«Закройся, сука!»: як рівненська журналістка годину побула у ролі затриманої диверсантки

48-річний рівнянин з вікна своєї квартири застрелив із рушниці 28-річного і 37-річного чоловіків, які знаходилися у дворі його будинку. Застрелив, бо здалися підозрілими. Сталося це в обідню пору 4 березня 2022 року, на дев'ятий день війни з росіянами.

За тиждень до трагедії, у четвертий день війни (27 лютого), журналістку «Четвертої влади» під час роботи закрили у підвалі і довго не відпускали мешканці однієї з п’ятиповерхівок. Закрили, бо здалася підозрілою.

У цій публікації – деталі історії від першої особи. А також не стільки про людську пильність, скільки про небезпечне в умовах війни явище: коли паніка, страх і невігластво відбирають розум і здоровий глузд.

Чому я опинилася саме там

Приблизно під обідню пору вихідного дня подзвонила мені колега і попросила допомогти зі збором матеріалу для публікації. Бо вона волонтерить і прямо зараз не може. Я ще спала після нічного чергування: ми з дітьми розділили години сну, щоб не проспати сирену чи повідомлення про загрозу. Але погодилася й одразу пішла за вказаною адресою, щоб поспілкуватися з людьми, які виготовляли коктейлі.

На місці було не більше десятка людей. Я привіталася, представилася, показала посвідчення. Сказала, що мене послала така-то журналістка, мешканка їхнього будинку і моя колега, розказала нащо. Запитала, що вони роблять і чи можу я це фотографувати. Вони заборонили, пояснили: з міркувань безпеки. Погодилися поговорити. Я сказала, що проконсультуюся з редакторами.

Сигнал про повітряну загрозу заганяє у підвал

У цей час почала лунати сирена. Я запитала у людей, де я можу тут сховатися. Одна з жінок сказала йти в підвал і вказала на сусідній будинок. Я зробила кілька кроків у напрямку будинку, бачу, що підвалів кілька і перепитую, у який саме підвал. Та ж жінка сказала: у будь-який. Я рушила. Перший-ліпший підвал на вигляд був на висячому замку. Я пішла до крайнього. Він виявився відкритим.

Спустилася сходами. У першому ж коридорі нікого не було, але горіло тьмяне світло. Я подумала: як добре, мабуть, люди подбали про доступ на випадок сирени. Але пішла у наступний, глибший коридор, бо знаю, що скраю не можна бути, і не знаю, де у них несучі стіни. Одночасно увімкнула відеозапис, щоб зняти, де я опинилася. Бо такі ситуації – частина моєї роботи.

Потім побачила, що нікого там ще нема, крім двох чоловіків. Обидва не ховалися, а просто спустилися у підвал у справах. Тому, виявляється, він і був відкритий. А не з турботи про безпеку. Один із чоловіків вийшов, коли я оминала стіну. Інший – викочував із підвалу велосипед. Я гукнула йому про повітряну загрозу. І розвернулася назад до входу – може, ще які люди спустяться, і я буду з ними.

«Вона журналістка! Вона знімає! Викликайте поліцію!» 

Коли я дійшла до першого коридору, там уже були дві жінки (старша і молодша) із дитиною-підлітком. Принаймні із підвальним освітленням я розрізнила силуети лише трьох людей. На той момент я уже не знімала, але телефон у руках був ще відкритий. Я не стала його ховати: на мою думку, таке точно б викликало підозри.

Молодша жінка обернулася, побачила мене з телефоном у руках і скоромовкою прокричала: «Вона чужа, вона знімає відео, хто ви така!» Я представилася, показала посвідчення і сказала, чому я тут опинилася.

Жінка вихопила в мене з рук посвідчення і з криком «Вона журналістка, вона знімає, закривайте підвал, викликайте поліцію» вискочила назовні. За нею – старша жінка.

Самі втекли – дитину забули

Тікаючи з підвалу, жінки забули про дитину. І про свою сумку-рюкзак на підвальній трубі. Двері похапцем зачинили на ключ.

Дитина злякалася, почала панічно кричати і молотити у двері руками: «Пусти мене! Пусти мене!» Дитина була нажахана, тож я не підходила до неї і не озивалася.

По правді, я була дуже спантеличена поведінкою жінок, розгубилася і просто чекала, що буде далі. Зараз розумію: якби на моєму місці були справжні диверсанти, то вони могли б узяти дитину в заручники.

Зрештою дитину випустили, а двері знову замкнули. Я увімкнула камеру і записала своє враження від побаченого. На відео є і чоловік із велосипедом, якого закрили разом зі мною. Початок інциденту не зафільмований – камера була вимкнена.

Виходить, що коли була повітряна загроза, у підвалі знаходилися двоє: я і чоловік з велосипедом. Мешканці скупчилися біля будинку – і про загрозу забули.

Перевіряли паспорт, обзивали, вимагали пояснення – і не чули їх

Більшість із описаного далі зафільмовано. Загальна тривалість чотирьох відео – більше 30 хвилин. У кінці публікації можете подивитися найяскравіші моменти інциденту. У цьому ж розділі переказую, що відбувалося далі.

Коли підвал відкрили, почали з’ясовувати обставини. Біля підвалу нагорі стояв шум від хаотичних викрикувань людей.

Жінки не вірили, що підвал був відкритий. Не вірили, що я – журналістка і рівнянка, що живу недалеко. Тому викликали поліцію. А поки чекали, продовжували «дізнання».

Головні претензії до мене – «Дивіться – вона знімає! Чого вона ЗНІМАЄ? Чого вона МЕНЕ знімає? Що вона робила в підвалі?» Мої пояснення ігнорували.

Моє журналістське посвідчення гуляло десь по руках. Люди між собою говорили, що таких посвідчень можна зробити скільки завгодно і будь-кому. Хоча на посвідчені вказані всі реквізити за якими можна з'ясувати його справжність.

Про «Четверту владу» люди нічого не чули. Припускали, що я шпигунка і диверсантка з бомбою. Я сказала, що розумію їх, тому не проти перевірки поліцією. Але хай повернуть моє посвідчення. Бо вони не мають права його забирати. Сама поліцію не викликала: зі слів людей знала, що виклик уже прийняли. Люди посвідчення не повертали.

Уповноважений натовпом чоловік спустився до мене і попросив мій паспорт. Я добровільно дала. Узяв паспорт правою рукою, гортав сторінки, промовляв дані уголос і перепитував адресу реєстрації. Лівою рукою тримав біля вуха активний телефон. Можливо, перевіряв, наскільки добре я знаю зміст свого паспорта і робив вигляд, що комусь їх передає для перевірки. Можливо, дійсно комусь зачитував мої дані. Я зауваження не робила: розуміла рівень напруги.

Під час цієї перевірки старша жінка, мати тієї, що зачинила мене разом зі своєю дитиною, продовжувала обурюватися, чого я знімаю. Обізвала мене сукою, потім шпурнула в мене пластиковим совком, щоб я припинила. На застереження не зважила. Мої слова перервала вигуком: «Закрийся, сука!»

Потім підійшли двоє голів ОСББ (подружжя, – ред.): жінка на ім’я Віра (Веремчук, – ред.) і вусатий чоловік в окулярах, якого люди називали Матвійовичем (Пізніше ми з'ясували, що це Юрій Веремчук, – ред). Віра, здається, представилася, але я не пригадую. 

Ще люди обговорювали доцільність відкритих підвалів з огляду на те, що туди можуть зайти підозрілі незнайомці. Те, що там можуть рятувати життя випадкові перехожі та й самі мешканці, які не мають ключів, не припускали.

Матвійович хотів перевірити на телефоні, чи дійсно я журналістка «Четвертої влади». Але не зміг ні по статтях на сайті погортати, ні знайти мене у переліку журналістів. Коли знайшов Оксану, то назвав чомусь не моє прізвище. Ймовірно, тому, що нервував і недобачав.

Не зміг Матвійович зайти і на мою фейсбук-сторінку. На тому облишив спроби мене ідентифікувати і сховався у натовпі.

Голова ОСББ Віра Веремчук чемно розпитувала мене: «З якою метою ви сюди зайшли?» Я пояснила, що ховалася від повітряної тривоги. Вона додзвонилася до моєї колеги, яку знала особисто. Отримала від колеги підтвердження моє особи і спокійно обурилася: вона – «посадова особа, а нічого не знає». Бо моя колега, на її думку, мала повідомити її про заміну.

