У Рівному може з'явитися найкращий монумент Степану Бандері у світі

А може постати черговий Ленін без бороди

У Рівному проводять конкурс на кращий пам'ятник Степану Бандері. Результати мають бути 19-го листопада. Але проект монументу, який відповідає кращим сучасним світовим тенденціям, дискваліфікували.

Пам'ятник мав би з'явитися на розі вулиць В'ячеслава Чорновола і Степана Бандери – біля парку Шевченка.

Конкурс ще в січні 2018-го оголосив Рівненський міськвиконком. В конкурсі бере участь шість проектних пропозицій від учасників з Рівного, Львова та Києва.

Обіцяли три премії – 20 тисяч, 15 тисяч, 10 тисяч гривень.

Але конкурс так і не відбувся – журі не обрало жодного варіанту. Тому його «переформатували» нібито в інший конкурс. Хоча й той самий.

Тільки цього разу, окрім памятника, від учасників вимагали продумати і облаштувати громадський простір і вхід в міський парк зі сторони перехрестя вулиць Чорновола-Бандери.

Новий конкурс Управління містобудування та архітектури оголосило 16-го серпня. «З метою вшанування пам’яті видатного українського політичного діяча, ідеолога українського національного руху, провідника ОУН».

Офіційно: «Відкритий архітектурний конкурс на краще об’ємно-просторове та ідейно-художнє рішення пам’ятника Степану Бандері».

Оскільки з поміж інших проектів дискваліфікували той, що відрізняється сучасними світовими підходами до монументів – зупинимось на ньому. Якщо ви пошукаєте в інтернеті «Пам'ятник Бандері» – нічого подібного не знайдете.

Такий вигляд може мати монумент Степану Бандері ввечері. Фото надав Павло Алексєвич

Керівник Майстерні MOST Дмитро Котляров розповів про ідею проекту:

«За основу концепції пам’ятника взяли ідею дуалізму історичної постаті Степана Бандери та багатогранність його образу в масовій свідомості.

З одного боку – це трагедія особистості, що в силу непереборних обставин не змогла перемогти в боротьбі за незалежність своєї Батьківщини, при цьому його рідні та близькі через цю боротьбу постраждали.

Але ця людина не здалася і була до кінця вірна ідеалам у які вірила та за які боролася, навіть у моменти, коли мрії про перемогу виглядали безглуздими.

Та з іншого боку – це образ непереможного борця, героя, що став прапором, символом боротьби за незалежність як для українців так і для наших ворогів.

Багато фактів з життя Бандери були спотворені, або просто невідомі широкому колу громадськості.

У цьому краса і глибина Степана Бандери.

Людина, що ніколи не воювала у військах, але звучить для всіх як воїн. Людина, що майже все життя прожила за кордоном у еміграції – найбільший патріот, патріот держави, якої не було, держави, яка була в мріях та сподіваннях… але за яку вбивали реальних рідних та калічили долі близьких...

Часте використання образу Бандери у пропаганді та контрпропаганді спотворило його справжність: десь героїзувало, а десь демонізувало.

Наша ідея пам’ятника полягає саме у неспотвореному образі – образі людини, який переданий через його цитати та факти з життя, щоб кожен зміг побачити і сформувати власну думку про цю непересічну особистість».

«Ми принципово вирішили не встановлювати скульптуру, адже вона буде нарочито пафосною, гіперболізованою і через це штучною, що буде показувати тільки один бік особистості Бандери.

Роль пам’ятника в контексті міста набагато ширша ніж відображення рис обличчя конкретної людини, або її візуального образу.

Сучасний пам’ятник повинен створювати навколо себе певну атмосферу, яка змушує людей задумуватись над ідеями, що у ньому закладені, а не зображати фігуру людини.

Композиція пам’ятника продиктована параметрами місця його розташування.

Адже в основі будь-якої композиції громадської зони повинна лежати утилітарність та зручність.

Транзитний рух людей від перехрестя до парку став основною віссю. Вздовж неї було розташовано лаконічну композицію з вертикальних менгірів».

