Став лікарем за державний кошт – поверни гроші: за що суд стягнув з рівнянина 130 тисяч на користь університету

Медичні університети, зокрема Тернопільський, успішно стягують з колишніх студентів кошти за навчання, якщо ті не відпрацювали три роки за направленням
Джерело
Ілюстраційне фото Тернопільського національного медичного університету

28 вересня 2021 року Млинівський районний суд Рівненської області вирішив, що колишній студент Тернопільського національного медичного університету має повернути своєму вишу майже 130 тисяч гривень за навчання.

В університеті студент добре вчився, отримував стипендію й успішно його закінчив.

Розповідаємо, чому тепер виш вимагає назад гроші.

5 серпня 2009 року хлопець із Рівненщини вступив на навчання за державний кошт до Тернопільського національного медичного університету. Хлопець та університет підписали угоду: після навчання виш скерує хлопця на роботу, де треба буде працювати не менше трьох років. В іншому разі – доведеться повернути університету гроші, витрачені на навчання хлопця.

Ця угода базувалася на статті 52 закону «Про освіту», яка була чинною на 2009 рік. Зокрема, в частині другій цієї статті йшлося, що випускники вишів, які вивчилися за державний кошт, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Угоду підписали й студент приступив до занять. Його справи йшли добре: він не просто вчився на бюджеті, а й отримував стипендію.

Ще під час навчання хлопець завбачливо попросив ректора, коли прийде час, скерувати його на роботу у Рівненську область – бо там живуть батьки.

У червні 2015 року студент довчився та отримав диплом, а університет скерував його на роботу у Демидівську центральну районну лікарню Управління охорони здоров'я Рівненської ОДА на посаду лікаря-анестезіолога.

Хлопець вирушив на роботу в цю лікарню і пропрацював там два роки – із серпня 2015-го до вересня 2017-го і звільнився «за згодою сторін». Оскільки хлопець не відпрацював три роки, університет зажадав від нього повернути гроші за навчання (80 тисяч гривень загалом) та виплачену йому стипендію (48,5 тисяч) –разом 128,5 тисяч гривень.

Адвокат студента наводив аргумент, що норму про необхідність відпрацювань для бюджетників із закону прибрали у 2014 році і її вже не було в законі ні коли студент закінчував університет, ні коли на нього позвалися до суду.

Однак суддя Млинівського райсуду Петро Феськов вирішив брати до уваги закон у редакції, чинній у 2009 році, і те, що студент сам підписав угоду з університетом про обов’язкове трирічне відпрацювання.

В результаті суд зобов’язав хлопця заплатити 128,5 тисяч університету та ще понад дві тисячі судового збору.

Оскільки повний текст рішення склали 8-го жовтня, до 8-го листопада ще можна подати на апеляцію.

Юрист проєкту «Свої люди» Bihus.info Віталій Гусак пояснює, що рішення Млинівського районного суду у цій справі є законним та обґрунтованим та не суперечить закону.

Віталій Гусак каже, що стаття 52 закону «Про освіту» 1991 року була чинною, коли студент уклав із медуніверситетом угоду про обов’язкове трирічне відпрацювання, і саме ця стаття була підставою для укладання договору. Те, що з часом (у 2014 році) вона втратила чинність, не означає, що умови договору можна не виконувати.

Віталій Гусак цитує рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): «До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Юрист проєкту «Свої люди» Bihus.info Віталій Гусак обґрунтував, чому угоди з університетом потрібно виконувати навіть тоді, коли законодавчі норми змінилися. Фото Андрія Сидорука

Положення частини першої статті 58 Конституції України та частини другої статті 5 Цивільного кодексу України щодо зворотної дії в часі закону, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність людини, потрібно розуміти так, що людина звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом.

Однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності, яка закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, який ця людина підписала раніше.

Юрист наголошує, що така позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, ЄСПЛ встановив, що обов’язкове відпрацювання після навчання не є втручанням у права людини, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов’язкової праці.

ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов’язкову працю».

Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг роботи, вільне укладення угоди, у зв’язку із чим людина усвідомлює принцип і обсяг свого зобов’язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту.

Те, що випускник мусить повернути університету гроші за своє навчання, якщо не відпрацював три роки, підтверджує і висновок Верховного Суду. Зокрема, такий висновок є у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року (справа № 607/3693/17, провадження № 14-151цс20).

Юрист Віталій Гусак пояснює, що всі угоди про обов’язкове відпрацювання, які студенти укладали з університетами до 2014 року, треба виконати, незважаючи на зміну законодавства. А після 2014 року, каже юрист, такі угоди перестали укладати, а підстав для їх виконання у законодавстві більше немає.

Ще чотири історії Тернопільського медуніверситету

Випускник, який має заплатити за невідпрацьовані три роки, – не єдиний у Тернопільському медуніверситеті. У судовому реєстрі ми знайшли ще принаймні чотири справи цього університету.

Всі їх виш виграв, отримавши загалом (за ці чотири та п’яту справу, про яку ми розповідали на початку тексту) майже 475 тисяч гривень.

У 2020 році університет відсудив понад 86 тисяч гривень у свого колишнього студента-стоматолога, який теж вчився на бюджеті й отримував стипендію. Так вирішив Радомишльський районний суд Житомирської області.

Після закінчення навчання його скерували працювати в Житомирське обласне стоматологічне об'єднання, але він пропрацював там два роки, а не три.

Апеляційний суд залишив це рішення без змін, а Верховний суд, куди студент також звертався, відмовився розглядати скаргу. Аргументувавши це тим, що справа є малозначнимою, тобто ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму.

У студентки, яка перевелася в Тернопільський медуніверситет із Донецького медуніверситету і провчилася в Тернополі рік, університет відсудив 53 тисячі гривень.

Це рішення суду теж за 2020 рік. У рішенні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області написано, що студентка відмовилася відпрацьовувати три роки після навчання і не заперечувала виплатити університету гроші, але просить суд розтермінувати платежі на рік.

Володимир-Волинський міський суд Волинської області у 2020 році вирішив стягнути з колишнього студента-хірурга Тернопільського медуніверситету 106 тисяч 778 гривень, бо той не працював за скеруванням взагалі. Судячи з реєстру, на апеляцію хлопець не подавав.

Заплатити Тернопільському медуніверситету довелося і колишній студентці, яка вивчала патанатомію. Після навчання вона, за скеруванням, працювала у Волинському патологоанатомічному бюро, але звільнилася звідти за власним бажанням раніше, ніж минуло три роки.

Ковельський міськрайонний суд Волинської області у 2019 році вирішив, що вона має заплатити вишу 100,5 тисяч гривень.


Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)