Примусова шкільна «благодійність»

Директори говорять, що без батьківських внесків школи не зможуть існувати.

Продовження. Початок розслідування тут: Благодійність і примус шкільних внесків

Кореспонденти Рівненського агентства журналістських розслідувань продовжують публікувати матеріали розслідування, мета якого з’ясувати правомірність, масштаби та ставлення батьків та освітян до такого явища, як батьківські шкільні внески.

Це буде крах

– Гроші в школі збирають. Офіційно це називається спонсорськими внесками – розповідає учениця-старшокласниця Рівненської Української гімназії.

– Це 200 гривень на рік плюс кожен місяць по 50 гривень. Збирає кошти класний керівник. Куди ці кошти використовують нам не звітують. Але на батьківських зборах, хто з батьків хотів дізнатись, той підходив запитував.

Внески, названі ученицею гімназії, виявились одними з найбільших у Рівному.

З приводу фінансування цього закладу ми поспілкувалися із директором Рівненської Української гімназії Тетяною Кухарчук.

– Скільки коштів виділяється управлінням освіти на утримання та ремонт школи?

– В 2008-му році виділено 590 тисяч на ремонт і реконструкцію покрівлі, це цільові кошти.

– А щорічне фінансування є?

– Влітку є невелике фінансування. В минулому році це тисяча гривень. В цьому році десь до трьох тисяч гривень на ремонтні роботи. Звісно, що його не вистачає. У нас є фонд, в який батьки вносять певні спонсорські кошти на рахунок гімназії. За ці батьківські кошти ми живемо.

– Я знаю, що здають 50 гривень щомісяця і 200 гривень на рік.

– 50 гривень – це благодійні внески (саме юридичне визначення терміну «благодійний внесок» говорить про те, що це добровільна дія, а відповідно, якщо добровільна, то це не якась ціна на товар чи послугу і тому він не може визначатися в чітко обумовленій сумі. Адже це добра воля надавача цього благодійного внеску надати його в тому розмірі, який для нього є бажаним і посильним – юрист Олексій Горецький).

200 гривень – це за додаткові освітні послуги (директор детально розповіла за які саме послуги, серед них різноманітні гуртки та доплата кільком додатковим працівникам гімназії – авт.)

– А як ви звітуєтесь за використання цих коштів?

– Ці кошти йдуть не мені в руки, а на рахунок гімназії. У нас дієва Рада гімназії і ми звітуємося перед конференцією учасників виховного процесу. Раз на рік голова батьківської ради звітується за використання цих коштів, надає фінансово-господарський звіт, який приймається всіма членами Ради гімназії.

Минулого року членами Ради гімназії були семеро батьків, семеро учнів і семеро викладачів.

– Якщо батьки припинять допомагати гімназії, як це відіб’ється?

– Це буде крах для утримання закладу. Держава виділяє гроші на заробітну плату, а на утримання, проведення ремонту в школі гроші дають батьки.

Я тричі звітуюсь

– У нас збирають по 90 гривень в рік двома платежами по 45 гривень, – говорить учениця-старшокласниця загальноосвітньої школи (ЗОШ) №15. – Коли змінився директор, цього року (2008-го – авт.) ми побачили на що йдуть ці кошти.

– У нас і раніше робилися ремонти, але цього року зробили дуже класний ремонт, багато класів поремонтували, купили нові занавіски, штори, тюлі всяке-таке, пофарбували стіни і зробили підлоги на кожному поверсі – дуже класно. Внески ми збираємо через батьківський комітет, потім віддаємо їх класному керівникові.

Знову у схемі збору коштів пов’язані працівники школи, в обов’язки яких це не має входити.

В минулому році, нам виділили з управління освіти близько 120 тисяч гривень, – розповідає директор ЗОШ №15 Світлана Істоміна. – Це кошти на реконструкцію даху та підлоги третього поверху.

Частково виділяється скло і набір стільців, також нам дали комп’ютерний кабінет, швейну машинку для кабінету трудового навчання та два вогнегасники… Всі інші потреби ми можемо вирішити тільки за рахунок спонсорських та благодійних коштів.

– Хтось звітується за ці кошти?

(Під час першого спілкування директор відповіла на це запитання по одному, але перед самим виходом матеріалу, вона попросила змінити її відповідь на іншу, оскільки, на думку пані Світлани, її можуть зрозуміти не правильно. Ми вважаємо, що обидва варіанти відповіді правдиві і не суперечать один одному, а тому не маємо права приховувати їх від читачів і подаємо їх обидва – ред.)

(Варіант 1) – Звичайно, директор школи звітується в кінці року про всю проведену роботу. Я, наприклад, тричі звітувалася в цьому році (2008-му – авт.). Звітувалася особисто і на педраді, і на загальних зборах колективу, і на раді закладу, і потім ще на піклувальній раді.

А на батьківських зборах, на початку навчального року, директор інформує які в школи потреби, адже звідки батькам знати про ці потреби, звичайно з уст директора. А скільки зібрати коштів і як їх збирати вирішують тільки батьки.

(Варіант 2) – В школі діє піклувальна рада, яка обирається загальними зборами. Одне з її завдань – поліпшення умов навчання учнів та зміцнення матеріально-технічної бази. За кошти, зібрані батьками звітується двічі на рік голова піклувальної ради на загальних зборах і на засіданнях шкільного батьківського комітету.

– А на що витрачаються зібрані кошти?

– В першу чергу на господарські потреби. Це аудіо- і відеотехніка, телевізори, парти, стільчики. Це і рами, і те ж скло, не п’ять листів, які місто виділяє, а набагато більше.

Це і мило, хлорка, це і на потреби дезінфекції ну і дуже-дуже багато чого. Це самий мінімум. Це придбання методичної літератури, підручники ми отримуємо від держави, а всю іншу літературу, методичну, особливу літературу – за кошти батьків.

– Мені сказали, що на ремонт школи збирають 90 гривень щороку. Ці кошти передають класним керівникам.

– Вперше чую про таке. На фонд школи, на ремонт збирають, як було вирішено батьками, по 10 гривень щомісяця (власне так і є, 90 гривень – це по 10 гривень за 9 місяців – авт.).

На 2009 рік батьками визначено суму в 15 гривень щомісяця. Це базова сума, але в кожному класі батьки самі вирішують скільки потрібно здавати, тому у всіх класах різні внески, хто скільки може. Якщо це діти сироти, напівсироти, з малозабезпеченої сім’ї, діти вчителів з них взагалі кошти не збирають.

Ці кошти – благодійні, ніхто не може примусити людину їх здавати.

Що в класах, ми не знаємо. Якщо є якесь самоуправство і ця інформація до мене доходить – питання ставиться зовсім по іншому… Тому що кошти можуть бути пов’язані тільки з піклувальною радою.

– Школа зможе нормально функціонувати якщо батьки перестануть здавати кошти на її потреби?

– Я думаю, що це буде дуже важко.

Збирають з тих, кому потрібно допомагати

Гроші збирають навіть з батьків дітей-інвалідів, яким самим варто допомагати.

– Батьківський комітет збирає по 10 гривень щомісяця, – розповідає мати учня навчально-реабілітаційного центру «Особлива дитина». – Кажуть на клас, на різні допоміжні матеріали. А ще раз в рік збирають на ремонт школи. Минулого навчального року це було 50 гривень.

– Це не правда. Яких десять гривень щомісяця? – заперечує директор центру «Особлива дитина» Ольга Петух. – Хто це вам таке сказав? Ніяких десять гривень ніхто не збирає. Здають тільки в кінці року на ремонт своїх класів і все. Ми не збираємо щомісяця «нікогда в жизні», ви що смієтеся?

То не ті батьки, що можуть дати гроші. Щомісяця десять гривень, капець, це що виходить?... О-го-го! Якби ж то в мене так було! Нема в мене таких грошей.

А на ремонти класів вони організовуються самі з головами батьківських комітетів. Те що вони хочуть придбати чи відремонтувати собі в кабінеті... А коридори, туалети і все решта – це моє.

– А гроші на ці ремонти ви берете в управлінні освіти?

– Так. На коридори, на туалет, зараз знову ми закладаємо сто тисяч на сантехнічні вузли. Взагалі, гроші з управління освіти виділяються цільові – на щось конкретне.

На ремонт даху, на ремонт сантехніки, на ремонт, наприклад, сантехнічних вузлів чи заміну системи гарячого водопостачання. А батьківські гроші – на те, що вони в класі роблять, де їхні діти сидять. Там вони справді вкладають копійку.

– А гроші на ремонт кабінетів можна передбачити, щоб їх не збирали з батьків?

– Кошти на таке виділялися в радянські часи. А зараз виділяють тільки на якісь великі потреби.

Оскільки не має підстав не довіряти матері, яка нам повідомила такі суми, а також не має підстав недовіряти директору, ми звернулися до ще однієї матері з цього центру. Відповідь така ж: 10 гривень щомісяця і 50 гривень в кінці року на ремонт.

Оскільки ми отримали два свідчення, що гроші все ж збирають і на ремонт школи також, а директор це заперечила, ми звернулися ще до одного поінформованого джерела.

До голови громадської організації «Спілка батьків дітей-інвалідів із захворюваннями центральної нервової системи «Стежкою добра», матері учня 6-Б класу центру «Особлива дитина» Тетяни Конончук.

– Ми здаємо по п’ять гривень щомісяця на потреби класу і раз в півроку по 20 гривень на потреби школи, – розповідає Тетяна Конончук про клас, де навчається її син.

– Раніше на потреби школи ми не здавали. Але років три-чотири тому сказали, що варто здавати: «Ви пенсію отримуєте, то маєте здавати…» (пенсія з догляду за дитиною-інвалідом тоді була близько 365 гривень – авт.).

То якщо за все це платити, то за що дитині купити хліба з молоком? Скільки там тої пенсії…(тепер пенсія 540-677 гривень – авт.). Деякі батьки спочатку обурювалися, але зрештою почали здавати, щоб до школи підвели гарячу воду. Рік здавали, другий. Почали вестися роботи.

Зрештою, гарячу воду провели, за словами директора, завдяки управлінню освіти, а зекономлені кошти пішли на канцелярське приладдя, папір, фарбу до принтера.

В нашому класі 11 учнів, то мали здати на школу 220 гривень. Здала частина батьків. Тоді вчителька сказала, що вона здала на потреби школи частину з батьківських грошей призначених на клас.

Пані Тетяна говорить, що гроші на потреби школи батьки віддають голові батьківського комітету. Також мати підтвердила, що в деяких інших класах щомісяця збирають по 10 гривень на клас.

– В кінці навчального року здаємо ще на ремонт класу, – продовжує Тетяна Конончук. – Є класи, де й по 200 гривень здавали, бо треба було ще й двері міняти. А так як ми в цьому році тільки робили побілку, замінили світильники в класі, то нам вийшло по 100 гривень.

За словами пані Тетяни, не всі батьки здають кошти, оскільки не можуть через крайню нужденність.

– В нашому класі, наприклад, з одинадцяти учнів тільки шість можуть здати. На інших батьків тиснуть. Голова батьківського комітету, як наглядач, сидить на коридорі і привселюдно до батьків, які приходять в школу: «Ви ще не здали? Здасте чи ні?!». Я то мовчки здаю.

Буває, дітьми передають, що всі поздавали, одна твоя мама не здала. А дітям неприємно таке чути. В нас колись одна з учениць аж плакала, не могли заспокоїти.

Або ще в батьків дитячої групи по 50 гривень вимагали здавати на дитячі стільчики. Одна мама ледь не плакала: в неї троє дітей, двоє близнят відвідують Центр. Каже: «Мені сто гривень на стільчики треба. Та я додому собі не дозволю такі стільчики купити...».

Нам вдалося дізнатись, що на зборах педагогічного колективу, які відбулися вже після того, як ми поспілкувались із директором Центру «Особлива дитина» Ольгою Петух, пані директор просила вчителів «зараз не збирати з батьків грошей навіть на клас».

Чому зараз не збирати і коли знову потрібно відновити збір коштів, зі слів нашого джерела, директор не пояснила.

Зі слів Ольги Петух, в «Особливій дитині» навчається в 15-ти класах 170 дітей. Якщо з них на клас вимагають по 10 гривень щомісяця, гривень 50-200 в рік на ремонт класу, гривень 40 в рік на ремонт школи, то якби батьки здавали кошти за всіх 170-х дітей, вийшло б приблизно 40 тисяч гривень.

Запитання до нового мера і до міських депутатів. Чому депутатам виділяють на гарячі обіди в час сесії та проїздні на тролейбус 40 тисяч в рік (хоча майже всі з них з лихвою можуть оплатити ці витрати самі), а щорічних 40 тисяч на ремонт і потреби класів, де навчаються діти-інваліди немає?

Невже не можна виділити ці кошти цільовим платежем і строго заборонити вимагати будь-які внески хоча б з батьків дітей-інвалідів???

Майже половина батьків вважає шкільні внески тиском (соціологічне дослідження)

Соціологічне дослідження проведене з 20 по 29 грудня 2008 року соціологічною службою Фонду молодіжних ініціатив «Крила» на чолі з Аркадієм Сльозою (обласним координатором мережі інтерв’юерів Центру Разумкова у Рівненській області) за кошт проекту «Гідна Україна», на замовлення Рівненського агентства журналістських розслідувань ©.

Під час дослідження опитано 300 повнолітніх рівнян, які виховують 400 дітей шкільного віку.

Опитування проведене методом індивідуального інтерв’ю за місцем проживання респондентів у всіх мікрорайонах Рівного.

Репрезентативним (таким, що правдиво відображає ситуацію) вважається дослідження думки батьків одного відсотка від загальної кількості учнів. Всього опитано батьків, які мають школярів 1,75 відсотка від загальної кількості учнів міста.

Доцільність внесків

Внески, які батьки здають на школу:

Доцільні             43,33%
Не доцільні        25,67%
Під сумнівом      29,67%
Таких не було    1,33%

Внески, які батьки здають на клас:

Доцільні             59,33%
Не доцільні        16,33%
Під сумнівом      21,67%
Таких не було    2,67%

Витрачання грошей батьків на меблі, парти, стільці для класу/школи:

Доцільне             27,67%
Не доцільне        41,00%
Під сумнівом       4,33%
Такого не було    27,00%

Внески у фонд школи/класу/подарунки вчителям

Забирають багато коштів,                     52%
Не забирають багато коштів                 47%
Важко відповісти                                    0,7%
В нашому закладі немає таких фондів 0,3%
 

Справедливість і прозорість витрат

Третина батьків вважає, що кошти, зібрані у фонд школи чи класу, швидше за все витрачаються справедливо і доцільно.

Ще 24 відсотки опитаних у цьому переконані напевне.

Майже 15 відсотків батьків вважають, що зібрані внески швидше за все не витрачаються доцільно і справедливо або взагалі так не витрачаються.

І 27 відсотків рівненських батьків на запитання чи справедливо і доцільно витрачаються їхні внески відповіли: «І так, і ні».

52 відсотки батьків стверджують, що внески у фонд школи/класу витрачаються прозоро і батькам надають приблизний звіт цих витрат.

У рівненських школах прозоро витрачають кошти і детально звітуються перед 28,3 відсотками батьків.

16 відсотків опитаних стверджують, що перед ними ніхто не звітується, а кошти витрачаються або невідомо як, або в основному не прозоро.

Тиск чи благодійність?

У визначенні що таке батьківські внески на потреби школи рівненські батьки розділились майже порівну.

Благодійністю чи скоріше благодійністю такі внески вважає 49,7 відсотків батьків.

Тиском або швидше тиском ці внески називає 45 відсотків батьків.

Ще 4,3 відсоткам батьків важко визначитись. Майже по пів відсотка припадає на відповіді: «це необхідність» і «у нас коштів не збирають».

Що таке психологічний тиск

Психіатр Василь Галябар. Фото Рівненського прес-клубу

Чи тиснуть батьківські комітети і вчителі на батьків кожен може визначити для себе, прочитавши пояснення психологічного тиску від лікаря-психіатра Василя Галябара.

– Якщо ви змушуєте мене з’їсти шоколадку, а я люблю шоколад, то це не психологічний тиск, це мені послуга. Але якщо я люблю, наприклад, солоні огірочки, а ви мені даєте шоколадку і кажете їж, то це вже тиск. Тиск виникає тоді, коли ми робимо людині пропозиції, які не відповідають її потребам.

Тепер ви мене запитаєте, а чого ж я маю їсти ту шоколадку, якщо я її не люблю? А як я можу її не з’їсти, якщо від цього залежить ваше ставлення до мене.

Наприклад, ви можете вплинути на мою кар’єру, на мою зарплату, на благополуччя моїх рідних… І от я заради того, щоб до мене гарно ставилися, я візьму цю шоколадку, якої не люблю. Оця ситуація вже називається психологічним тиском. На сучасній мові – маніпулювання.

Способів здійснення психологічного тиску стільки ж, в принципі, стільки ж і людей.

Найбанальніший – це шантаж: якщо ти не зробиш цього, то не получиш того, або якщо ти це зробиш, то про це хтось взнає.

Ще один спосіб – це залякування: тобі буде дуже погано, якщо ти не зробиш цю дрібничку.

Ще один – обман: сказати те, чого немає або придумати щось і звинуватити в цьому людину, яка словом і духом про це не знає. Це тиск, бо людина змушена виправдовуватися. А коли виправдовується, значить шукає пояснення того, чого не зробила.

Управління забороняє освітянам вимагати гроші в батьків

Щоб прояснити ситуацію з фінансуванням шкіл і з’ясувати чому батьки окрім податків мають платити ще й шкільні внески, ми поспілкувалися з начальником управління освіти Рівненського міськвиконкому Віталієм Новаком.

– Пане Віталію, скільки коштів виділяє міський бюджет для шкіл?

– На утримання шкіл, позашкільних закладів, дошкільних закладів, в міському бюджеті не виділяється жодної копійки. З міського бюджету ми оплачуємо тільки аварійки, тобто коли щось прорвало, починає затікати або ще щось. І частково оплачуємо капітальні ремонти, ну їх і було за цих кілька років мало.

І в основному реконструкція стосується таких напрямків як дахи, система водо і теплопостачання.

На поточне утримання, ми дякуємо батькам, меценатам і керівникам закладу, які шукають гроші і підтримують його в робочому стані. Деякі школи ще мають власні надходження, коли здають в оренду приміщення, басейни, надають додаткові освітні послуги. Тому фінансування закладів освіти вкрай недостатнє.

– А державний бюджет скільки виділяє коштів?

– А в державному бюджеті гроші на утримання закладів не передбачаються і не передбачалися.

– Скільки не вистачає для рівненських шкіл?

– Якщо взяти бюджет, який ми склали в тому році (на 2009-й рік – авт.), в нас вийшло 197 мільйонів. Це сума, яка б мінімально забезпечила роботу. Станом на сьогодні нам виділили 153 мільйони. Різниця – 44 мільйона. Це без бюджету розвитку, але крім того в нас ще виділено в цьому році і бюджет розвитку.

З міського бюджету розвитку виділено 4 мільйони на проведення реконструкції приміщень, ліквідації аварійної системи тепло-водо постачання. І 5 мільйонів виділено на завершення будівництва 14-ї школи (при потребі понад 17 мільйонів).

Маємо надію, що з обласного бюджету в цьому році виділять ще 12 мільйонів, тоді цю школу введемо у експлуатацію.

– Ми приблизно порахували, що за рік батьки внесками здають кілька мільйонів гривень. Чи можна це вважати додатковим шкільним податком, бо сума нібито значна?

– Ні я ні ви не можемо сказати яка сума збирається, бо батьки не підзвітні нам.

(На основі сум, які батьки назвали під час соціологічного дослідження, ми вивели, що витрати на школу, клас і подарунки вчителям в середньому становлять близько 300 гривень на рік з одного учня.

Взявши кількість учнів у 2008 році (станом на вересень приблизно 22 тисячі 500 учнів), ми помножили середньорічну суму на кількість учнів, віднявши від цієї цифри 10 відсотків тих, які з різних причин не платять внесків.

Вийшло близько шести з половиною мільйонів гривень – стільки платять рівненські батьки за безкоштовне навчання. – авт.)

В кожній школі є піклувальна рада, яка діє на основі типового положення про піклувальну раду, розробленого міністерством освіти. Вони самі вирішують на що витрачати кошти і звітуватись вони мають тільки перед батьками.

В управління ж освіти є спецрахунок. Якщо нам хтось перерахує гроші, наприклад 10 тисяч із позначкою «для української гімназії на придбання меблів», то ми маємо право виділити тільки цій гімназії на меблі.

Ці гроші обліковуються повністю, не залежно від того чи це гроші зароблені від оренди, чи їх дав благодійник. До всіх інших батьківських грошей ми фактично не маємо ніякого стосунку.

І щоб не було ніяких порушень, то управління освіти категорично заборонило будь якому працівнику ні директору, ні учителю, ні класному керівникові брати участь у фінансових операціях, які здійснюються піклувальною радою.

– А в нас якраз є розповідь однієї з учениць 28-ї школи, що гроші збирав класний керівник, ще й в кінці року погрожував не видати табель якщо учень не здасть повної суми. Ми з директором хотіли поспілкуватись, але він відмовився.

– Якщо таке є, то це порушення і такого не повинно бути. Розумієте в чому справа. Є великий недолік в тому, що дуже часто батьківські комітети очолюють люди, які порівняно з іншими більш матеріально забезпеченні.

І проблема інших їм не завжди знайома. Вони диктують, наприклад, кажуть давайте зберемо гроші і повісимо підвісну стелю. Але є люди, які не можуть стільки здати.

– Ми проводили соціологічне опитування і 45 відсотків рівненських батьків вважають, що ці внески швидше тиск на них, аніж їхня благодійність.

– Я вважаю, що дирекція все таки може вплинути. Коли проводяться батьківські збори, вона має пояснювати… До того ж все що є в школі має бути інвентаризоване.

Якщо ви подивитесь, піднімете в бухгалтерії документацію по моєму кабінету, то побачите, що в приміщені кабінету є мої власні речі і я їх перераховую. Включаючи оці дві картини які мені подарували.

Якщо речі придбані за кошти батьків чи подаровані, то вони не подаровані директору чи заучу, вони обов’язково мають бути інвентаризованими.

– А що з тиском цим робити? Батькам додому дзвонять, наполягають, щоб здавали гроші і так далі.

– Я думаю, що вони повинні між собою спілкуватися і з’ясовувати це питання. Якщо ні, то звертатися до дирекції школи, щоб дирекція переговорила з батьківським комітетом. Зі сторони видно коли бувають перехльости.

Я коли прийшов на посаду, звернув увагу на те, щоб перестали купляти в садочках ці килими і тюлі.

Якщо вже використовувати батьківські гроші, то на побілку. Клас прийняли нормально і нормально здали. На це багато грошей не треба. Забезпечити літературою додатково можна, посібниками, якоюсь технікою.

Тобто все має бути в інтересах дитини і якщо люди відривають від себе, то вони мають знати, що це пішло їхній дитині. А якщо вони не знають на що воно пішло, або бачать що без цього можна обійтися, то безумовно це питання вже неправомірне.

– А чи зможе місто колись забезпечити школи необхідними коштами?

– Я на найближчий час райдужних перспектив не бачу. Але якби там не було, завдяки міському бюджету, ми основні завдання, які на нас покладаються, виконуємо. В Луцьку, наприклад, аварійні роботи в школі це проблема директора, а нам на це кошти виділяє міський бюджет.

– Чи можна скласти якийсь стандартний звіт щоб директори в себе зберігали?

– Це мають робити голови батьківських комітетів. Як тільки директор до цього доторкнеться, він буде причетний до цих грошей, а це незаконні оборудки. Але директор може поговорити з батьками, батьківські комітети ж не роблять, що хочуть, вони консультуються з керівництвом школи.

І якщо він скаже, шановні, це багатодітна сім’я, чи не можете ви обійтися без їхніх грошей... По іншому ще можна порадити – запровадити систему обліку здачі і витрати коштів.

Будь хто з батьків може в будь-який момент підійти і подивитися скільки він здавав, скільки всього здано і на що ці гроші витрачені. В нас є вимога, регламентована законом про освіту і порядком роботи закладу освіти, – в кожному класі, не рідше ніж два рази в семестр, мають бути батьківські збори.

І ми вводимо, щоб одним з питань на батьківських зборах був звіт про використання батьківських внесків із підтверджуючими документами.

Володимир Торбіч, Антоніна Торбіч, Роман Мартин, ІА «Рівненське агентство журналістських розслідувань»

---

Третя частина розслідування: Вимагати не можна – просити!

Четверта частина розслідування: Збір грошей на подарунки залежить від учителя