«Клієнтам треба, то нехай здають назад»: як працюють вуличні повії у Рівному

Журналістка «Четвертої влади», разом з товаришем, пізно ввечері намотали містом на велосипедах 25 кілометрів, щоб знайти у Рівному повій. Об'їздили кілька точок і душевно поспілкувалися із двома секс-працівницями. Про роботу, про гроші, про клієнтів, про поліцію, про їхні сім'ї, про перспективи легалізації проституції. Жінки відверто розповідали. Одна була п'яна, інша – під кайфом.

(В діалогах з повіями присутня ненормативна лексика)

Як боряться з проституцією

В Україні проституція заборонена законом. За надання секс-послуг, яке вважається адмінправопорушенням, людина може отримати штраф від 85 до 170 гривень, а за повторне порушення протягом року – від 136 до 255 гривень (стаття 181-1 Кодексу про адміністративні правопорушення).

За сутенерство або втягнення людини у проституцію передбачена кримінальна відповідальність: від трьох до 15 років за ґратами, залежно від обставин злочину (стаття 303 Кримінального кодексу).

У світі є декілька підходів до врегулювання проституції. У сучасних західних країнах на одному полюсі – легалізація, тобто комерційний-секс дозволений, але держава формулює і регулює умови для індустрії (наприклад, так це працює в Німеччині та Нідерландах).

На протилежному боці – так звана шведська модель, за якої проституція заборонена, але карають лише тих, хто купує секс, а не тих, хто його продає.

Ця модель спирається на дослідження, згідно з якими добровільна проституція – це міф, а «щасливої повії» не існує.

Соціальна працівниця та культорологиня Анна Топіліна, яка 10 років живе та працює у Швеції, раніше писала про шведську модель врегулювання проституції: «Зазвичай людей в проституцію штовхає бідність, самодеструктивна поведінка (яка може, наприклад, походити з досвіду пережитого насильства в минулому) та інші складні фактори.

До того ж, середній вік входження в проституцію у світі – 14 років, що також є більш ніж проблематичним. До того ж продають своє тіло здебільшого жінки, а купують – чоловіки. Це підкріплює нерівність між статями та цементує сексуальне насильство чоловіків над жінками як норму. Саме тому у “шведській моделі” не заборонено продавати сексуальні послуги, але заборонено їх купувати».

Більше про це читайте у матеріалі «Продавати можна, купувати заборонено: як у Швеції борються із проституцією»

За дослідженням, опублікованим в Американському економічному журналі у 2017 році, виокремлення спеціальних зон для вуличної проституції в Нідерландах на початку 1980-х сприяло зниженню кількості зареєстрованих випадків сексуального насильства і зґвалтувань на 30%-40% протягом перших двох років.

З іншого боку, легалізація проституції не дає підстав вважати, що умови життя людей, які продають секс, можуть справді покращитися.

– Так, у теорії можна уявляти собі чисті охайні борделі, де ніхто нікого не змушує, всі страшенно здорові і нуль насильства.

– Але на практиці, на прикладі тих країн, де проституцію вже легалізовано, маємо організовану злочинність, яка контролює більшість ринку, вбивства жінок, зростання насильницьких і жорстоких практик (зокрема щодо жінок поза проституцією), посттравматичні стресові розлади, ВІЛ, залежності, самогубства, критично малу тривалість життя таких жінок, безкарність сутенерів та користувачів проституції.

– Сама віра в те, що проституція може принести якийсь прибуток у бюджет – це просто плекання міфу, оскільки сукупні витрати на нейтралізацію негативних наслідків як для осіб в проституції, так і суспільства, мало хто враховує, – розповідала у 2019 році юристка, дослідниця, представниця Центру «Розвиток демократії» Олена Зайцева.

У Данії, де проституція легалізована, кількість секс-працівників зросла на понад 40% з 2002 до 2009 року.

