За лаштунками реанімації: як лікують важкохворих на коронавірусну хворобу у Рівному

Над сюжетом працювали журналістка Ольга Підгородецька, відеограф Влад Мартинчук

Знімальна група «Четвертої влади» вирішила хоча б ненадовго відчути, як ведеться медикам, які працюють у «червоній» зоні реанімації Центральної міської лікарні Рівного. Журналістка та оператор одягли захисні костюми та провели годину на чергуванні разом з лікарями і медсестрами, які опікуються важкохворими на коронавірусну хворобу у реанімації.

Їхню щоденну працю можна побачити у відеосюжеті або прочитати текстову версію нижче.

– Найстрашніше, мабуть, було вперше зайти до реанімації під час епідемії. Ніби в інший вимір потрапила. Костюм, незручність і так далі… І пацієнти. Найстрашніше, що вони при свідомості. Ми в реанімації звикли працювати з пацієнтами, які без свідомості. Вони важкі, а ці інші. Все інше. Інша хвороба, інший етап життя людства, – згадує палатна медична сестра відділення анестезіології та інтенсивної терапії центральної міської лікарні Рівного Лариса Пугачова.

Медсестра Лариса Пугачова розповіла про свій досвід і своє сприйняття роботи з важкохворими на Covid-19

Нині в реанімації лежать хворі з тяжким перебігом коронавірусної хвороби.

Кожного дня до них на добу заступає чотири лікарі та дві медсестри. Вони працюють у дві зміни. По шість годин не виходять із «червоної зони» реанімації. 

– Перша зміна заходить з 9-ї ранку до 3-ї дня і з 9-ї вечора до 3-ї ночі. Період між чергуваннями відпочиваємо. Друга зміна заходить з 3-ї дня до 9-ї вечора і з 3-ї ночі до 9-ї ранку.

Двічі по шість годин протягом доби зміна лікарів і медсестер проводить у такому спорядженні

Відпочивають медики у двох палатах «чистої зони» лікарні.

– Годують нас у лікарні. Після того, як ми виходимо з «брудної» зони, приймаємо душ гарячий, переодягаємось, одяг цей переться. Ми їмо, тоді відпочиваємо. 

Лариса показує, як убезпечити щиток від запотівання.

Щоб щиток не запотівав протягом зміни, його натирають милом, а після висихання ще спиртом

– Місяць кожен щось вигадував своє. Думали, як бути: спиртом протирати чи милом? Дійшли до того, що треба милом, воно висихає, тоді обробляємо спиртом, спирт сохне, – каже Лариса.

Короткі бахіли, суцільний костюм та респіратор із третім ступенем захисту, окуляри або щиток, три пари рукавиць і високі бахіли – це захист медичних працівників, аби не підхопити вірус.

Зони прилягання високих бахіл і рукавиць для герметичності замотують скотчем

Проте дев'ятьом із дванадцяти працівників реанімації не вдалося вберегтися від хвороби.

В перші місяці поширення інфекції медикам доводилося жити в лікарні, уникаючи контакту з рідними. 

– Я дивлюсь на вас і мені хочеться плакати, – звертається до повністю екіпірованої медсестри журналістка.

Лариса Пугачова каже, що найважче було в перший місяць, коли доводилося жити в лікарні

– Ми, мабуть, це вже все пережили. Перші рази, коли заходили, жили по два тижні в лікарні. Харчувалися, спали, були окремо від сімей і нам не дозволяли контактувати з рідними, тому що хвороба була невідома. Дітей привозили в машині, і вони сиділи в машині і до мене не виходили. Я стояла певно метрів зо два від них. Ми були всі в масках, і вони дивились і мовчали. Це було ще в квітні, але і до цієї пори мені якось так... 

У відділенні три палати. Дві на два та три ліжка і одна на п’ять ліжок з важкими пацієнтами, яким потрібна штучна вентиляція легень.

В реанімаційних палатах сучасна медична техніка і ліжка

– Дихати не важко, Володь? Дихати не важко? – лікар звертається до пацієнта, що лежить під ШВЛ. – Додому хочеш? Та звісно додому, Володю. А як інакше.

– Він на рибалку хоче, – говорять між собою лікарі.

– На рибалку?

