«ТЦК – це не моє»: відверта розмова з начальником ТЦК на Рівненщині

При підготовці матеріалу «“Я по бабах не хадок”: кримінальна історія Радивилівського начальника ТЦК та СП» ми доволі відверто і довго спілкувались із начальником Другого відділу Дубенського районного ТЦК та СП Юрієм Ковалюком.

Він із 2014-го по 2019-й був у війську на бойових посадах. У 2017-му його засудили за трьома статтями Кримінального кодексу, за злочини на посаді командира 2-ї роти вогневої підтримки 130-го окремого розвідбатальйону. Після повномасштабного вторгнення, з 25 лютого 2022 року очолював батальйони Сил територіальної оборони. У 2025-му він став начальником ТЦК в Радивилові.

Оскільки повна розмова вийшла за рамки попередньої теми, але нам вона здалася цікавою і такою, що додатково розкриває особистість Юрія Ковалюка – ми зробили цей окремий матеріал.

Юрій Ковалюк, з позивним Лис, розповів про відмінність штабної і воєнної служби, що в роботі начальника ТЦК для нього найскладніше і як він відмовляє молодих від «м’ясних бригад».

Розмову подаємо прямою мовою підполковника Юрія Ковалюка.

«Із десяти мобілізованих 1-2, хто буде воювати»

Скажу вам відразу. Зараз, якби мені запропонували б посаду замкомбрига, я б даже не задумувався – побіг би. Просто, що за станом здоров'я я змушений був. І вік – уже 57 років майже. Бігати комбатом, я вже не можу. А в ТЦК – це не моє, це хріново так.

Я вообще думаю поновити групу. В мене ж була третя група інвалідності. Просто, що мені запропонували повернутися перед самим повномасштабним.

Це бачите, більше штабна лінія. Просто зараз такі в армії умови. Зараз, бачите, не положив людей – все, знімають з посади. Положив – на тобі значка Богдана Хмельницького.

Я весь час йшов по командній лінії. В 2014-16-х роках був командиром розвідроти в 130-му розвідбаті, потім – роти вогневої підтримки. Короче, все в мене командир, я не штабник.

Ну і сам процес цей: їздити забирати людей. От я дивлюсь на… Яка зараз термінологія? Людський мобілізаційний ресурс. Дивлюся очима командира. Те, що ми призиваємо, то із десяти 1-2, хто буде воювати, а решта, або здаємося в першому бою, або СЗЧ.

Я своїм забороняю бусифікацію проводити, якісь насильницькі дії. Я б своїх наказав би за таке.

«Я сина не пущу в армію»

Розумієте, я сам бачив як воно відбувається. Є такі командири, що вони ложать батальйонами. Просто з початку війни не розрахували наш людський ресурс. Він набагато менший, чим у москалів, і бездумно ложили батальйонами... Ну от зараз випливе Бахмут, Бахмут випливе.

В Бахмуті в мене за неповний місяць 24 людини – двісті (загиблі. – Ред.). 17 чоловік я не зміг забрати, бо положив би ще 30 і не забрав би. І 111 людей, включаючи мене, – триста (поранені. – Ред.). Я був з особовим складом на позиціях і я виходив як останній єдиний комбат в бригаді, який вів стрілецький бій. 

В мене ж зять пропав безвісти два роки назад. Я виходив з Бахмута, а він зайшов туди. Буквально півгодини і могли зустрітися. Дочка вже другий рік чекає. От це буде в квітні два роки. То пішла служити в Рівненський районний ТЦК. У нас тепер династія ТЦК. Ну вона правда служила в мене в розвідбаті раніше солдатом. Оце закінчила кафедру і пішла.

А син в мене в цьому році закінчив Львівський торгово-економічний університет. І зараз чекає, щоб наречена закінчила ще півроку. Ну, я його не пущу. Не пущу в армію, це все вже, хватить. Сину 22 роки.

Зараз запустили процес від 18 до 24 років, мільйонниками ми їх називаємо. (Йдеться про «Контракт 18-24» – однорічна служба за контрактом для молоді, під час якої виплачують 1 мільйон гривень, плюс зарплату. Після закінчення контракту людина може виїжджати за кордон. – Авт.) Ну я дітей відговорюю від того. Відговорюю, кажу: хлопці, вам прийдеться служити в м’ясних бригадах, там живучість особового складу дуже низька.

Питаю, чи батьки знають, чи не знають. Намагаюсь всіляко відмовити. Ну, є такі фанатики. Хоча, знаєте, що тоже ж нам призначають плани по призову на контракти. Ну, в принципі вигідно.

Оце відправили двох чоловік. Два хлопчини, одному – 21, другому – 22. Питаю, де батьки. Один каже: мама померла, а тато за кордоном, а другий каже: «я своїм родітєлям нахрєн не нада». Був ще один хлопчина, в нього мама онкохвора, пішов, щоб маму лікувати.

Під цю програму підуть ті пацани, яким треба гроші. А самі не знають, що ті гроші можуть і не получити. Ну, зараз от субота-неділя по нулях, не поставив нікого. Завтра вже налаштовуюсь на нараді на сувору догану.

