Інституту національної пам'яті Богдан Короленко повідомив, що Інститут звернувся до Рівненської міської ради, щоб та демонтувала пам’ятник Богомолову, і до сільської ради у Мирогощі – щоб демонтувала пам’ятник Патолічеву.

Заступник голови Рівненської ОДА Сергій Гемберг у відповіді на наш запит написав, що за демонтаж пам’ятників відповідальна місцеве самоврядування і що Патолічева немає у переліку осіб, які підпадають під декомунізацію (що, нагадуємо, не є аргументом проти його демонтажу).

Активіст Вадим Поздняков каже, що вплинути на чиновників можна трьома способами:

• офіційними звернення з вимогою провести демонтаж;
• зверненнями до Інституту нацпам’яті, аби той рекомендував органам місцевого самоврядування демонтаж;
• заявами до поліції, прокуратури, суду.

В Україні немає політики національної ідентичності

Доцент кафедри політичних наук РДГУ Олександр Постельжук вважає, що проблема із демонтажем пам’ятників пов’язана з тим, що в регіонах немає політичної еліти, яка була би готова впроваджувати політику національної ідентичності. Якби існував механізм, як втілювати національні інтереси, проблема з пам’ятниками зникла би сама собою.

– До активізації цього процесу громадян і владу України повинне підштовхнути розсекречення архівів. Архівні матеріали покажуть, чи причетні історичні постаті до масових репресій, розстрілів, депортацій та інших злочинів проти людяності й українців як етнічної спільноти.

– Коли це з’ясується і коли відбудеться публічна дискусія із залученням науковців та дослідників, слід визначити пам’ятники, які все ж варто залишити. Такий збалансований підхід не створить напруги в суспільстві, – висловлює свою думку доцент кафедри політичних наук РДГУ.

Він каже, що більшість регіонального керівництва виросла і народилася в радянську епоху і схильна симпатизувати радянським монументам.

Як працює закон про декомунізацію в інших містах України

Керівник проєкту «Декомунізація.Україна» каже, що в Луцьку лишилося декілька неперейменованих вулиць. Одна з них – вулиця Боженка. У центрі міста, на меморіалі залишилися радянські ордени із зображенням Леніна і Сталіна.

Львів та Івано-Франківськ повністю виконали вимоги закону. Там лишилося лише кілька об'єктів, які варто було б перейменувати або демонтувати, проте вони чітко не підпадають під дію закону.

Найгірша ситуація – у Харкові, Києві, Одесі та на Полтавщині.

– Ми бачимо свідомий саботаж з боку органів місцевого самоврядування. Бо вони намагаються догодити виборцям пенсійного віку, які ностальгують за молодістю, – каже Вадим Поздняков.

– У  Харкові це кейси із Жуковим, проспектом Героїв Сталінграду та серпами й молотами на фасаді міської ради. В Одесі – фасад місцевого вокзалу з орденами із Леніним, Сталіним та серпами й молотами. На Полтавщині – пам'ятники Петровському у селі Новоселівка, Чапаєву у Лубнах, Марксу у селі Радочини тощо.

Київ він називає містом-саботажником:

– Тут таблички на вже перейменованих вулицях замінені менше ніж на половині будівель, не демонтовані радянські медальйони на станції метро «Вокзальна», велика кількість серпів та молотів на будівлях у центрі, пам'ятник із гербом СРСР під аркою Дружби Народів, пам'ятники Щорсу, Кирпоносу, Ватутіну, арсенальцям, екіпажу бронепоїзда «Таращанець», герб СРСР на Батьківщині-матері, серпи та молоти над мостом Патона тощо. Все це мало би бути в музеях, – каже керівник проєкту «Декомунізація. Україна».

Представники місцевої влади по-різному аргументують, чому відмовляються демонтувати пам’ятники, каже Вадим: 

– В основному вони намагаються обійти закон через якісь формальності, перейменувавши пам'ятник, пославшись на те, що будівля чи пам'ятник є в реєстрі Мінкульту чи те, що місцеві мешканці зібрали підписи проти демонтажу. Проте це все відписки, аби затягнути процес і врешті-решт більшість таких кейсів ми дотискаємо, за винятком Харкова, – каже Вадим Поздняков.

Якщо наша діяльність вам подобається, і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу» за цим посиланням. Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалу.