З виховательки – в патрульну: як працюється рівненській поліцейській

Восьма ранку 24-го січня. 203-й екіпаж патрульної поліції вирушає на чергування вулицями Рівного. В патрулі Владислав та Людмила. Він у патрульний поліції чотири місяці. Вона – два роки. Він капрал. Вона – лейтенант. І колишня вихователька у садочку. Ні чоловіче звання, ні стереотипи про фізичну силу, ні образи, які доводиться чути від порушників, не відбивають в неї бажання служити.

Як це – працювати в поліції, коли ти жінка – у матеріалі «Четвертої влади».

Приїжджаємо з фотографом до Управління патрульної поліції на восьму ранку. При вході показуємо посвідчення. Поліцейські питають кого зніматимемо. Кажемо, що Людмилу Бузу. Їй телефонують.

Виходить невисока дівчина у формі. Разом із нею патрульний. Це наша героїня зі своїм напарником Владиславом Мудриком. Вже місяць патрулюють разом.

Йдемо в приміщення управління, щоб отримати для нас бронежилети. Їх два. Кожен вагою в 10 кілограмів. Людмила каже, що це про всяк випадок. Кладемо їх у багажник поліцейської автівки Toyota Prius і сідаємо на задні сидіння. За кермом Владислав.

Із виховательки в патрульну

Людмилі 31. Каже, з дитинства була бойовою. Завжди рухається вперед і досягає цілей. Після школи вступити на юридичну спеціальність, або до академії внутрішніх справ не змогла.

– Я працювала і навчалася. На той час навчання на дошкільній освіті було дешевшим, ніж юридична освіта. Я сама собі оплачувала навчання. Тому мені було важко.

В садочку пропрацювала чотири роки. Потім вирішила змінити професію.

Коли жінка вирішила стати патрульною, цей департамент працював в Україні вже два роки. За їхньою роботою слідкувала, читала про них. І вирішила спробувати.

– Не знала пройду, чи ні. Спочатку заповнювали анкети, потім тести. Далі здавали фізичні нормативи: біг, силові вправи. Потім співбесіда. Коли відібрали, то поїхала на навчання до Києва на чотири місяці. Після складання присяги потрапила в першу роту.

В першій роті рівненських патрульних командир – 39-річна Ірина Середа.

Через рік капрал Людмила отримала звання сержанта, а цього року стала лейтенантом поліції.

Здобуває другу вищу освіту в академії внутрішніх справ. Навчається на спеціальності «правоохоронна діяльність». Хоче далі рухатись по службі. 

Найбільший стрес на аваріях із загиблими

Патрульні працюють 15 днів у місяць. З чергуванням нічних та денних змін – два дні денна, два дні вихідних, два дні нічна. Одна зміна триває 12 годин – з восьмої до восьмої. Поліцейський має приїхати до управління завчасно, до початку чергування.

Людмила з напарником починали чергувати о восьмій ранку, тому о шостій тридцять вже були на місці. Перед початком чергування треба переодягнутись, отримати зброю і авто.

Не буває днів, коли немає викликів, каже Людмила. Найчастіше надходять виклики про адміністративні правопорушення, порушення правил дорожнього руху та конфліктні ситуації.

Спілкування перериває голос із рації. Командирка роти запитує про ситуацію.

– Двісті третій патрулює. Вулиця Соборна. Все спокійно, – відповідає їй патрульна.

Людмила каже, найбільше стресу отримує від аварій з потерпілими, особливо, коли є загиблі. Але за два роки навчилася справлятися з емоціями та переживати стрес.

– Коли ми опрацьовуємо виклик, то не маємо показувати переживань. Коли працюєш на місці події, – треба чітко виконувати роботу.

Образи навчилась не приймати

Людмила розповідає, що важливо мати хорошого напарника, з яким комфортно. Бо часто під час виклику потрібна підтримка.

– У свій бік чула багато приємного. В першу чергу про зовнішність, що «в нас дуже гарні патрульні». Людям приємно коли підходять доглянуті поліцейські, не дивлячись на наше навантаження.

Дякують за розуміння, за допомогу, за професіоналізм, за консультації. Навіть якщо складала на громадян протоколи або виносила постанови, після цього деякі реєстрували подяку на лінію 102, а деякі просто дякували за те що їх вислухала.

Образи навчилась не сприймати. Каже, з часом стала мудрішою, старається не конфліктувати з людьми. Коли порушник хамить, вона не реагує. Залишається стриманою і говорить спокійним тоном.

Напарник Людмили – Владислав, пояснює, що образи та нецензурна лайка в громадських місцях – це порушення адміністративного кодексу.

– Коли людина вживає ненормативну лексику, обзиває – це вже порушення – 173-тя стаття Кодексу про адмінправопорушення – дрібне хуліганство. Якщо ти попереджаєш людину, що вона буде затримана, якщо не припинить правопорушення і вона не зупиняється, то ми можемо відвезти її до відділку. Якщо людина не підкорюється, то за це теж стаття 185 КУпАП – злісна непокора, – каже напарник Людмили.

– Але все треба робити з головою. Не потрібно робити поспішних кроків. Треба розібратись в  ситуації, а потім вже вирішувати, що робити, – додає патрульна.

Каже, завжди спочатку треба налагодити комунікацію.

– Я на роботі живу. Відчуваю себе щасливою. На роботу, як на свято. Але інколи буває тяжко.

Як працювати в парі з жінкою

Владислав каже, що ніколи не хотів працювати в парі із жінкою. Але все ж спробував.

– Не з кожним чоловіком напарником підеш туди, куди з нею.

– Коли нам виклики про домашнє насильство приходять на планшет, то я, буває, не знаю, що робити. Вона дає людям поради, намагається вирішити ситуацію. В основному в неї виходить «достукатись» до людей.

– Так само при затриманні. В нас із нею ніяких проблем не виникало. Я роблю свою роботу, вона свою. Вона знає, коли я працюю, з якого боку підійти, як  допомогти, а не нашкодити. Так само з водіями. Думаю, що в нас все виходить.

Людмила каже, що пістолет за два роки не доводилось застосовувати, але одного разу захищала напарника і була змушена використати газовий балончик до порушника. Бо він не підкорювався.

– Дівчина має знати, чому йде в патрульну поліцію: служити і захищати. Це не для селфі. Це робота, – каже лейтенантка.

Про сина

Сина Людмили звати, як і напарника, – Владислав. Йому вісім років. Жінка каже, що намагається приділити йому весь вільний час. Владислав від професії мами у захваті.

– Він завжди, як фотографується, то стає в стійку поліцейського (сміється). Від мене навчився. Є робота – служба, але ще є сім'я, яку я люблю. Потрібно приділяти час дитині, оскільки він відвідує школу, англійську і футбол, – ділиться патрульна.

Лейтенантка каже, що вдома конфліктів через роботу немає: 

– Ніхто не запитує, чому я запізнююсь, де я. Всі розуміють, що це складна робота.

Про стереотипи

В поліції – всі рівні, каже Людмила.

– В моєму колі спілкування гендерної дискримінації немає. Тому я не розумію, коли кажуть, що тобі ця професія не підходить, оскільки ти жінка. В Україні чоловік може працювати в дошкільному закладі. А чому жінка не може бути поліцейським, інженером, електриком?

Але все ж бувають ситуації, коли стать допомагає вирішити проблеми. Напарник Людмили – Владислав – розповідає: 

– Багато людей сприймають жінок поліцейських не так, як хлопців. Вони буває посміхаються, але є такі, що і насміхаються. Вона не дозволяє з собою так говорити, тільки згідно з чинним законодавством. І людей це починає злити. І тоді «підключаюсь» я. Коли бачать напарника чоловіка, вони заспокоюються.

Людмила каже, що самих дівчат патрулювати не пускають. Потрібно, аби в парі був чоловік для особистого обшуку порушника. Адже проводити його може тільки особа такої самої статі.

Але при відборі в лави патрульних є фізичні нормативи, які відрізняються для жінок і чоловіків. Вимоги до дівчат слабші. Наприклад, дистанцію для бігу треба подолати за довший час, ніж хлопцям.

Про зарплату

– За минулий рік звільнилося 17 дуже хороших поліцейських, їх справді бракує. Майже всі подалися закордон водити фури, – казав у інтерв'ю для «Четвертої влади» керівник рівненських патрульних Сергій Мерчук.

За інформацією від речниці Управління патрульної поліції Оксани Юрченко, серед патрульних працює 116 атестованих жінок, з них в батальйоні – 85 та 31 в апараті (з яких 4 на керівних посадах). Загалом, патрульних Рівненщини на службі 489 осіб.

Після останнього набору патрулювати місто відібрали шестеро жінок і одного чоловіка. Оксана Юрченко каже, що надходить багато викликів домашнього насильства, або загублених дітей. Дівчата в патрулі мають бути, бо ображена чоловіком жінка, або дитина інстинктивно довіряє більше жінці.

Коли Людмила влаштовувалась на роботу, жінок в поліції було менше, ніж зараз. Жартує, що їх стало більше, бо справжніх чоловіків стало менше.

– Не знаю, де поділися справжні чоловіки (сміється). Роз'їхалися, чи не хочуть захищати народ України. Влад, от де чоловіки? – звертається до напарника.

– Збоку сидить, – віджартовується Владислав про себе.

– Ти, звичайно, що так, – обоє сміються.

– Все через зарплату, – вже серйозніше каже патрульний.

– Для мене, як для жінки, цього вистачає. Можливо, для чоловіка в якого є велика сім'я цього може не вистачити, – додає Людмила.

За словами керівника рівненської патрульної поліції патрульні в середньому заробляють 10 тисяч гривень.

Виклик

Під час спілкування, на планшет надійшов виклик – крадіжка. Їдемо за адресою.

Поблизу будинку, який вказали потерпілі, садок, де працювала Людмила. Кажучи нам про це, вона посміхається.

З під'їзду вийшли два хлопці і дівчина. На вигляд не зовсім тверезі. Кажуть, із банківської картки хтось вночі вкрав гроші. Сума не велика чи то 200, чи 300 гривень. Але сама картка у них. Підозрюють офіціантку із кафе, де вчора відпочивали.

Поки Людмила спілкується із потерпілими, Владислав дістає бланки заяв. Потерпіла дівчина пише заяву, яку, згодом, патрульні мають передати до міського відділку поліції.

Сідаємо в авто. Обговорюємо виклик.

– Може, це їхня дівчина зняла гроші вночі і не сказала, – жартує патрульний.

Люди заявили, що сума з картки зникла у селищі Катеринівка. Так вказано у транзакції від банку. Владислав чи то жартома, чи серйозно каже, що насправді у повідомленні писало «кафетерій».

Патрульний вносить результати виклику у планшет. По рації звітується про завершену роботу.

Після півтори години спілкування нас підвозять до редакції і далі кожен продовжує займатися своєю роботою. Добре, що не знадобилися бронежилети.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: За що рівненська патрульна поліція у трійці кращих в Україні

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі або на сторінку у фейсбуці.