Потім Віра повела мене в той же підвал і зробила екскурсію, розповідаючи, як місцеві облаштували тут сховище. Після екскурсії вона піднялася нагору і запропонувала усім розійтися. Але на неї накричали, тож вона відійшла убік.

Жертва несприятливого збігу обставин

Заручником людей став і чоловік, який спустився в підвал за велосипедом. Головна претензія до невпізнаного сусіда – «Ми тебе не знаєм!» Його намагання щось довести люди не чули.

Від початку інциденту чоловік сидів у кінці коридору в підвалі, спершись на трубу. Мабуть, хотів перечекати скандал осторонь. Але розлючені жінки захотіли його побачити, раз той називає себе своїм: хай вийде! Я передала йому ці слова. Він відмовився. Сказав: «Хай до мене самі зайдуть». Підтвердив, що відчинив підвал своїм ключем. Я передала це жінкам. Жінки відреагували реготом – і обізвали мене дурою.

Оскільки після цього у журналістку кинули совок, чоловік вирішив вийти з підвалу на очі допитувачів. «Дайте я, будь ласка, пройду. Ви ж бачите, як вони на вас реагують», – сказав журналістці невпізнаний сусід.

Чоловік намагався довести, що тут живе. Зробив кілька кроків сходами нагору. Але жінки-ініціаторки перебивали його і кричали: «Не випускай його!» Тож чоловік, який роздивлявся мій паспорт і стеріг сходи, заштовхав його донизу, до входу у підвал.

На вигук невпізнаного сусіда: «Нащо таке робить?!» жінки криком відповідали: «Война на вулиці – люди переживають!», «З якою метою вона знімає?!», «Де ти її взяв, цю журналістку?!» Почуті пояснення переінакшилися – і мене вкотре обізвали, тепер брехухою.

Зі слів невпізнаного сусіда виходило, що у натовпі немає людей, «які тут живуть». Тому і не можуть його впізнати. Його не випускали навіть після того, як він розказав, з якого він під’їзду і якого кольору й марки його машина, яку він ставить у дворі. Хоча дехто почав сумніватися і вже не закрикував його. 

Зрештою цього чоловіка впізнала новоприбула людина. Ймовірно, голова ОСББ Віра Веремчук. Після цього він почав казати, що знімати укриття – це погано і небезпечно для людей. Адже немає гарантії, що журналістка потім «не здасть» інформацію в інтернет.

Поява іншого журналіста для впізнання

До підвалу прийшов молодий чоловік, який виявився ще одним мешканцем цього будинку і журналістом телеканалу «Рівне 1». Останнє з'ясувала під час роботи над цим текстом. 

Це Ілля Томашевський. Про нього на сайті «Рівне 1» написали так: «Прийшов на телебачення заради дівчат та грошей. Вже 20 років не може знайти відповідь на запитання, чому він такий красивий».

Спілкування з ним я повністю не знімала. Питав моє ім’я та прізвище, де я працюю і де моє посвідчення. У той момент мені зателефонувала колега – вони одне одного наче впізнали, мою особу підтвердили вдруге. Колега повідомила, що їде мене визволяти.

У розмові з’ясувалося прізвище журналіста, а жінка, яка вихопила моє посвідчення, називала його Іллюша. З розмов між ними я зрозуміла, що затримувачка – його мама. Потім, укінці і не на запис, вона сказала, що її син – журналіст і що він посміявся над моїми словами про моє право знімати навіть в умовах воєнного стану. Але на відео чоловік підтверджує моє право. І мати обурено відвертається.

Маленька зрада

Голова ОСББ Віра Веремчук каже, що жінка, яка направила мене ховатися до цих підвалів, відмовилася підтвердити свої слова. Голова каже, що це «стороння особа, не жителька будинку». На місці її уже не було.

Спроба загасити інцидент

Невдовзі до підвалу, де мене утримували, підійшла моя колега з товаришем. Обоє спробували заспокоїти людей і загасити їхні емоції.

Потому колега спробувала спуститися до мене, але той же чоловік відтіснив її вгору, а мене зігнав зі сходинки назад до входу.

– Жіночко, я вас не знаю. Будь ласка, вийдіть звідси! – звернувся він до іншої журналістки «Четвертої влади».

Коли хтось спитав його, хто ця жінка, чоловік відповів: «А я звідки знаю? Тоже якесь посвідчення показує».

