«Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за публікації блогерів»
Profile picture for user torbich
журналіст, редактор

Василь Червоній – суперечлива постать на Рівненщині: чи варто перейменовувати парк його ім'ям

Парк Ювілейний хочуть перейменувати в парк імені Василя Червонія.

Як на мене, при будь-яких перейменуваннях громадських об'єктів, якщо перейменування стосується неоднозначних осіб, варто проводити місцеві референдуми.

Якщо законодавці не зробили досі законного механізму взнати волю людей на місцевому референдумі, тоді слід домагатися такого механізму, або проводити громадські опитування, за зразком референдуму. Щонайменше – замовити кільком серйозним структурам професійні соцопитування.

Червоній неоднозначна особистість, яку частина людей з правою політичною позицією (часто агресивною) міфологізує. Вже передбачаю хвилю ненависті від «патріотів у вишиванках», частина з яких Червонія знає лише з міфологізованих повідомлень у ЗМІ, або з романтичних спогадів про свою молодість, хоча визнаю, що дехто також щиро поділяє методи діяльності і погляди Червонія.

Окрім різних патріотичних подій, переважно на початку 90-х, які можна поставити Червонію в заслугу, як борцю за незалежну Україну, далі все більш сумно. Чув про нього думку, яка має підгрунтя, що він був тим, хто вмів ламати, але не будувати.

Він був нардепом-ворогом преси (на мільйони судився з багатьма місцевими ЗМІ, організував закидання редакції «Рівне вечірнє» камінням), був антидемократом за своїми поглядами (діями показував, що право сили важливіше за силу права).

Також сприяв корупції в церкві і був пересічним (таким, що нічого не змінив і нічим не відзначився) головою ОДА після помаранчевої революції.

Я проти міфологізації.

Акція журналістів і працівників Видавничого дому «ОГО», яка за кілька днів зібрала близько 3-х тисяч підписів стосовно того, щоб Червоній не тиснув на ЗМІ. Червоній, зрештою, програв у суді «Рівненській газеті» і її редакторці, яка в своїй колонці порівняла нардепа з бабаєм, яким лякають людей. Фото 2005 року, автор Валерий Гарматюк

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте