Дорогі судді: чому понад тисячу служителів Феміди не здійснюють правосуддя

Сьогодні в Україні понад тисячу служителів Феміди не здійснюють правосуддя. І хоча вони ходять на роботу, не розглядають справ і не виносять рішень. Чому так? Скільки це коштує? І що робити? – у програмі Володимира Торбіча і Дмитра Бондаря, проекту «Слідство.інфо».

В чому проблема

За чинною Конституцією, суддів спочатку на 5 років призначає президент, а потім – за рекомендаціями Вищої ради юстиції – Верховна рада або обирає їх безстроково, або ж звільняє.

Але це радше формальність – ані Рада, ані президент не перевіряють суддів. Та навіть цієї формальності нині парламент не виконує. Як наслідок, без повноважень більше тисячі українських суддів. Вони відпрацювали свої президентські 5 років і… потрапили у невизначеність.

Роман Куйбіда – експерт Центру політико-правових реформ. Він брав участь у підготовці низки законів з питань судоустрою і правосуддя. Розповідає про те, як виникла проблема із суддями з часів Януковича.

– Свого часу парламент обрав низку суддів, до яких в суспільстві було дуже багато претензій. Це ті судді, які приймали рішення щодо майданівців, так. І, відповідно, парламент зараз боїться голосувати за тих кандидатур, оскільки він їх не перевіряв і не має таких повноважень перевіряти.

– Чому виникла така ситуація, чому така велика недовіра до цих суддів 5-річників? Вони теж проходили конкурс, до речі, але... але є багато свідчень, навіть є кримінальна справа відкрита, єдине, що ще поки якихось результатів у вигляді вироків немає про те, що у відповідне тестування були втручання, про те, що там працювала корупція, про те, що там працювали протекції, – каже експерт.

Заручниками обставин у цій ситуації стали і судді, і громадяни. Яскравий приклад – Рівненський окружний адмінсуд. Тут із 16 суддів лише четверо реалізують права громадян на захист своїх прав, – розповідає голова суду Василь Шарапа. Решта – ходять на роботу.

– Оскільки вони не звільнені з посади, вони приходять на роботу, займаються аналітикою, готують матеріали на збори суддів, на наради – узагальнення судової практики, – пояснює голова суду за що ж платять гроші судям, які не судять.

Голова каже, що на одного діючого суддю наразі лягає близько двохсот справ на місяць. Це забагато і позначається на якості рішень. Але є суди, де стан справ ще гірший:

– Деякі райони України взагалі не мають суддів, котрі можуть здійснювати правосуддя. Тобто, люди не можуть отримати елементарного – аліменти, поновлення на роботі, – каже Василь Шарапа.

Вирішити ситуацію може парламент, та він не голосує за так званих «суддів Януковича», виконуючи запит суспільства на очищення судової системи.

Історія судді Дудар

У 1997 році працювати в Дубровицький районний суд Рівненської області прийшла Оксана Дудар. Вона пройшла шлях від секретаря судового засідання, секретаря суду, помічника судді, керівника апарату суду і зрештою стала суддею Рівненського окружного адмінсуду.

– Дуже багато зусиль було прикладено мною особисто аби я прийшла на цю посаду, – розповідає суддя Оксана Дудар.

– А вам зараз не буду того розказувати який я пройшла життєвий шлях, скільки разів я поступала в які інститути, як мені було важко заочно вчитися, як в мене не було грошей, як я їздила…

Як в мене був один костюм, коли ти його випереш, біля грубки посушиш і потім знову вдягаєш, бо в тебе нема за шо купити, бо в тебе батьки пенсіонери, в тебе сесія – одна в педінституті, друга в юридичній академії, в тебе зарплата 90 гривень секретаря судового засідання…

Коли ти для того, щоб поїхати на сесію ти ночами сидиш протоколи в ручну ще пишеш, бо не було тоді фіксації, я не можу вам того всього розповісти…

На відміну від суддів, призначених президентом Януковичем, Оксану Дудар суддею зробив підпис президента Віктора Ющенка у 2009 році. Та на цій посаді вона не живе заможно. Каже, що суддям, у яких немає багатих родичів, зовсім не легко.

– Я так само поневіряюсь по квартирах, живу без квартири, – каже суддя Дудар.

– Там, наприклад, ти засідаєш до другої до третьої ночі, там розглядаєш справи, пишеш, бо тобі завтра зранечку треба віддати рішення, ти не встигаєш і тебе так само таксист везе і каже: «Ой-ой-ой, а шо ж ви так пізно з роботи, ви ж жінка», а я кажу: «Я не жінка, я суддя».

Того ж нікому не розкажеш, того ж ніхто не знає. І не я одна така.

Вихідця із звичайної провінційної патріотичної сім’ї, донька батька-рухівця, селфмейд вумен…

– Повірте мені, що я ше в душі ше той революціонер. Я десь, скажем, донька свого батька, який завжди був з Народним рухом спочатку ще був, який ходив по революціям, я ще той революціонер, – каже суддя.

Саме її із 16-ти суддів окружного адмінсуду вибирає автоматична система розподілу судових справ. Навряд чи вона знала, що справа, яка їй потрапила, може змінити все її життя.

Громадський активіст і спікер Майдану у Рівному Святослав Клічук, який ввечері мусив терміново шукати адвоката і вирушати на нічний суд, щоб відстояти право на мирний мітинг під адміністрацією, розповідає що відбувалося на засіданні.

– Представника міського голови не було в суді. Це цікаво. Був представник третьої сторони – обласної адміністрації, біля стін якої мав бути мітинг. Тобто фактично міський голова, який нібито дуже переживав за спокій містян, навіть нікого не прислав.

Це дає зрозуміти, що справа була політична і що ця справа була на замовлення обласної адміністрації, і листи всі, які наводилися їхньою стороною, були від обласних структур.

По суті це було, на мою думку, головою обласної державної адміністрації Берташем організовано. І суддя була, як на мене, наперед визначена невипадково, яка прийме необхідне рішення.

Через чотири дні повідомлення про мітинг під обласним УМВС подає інший громадський активіст – Андрій Токарський. Міський голова знову подає позов про заборону. І автоматична система розподілу справ із 16-ти суддів дивним чином обирає знову Оксану Дудар. І вона знову забороняє проведення мітингу.

– Вибираючи між… скажем, радикальними якимись діями, між наслідками тими, до яких могли привести ці безпосередньо мітинги уже під ОДА, чи під МВС, які би вели до радикалізації ситуації і я все таки обрала між рішенням, скажем, яке би привело до радикалізації суспільства я би обрала, оперлася швидше на свою життєву мудрість і обрала те рішення, яке, якимось чином заспокоювало суспільство і згладжувало ситуацію, – каже суддя Оксана Дудар. 

– Ви вважаєте, що заспокоїло це рішення суспільство? – журналіст.

– Ну навряд чи, навряд чи, – суддя.

Не лише не заспокоїло, а й ще більше обурило. Подібні суддівські рішення про заборону мітингів на вулицях і площах у Києві фактично розв’язали руки «Беркуту», який формально легітимно намагався розігнати Майдан, спираючись на судові рішення про заборону мітингувати.

У Рівному цю судову заборону в кінці грудня 2013-го активісти не порушили. Але майданівці не повірили у автоматичний розподіл двох аналогічних справ одній судді. Тим паче, що це були не перші заборони мирних акцій від мера міста і судді Дудар.

– Потім ми згадали, що у 2011-му році ця сама суддя, коли був Комітет опору диктатурі, проводив тут майдан, наметове містечко невеличке, коли Луценка, Тимошенко посадили, вона теж забороняла, позовом теж міського голови Володимира Хомка. Теж забороняла мирну акцію, порушуючи наші конституційні права, – розповідає святослав Клічук.

За аналогією з київськими акціями проти беркутівців, які розганяли Євромайдан, громадські активісти влаштували акцію громадського осуду для судді Дудар. Місто заклеїли листівками зі словами про «слугу кривавого режиму».

– Дуже мені було десь боляче ті всі образи і те все… ну бо мабуть такої кампанії, яка була проти мене в Рівному, проти судді, мабуть проти жодного судді такої кампанії не було з тими кривавими руками. Це десь пішло на якомусь енергетичному рівні десь, – розповідає суддя Дудар.

– Але, але я би себе на багато би більше себе картала і на багато би більше знищувала себе, якби я знала, що я той мітинг не заборонила і загинула хоча б одна людина, як то було в Хмельницьку, наприклад що СБУ штурмували і жінка, і жінку… пристрелили.

– Все було до того часу спокійно. Якби тут були погроми по місту, вбивства чи ще щось, а так вона на рівному місці припустила, що ми почнемо щось таке надзвичайне робити, – обурюється Святослав Клічук.

– Хомко припустив, да, і вона припустила, підтвердила. Коли потім ходили з битами, били вікна, то вже в них таких припущень не виникало. Коли реальні були загрози, вони вже злякалися тоді і мовчали. А коли ще Партія регіонів міцно трималися, було дуже мало шансів в нас на перемогу, вони тоді хотіли нам показати… Це був один із таких способів нам показати, що вони всесильні.

Під час інтерв’ю Оксана Дудар знемагала від болю в спині, каже що часто на лікарняному і лікарі радять їй зробити операцію.

– Я дуже важко переживаю цю всю ситуацію, повірте, ця ситуація, яка в мене зараз зі здоров’ям це так само ті наслідки того десь нервового стресу, – каже суддя.

– Я ж жива людина так само, я член так само цього суспільства. Мої батьки так само сиділи ночами дивилися трансляцію тих мітингів і переживали там і десь і я так само, тож я для, скажем, для громадян, для більшої частини суспільства я ніби як не є член цього суспільства, я є суддя, я є уособлення влади Януковича.

Але я так само, я частинка цього народу, я частинка цього суспільства, єдине, що моя посада зобов’язує мене ставати трошки над конфліктом.

Суддів, які, як і Оксана Дудар, перебувають у підвішеному стані, без можливості здійснювати судочинство на цей час більше тисячі. І їх кількість щомісяця зростає.

Експерт із Центру політико-правових реформ каже, що в наслідок недовіри суспільства до судової системи постраждали не лише так звані «майданівські судді» та судді корупціонери, а й усі інші.

– Свого часу парламент обрав низку суддів до яких в суспільстві було дуже багато претензій – це ті судді, які приймали рішення щодо майданівців, так. І відповідно парламент зараз боїться голосувати за тих кандидатур, оскільки він їх не перевіряв і не має таких повноважень перевіряти, тому багато суддів стали заручниками цієї ситуації: з одного боку недовіри до якоїсь частини з них і відповідно парламент їх не обирає, – розповідає Роман Куйбіда.

– На цю посаду мене привів Бог, – каже Оксана Дудар.

– В мене нема ніде ні родичів, ні знайомих і я вважаю, що я заслужила цю посаду. І якщо буде воля Бога на те, я з неї піду або я на ній залишуся. – Якщо я не буду суддею, значить я кажу, мене боженька рятує мою безсмертну душу і мені того не треба і знаю якесь інше…

– І чим ви будете займатися? – журналіст.

– Поки шо не знаю.

– Адвокатською діяльністю?

– Навряд чи… ні в мене просто дуже… ні… на юриспруденцію навряд чи…

– Правоохоронною діяльністю?

– Піду садити капусту, в мене буде дуже гарна капуста, полуниця, огірки.

Ми показали півгодинне інтерв’ю із Оксаною Дудар Святославу Клічуку. Було цікаво, чи пом’якшає його ставлення до судді, коли він почує її аргументи та побачить її історію.

– Закликаю не вірити крокодилячим сльозам – вірити фактам, – каже Святослав.

– Ти пропонуєш її відправити садити капусту? – журналіст.

– Я пропоную їй не претендувати на посаду, на якій вона не має довіри, дати шанс її іншим колегам, які не дискредитували себе так, все таки відновити довіру до суддів, показати своїми справедливими рішеннями, що в цій країні є закон, що він працює.

Втрати суспільства

Конфлікт у суспільстві за участі громадян, суддів та парламенту призвів до чималих втрат. Бо навіть коли судді без повноважень і не можуть робити те, для чого вони покликані, зарплатню вони все одно отримують. Бо про суддів дбають – на відміну від звичайних громадян.

За підрахунками «Слідства.інфо», наразі період «без повноважень» суддів обійшовся платникам податків у 300 мільйонів гривень. Для порівняння: це річна пенсія 22-х тисяч пенсіонерів.

Чи всі судді заслуговують на такі привілеї? У Вищій кваліфікаційній комісії кажуть, що близько 300 суддів брали участь у забороні мирних зібрань, арештах та інших переслідуваннях мітингувальників.

– Я не знаю, що краще для людей, так. Чи, щоб їхні справи розглядали судді, яким вони не довіряють, як, власне, парламент тому й боїться... тривалий час розглядати це питання загалом, – коментує юрист Роман куйбіда.

– Чи краще, щоб ті судді не здійснювали правосуддя, але їм виплачували гроші. Звичайно що це не нормальна ситуація, потрібно, очевидно було зразу вирішувати питання про їх можливо звільнення, ось, але в цьому випадку, якщо їх так звільнити просто, то дійсно відкриваються перспективи, що захищати своє збереження на посаді в судовому порядку, чи це в українських судах, чи це там навіть в Європейському суді з прав людини.

Експерт пояснює, що проблему вже майже вирішено – з ухваленням змін до Конституції, які невдовзі набудуть чинності:

– Зараз є великі очікування, що питання щодо них буде винесено на розгляд парламенту. Якщо він проголосує, то ці судді будуть обрані безстроково, якщо не проголосує – їхні кандидатури мають бути повернені до Вищої ради юстиції і, відповідно, Вища рада юстиції мала би внести подання про звільнення їх з посад.

Поки ці процедури закінчаться, то можуть набрати чинності зміни до Конституції через три місяці.

Це кінець вересня, орієнтовно, за якими повноваження тих суддів, які були призначені на 5 років, автоматично припиняються і має бути вирішення питання вже про їхні призначення, якщо вони забажають цього, але за результатами конкурсу.

Отже, таких дорогих суддів українці утримуватимуть своїм коштом щонайменше до вересня. А тоді треба буде пильно стежити за тим, щоб конкурси, які вирішуватимуть долю служителів Феміди, буди чесними й справедливими.

Повне інтерв‘ю із суддею оксаною Дудар можна подивитися тут: Я ще той революціонер: скандальна рівненська суддя, що забороняла мітинги, погодилась на відверту розмову (ВІДЕО)

Повну аргіментацію громадського активіста Святослава Клічука можна подивитися тут: Громадський активіст відповів на інтерв`ю зі скандальною рівненською суддею Дудар (ВІДЕО)

«Програма і публікація створена за фінансової підтримки Уряду Канади через Департамент закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD) за посередництва Інтерньюз-Нетворк».

Уряд Канади не відповідає за зміст публікації і може не поділяти точки зору висловлені в публікації.

«Program undertaken with the financial support of the Government of Canada provided through the Department of Foreign Affairs, Trade and Development (DFATD)»