У Рівному арештували «трубу Медведчука»: чому так сталося

Чоловіки стоять в стороні між  автомобілями і про щось  спілкуються, але постійно споглядають у сторону  адмінбудівлі «ПрикарпатЗахідтранс». Особливо не «висовуються» із-за авто,  але постійно контролюють поглядом будівлю. Стоять перед входом на територію обласного ліцею
Джерело
Четверта влада

24 лютого у Рівному арештували майно фірми «ПрикарпатЗахідтранс», яка пов'язана з російською компанією «Транснефть». Серед арештованого майна – нафтопродуктопровід, який раніше Господарський суд Рівненщини фактично віддав росіянам.

В України з'явився шанс повернути втрачене майно. Як усе відбувалося – читайте в цій публікації.

У середу, 24 лютого 2021-го, в приміщення фірми «ПрикарпатЗахідтранс», що в Рівному на вулиці Котляревського, зайшли чоловіки у формі з автоматами. Чоловіків бачив рівненський журналіст Павло Шамшин.

Коли журналістка «Четвертої влади» приїхала на місце події, то помітила на території перед будівлею кілька чоловіків в спецодязі оливкового кольору. Вони стояли поруч припаркованих авто.

Потрапити всередину не вдалося, оскільки будівля оточена огорожею із замком на вході.

24 лютого в Рівному арештували майно фірми, яка кілька років тому отримала у власність український нафтопродуктопровід

Пізніше в Національному антикорупційному бюро України розповіли що це були процесуальні дії щодо арешту майна фірми.

Детективи НАБУ з 2017-го року розслідують як передавали право власності на частину нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок», що проходить територією України, російським фірмам.

Детальніше у матеріалі: Рівненська суддя, яка віддала росіянам трубопровід, стала мільйонеркою

11 лютого 2021-го року НАБУ, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) спільно з Головним слідчим управлінням СБУ, за процесуального керівництва Офісу генерального прокурора, повідомили про підозру колишній заступниці директора ДП «УкрДІАП» у зловживанні нею службовими повноваженнями як особою, яка надає послуги експерта та у складанні неправдивого висновку експерта в суді.

Її дії кваліфікували за:

  • ч. 3 ст. 365-2 КК України (Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги, якщо вони спричинили тяжкі наслідки – караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна або без такої),
  • ч. 2 ст. 384 КК України (Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років)

За версією слідства, підозрювана склала свідомо недостовірний висновок, який став підставою для винесення рішення Господарського суду Рівненської області, який у серпні 2017-го року відмовив у визнанні права власності на частину нафтопродуктопроводів «Самара-Західний напрямок» за державою.

19 лютого 2021 року Рада національної безпеки і оборони у своєму рішенні констатувала фактичну втрату державного контролю над нафтопродуктопроводом і постановила, щоб уряд спільно з СБУ провели перевірку законності відчуження нафтопродуктопроводу.

При цьому РНБО ухвалила «безумовне» виконання її рішення в частині визначення органу для збереження і експлуатації частини «Самари-Західного напрямку».

«Забезпечувати захист інтересів держави стосовно прав власності на частини нафтопродуктопроводів» рекомендовано прокуратурі спільно з НАБУ.

23 лютого 2021-го року Вищий антикорупційний суд, за клопотанням детективів НАБУ та прокурорів САП, наклав арешт на майно технологічного комплексу розташованої на території України частини магістрального нафтопродуктопроводу «Самара–Західний напрямок».

Ухвалою слідчого судді ВАКС заборонили розпоряджатися, відчужувати та користуватися об’єктами та лінійними ділянками, які безпосередньо задіяні у забезпеченні виробничої діяльності згаданого комплексу.

Що за трубопровід і чому він важливий

Нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок» збудували ще за радянських часів для транспортування пального з нафтопереробних заводів у Росії через Білорусь на територію України і далі через Закарпатську область до Угорщини.

Докладно цю історію розповідають журналісти DW.com.

Загальна протяжність трубопроводу, яким доставляється передовсім дизельне пальне, із розгалуженнями на території України сягає майже півтори тисячі кілометрів.

Частина нафтопродуктопровіду «Самара-Західний напрямок». Фото НАБУ

На кількох перевантажувальних пунктах імпортоване з Росії та Білорусі пальне закачується в залізничні цистерни або бензовози для подальшого транспортування по Україні.

Хоч «Самара-Західний напрямок» не такий відомий широкому загалу, як нафтопровід «Дружба», цей об'єкт має для енергобезпеки України стратегічне значення.

За даними Мінекономіки, українські нафтопереробні заводи забезпечують ринок лише на 20%, решта нафтопродуктів імпортується. 65% ринку автомобільного пального Україна 2020 року забезпечила завдяки імпорту з Росії та Білорусі. Левову частку постачання здійснює саме нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрямок».

Як Україна втратила трубу

На відміну від нафто- і газопроводів, після розпаду СРСР Україна і Росія не врегулювали правовий статус нафтопродуктопроводу «Самара-Західний напрямок», розповідають журналісти DW.com.

Посилаючись на угоду між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року, російська державна компанія «Транснєфть» висунула претензії на цей об'єкт, після чого його статус багато років сторони намагалися з'ясувати у судах.

2011 року рішенням Господарського суду Рівненської області право власності передали Фонду державного майна України. Це рішення згодом підтвердили і в апеляції.

