Поза державою, але не поза законом: про ректорство кандидата на міського голову Рівного

Ректор занадто молодий і недосвідчений, а дипломи його вишу держава не визнає. Такий сюжет із ознаками прихованої антиреклами нещодавно поширили рівненські ЗМІ про кандидата на міського голову Рівного Олександра Третяка.

Третяк – ректор Рівненської духовної семінарії та академії Християн віри Євангельської. Неназвана журналістка рівненського телеканалу ITV намагається довести, що Третяк не відповідає формальним вимогам до ректора вишу, бо не має наукового ступеня та вченого звання.

У сюжеті на користь цієї думки висловилися троє ректорів вищих навчальних закладів Рівненщини. Однак експерти з освіти та науки пояснили нам, що релігійна освіта в Україні регулюється інакше, ніж світська.
 
6-го листопада рівненський телеканал ITV, який належить забудовнику Роману Курису і «стоїть» за кандидатом на посаду міського голови Рівного Віктром Шакирзяном, поширив у соцмережах «джинсовий» сюжет.

Подібний сюжет із ознаками «джинси» та чорного піару з’явився і на телеканалі «Рівне 1» та на сайті «Рівне медіа».

А також із позначкою «на правах політичної реклами» «Радіо Трек» та у виданні «Рівне вечірнє».

Ректори, як зброя антиагітації

У цих матеріалах Олександра Третяка називають «несправжнім ректором», а семінарію, якою він керує, – «неіснуючою».

Такий висновок роблять тому, що Третяка призначили ректором у 26 років – нібито замало для такої посади – і він не має вченого ступеня, хоч це для ректорства обов’язково.

Сама ж семінарія буцімто ніде не зареєстрована. А отже, видає студентам недійсні дипломи.

Нібито на підтримку цих тверджень висловлюються і ректори вишів Рівненщини:

• Ігор Пасічник (Національний університет «Острозька академія»),

• Руслан Постоловський (Рівненський державний гуманітарний університет),

• Анатолій Дем’янчук (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука).

Наприклад, Ігор Пасічник, який є головою Ради ректорів та очолює Асоціацію вишів Рівненщини, каже, що у переліку вишів немає Рівненської духовної семінарії Християн віри Євангельської.

Бо туди входять лише вищі навчальні заклади із державною акредитацією та ліцензією.

Анатолій Дем’янчук, за словами журналістки телеканалу ITV, «не уявляє, як можна отримати таку посаду у 26 років».

На камеру ж Дем’янчук каже, що для ректорства потрібно мати хоча б звання кандидата наук і працювати не менше 10 років у вищих навчальних закладах.

Руслан Постоловський у сюжеті каже, що «такої академії не чув і не бачив».

Журналісти «Четвертої влади» намагалися дізнатися в цих трьох ректорів, чи усвідомлювали вони, що в сюжеті ITV їх використали для чорного піару.

Ігор Пасічник спочатку говорити погодився, а тоді почув запитання і передумав.

– Завдяки «Четвертій владі» я ввів посаду прессекретаря. Будь ласка, звертайтесь до нього по всіх питаннях. 

Ймовірно, Ігор Пасічник відреагував саме так через низку наших попередніх матеріалів про його діяльність. Із цими матеріалами можна ознайомитися, натиснувши на заголовки нижче:
 
Сепаратизм, блокування і неоднозначність. Або як в Острозькій академії привласнюють фільм студентів

«Якби це була моя дитина, я б її відлупцював»: ректор Острозької академії про студентку

Студентка-журналістка відреагувала на вибачення ректора Острозької академії

Прессекретар Острозької академії Михайло Іващук каже, що журналісти телеканалу ITV не розповіли до пуття ректору Пасічнику, про що буде сюжет. 

– Запитання, які звучали, не стосувалися напряму Рівненської духовної семінарії. Було запитання, чи входить ректор семінарії до Ради ректорів Рівненської області. Ігор Пасічник відповів, що ні. Наш університет поза політикою. Тому ми не агітували і не підтримували і не збиралися брати участь у будь-якій політичній агітації.

Михайло Іващук каже, що, якби запитання звучали коректно і Пасічник знав, про що буде сюжет, відповіді були б дещо іншими. Наприклад, у тому, що законодавство, яким регулюється діяльність закладів світських, відрізняється від законодавства, яким керуються навчальні заклади духовні.