Водночас у Швеції, де купівля сексу вважається злочином, кількість людей, залучених у вуличну проституцію, знизилась на 50% у період між 1999 та 2008 роками.

Легалізувати проституцію в Україні намагалися у 2015. Тепер триває збір голосів за електронну петицію щодо легалізації проституції. Її підтримала 71 людина з необхідних 25 тисяч, а на збір голосів лишається ще 9 днів.

Втім легалізувати проституцію в Україні не поспішають не тому, що це ризик для самих проституйованих людей, а радше тому, що, як висловився голова Верховної Ради Дмитро Разумков, «це не для українських реалій». Зокрема, він сказав: «Не думаю, що ментально, релігійно та історично українське суспільство буде готове до легалізації цієї сфери послуг».

Як ми шукали повій у Рівному. Розповідь журналістки

Коли я отримала завдання поспілкуватися з місцевими повіями, думала, що їх буде не складно знайти. Інша справа – чи вдасться зав’язати відверту розмову. Однак все виявилося не так просто.

Спочатку я запитала в місцевих таксистів. Вони підказали: повій треба шукати на вулиці Київській та в районі майбутнього кільця на перехресті Макарова і Дубенської.

Містом я пересуваюсь на велосипеді, тому поїхала на пошуки, але дві спроби виявилися невдалими.

Потім вирішила пошукати в інтернеті: ввела у пошуковику «повії Рівне» і телефонувала за номерами, які підказав ґуґл. Під час розмови, коли я представилася журналістко, дівчина кинула слухавку.

Наступний крок – дізнатися в салоні еротичного масажу про послугу «комерційний секс». До речі, масаж коштує від 850 до 10 тисяч гривень.

Ціна, як зазначено на сайті салону, залежить від тривалості, кількості алкогольних напоїв та наповнення «програми». Мені пояснили, що це масаж, який роблять оголені майстрині, і не більше.

Через два тижні роздумів я наважилась втретє вирушити на пошуки. Тепер зі мною поїхав мій велотовариш Ігор Овсійчук.

Ми зустрілися з Ігорем та почали домовлятися про маршрут. Вирішили спочатку їхати на кільце Макарова-Дубенська, потім до «Софії» і на вулицю Київську.

З яким настроєм починалися пошуки можна глянути у короткому відео, яке зняв велолюбитель Ігор Овсійчук на будівництві майбутнього кільця:

Кава для Наталі, 18 серпня о 22.00

Жінка 45 років середнього зросту та статури, у чорній короткій сукні з блискітками та білому піджаку. У професії 25 років. Має чоловіка, трьох дітей та онуку. Каже, що під під час роботи користується презервативами.

Їдемо по Дубенській. Трохи далі за майбутнім кільцем облаштований тимчасовий об'їзд для авто зі сторони Тинного, що рухаються в сторону готельно-ресторанного комплексу «Софія». Ми припустили. що за кілька метрів від повороту розташована перша «точка».

На бордюрі біля дороги стоїть жінка.

Ми під'їхали ближче.

– Добрий вечір.

– Добрий, – відповідала вона.

Від жінки пахне алкоголем. Їй важко вимовляти чітко слова.

– Я б хотіла у вас дещо запитати, ви не проти?

– Не проти. 

– Мене звати Оля, я журналістка.

Жінка різко схопилася і почала стрімко йти у протилежному від мене напрямку.

– Не треба мене знімати і фотографувати, – каже.

– Ми нічого такого робити без вашої згоди не будемо. Я просто хочу з вами поговорити.

Вона зупиняється, зводить на мене голубі очі і каже:

– Добре. Поговоримо.

Вона назвалася Наталі. Ми з Ігорем ще раз представились і запитали, чому вона тут стоїть.

– Як почався цей довбаний локдаун, то мене звільнили з роботи. Де я тільки не залишала своє резюме. Навіть конченою посудомийницею не беруть. Жінці після 45 років знайти роботу тяжко. Ну, от чого так?

Пізніше з’ясувалося, що Наталі продає секс уже 25 років, хоч раніше, до карантину, мала паралельно і «офіційну роботу».

Поки ми спілкувалися з Наталі, я помітила, як водії, проїжджаючи повз нас, зменшують швидкість і вдивляються у наші силуети.

– Думаєте, від доброго життя тут стоять? Я хочу заробити собі на життя. У мене є троє дітей. Я мушу їм допомагати. Я маю внучку, маленьке сонечко моє.

Тут жінка розплакалась. Ігор вийняв вологу серветку та запропонував жінці.

– Я не якась наркоманка, що заробляє собі на дозу. Я хочу заплатити за зйомну квартиру.

Я розчулилася та обійняла жінку.

– А якби ваша сфера діяльності була легалізована, вам би легше було?

– Ці суки перекрили нам можливість заробити, – відповіла жінка.

Я ще раз уточнила запитання й жінка пояснила, що «суки» – це міська влада, яка вирішила облаштувати кільце і тим самим на кілька місяців перебила для неї стабільні заробітки на точці біля заправки. На запитання, скільки коштують послуги, жінка відповідати відмовилась. Про вартість ми дізналися пізніше.

Наталі заспокоїлась, і я з вдячності за діалог запропонувала пригостити її кавою.

– Мене? – здивувалася вона.

– Так. А що? Хіба тут вам пропонують каву?

– Ну… Ти будеш купувати на заправці?

– Так. То що вам взяти?

– Американо з молоком.

Ми з Ігорем сіли на велосипеди і вже мали рушати, але жінка запропонувала, щоб хтось із нас лишився з нею далі говорити. Так я пішла по каву, а Ігор залишився з Наталі. Повертаючись, я побачила, як під'їхало авто, вона сіла туди і поїхала.

– Казала, що скоро буде і щоб ми чекали 20 хвилин, – сказав Ігор.

Ігор переказав, що відбувалося, поки я ходила по каву:

– За цей час приїхало дві машини. Коли вона переговорила з чоловіками з першої, то повернулася до мене обурена і казала, що така крута машина, а їм дорого. Вона озвучила ціну 400-500 гривень.

– Я так розумію, що 500 гривень – це звичайний секс, а 400 – оральний. А було таке, казала, що і за 300 погоджувалась їхати. А вже у другу сіла.

– Казала, що на цій точці клієнтів не буде, то спуститься до заправки. Там, буває, приходять пішки клієнти, домовляються, викликають таксі і їдуть у готель. Інколи була на квартирах, але більше у готелях.

Розповідала, що вчора був такий піший клієнт, але вона йому відмовила, бо побачила в руках ніж.

Не дочекавшись повії, ми рушили до «Софії». Там нікого не було, тому поїхали на Київську.

Проїхавши перехрестя вулиць Київська, Костромська та Данила Галицького, ми помітили біля в’їзду на територію обласної лікарні знайомий жіночий силует у білому піджаку. Це була Наталі. Вона йшла попід руку з жінкою, і тримала в руці енергетик.

– Слухайте, ви казали, щоб ми чекали вас 20 хвилин. Ми вже почали переживати.

– Ой, блядь, – відповіла нервово повія, – вони мене матлошили годину. Я їм сказала, що більше такого не буде. На тій точці нічого вже б не було, то я сюди приїхала.

Кава для Лізи, 19 серпня 00.15

Ліза – повія з п’ятирічним стажем. Світловолоса, середньої статури. Їй 35 років. Виглядає на кілька років старшою. Одягнена в спортивний костюм пастельного кольору, балетки та з маленькою сумочкою в руках – зовсім не схожа на повію.

– Добрий вечір.

– Добрий вечір. А ви хто?

– Мене звати Оля, а це Ігор. Вам ваша подруга не розповідала про знайомство з нами?

– Так, було таке. Я Ліза.

– Можна з вами поспілкуватися? 

– Без проблем.