За поданням СБУ 2013-го року Інститут держави та права імені Корецького НАН України провів науково-правову експертизу, якою підтвердили, що нафтопродуктопровід є державною власністю України, неправомірно привласненою Росією 1993-го року.

Утім 2015 року російська «Транснєфть» через дочірні структури «за нововиявленими обставинами» повторно звернулася до Господарського суду Рівненської області.

Цього разу суд скасував своє рішення від 2011 року і передав право на нафтопродуктопровід товариству з обмеженою відповідальністю «Прикарпатзахідтранс», що є дочірнім підприємством «Транснєфті».

Читайте подробиці: Рівненська суддя, яка віддала росіянам трубопровід, стала мільйонеркою

Невдовзі після цього «Транснєфть» продала трубопровід швейцарській компанії International Trading Partners AG. Антимонопольний комітет України, який нерідко роками погоджує такого роду питання, у випадку продажу стратегічного трубопроводу до того невідомій компанії зі Швейцарії дав свій дозвіл за лічені місяці.

До чого тут Медведчук

Цю історію також докладно пояснюють журналісти Dw.com.

Бенефіціаром International Trading Partners AG, згідно з українським реєстром компаній, є громадянин Німеччини Анатолій Шефер. Про людину, яка купила стратегічний нафтопродуктопровід, невідомо фактично нічого.

У німецьких відкритих джерелах є інформація про декількох людей з таким іменем і прізвищем. Жоден з них не є відомим бізнесменом. Проте, Шефер одночасно з купівлею трубопроводу зробив карколомний стрибок у бізнесі з продажу російського пального.

Як свідчать дані реєстру митних декларацій ImportGenius, інша швейцарська фірма Шефера – ITC Industry Trading Company SA – 2017 року стала великим посередником в експорті дизельного пального виробництва російського державного концерну «Роснефть».

Цей концерн, так само як і «Транснєфть», яка продала нафтопродуктопровід німцю Анатолію Шеферу, контролюється людьми з найближчого оточення російського президента Володимира Путіна.

«Роснєфть» очолює колишній співробітник КДБ Ігор Сечін, а «Транснєфть» – так само виходець з радянських спецслужб Микола Токарєв, який служив разом з Путіним у представництві КДБ у Дрездені.

Компанія під керівництвом друга Путіна з часів служби у КДБ – «Роснефть» – продає пальне через компанію друга кума Путіна Віктора Медведчука. А постачається воно нафтопродуктопроводом, проданим невідомо кому ще одним другом Путіна з КДБ, який керує компанією «Транснефть»

Продаж трубопроводу «дивному» німцю через швейцарську компанію одразу породив спекуляції у ЗМІ щодо справжніх бенефіціарів, прихованих за номінальним власником Шефером.

Схема, за якою оформлювалася власність на трубопровід, дуже нагадує ту, за якою 2018 року телеканал «112» перейшов під контроль оточення депутата і кума Володимира Путіна Віктора Медведчука.

Канал також оформили на швейцарську компанію нікому невідомого німця, зареєстровану у кантоні Санкт Ґаллен. Власник телеканалу, який згодом офіційно переоформили на близького соратника Медведчука, колегу по фракції ОПЗЖ Тараса Козака, взагалі-то займався продажем вживаних автомобілів, з'ясували журналісти.

Навесні 2019 року контрольну частку компанії, якій належить нафтопродуктопровід, Анатолій Шефер продав білоруському бізнесмену і відомому у бізнес-колах паливному трейдеру і власнику «Нафтобітумного заводу» Миколі Воробею. Сам Шефер при цьому залишається міноритарним акціонером.

Прямі зв'язки Шефера із Медведчуком, якого ЗМІ називають прихованим власником нафтопродуктопроводу, встановити за даними відкритих джерел неможливо.

Водночас у низці журналістських розслідувань вказується на те, що відколи трубопровід опинився під номінальним контролем Шефера, російське пальне цим шляхом постачає передовсім швейцарська компанія ізраїльтянина Нісана Моїсеєва.

Як свідчать дані бази митних декларацій ImportGenius, компанія Моїсеєва Proton Energy постачає до України пальне виробництва компанії «Роснєфть».

Українським журналістам-розслідувачам свого часу вдалося зафіксувати, що Моїсеєв і Медведчук є близькими друзями, а ізраїльський бізнесмен навіть літав з Росії на приватному літаку українського політика. Тим не менше, обидва заперечують ведення спільного бізнесу.

Що далі

Арештоване майно передадуть в управління Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

Йдеться про будівлі, споруди, лінійні ділянки, технологічні об’єкти тощо, які розташовані на території Житомирської, Рівненської, Львівської, Закарпатської областей. До визначення управителя цим майном із боку АРМА воно перебуватиме на відповідальному зберіганні АТ «Уктранснафта».

СБУ оцінює майно «Прикарпатзахідтранс» у 200 мільйонів гривень.

В НАБУ розповідають, що, починаючи з 2017 року, їхнім детективам вдалося не тільки зібрати докази незаконного заволодіння трубопроводом, але й детально вивчити можливість повернення його державі.

«Для цього, в тому числі, неодноразово проводилися наради з представниками Офісу Генерального прокурора, Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України», – підсумовують у пресслужбі НАБУ.


Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу» за цим посиланням. Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалу.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)