Історія та враження працівниці рівненського гуртожитку з переселенцями

У гуртожитку одного з рівненських навчальних закладів живе приблизно 150 переселенців, які приїхали до Рівного зі своїх міст і сіл через напад росії на Україну. За час війни хтось із них поїхав далі чи повернувся додому, та загалом півтори сотні людей постійно співмешкають у студентському гуртожитку.

Ми поспілкувалися з працівницею гуртожитку Надією (ім'я змінене на прохання жінки, яка пообіцяла відверту розповідь) про те, які бувають причини виселення людей, як дбають переселенці про спільний побут і скільки з них порушують громадський порядок.

У Рівному виклики поліції через переселенців – це менш ніж один відсоток від загальної кількості викликів по місту. Та ми запитали й нашу співрозмовницю про її спостереження, скільки мешканців гуртожитка поводилися негідно – пили, буянили тощо.

Скільки дебоширів

Жінка задумується і рахує на пальцях: «Раз, два, три, ще такий якийсь був із тюрми з рюкзаком – вигнали, чотири…» Потім переказує історію:

– Приїхав чоловік із жінкою. У них 15 років не було дітей, а тут вона народила дівчинку. І як почали гуляти… Цілий тиждень гуляли, побилися… це п’ять, – продовжує рахувати жінка.

– І ще одного вигнали. Приїхала сім’я: чоловік і дружина, троє дітей і баба з дідом, але дід поїхав, коли волонтери припинили в гуртожиток привозити їжу.

Кілька місяців то держава, то волонтери, то протестанти забезпечували переселенців їжею. Наприклад їм дали 70 окорочків. На одного члена сім'ї давали 10 окорочків. Таких четвертинок зі спинкою. Ця бабуся ще мені пропонувала їх, казала: візьміть, куди ми їх подінемо, вони в нас пропадуть. Кажу: ні-ні, дякую в мене є що їсти; тут є в кожній кімнаті холодильники, закидуйте в морозилки і помаленьку собі варитимете.

– Баба з дідом і внуками займали чотиримісну кімнату, а чоловік із жінкою – двомісну. Їм дісталася, мабуть, найкраща кімната, там жили багаті студентки і в кімнаті був і килим, і пилосмок, і жалюзі, батьки дівчат приїхали зробили ремонт – найчистіша і найгарніша кімната.

– Баба щодня пере, їсти варить, жінка теж їсти варить… А чоловік не працює і по господарству нічого не робить, ходить лиш курить і п'є каву. Він доволі молодий, а за кілька місяців, бачу, набрав вагу.

– Я кажу бабі: ваш зять так поправився. А вона: «Да, уже жопа больше, чєм у меня». Питаю, а чому він на роботу не йде? «Ну по спєциальності єму работи нєт, а он так нє хочєт».

– Якось приходжу, дивлюся, а ця Олька (ім'я змінене, – авт.) з двома такими синяками під очима… Десь напився, побив жінку, і його виселили. Йому якийсь батюшка в Сарнах дав притулок.

Крім того, жінка розповіла історію про те, як в однієї сім'ї забрали дітей.

– Жила сім'я, чоловік з дружиною і в них такий гарний руденький хлопчик років 6, а може, 7 чи 8. І дівчинка, якій 9 місяців, а виглядала на чотири. Чоловік з інвалідністю, бо одна рука в нього якась суха, і мабуть, сидів.

– Дівчинку поклали в лікарню з матір'ю, але вона й тижня там не побула. І жінка випиває, і чоловік випиває. Вона така молода, а йому років 45, а цей хлопчик такий славний, видно, він від першого шлюбу, чоловік на нього гримав-гримав, сварився…

– І той хлопчик ногу зламав на гойдалках. Лежав, бідний, із ногою в гіпсі, а вони десь обоє напилися і пішли на цілу добу, лишивши дітей. А хлопчик ходити не може, костурів в нього не було. Якраз була субота-неділя і вахтерка розповідає, що мале дитя плаче і той хлопець кличе когось, діти голодні, то вахтерка занесла хлопцеві ковбасу з хлібом та викликала поліцію. Їх виселили, а дітей кудись забрали.

Працівниця гуртожитку закінчує підрахунок: «чоловік 10-15 таких дебоширів було».

Тобто на понад 150 нинішніх мешканців – а за пів року їх змінилося ще приблизно стільки ж – 10-15 дебоширів. Це менше 10%.

Про чистоту і спільний побут

Залучення переселенців до чергування залежить від правил, які встановить керівництво гуртожитку.

Надія спілкується із працівницями з різних гуртожитків, тож каже, що в одному гуртожитку мешканці лише виносять із поверху сміття, а в інших – повністю чергують на поверсі, миють підлоги в коридорі, сходи, кухню.

– У  нас лише миють кухонні плитки і можуть ще столи повитирати, а все інше роблять прибиральниці. Зі студентами було гірше, бо студенти і плитки кухонні не миють. Збіжить їжа, вони не приберуть за собою, а інший прийде теж не прибере і припалить те, що збігло. І потім прибиральниці жаліються, що довго треба відмивати.

– Спочатку, наприкінці лютого й на початку березня, переселенці заселялися маленькими групами, потім більшими, ще більшими… Наші студенти були на карантині, але речей своїх із кімнат не забирали. Тож прибиральниць змусили зібрати ці речі у вузли і знести в окрему кімнату. І книжки, і кружки, і ложки, і каструлі. Потім вирішили, що посуд треба залишити, бо ж приїдуть люди – як їм без посуду.

– Всякі люди були. Мене так вразило… в чотириліжковій кімнаті жило троє мужиків. Ми між собою говорили: «О, мужики такі здорові, а на фронт не йдуть». З Ірпеня вони чи з Гостомеля… І вони собі борщ варили, м’ясо смажили. О, кажу, дивись, які порядошні, вміють готувати.

– А як вони вибралися… Три техпрацівниці дві години прибирали кімнату. Мужики за два місяці ту кімнату так загадили: не мили, не прибирали. Килим з кімнати мусили викинути: на ньому і кава, і що хоч було… А на вигляд здавалися порядними і хазяйновитими.

– А коли роми (співрозмовниця вживає більш поширену в народі назву – цигани, – авт.) виїхали, одна колега каже іншій: «Бляха-муха, оце, мабуть, вже в тебе будуть такі самі срачі, як ті мужики залишили після себе». А потім розповідає: «Заходжу в кімнату прибирати – чистота, ліжка застелені, сміття з корзин прибране, я диву дивувалася».

– А поруч жили дві жінки років по 50, то лишили після себе цілу купу пивних пляшок, пляшок від «Хортиці», не прибрано… Ну, не такий вже срач, як бувало, але сміття вистачало.

«Пожили два місяці, а тоді на Ужгород»

Наша співрозмовниця розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну до гуртожитка приїхало багато ромів: з Ізюма на Харківщині, з Гуляйполя в Запорізькій області, з Бучі та сіл біля Ірпеня.

– Роми, ромські діти... Гарний такий хлопчик і дівчинка, чи то два хлопчики… Я ще тапочки тому хлопчику занесла такі маленькі, а він взув спочатку, а потім дивлюся: далі ходить босим по коридору. А в нас в коридорі цементна підлога… 

– Хлопчику років, може, чотири, мати його посадить на унітаз, він какає в унітаз, а пісяє прямо на підлогу (сміється). А прибиральниця якраз поприбирала. Мама каже: «Він в мене самостійний». А прибиральниця: «Слухай, жіночко, я ж тільки поприбирала». Ну, в дитини [сеча] не смердить, не велика біда, але всеодно прибиральниці було неприємно.

– Одні роми ходили із золотими цепами, в гарних начищених туфлях і штани в них теж такі нічого. Все курили і каву ходили пити надвір. А цигарки, мабуть, зараз коштують 60 гривень найдешевші. Але йде їсти кашу і каже: «Блять, апять ета каша, уже закалєбала ета каша».

Картопляні страви порівняно нечасто волонтери привозили, але було що привозили печеню з картоплі – відрами, бідонами смачний суп везли. Суп не дуже роми їли і, коли залишалося, питали в нас: дівчата, виливаєм, будете суп? То ми пробували – суп смачний.

– Пожили роми місяців два, а потім поїхали на Ужгород. Очевидно, їх там прийняли. Нині в нас ромів немає.

– Потім поступово поїхали додому переселенці з Гостомеля, Ірпеня,  Бучі. І після них почали приїздити до нас донецькі, луганські люди. Приїхали із Сєвєродонецька, з Горлівки, з Артемівська (колишня назва міста Бахмут Донецької області). Нині вони в нас живуть і дуже переживають, що буде далі.

Їжа від волонтерів і забагато перловки

Надія розповідає, що чотири місяці харчування переселенцям привозили волонтери (ймовірно, йдеться про благодійну допомогу як від місцевих, від іноземців, так і від держави, – авт.): «привозили їжу, протестанти пиріжки пекли, а на паску всім маленькі пасочки привезли і налисники, п'ять відер вареників привозили».

– Окрім того, привозили суп, якусь кашу з підливою, печені котлети. Ми цю їжу в мікрохвильовках розігрівали. Потім переселенці вже самі собі розігрівали – волонтери попривозили мікрохвильовки. Дві мікрохвильовки привезли, дві пральні машинки…

– Чоловіки кажуть, що їм забагато перловки дають, то вони її міняють на інші продукти чи сигарети. Десь ходять, приносять сумки: там і крупи, і олія, і ще якісь продукти.

– Знайома моя розповідала, що продавала на базарі малину і накупила в переселенців перловки по 5 гривень. Каже: носять перловку і кажуть: «Купі, сколько даш?». «Не знаю, мені не треба». «Ну за 5 рублєй возьмьош?». «За п'ять візьму».

– Одна переселенка жалілася, що по телевізору кажуть про закордонну допомогу, а їм дають все українське. Каже: «Куда ані дєвают то, что із заграніци». Але порожні банки, які вони виставляють, бачу, з ненашими буквами.

– І фасолю їм дають, і згущенку, і тушонку, і консерви, дуже багато всього. Але казав один чоловік, що вже позачинялися деякі пункти роздачі допомоги.

– Живе у нас чоловік, якийсь чи то вірменин, чи азербайжанець. Ходить все на риболовлю. Живе сам у кімнаті. Йому підселили були хлопчину. Хлопчина отримав гроші, напився і його відселили.

Чоловік розповідає, що поки в хлопця грошей не було, то він йому «даже дєньгі давал, у нєво нєбило за что кушать, а когда получил дєньгі (виплати переселенцям, – авт.), напілся, віскі купіл за 500 рублєй, с ума сайті! І меня хотєл угощать, а я нє пью». Толковий цей дядько.

Видно, має гроші: купив собі якоїсь підчеревини, домашніх яєць, насмажив собі й ішов з тією сковорідкою сходами та щось заговорився і вивернув усе на сходи (сміється). Каже: «Вот, боженька гаваріт – кушай то, что все кушают, а нє, ти захотєл вкуснєнького!».

Ще кілька історій мешканців

– Жінка із села приїхала із сином. Мала в селі курей, свиню, телицю, своє господарство. Все мусила покинути. Каже: де воно все там тепер… Переказує, що сусіди якось їй повідомили, що лише кури десь там вулицями плутаються, а всього іншого вже немає. Цілий день сидить на ліжку, двері відчинить, щоб протяг невеликий був, і журиться.

– Ще одна мати із сином живуть. Сину років 30, може більше, а жінці років під 70. В сина, видно, травмована нога була, трохи викривлене коліно. Мати каже, що на Луганщині мали склад, торгували запчастинами, у квартирі зробили ремонт, купили холодильник за 30 тисяч, ще навіть розпакувати не встигли – і довелося все кидати і втікати.

– Мати сину варить і компоти, і борщі, і розсольники, і гриби купує, щоб вареники з грибами робити, і курячі снеки на іншому кінці міста на вагу купує, хазяйновита така.

– Ще була жіночка, приїхала з Харкова з молодою донькою, яка від цих обстрілів і від цього всього помішалася. Поклали в Рівне в психлікарню. Вона три тижні лікувалася. А її мати в нас жила, теж хвора після операції. Але дуже така чистьоха – все повимивала, все поробила. Як доньку виписали з лікарні, то вони поїхали десь у Харківську область до родичів.

– З військомату періодично приходять. Перевіряють документи, ставлять на облік. Оце й на тому тижні були (розмова відбувалася в серпні, – авт.). Декого забрали, хтось сам пішов на службу.

– Спочатку нам казали, що до 15-го серпня переселенці мали би вибратися, бо приїжджатимуть студенти. Але тепер ніхто нічого точно не знає, як воно буде. Люди, звісно, переживають, що їм нічого не кажуть. Переживають, що робитимуть зимою, якщо їх виселять.

Дивіться також: Чи справді до переселенців у Рівному поліцію викликають частіше, ніж до місцевих

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Підтримайте ЗСУ

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське ЗМІ – підтримайте «Четверту владу»