Зрештою товариш колеги подякував людям за пильність. Пристрасті вгамувалися, але всі зійшлися на тому, що треба чекати на приїзд поліції. На той момент глядачів уже поменшало.

Як відбулася перевірка воєнним патрулем

Решта пригоди свідомо незафільмована. Приїхав воєнний патруль. Розпитали скаржників, розпитали мене, узяли мій паспорт. Поговорили з кимось по телефону (в редакцію зателефонували із СБУ і попросили підтвердити чи це наша журналістка, – ред.). Повернули паспорт. Попросили телефон, переглянули всі зняті відео і фото. Детальніше переглянули відео з підвалу. Нічого не видаляли, телефон повернули. Потім іще раз його перевірили.

Оскільки нічого видовищного не відбувалося, присутніх знову поменшало. Коли мені сказали, що я вільна, біля підвалу з місцевих лишилося приблизно п’ятеро. Включно з двома затримувачками.

Ніхто із присутніх після вичерпання інциденту не перепросив за свою хамську поведінку. Жінки, які відібрали в мене посвідчення і обзивали, не вибачилися. Ініціаторка «затримання» продовжувала наполягати: ніхто, навіть журналісти, не має права щось і когось знімати. Особливо її.

Висновки, які я зробила

Паніка перетворює пильність на параною і відбирає здоровий глузд. Настільки, що мати забуває про свою, ймовірно, дитину і залишає її наодинці із потенційно небезпечною, за її уявленням, людиною, а сама тікає. При цьому залишає сумку, у якій можуть бути і документи. Дитина може стати заручником, а документи – інструментом у руках ворога. Саме паніки і параної у цивільних хоче досягнути ворог. Люди, які їй піддаються, грають на його користь. Так не повинно бути. 

Реакція окремих людей на небезпеку загрожує життю і здоров’ю тих, хто опиняється поруч із ними. Під час загрози повітряних ударів люди знаходилися не в укритті через двох неврівноважених жінок. Так не повинно бути.

Незнання людьми прав і обов’язків журналістів, нехтування законами про їхню діяльність загрожує життю і здоров’ю журналістів під час роботи.

Навіть у мирний час. Так не повинно бути. Посадовим особам на кшталт голів ОСББ треба з цим щось робити. Наприклад, вивчити самим ці закони і пояснювати іншим. Зокрема, і про поводження із документами. А також вивчити елементарні правила перевірки ідентичності посвідчення журналіста, наприклад, зателефонувати в прес-службу облдержадміністрації, зайти на сайт ЗМІ, в соцмережі.

Зрештою, про значну кількість подій під час війни люди дізнаються саме завдяки роботі журналістів.

Війна – не привід розпускати руки та емоції. Поінформований – означає спокійніший. Людям треба займатися самоосвітою, самостійно шукати й перевіряти інформацію незалежно від віку, освіти чи життєвого досвіду. І допомагати із цим родичам. Бо невігластво одних може коштувати життя і здоров’я іншим. Так не повинно бути.

Емоційні цитати людей, подекуди абсурдні

• «Люди прийшли у бомбосховище! Яке вона має право знімати!?»

• «Я захожу, а вона знімає! Голову тільки помила!»

• «Я ж сказала, що я – журналістка. – І шо! Сюжет у підвалі? Де ви ключа взяли? (молодша затримувачка у чорній шапці і сірих спортивних штанах) – Він був відкритий! – «Брехуха!» (старша затримувачка у синій плетеній шапці і розстебнутому пальто)

• «Война на вулиці – люди переживають! Єслі шо – ми вибачимося!» (молодша затримувачка)

• «Жіночці однозначно нема чим занятися. Шо тут знімати?» (чоловік із натовпу)

• «Люди в такому шоці! Я захожу – вона снімає!» (молодша затримувачка)

• «І приміщення подивіться – мо, де поналожувала!» (молодша затримувачка)

• «А що це у вас за така редакція, що жодного телефону? – Так вирішив редактор. – Якщо так вирішив редактор, то я вас не відпущу» (Юрій Веремчук) (номер телефону вказаний на посвідченні, на сайті вказана електронна пошта і гіперлінки на сторінки у фейсбук журналісток і редакторів, – ред)

• «Юра, іди сюди, сфотографуй паспорт!» (голова ОСББ Віра Веремчук)

• «Спочатку фотографію перевірте, я чи не я. – Ну то шо – важко вклєїть фотографію?» (чоловік із моїм паспортом у руках) – «Нууу, мабуть, ви…» (голова ОСББ Віра Веремчук) – «Мені це нічого не говорить» (чоловік із моїм паспортом у руках)

• «З якої причини ви прийшли сюди? (голова ОСББ Віра Веремчук) – Сховатися від повітряної тривоги. – Но тут нікого не було? – Ні. Тут прямо нікого не було, бо це приміщення не схоже на бомбосховище. – Ну, це ж і не бомбосховище».