«На кожному менгірі вибито цитату, або факт з життя Бандери. Менгіри формують ніби колонаду-коридор. Обрамлюють простір, роблять його частково камерним, але не розривають зв’язок з навколишнім середовищем».

«Для людей, що йдуть вздовж вулиці Чорновола композиційно задано два ритмічних рухи габаритів менгірів назустріч один одному.

Це зроблено для того, щоб під час руху по вулиці композиція виглядала динамічно ніби рухомий об’єкт (ефект перекривання).

Цей рух назустріч символізує життя двох образів Бандери: один як герой іде вверх, а інший – як людина, що зазнає важких втрат на цьому шляху».

«Площа, що розділена основним транзитним потоком була опрацьована як дві напівплощі.

Одна з них, що виходить на вулицю Чорновола – як парадна площа з стилобатом-сценою та флагштоками призначена для офіційних відзначень (заходів).

Інша, що виходить на парк – як камерна, затишне місце для роздумів та відпочинку. Вона відділена від навколишнього середовища парком та, власне, монументом».

«Самі менгіри розташовані на плесі невеликого басейну, щоб утворити ефект мосту при проході по основній транзитній осі. Також вода створює ефект віддзеркалення-подвоєння пам’ятника, що теж символічно, зважаючи на дуальність образу Бандери».

«Матеріали пам’ятника вибрано прості та довговічні: камінь, бетон, метал.

Це покликано спрямувати думки людей у глибину. У вечірній час памятник допрацьований лаконічною підсвіткою, що підкреслює його композицію.

Підсумовуючи – образ Степана Бандери в нашому проекті пам’ятника переданий через:

  • Відсутність «статуї», як елементу непотрібного пафосу та патетичної героїки;
  • Бандера «розкривається» у свої цитатах та діях, що несе освітню функцію та дозволяє кожному побачити багатогранність його особистості;
  • Весь пам’ятник у подвоєннях: два ряди менгірів, два композиційних рухи назустріч один одному, дві площі (парадна та камерна), утворення подвійного пам’ятника через віддзеркалення у басейні.
  • Максимальне налаштування глядача на «задуматись» та не мислити про Бандеру однозначно, не вішати на нього «ярлики». Побачити героя у живій людині і зрозуміти його жертву, зрозуміти, що ця людина віддала за боротьбу…»

Світовий досвід: як виглядають меморіали у різних країнах у матеріалі hmarochos.kiev.ua

Берлінський меморіал жертвам Голокосту.

Автор проекту – архітектор Пітер Айзенман. Відкритий у 2005 році.

Бронзове взуття у Будапешті.

Автори проекту: скульптор Дюла Пауер та кінорежисер Джан Тогай.

Встановлено у 2005 році на честь 60-ї річниці перемоги над фашистами.

На набережній Дунаю стоять бронзові черевики різної форми та розміру: жіночі, чоловічі, дитячі. Нові на вигляд та стоптані, старі старомодні.

Фашисти наказали угорцям знищити всіх євреїв. Особливо процес активізувався, коли до Угорщини почали наближатися радянські війська. Згідно з існуючими версіями, євреїв зганяли до берега Дунаю, а потім вбивали та, попередньо знявши взуття, топили в річці.

Меморіал в Дубліні, присвячений жертвам Великого голоду

В середині XIX століття в Ірландії був Великий картопляний голод, спричинений епідемією фітофтороза. Після неврожаю 1845 року селянам стало нічим сплачувати за оренду земель, які знаходилися у власності англійців.

Через що англійські землевласники почали виселяти голодуючих селян. Під час Великого голоду населення Ірландії скоротилося на чверть.

Через голод країну залишило близько півтора мільйона людей. Багато хто від’їжджав до США. Серед емігрантів були і предки президента Кеннеді.

Меморіал пам’яті євреям, Краків

Встановлено у 2005 році

Коли євреїв виселяли у гетто, з домівок на вулицю виносили всі меблі, щоб ніхто не міг сховати немовлят. У травні 1942 року у цьому місці зібрали 4000 людей перед відправкою до концтабору.

Меморіал – це ряди металевих стільців, дещо вищих за звичні. Вночі вони підсвічуються.

Меморіал  біля Пентагону

Відкритий у 2008 році

Меморіал Пентагону відкритий у 2008 році в пам’ять про жертв терористичнгого акту, які загинули у цьом умісці 11 вересня 2001 року.

Меморіал складається з 184 лавок, які ніби виростають з-під землі. Така сама кількість загиблих у цьому місці людей. Всі лавки схиляються над невеликою водоймою. Своїм розміщенням вони відображують розташування жертв теракту в літаку на момент їхньої гибелі.

Національний меморіал Нагасакі

Збудований у 2002 році. Архітектор – Акіра Курю.

Меморіальний зал пам’яті жертвам атомних бомбардувань Нагасакі відкрито у 2002 році поряд з Музеєм атомної бомби та Парком Миру.

Атомні удари по японських містах Хіросіма та Нагасакі – єдині у світі факти бойового застосування ядерної зброї.

Бомбардували льотчики США. Метою бомбардувань було прискорити процес капітуляції Японії у Другій світовій війні. Японія капітулювала через тиждень після того, як у Хіросимі та Нагасакі загинуло від 150 до 250 тисяч людей.

На цокольному поверсі приміщення розміщений конференц-зал. Перед входом до нього на моніторах показують фотографії жертв трагедії.

В залі пам’яті встановлено 12 стовпів, які символізують надію на мир. Зал пам’яті збудований як місце, де моляться за загиблих від вибуху атомної бомби, а також як нагадування про те, якою страшною загрозою для людства є ядерна зброя.

Меморіал також поширює інформацію про лікування людей, які постраждали від радіації.

А хто в журі, яке вирішило, що Рівне не гідне меморіалу світового рівня?

Склад журі конкурсу:

Олексій Бучинський, заступник голови облради, ВО «Свобода»;

Богдан Гапяк, депутат Рівнеради від БПП;

Віктор Гвоздинський, художник;

Михайло Гоцур, начальник відділу територіального планування і забудови населених пунктів Департаменту будівництва і архітектури РОДА;

Валентин Дем’янов, заступник голови правління Рівненської обласної організації Спілки архітекторів України;

Андрій Жив’юк, завідувач кафедри історії України МЕГУ;

Юрій Калітинський, начальник відділу охорони історико-культурної спадщини, туризму та організаційно-планової роботи Управління культури і туризму РОДА;

Віктор Ковальчук, архітектор, автор Покровського Собору, і музею в Пересопниці;

Р. Літвінчук, архітектор, автор клумби-могили;

Олексій Литвин, голова Рівненської обласної організації Спілки дизайнерів України;

Тарас Максименко, начальник управління культури і туризму Рівненського міськвиконкому (написав у ФБ, що голосував за те, щоб проект взяв участь у конкурсі);

Ярослав Марчук, художник

Василь Мельник, заступник начальника Управління містобудування і архітектури;

Юрій Осіпчук, депутат Рівнеради ВО «Свобода»;

Сергій Паладійчук, секретар Рівнеради;

Микола Пасічник, заслужений архітектор України, керівник Рівненської обласної організації Національної спілки архітектури України;

Сергій Руднєв, фахівець сфери монументально-декоративного мистецтва, автор низки мозаїчних оформлень й декоративного розпису адміністративних та культових закладів області;

Олександр Самчук, художник;

Василь Соколюк, член правління Рівненської обласної організації Національної спілки архітекторів України;

Богдан Столярчук, мистецтвознавець, голова Рівненської міської краєзнавчої організації;

Микола Шолудько, заслужений архітектор України.

Відповідальний секретар – Л. Жовтко.

Рівне вже мало прецедент, коли громадскість домоглася прийняття іншого бренду Рівного, аніж вирішили в комісії. Як буде цього разу – залежить від рівнян.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)