– Як ви ставитесь до легалізації вашої роботи?

– Добре. Це треба, бо ми незахищені. Нас вважають якимись не такими, можуть принижувати та ображати.

– Ну, ви розумієте що, якщо проституцію легалізують, треба буде, наприклад, платити податки?

– Да, без проблем. Якщо я буду знати, що до мене ніякий мєнт не буде лізти, клієнти будуть знать, що я захищена, то чого б і ні.

– Я вас трішки попитаю, але якщо питання будуть незручні то можете не відповідати.

– Окей.

– Ви давно працюєте отак?

– З 2016 року.

– А чому? Це потреба така, чи скрута вас сюди привела?

– Ну, я з 13 років наркозалежна і сюди прийшла, щоб вижити, щоб заробити собі на дозу. Я колюсь і цього не приховую.

Я дуже здивувалася, бо ззовні Ліза не була схожа на наркоманку з двадцятидвохрічним стажем, хоча її тембр голосу видався мені трохи специфічним. 

– Я просто, розумієте, бачила наркозалежних, але вони худющі, із запавшими щоками, ротом, загостреними рисами обличчя і зі специфічною вимовою. А ви гарна жінка, так і не скажеш.

– Ну, це треба розуміти і вміти робити.

– А що ви вживаєте?

– Метадон.

– Це ви у програмі замісної підтримувальної терапії (це метод лікування людей із психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання опіоїдів – ред.)?

– Спочатку так, але того, що вони дають, мені вистачає на один раз.

– Можна дещо запитати?

– Без проблем.

– У вас вже, певно, за стільки років є тунель (коли в наркозалежних на руках вже немає куди колотися, вони шукають великі вени, найчастіше в паху, і коляться в одну і ту ж точку. З часом там утворюється така дірка, що фактично не затягується – авт.)?

– Не тунель, а шахта. Є в паху. Але я одягаю такі трусики з кружевом, щоб клієнти не бачили. Це не красиво.

Ліза розповіла, що близько року тому була у християнському реабілітаційному центрі. Там вона не вживала наркотики два роки. Нині повернулася до старих звичок і життя.

– Мені так добре, я по-іншому жити не хочу. Я жила без наркотиків у реабілітаційному центрі, але це не моє.

Жінка жила почергово з п’ятьма чоловіками, останнього нещодавно похоронила. Він теж був наркозалежним. Батьки її вже померли.

Має брата, який теж ін’єкційний наркоман. Вони разом перебиваються заробітками, аби мати на дозу.

Нашу розмову перебиває гучний кашель Наталі. У неї почався астматичний напад. Вона вийняла із сумки інгалятор і почала вдихати. Ми з Ігорем стоїмо розгублені, адже це було зненацька і ми не знали як їй допомогти, якщо щось піде не так.

– Зловила, – каже Наталі. – Накурюся тих сигарет, то отут так під ребрами болить. Я думала, що це печінка.

– Ото ви даєте.

– А ви зрозуміли, що я випивша?

– Ну, так. Від вас пахне (та ще й язик заплітався, – авт).

– То це в її чоловіка був ювілей, – говорить Ліза, показуючи на Наталі. 

Ліза розповідає, що одного разу клієнт її навіть хотів убити, а потім знову перестрибує на тему наркотиків і каже:

– У мене доза була дуже велика. Мені у день треба було, щоб розкумаритись, 2 тисячі гривень. Я так заробляла і так витрачала. Ну, там плюс ще поїсти. Але особливо їсти не хочеться.

– Так, вона нічого не хоче їсти, – підтверджує Наталі. – От коли вколеться і приходить на роботу, тоді голодна. І там на «Окко» їй чи гамбургєр, чи хот-дог дають (працівники пригощають, – авт).

Поки ми говорили, проїхало два авта, які зупинялися за кілька метрів попереду. Дівчата не підходили, пояснили нам, що не будуть підбігати: якщо клієнтам треба, то нехай здають назад.

Повз нас проїхала поліцейська машина.

– Вони вас чіпають? – запитую.

– Вони пишуть на нас дуже гарно штрафи. Не там перейшли дорогу і так далі. Ти розумієш, він приїжджає раз в три місяці, заповнює, що така-то надавала сексуальні послуги незнайомому їй чоловіку за таку-то суму, але це доказати нереально. Це я просто стою тут, він під’їхав, записав і мені типу штраф прийшов. Я йому пояснюю, що платити не буду. А він мені каже, що йому треба написати, – каже Ліза.

Жінки розповідають, що серед повій, які стоять при дорозі, багато нарко- та алкозалежних. Часто вони працюють до ранку. Взимку мерзнуть і чекають, щоб якнайшвидше приїхав клієнт і вони сіли зігрітися в автомобіль. Інколи зароблять 1000-1500 гривень за «зміну», а буває й нічого.

Є «позитивні» історії. Це коли повія, а такі нібито є у Рівному, заробила на будинок, вийшла заміж, купила авто чоловіку, який нині забирає її з «роботи». Часто повії помирають від передозування та в аваріях (з п'яними клієнтами, – ред).

Наталі вийняла гроші із сумочки і попросила Ігоря купити цигарок. Він пішов купив, а коли повернувся, розповів, що по дорозі бачив ще одну повію. Дівчата відповіли, що знають її, але не товаришують.

Знову під'їхав автомобіль і став за кілька метрів від нас.

– Я не піду, – каже Ліза. – Йому треба, то хай здає назад.

– Правильно, охуїли, – додає Наталі. – Але лучше йди, бо я то заробила сьогодні, а ти ні. Тільки не швидко, бо почнеш кульгати, то втече, – звертається до Лізи.

Ліза кульгає, бо має вже багато років проблеми з тазостегновим суглобом – він у неї зруйнований. Жінка, тримаючи в руках цигарку, не поспішаючи пішла до машини. І за кілька хвилин покликала Наталі. Вони переговорили з пасажирами, й авто поїхало.

– Каже, що пізніше приїде. Придурок, – пояснює Наталі.

Повз проїжджає вантажівка та сигналить нам. 

– Це вони з нами здороваються, – Наталі.

– Да, вони завжди з нами здороваються, – Ліза.

Було холодно і ми вже збиралися їхати додому. На знак подяки запропонували повіям купили по каві і побажали берегти себе та своє здоров’я.

– Якщо щось треба ще розказати, то приїжджайте, – каже Ліза.

– А де я вас можу знайти? – запитую.

– Я буду тут після десятої.

– А вдень? – запитую.

– Я в день сплю, – відповідає Наталі.

– Я в день теж. Вколюсь і сплю до вечора, – каже Ліза.

– А скільки ви в день колетесь?

– Зараз раз-два, вечері перед роботою, але сьогодні три.

– Ти обіщала зменшувати дозу, – звертається до Лізи Наталі.

– Да, але сьогодні прийшов друг і приніс за народження дитини. То ми вже відсвяткували.

– Ви зараз під кайфом? – запитую.

– Да, бо я би не встала і не змогла сюди прийти, – посміхаючись каже Ліза.

Ми знову попрощалися і таки вже поїхали.

– Слухай, мені їх шкода, я навіть плакала, коли вони про себе розказували, – ділиться враженнями журналістка з головним редактором. – Плакала і сміялася – такі кумедні речі розповідали про клієнтів, про їхні причандалі і таке всяке (не вся розмова увійшла в текст, – ред).

Шахрайство на повіях. Розповідь поліцейського

Ми поспілкувалися із співробітником відділу боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Національної поліції у Рівненській області. Просили спілкуватися відверто і обіцяли не називати його ім'я.