– Нам прикро, що наші слова використали в такому контексті, – каже прессекретар Острозької академії Михайло Іващук.

Як саме журналісти телеканалу ITV пояснювали ректору мету свого приїзду та тему матеріалу, Михайло Іващук відповісти не міг. Бо, з його слів, не був присутній під час цієї розмови. Пообіцяв запитати про це у ректора університету Ігоря Пасічника. Але досі цієї інформації ми від нього не отримали.

Із Анатолієм Дем’янчуком поспілкуватися не вдалося.

Він не брав слухавку, коли ми телефонували на його мобільний, який нам відомий.

А у приймальні ректора нас відмовилися не тільки з’єднувати із ректором, але й передати йому наше прохання про коментар.

Секретарка сказала, що якщо хочемо отримати будь-які відповіді, маємо надіслати офіційний лист на електронну пошту закладу.

Руслан Постоловський, пояснює свою участь у сюжеті так:

– Мене спитали, як стати ректором. А я їм сказав, що потрібно пропрацювати у ВНЗ хоча б 10 років, отримати ступінь кандидата наук хоча б і звання доцента.

До слова, наприкінці червня цього року на ректора РДГУ колективно скаржилися працівники університету, бо він користувався службовим авто і не хотів звільняти службовий кабінет попри те, що на той момент ректором не був.

А під час місцевих виборів 2020 року Постоловський підтримував політичну партію «Рівне Разом» і її лідера Віктора Шакирзяна, який є конкурентом Олександра Третяка на посаду міського голови Рівного.

Та ректор РДГУ вважає, що нікого не дискредитував, а сказав як є.

– Олександр Третяк же ж ніколи не приходить на раду ректорів. Хай покаже ліцензію. Він каже, що у них релігійне навчання. Ми живемо в Україні. І Закон «Про вищу освіту» обов’язковий для всіх. Хто його порушує, той відповідає перед законом.

Експерти ж у галузі освіти та науки Реанімаційного пакету реформ журналістам «Четвертої влади» кажуть, що робота духовних навчальних закладів регулюється інакше, ніж світських.

Про діяльність духовних навчальних закладів

Закон України «Про вищу освіту» зобов’язує вищі навчальні заклади бути зареєстрованими, отримати акредитацію та ліцензію. Проте такої вимоги немає для духовних навчальних закладів.

Їхню діяльність регулює Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації».

У ньому йдеться, що духовні навчальні заклади можна створити при кожній церковній конфесії. Держава не втручається і не впливає на їхню діяльність. Тому акредитація закладу, тобто затвердження державою його навчальної програми, та видача ліцензії – не обов’язкові.

За бажання заклад може звернутися за ними до Міністерства освіти. Але не факт, що отримає їх. Бо для цього має виконати низку вимог. Наприклад, навчати не лише тих, хто хоче стати духівниками, але й тих, хто хоче здобути світську професію.

Зокрема, так було з Українським католицьким університетом (УКУ), який розташований у Львові, розповідає експертка з освіти та науки Реанімаційного пакету реформ Наталія Шульга.

– Як тільки Католицький університет запрацював для світських студентів будь-якого походження, раси і громадянства та почав запроваджувати універсальні програми і накопичив певну кількість таких програм (журналістика, бізнес-школа, програми філософії, історії, які виходять за межі лише історії та філософії церкви), тоді університет зміг акредитуватися й отримати ліцензію. Це сталося за десять років після його відродження у 1994-му.

Павло Худ вступив до УКУ у 1994 році. Зараз він заступник декана факультету суспільних наук цього університету. А тоді, понад два десятиліття тому заклад ще не був визнаний державою.

– Але він був акредитований в інституціях Ватикану. Це давало можливість не лише стати священиком, але й продовжити навчання у Ватикані, – розповідає Павло Худ.

Нині, наприклад, узаконені (згідно із Законом України «Про вищу освіту», – ред.) Київська та Волинська православні богословські академії. Та більшість духовних навчальних закладів України – ні.

Як от: Рівненська духовна семінарія Православної Церкви України, Рівненська духовна семінарія Християн віри Євангельської чи Одеська богословська академія.

– Ще із 1918 року церква була відділена від школи. Цей радянський слід ще досі тягнеться, – каже ректор Рівненської духовної семінарії ПЦУ Віталій Лотоцький.

Крім того, до недавнього часу справу гальмувало і те, що в державному переліку фахів не було такої спеціальності як богослов’я.