• «Скажіть мені, будь ласка, ім’я по-батькові Ганущак. – А чого я маю знати Ганущака? (посадовець з досьє на сайті, – ред) – Тому що він у вас. – Він не у нас. Він – не журналіст. – Ну, значить, цей сайт фейковий, я можу так розцінити. Нема ні вас, ні…Хто ви? – Гавриш Оксана. – А хто ви? – Журналістка.– (Юрій Веремчук звертається до Віри) Є тут така? Ти бачиш? Я не бачу. Я в окулярах»

• «З якою метою ви сюди прийшли? – (Я вчергове розказую.) – І дістали камеру і почали знімати. – Так. – І стали перешкоджати людям сюди зайти» (діалог з людьми)

• «Ви знаєте, ви як журналістка знімаєте місця укриттів, наскільки вони потужні… Я не радий цьому, мені це не подобається… Це неправильно, що так роблять журналісти. Це укриття… Ви не можете працювати там, де може бути ризиком (для людей – авт). Ви поширюєте інформацію. Звідки мені знати, що ви завтра не здасте в інтернеті, які тут стіни?» (невпізнаний сусід)

• «Відео знімати, фотографії – це неправильно у воєнний час. І не бомбосховища і не у воєнний час. – На посвідченні написано, що навіть у воєнному стані… – Та це нікого не цікавить!» (невпізнаний сусід)

• «Ви збудоражили людей, стривожили людей, бо люди не знають, що за особа тут. Прийшла сама, проникла (повторила п’ять разів). – Я ховалася! Я рятувала своє життя! – Угу. Отам – підлітковий клуб» (голова ОСББ Віра Веремчук)

• «Перш ніж таке, то ви і мене повідомляйте. А то я, посадова особа – і нічого не знаю» (голова ОСББ Віра Веремчук – колезі журналістці по телефону)

• «Ви тут прийшли. Ми тут два дні виясняємо, куди нам подітися, бо тринадцята школа була тоді закрита. У Третяка спитали – у будь-який підвал, то шо є. То це не бомбосховище. Це наш підвал» (голова ОСББ Віра Веремчук)

• «Журналістка: – З одного боку це добре, що люди так зреагували на чужого. Голова ОСББ Віра Веремчук: – Звичайно. – А з іншого боку – вони готові мене розтерзати! Навіть після того, як я показала своє посвідчення і паспорт пожований, старий – не новий, вони все одно мені хамлять і обзивають. – Оксана, ну, ви розумієте: у нас різний контингент»

• «Тривога була – вона забігла. Підозріла» (люди між собою)

• «Не вірте нікому. Зараз банди!» (жінка з натовпу)

«Після пред'явлення документа, що засвідчує його професійну належність, працівник засобу масової інформації має право збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, воєнних дій та на територіях, де оголошено надзвичайний стан, надзвичайну ситуацію або вжиті адміністративні та медико-санітарні заходи (карантин), крім випадків, передбачених законом». Частина 4. статті 25 Закону України «Про інформацію»

Уривки зі знятих відео

Прикріплюємо уривки зі знятих відео, щоб читачі самі могли побачити та оцінити поведінку людей. Можливо комусь із тих, що на відео, стане соромно за свою поведінку і вони все ж перепросять.

Також сподіваємось, що аналіз цієї ситуації (а в місті була не одна така ситуація) допоможе іншим поводитися більш виважено і розумно, не втрачати людську подобу (в хорошому значенні цього слова).

Дивіться також: Рівнянин власноруч облаштовує занедбане сховище: відео

Одинадцять укриттів Рівного, які ДСНС вважає готовими для перебування людей: фото

Сховища та укриття у Рівному: актуальна інформація від рятувальників

Недоступний захист бомбосховищ та укриттів Рівного: пошук відповідальних

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі – там оперативна стрічка новин про події російсько-української війни