– Зараз он тільки сніг впав, якраз тільки підемо на полювання. Все нормально. Молодець, – каже лікар до пацієнта.

– Як проходить ваша зміна? – запитуємо.

– Прекрасно, весело, – відповідає Олег Рибак, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії.

– Весело?

Лікар-анестезіолог Олег Рибак підтримує настрій пацієнтів жартами, щоб люди не впадали в депресію

– Так, не скучаємо, роботи вистачає. Зміна проходить по-всякому: буває важко, буває трошки легше. Коли переживаєш за пацієнтів, про себе менше думаєш. А взагалі по самопочуттю дуже це важко.

– По 4-6 години відбути в цих костюмах: воно там все і чухається, і помитися хочеться, і пітнієш. Тобто більше фізично вже важче. А так, якщо хворий виздоровлює, то й нам легше стає.

Окрім лікарських призначень та цілодобового моніторингу, медики перевертають пацієнтів у прон-позицію – лежання на животі для покращення кровопостачання і насичення легень киснем. Роблять це дуже обережно.

Лежання на животі сприяє кращому кровообігу в легенях, насичуючи киснем задню їх частину

– Якщо пацієнт важкий по вазі і якщо він у інвазивній масці, ми можемо справитися двоє, троє. А якщо пацієнт заінтубований або з трахеостомічною трубкою і на апараті штучної вентиляції легень, то повернутися сам не може і ми повертаємо такого пацієнта вшістьох.

– Лікар каже: «Ти тримаєш руку, ти тримаєш трубку», в кожного є своя функція. Це, мабуть, хвилин 15-20 роботи, поки ми повернемо одну людину. Ми дві зміни збираємося і повертаємо людей, – розповідає медична сестра Лариса Пугачова.

– Легше вам трошки стає, покращується трошки? – запитує лікар Олег Рибак у пацієнтки. Та киває у відповідь.

– Вона їсть. Я її заставляю і вона їсть. Кажу, що треба їхать додому і вона починає їсти, а так не хоче, – лікар розповідає колезі.

– Пацієнту на апараті ми задаємо певні режими, спостерігаємо за ними, за реакцією. Тобто постійно в контакті з тими пацієнтами, з якими це можливо. З деякими неможливо, бо вони на апаратах штучної вентиляції, – розповідає Олег Рибак.

– Лікування багато в чому залежить від самого пацієнта. Якщо він крутиться, повертається, то менше ускладнень буде по легенях також.

– Жартуєте з хворими? – запитуємо.

– З хворими постійно. Вони потім навіть самі кажуть, що їм набагато краще, веселіше поспілкуватися про щось, ніж планувати. Тому що коли хворий починає входити в себе, в депресію, потім його важко лікувати.

Олег Рибак упевнений, що більшість людей перехворіє, доки не з'явиться колективний імунітет, але ніхто не знає, наскільки важко кожному доведеться боротися з вірусом. Тому важливо берегтися.

– Бачив не раз, що стоїть черга, а в ній люди без масок. Кожен думає, що його пронесе. До наших людей не доходить.

– Мені здається, що треба якось показати фільм, де хворі люди мучаться, коли вони просять дати кисню, кажуть, що їм погано, просять подзвонити родичам, хвилюються, чи написали заповіт. Треба показати цей момент тим, хто такий самовпевнений, – каже Олег.

Лариса Пугачова, палатна медична сестра відділення анестезіології та інтенсивної терапії, розповідає:

– Мій чоловік завжди, коли я йду на роботу, каже мені: «Будь уважна». Кожного ранку. І я, мабуть, так хочу сказати: будьте уважні, будьте обережні.

Після перебування протягом години в реанімації ми з оператором десять хвилин сидимо мовчки. Чи то від побаченого, чи через щільний, не пропускаючий повітря одяг розболілась голова.

Медики в таких умовах двічі по шість годин за зміну. Тим не менш жартують з пацієнтами, посміхаються. І хоч посмішка ховається за маскою, але побачити її можна в очах за захисним щитком.

Відеограф Влад Мартинчук і журналістка Ольга Підгородецька із медсестрою реанімації Ларисою Пугачовою (по центру)

 


Якщо наша діяльність вам подобається, і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу» за цим посиланням. Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалу.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)