Рівненська духовна семінарія ПЦУ два роки тому подавалася на ліцензування в Міносвіти. Але там зволікали, розповідає Лотоцький.

А потім набули чинності нові поправки до закону і змінилися умови. Тому заклад ліцензію досі не отримав.

– В нашій державі, якщо почали щось реформувати, реформи продовжуються і продовжуються. Ми зараз вагаємося, чи нам знову подаватися: бо умови постійно змінюються і подеколи вони абсурдні. Наприклад, щодо кількості студентів і кількості викладачів. Ми не завжди можемо дотягнути до потрібної цієї цифри. Бо в нас невеликі групи, до десяти людей на курсі.

Та ректори Рівненської духовної семінарії ПЦУ Віталій Лотоцький, Рівненської духовної семінарії і академії ХВЄ Олександр Третяк та декан богословського факультету Одеської богословської семінарії Федір Стрижачук кажуть, що не потребують, аби держава визнавала їхні документи.

Бо держава не працевлаштовує їхніх випускників. Працевлаштовує церква.

Навіщо тоді духовним закладам освіти акредитація та ліцензія

Експертка в галузі освіти та науки РПР Наталія Шульга каже, що якщо навчальний заклад не акредитується і не ліцензується державою, це повинні зробити будь-які інші органи, які мають на це повноваження. В тому числі – міжнародні.

– Якщо заклад має у своїй структурі спеціальності, які готують духовників і тільки їх – у них є своя ієрархія. По своїй ієрархії вони можуть проходити той самий процес акредитації і ліцензування, – каже Шульга.

Наприклад, навчальна програма Одеської богословської семінарії затверджена Євро-Азіатською акредитаційною асоціацією, яка співпрацює із протестантськими євангельськими навчальними закладами на території СНД.

Ректор Рівненської духовної семінарії і академії ХВЄ Олександр Третяк каже, що заклад, яким він нині керує, заснували ще у 1991 році.

Реєстрував тоді його Державний комітет України у справах релігій при Міністерстві культури, який у 2005 році ліквідували. А от акредитації та ліцензії від Міносвіти семінарія до цього часу не має.

Олександр Третяк каже, що заклад також співпрацює із Євро-Азіатською акредитаційною асоціацією. Але Рівненської духовної семінарії і академії Християн віри Євангельської серед акредитованих на сайті цієї асоціації – немає.

Підтверджує це й Олександр Третяк. І пояснює, що під співпрацею мав на увазі, що викладачі семінарії час від часу там проходять навчання. Додає, що вже думали акредитуватися в Євро-Азіатській асоціації, але коли це станеться, не знає.

Експертка із питань освіти та науки РПР Наталія Шульга каже, якщо у закладу немає відповіді, хто акредитував і ліцензував їхні освітні програми, абітурієнту варто задуматися, навчатися там чи ні.

– Документи повинні бути з поміткою, де можна знайти інформацію про ліцензію: в українському реєстрі чи закордонному, – каже Наталія Шульга.

Якщо держава не легалізувала навчальний заклад, то і його диплом для неї – не більше ніж папірець, додає вона.

Декан богословського факультету Одеської богословської семінарії Федір Стрижачук розповідає, що навчався у Бельгії.

Але в Україні цей диплом і отримані ним за кордоном наукові ступені тоді не визнавалися.

– Я через десять років подавав свій диплом на нострифікацію, тобто визнання диплому державою, коли сформувалася ця процедура. А до цього її навіть не існувало, – каже Стрижачук.

Так само роблять в усіх духовних закладах України, якщо хочуть, аби держава визнала їхні дипломи.

Експерт з освіти і науки Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин каже, що Рівненська духовна семінарія ХВЄ, якою керує Третяк, не є закладом, який надає вищу освіту.

– Я не бачу у них на сайті жодної згадки, щоб вони готували за такими спеціальностями вищої освіти. У дипломах, які вони будуть видавати, може бути зазначено рівень «магістр» чи «бакалавр», але це не буде рівень вищої освіти (визнаний державою, – ред.).

– Отут у них є магістр богослів’я – він міг би бути визнаним, якби процес підготовки відповідав вимогам. А магістр біблії і теології – в нас такого немає в Україні. Я думаю, вони просто не претендують на те, щоб бути закладом вищої освіти і їх дипломи такими і не розглядаються.