Неприємна процедура. В минулому місяці я отримав без премії зарплату, як молодший лейтенант. В цьому місяці теж налаштовуюсь.

Що мені подобається в начальнику обласного ТЦК – він ставить реальні плани. Те, що там ставить Сухопутка (Сухопутні війська України. – Ред) – це нереальні плани. А він вимагає хотя би 50% дайте. Ну, це більш-менш.

«Стидно в очі дивитися»

Сама система така, розумієте. Її треба міняти. 2025-й рік показав: всі патріоти пішли, а їх фактично тупими діями знищили. Зараз патріотів вже нема. Один на місяць прийде (в ТЦК. – Авт.), каже: «жінка задовбала, я йду служити».

А це прийшов чоловік, він відсидів за вбивство. Пройшов на третій день після звільнення, то ми його відправили в десантно-штурмову бригаду, бо тільки туди беруть із судимістю.

В мене солдати, які зі мною поміняли три батальйони. Зараз вони на Курщині. Буквально два тижні тому, дзвонить одного з них дружина і каже, що з чоловіком немає зв’язку. Я почав обдзвонювати і він каже: «та нас засікли при зміні на позиціях. Накрили FPV, мінометами, згоріла хата, згорів Starlink».

Один із факторів то, що я спригнув з батальйону. Ну, була підстава, я пройшов ВЛК і в мене були обмеження по службі. І вже хотілось десь поближче додому, бо з 2014-го року їздити, ну вже трошки напрягає. Воно і на психіку дає… вспильчивий став. Але ж намагаюсь тримати себе в руках.

Саме тяжко в цій ТЦКшній роботі це, коли приходять мами, дружини в платках чи безвісті зниклих родичі. Намагаєшся їм розповісти, що може і на позиціях.

Це таке відношення в частинах. Наприклад, прикордонник, про нього чотири місяці не було сповіщень нічого, хоч знали, що... Коли почали піднімати це питання, то прислали сповіщення, що безвісти зниклий.

Теж одна мама приходила, каже, син не виходить 50 днів на зв’язок. Звернулись в частину, там кажуть, що все нормально, він на позиціях. І тут через три дні присилають сповіщення про безвісти зниклого.

Намагаюсь на прощання не ходити. В мене є люди, я сам стараюсь не їздити на такі процедури. В мене є відповідальний офіцер за це питання. Бувший комісар, він уже так бере це на себе, він соцзахистом займається, то мені простіше.

Реально, да, складно. Просто, знаєте, як трошки совість... Там загинув солдат, а ти підполковник. Ти живий, а немає. Стидно в очі дивитися. Хоч я намагався весь час на батальйонах, дарма людей не…

Просто вже морально втомлююся від того, від тих втрат, від того всього.

Бойовий досвід та кримінал

Про його бойовий досвід Юрія Ковалюка Радивилівська міська рада написала, що він розпочав свій бойовий шлях у 2014 році під час першої хвилі мобілізації. Він у складі 8-го армійського корпусу брав участь у боях за Іловайськ та Савур-Могилу.

Надалі командував розвідувальною ротою, з якою за півторарічний термін пройшов бої за Станицю Луганську, Трьохізбенку, Світлодарську Дугу під час АТО.

Далі понад пів року був командиром роти вогневої підтримки, з якою виконували бойові завдання на Авдіївському напрямку, та командиром командно-розвідувального пункту.

Після повномасштабного вторгнення, з 25 лютого 2022 року очолював батальйони Сил територіальної оборони, проходячи з підрозділами гарячі точки – Бахмут, Куп’янськ, Сумщину. Особовий склад під командуванням Юрія Ковалюка брав участь у Курській операції.

На сайті міської ради також розповіли, що Юрій Ковалюк отримав відзнаку Президента України «За оборону України» та церковний орден Святого Юрія Переможця, який вручив особисто Блаженніший митрополит Епіфаній.

«Отримав за бойові заслуги також і нагороди від Міністра оборони України, керівництва Головного Управління Розвідки, командувачів угрупувань та родів військ ЗСУ» – додали на сайті.

Крім цього, Юрія Ковалюка визнали винним у кримінальній справі, а також в судовому реєстрі ми знайшли ще три адміністративні справи, де він був фігурантом. 

Про це можете детальніше прочитати в матеріалі: «“Я по бабах не хадок”: кримінальна історія Радивилівського начальника ТЦК та СП».

«Четверта влада» та БФ «Скарбниця Надії» збирають гроші на FPV-дрони для бійців 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, які збиратиме ініціатива «Рівненський дрон».

Якщо вам сподобався матеріал, перерахуйте, будь ласка, 50 гривень на волонтерську монобанку чи на картку благодійного фонду, прив'язану до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184

Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA663052990000026006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693

Якщо підтримали Сили оборони і хочете підтримати рівненських журналістів-розслідувачів будь-якою сумою:

Підписуйтесь на канали «Четвертої влади» у телеграмі, ютубі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці, твітері, тіктоці, вотсапі. Вдячні за ваші коментарі в соцмережах та поширення матеріалів.