– Окрім проституції та сутенерства, у цій сфері є схеми шахрайства. Наприклад, є 10-15 сайтів у регіоні. На кожному з них по дві сотні оголених жінок та дівчат на фото «обіцяють» за 300-500 гривень подарувати незабутні відчуття. Творець сайту може бути взагалі в іншій області. А по факту на місці працює одна-дві повії, які кардинально відрізняються від «богинь кохання» на світлинах. І це у кращому випадку.

– У гіршому – клієнт замовляє повію телефоном. Йому кажуть адресу будинку поруч із яким є банкомат, просять скинути аванс на картку і після обіцяють надіслати код під’їзду, номер домофону чи квартири, де вже його чекають. Зазвичай охоплений бажанням зустрічі тупко за кілька хвилин розуміє, що його обдурили і він залишився ні з чим.

– У нас на Рівненщині, у порівнянні з іншими регіонами та обласними центрами, проституція не така масштабна, не дуже розвинена та й самих повій не так багато (офіційно не реєструють, але неофіційно у поліцейських список є, з якими стикалися, десь до 50 на область, – ред.).

– Ті, з якими спілкувалися, часто нарко- і алкозалежні, з неблагополучних сімей або у скрутний момент не бачили іншого виходу, ніж піти у цю справу. Щодо сутенерства, то у цьому напрямку не втрачаємо пильність. Це кримінал.

– Щодо легалізації, думаю узаконення проституції – це шлях до зменшення злочинності, пов’язаної з алкоголізмом та наркотиками, захист секс-працівниць як від фізичного, так і від психологічного насилля. Хоча сумніваються, що це підійде для всіх повій. Є такі, що заробляють невеликі гроші, і, напевно, вони підуть у тінь.

В липні 2020 року два співробітники з відділу Управління боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Нацполіції в Одеській області вимагали гроші від повій за обіцянку не притягувати їх до адміністративної відповідальності.

Запитуємо у нашого співрозмовника-поліцейського, чи чув про цей випадок і чи у нашому регіоні були такі ситуації.

– Чув, багато таких випадків є. В цьому році зловили з Державної судової адміністрації і про Одесу чув. В нашому регіоні такого не було. Такі випадки зустрічаються, але грає роль людський фактор: не важливо, яка посада, все залежить від людини.

Ми також запитали в поліцейського, що він думає про шведську модель, коли карають не повій, а клієнтів.

– Я думаю, що це не ефективно. По-перше, це порушення прав людини, бо як можна карати клієнта за його бажання? Якщо узаконена проституція (наразі не узаконена – ред.), то за що карати клієнта? Це складне питання.

– Жінок у відділі не засуджуємо та не обговорюємо – це непрофесійно. Ніхто не знає, за яких причин вони торгують своїм тілом.

– Ніхто не знає, як психологічно ці жінки переживають цю всю ситуацію, – каже поліцейський.

Насправді ж є дослідження, в яких жінки, що продають секс, розповідають про свій досвід. Наприклад, такі свідчення опубліковані на сайті «Повага»:

«Я відчувала себе не людиною, а якоюсь секс-іграшкою для чоловіків», – Жасміна, молода румунка, яка була в секс-індустрії чотирьох країн ЄС.

«Я досі не можу знайти виправдання тому, що зі мною робили. Все, що відбувалося там – це насильство», – Мія, жінка з Ірландії, яка зазнала багаторазових зґвалтувань та почала вживати героїн, будучи в секс-індустрії.

«В Ізраїлі за статистикою 27% осіб, які зверталися до відповідних центрів допомоги, мають досвід госпіталізації у психіатричні лікарні. 31% намагалися накласти на себе руки. 50% мають посттравматичний стресовий розлад, ще 40% – інші психічні розлади», – Люба, Ізраїль.

«Жінки у проституції абсолютно безправні й знають, що якщо вони звернуться в поліцію, то допомоги не отримають ніякої», – Юлія Дорохова, Україна.

Більше досліджень радимо читати у публікації Олени Зайцевої «За деревами не видно лісу: реалії секс-індустрії з перших вуст»

---

Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.