Та Олександр Третяк каже, що Рівненська духовна семінарія і академія ХВЄ готує бакалаврів. А за бажанням студента диплом нострифікують. А ще, наполягає Третяк, з їхнім дипломом студент може продовжити навчання в іншому виші. До прикладу, щоб здобути «магістра». Тоді матиме документ про освіту державного зразка.

Наприклад, каже Третяк, співпрацюють так із Київською теологічною семінарією, Львівською богословською семінарією, Острозькою академією та Рівненським державним гуманітарним університетом.

Попри це ректор останнього Руслан Постоловський в інтерв’ю телеканалу ITV запевняв, що такого закладу «не чув, не бачив».

А в Острозькій академії спростувати чи підтвердити таку співпрацю із Рівненською духовною семінарією ХВЄ відмовилися, бо вважають, що це «не стосується безпосередньо теми».

Окрім цього, у сюжеті телеканалу також заявили, що Олександр Третяк не справжній ректор і його не могли призначити ним у такому молодому віці.

«Четверта влада» з’ясувала, що процедура призначення ректорів державних і духовних навчальних закладів відрізняється.

Як обирають ректора в державному вузі

Спочатку Міністерство освіти на науки оголошує конкурс не пізніше ніж за два місяці до того, як у чинного ректора закінчиться контракт.

Потім відбувається прийом документів від кандидатів, підготовка до виборів і самі вибори, де представники від працівників (переважно) та студентства обирають ректора, голосуючи таємно.

До кандидатів на посаду є вимоги. Зокрема:

• одна і та сама особа може бути обрана більше, ніж на два строки поспіль (загалом 10 років),
• кандидат повинен мати вчений ступінь і наукове звання,
• бути науково-педагогічним працівником не менше 10-ти років.

Кандидатуру переможця затверджує МОН після перевірки.

Власне, це те, про що розповідали журналістам телеканалу ITV ректори Руслан Постоловський, Ігор Пасічник та Анатолій Дем’янчук.

Але якщо для державних закладів правила єдині для всіх, то у духовних відрізняються не лише від державних, але й в залежності від того, до якої релігійної конфесії належать.

Як обирають ректорів у духовних навчальних закладах

В Одеській богословській семінарії ректора вибирає рада опікунів. А затверджує кандидатуру переможця не Міністерство освіти та науки, а засновники закладу. В Одеській богословській семінарії це – це Союз євангельських християн-баптистів.

Чітких вимог до стажу чи наукових знань кандидата тут немає. Важлива репутація. Наприклад, засновник і перший ректор семінарії Сергій Санніков мав не духовну, а світську освіту.

– До недавнього часу таких вимог не було. Насамперед мають значення ділові якості, духовні якості, комунікація кандидата із церквами, освітній рівень – каже декан богословського факультету Одеської богословської семінарії Федір Стрижачук.

У Рівненській духовній семінарії Православної церкви України колективного голосування не проводять. Кандидатуру на посаду ректора подає правлячий архієрей. Це митрополит Рівненський та острозький Іларіон. Перед цим він аналізує заслуги священнослужителів й одноосібно обирає найбільш підходящого кандидата.

Далі його затверджують у Києві на засіданні священного синоду, який очолює митрополит Епіфаній і видає указ про призначення ректора. Віталія Лотоцького призначили ректором Рівненської духовної семінарії ПЦУ, коли йому виповнився 31 рік.

Він є кандидатом богословських наук, доктором філософії.

Вік, стаж та наукові звання – це важливо, каже Віталій Лотоцький. Але чітких вимог на кшталт тривалості педагогічного стажу немає.

Віталій накопичує стаж від 1997 року. При цьому як стаж враховується педагогічна практика, яку він проходив ще за часів навчання.

На відміну від Рівненської духовної семінарії ПЦУ у Рівненській духовній семінарії і академії Християн віри Євангельської ректора обирає колектив.

А узгоджують кандидатуру із старшими єпископами конфесії християн віри євангельської, розповідає нинішній ректор Олександр Третяк.

Чи мав він наукові звання, коли його обирали ректором, і чи має їх зараз, Олександр Третяк чіткої відповіді не дав. Але з його біографії видно, що не мав.

Сказав лише, що він пройшов програму докторського типу Львівської богословської семінарії і наразі цю програму проходять і викладачі Рівненської духовної семінарії ХВЄ.

Дивіться також: 23 роки на диплом: чому Віктора Шакирзяна відрахували з університету і як він поновився

Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу» за цим посиланням. Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалу.