Як допомагати військовим, щоб не натрапити на шахраїв – розповідають волонтери

«З 24 лютого у мене з’явилася традиція – щоранку доначу. На перше, що трапиться у стрічці, і скидаю, скільки можу», – каже керівниця проєкту «НотаЄнота», фактчекерка Альона Романюк.

За результатами дослідження, проведеного у червні-липні 2022 року, у 2022 році 86% мешканців України були благодійниками. Це на чверть більше, ніж у 2016-му.

Більшість із цих людей долучалися до допомоги саме грошовими внесками (76%), або віддавали одяг і їжу (69%).

Як рівняни обирають, які ініціативи підтримувати, щоб допомогти захисту України і не натрапити при цьому на шахраїв, співавторка цього матеріалу поцікавилася у фейсбук-френдів та поспілкувалася з деякими з них детальніше.

Головне – довіра

Як ви обираєте, кому донатити, аби не натрапити на шахраїв?

Практично всі, кому ми поставили це запитання, відповіли, що вважають надійним скидати гроші знайомим, друзям, колегам – тим, кого знають особисто й довіряють.

– Ще даю гроші людям, за яких «вписуються» мої друзі. Наприклад, друзі кажуть: «Аню добре знаю, вона збирає на автівку, треба стільки-то, допоможіть зібрати», – розповідає керівниця проєкту з перевірки інформації «НотаЄнота» Альона Романюк.

Крім того, Альона переказує гроші безпосередньо на рахунок армії, у фонд Сергія Притули та фонд «Повернись живим».

– Загалом, якщо ви сумніваєтесь у надійності волонтера чи ініціативи, краще перекажіть гроші знайомим або на рахунок армії чи великий відомий фонд, – радить Альона.

Особисті зв’язки важать і для журналіста ВСС-Україна Романа Лебедя, родом з Рівного:

– Я орієнтуюся на людей, яких знаю, або на рекомендації знайомих. З великим фондами і міжнародними організаціями справи не маю – там і без мене впораються.

Рівненська фотографиня Ольга Віюк теж довіряє зборам грошей, які проводять саме її знайомі.

– Зазвичай в таких зборах немає піару, хайпу якогось, натомість є звіти з фото, чеками.

Ольга вважає, що саме маленькі точкові збори дозволяють швидко закривати потреби військових, адже «у великих фондів утворюється черга з заявок». Попри це вона сама часом донатить фонду «Повернись живим».

Рівненський комунікаційник Юрій Дюг теж підтримує збори знайомих. Окрім цього, разом з волонтером Олександром Безощуком, він запустив благодійну спільноту «Відповідальні українці». ЇЇ члени мають регулярно донатити на потреби ЗСУ.

– У «Відповідальних українцях» я доначу на рівні з іншими учасниками. Це наше правило. Підтримую також збори друзів, колег, – каже Юрій.

Дослідження показує, що найчастіше мешканці України за перше півріччя 2022 року надсилали гроші на державний рахунок ЗСУ (37%) та банківські картки тим, хто потребував фінансової підтримки (32%). 27% передавали допомогу через волонтерів, а 25% – через благодійні фонди.

Скільки і на що жертвують

Наші співрозмовники кажуть, що донатять регулярно, але суми дуже різні, від зовсім малих до відчутних. Залежить від заробітків та від типу запиту.

– Я фрілансерка, тому не маю фіксованої зарплати. Залежно від доходів, доначу від 20 до 500 гривень. Ще цього року стала донором крові, – розповідає Ольга Віюк.

Жінка розповідає, що донатила на тепловізори, екіпірування для військових, на авто та відновлення даху в Ірпені.

Натомість Ольга не дає грошей на «сумнівні речі»: «на закупи китайських турнікетів, виготовлення плитоносок, які не витримують тестування».

Роман Лебедь переказував гроші на дрони, тепловізори, машини, форму, інше спорядження. Іноді знайомі вояки просять його про кілька сотень гривень на пальне чи цигарки.

Сам він теж збирає гроші для потреб армії, хоч і не вважає себе волонтером:

– Купували різне: лопати, сокири, аптечки, одяг. Інколи йшли за списком пунктів збору гуманітарної допомоги і завозили їм, інколи збирали на те, що треба друзям.

Зараз Роман збирає гроші завдяки своєму блогу про пивну культуру:

– Спершу я продав свою колекцію рідкісного пива і келихів, потім нам почали надсилати пиво інші люди, і ми влаштовуємо онлайн-аукціони. Деякі пляшки купували більш ніж за 10 тисяч гривень. На додачу проводимо різні благодійні дегустації.

Роман замислюється про те, щоб створити благодійний фонд – «аби можна було звітувати згідно із законодавством і мати більше можливостей».

Альона Романюк розповідає, що старається донатити щодня. На початку повномасштабного вторгнення це були більші суми, зараз це «деколи 20 гривень, частіше – 100-200-300 гривень на день».

– Деколи сума донату корелює із масштабом ініціативи, хоча, як правило, в першу чергу залежить від того, скільки грошей є у мене на картці. Деколи з чоловіком закриваємо більші потреби зі своїх заощаджень, – каже Альона.

Вона вже переказувала гроші на машини, старлінки, ліки, турнікети, корм для тварин, екіпірування тощо. «І на байрактари, звісно», – додає.

– А ще якось їхали з чоловіком через село і при дорозі стояли дівчатка, які продавали лимонад, кукурудзу і домашні пироги – збирали на ЗСУ. Що ж, лимонад був дуже смачний.

Як працює великий благодійний фонд 

Оскільки багато наших співрозмовників донанять фонду «Повернись живим», ми поспілкувалися з волонтеркою фонду Русланою Величко, яка родом з Рівного. Саме Руслана допомогла фонду забезпечити закупівлю комплексів турецьких ударних оперативно-тактичних безпілотників «Байрактар ТВ2».

Руслана розповідає, що фонд зараз купує передовсім пікапи, оптику, дрони, бо це розхідний матеріал.

– В кінці березня ми зареєструвались як суб'єкт міжнародних перевезень. І можемо тепер отримувати дозволи на товари подвійного призначення і товари військового призначення (наприклад, байрактари).

– Ми мали недобрий досвід: публічно сказали, що дещо закуповуємо в однієї країни, і в нас почалися досить великі проблеми. Цей контракт ще досі не закритий. Тому що росія працює.

– Все, що говорять волонтери, – це все чують і слухають. Тому інколи краще промовчати, тихенько завезти військовим, а потім розказати. Це, звичайно, ускладнює збір грошей, бо на піарі можна зібрати більше. Але якщо хочеш зробити професійно і без проблем, то ми вирішили, що будемо робити так.

Руслана Величко каже, що заявка з потребами має бути від командира. Далі команда фонду її оцінює на предмет доцільності:

– Наприклад, якщо ти не снайпер, але хоче тепловізійний приціл – це «хотілка». Наш військовий відділ їздить постійно на сході. Дивиться, перевіряє. Ми комунікуємо із командуванням сил логістики. На жаль, не можна забезпечити усіх усім.

Зараз фонду менше донатять, ніж на початку повномасштабної війни: емоції вляглися, а фондів побільшало. Руслана Величко каже, що не вигорати волонтерам допомагає вдячність, яку вони отримують від військових.

Переказувати гроші на картку чи на офіційний рахунок 

Руслана Величко радить довіряти ініціативам, які «реально звітуються» – викладають «не просто фоточки, а звіти».

– Якщо фонд є юридичною особою, але збирає гроші на рахунки приватної особи, то тут уже щось не те, правда?

Руслана Величко каже, що твердження, що за кордоном легше купити товари за готівку, хибне. Саме цим твердженням часто користуються волонтери, збираючи гроші не на рахунок фонду, а на приватну картку.

Саме так роблять, наприклад, у громадській організації «Допомога армії-Рівне», яку очолює Вікторія Шинкаренко.

– Картка зручніша у користуванні, оскільки 90% допомоги закуповується закордоном. І такі речі як антидронові пушки чи вживані авто, неможливо придбати за кошти благодійного фонду чи громадської організації («Повернись живим» став першим благодійним фондом, який може закуповувати за кордоном саме зброю – Суспільне.), – каже Вікторія.

– Ми зберігаємо для звітності всі документи, фото, листи з військових частин, – додає Вікторія.

З її слів, військовим пріоритетно потрібні машини (пікапи, позашляховики), коптери, антидронові рушниці. Розповідає, що з допомогою її волонтерської ініціативи, з 24 лютого закупили вже  61 автівку, ціна яких від 2000 до 7000 євро, п'ять антидронових рушниць (по 15 000 євро за кожну) і пеленгатор до них (18 000 євро), передали також близько 20 коптерів і 12 тепловізорів. Це окрім більш дрібних покупок на потреби фронту.

Координатор рівненської ініціативи «Відповідальні українці» Юрій Дюг розповідає, що ця ініціатива теж збирає гроші на приватні картки, але розглядають варіант із часом створити фонд чи громадську організацію.

– Ми одразу розбили наші фандрейзингові проєкти на три категорії: малі, середні і великі. Великі – це купівля авто для ЗСУ, на це щомісяця донатять фіксовані суми майже 140 учасників спільноти. Ми ведемо облік всіх надходжень і витрат, щомісячно звітуємо. Ця онлайн таблиця доступна всім учасникам спільноти. Авто передаємо публічно, по документах – ставимо на баланс військової частини.

Про роботу «Відповідальних українців» ми також розповідали у публікації «Як у Рівному затіяли ярмарок, щоб зібрати гроші на авто для армії: 56 фото» 

– Менші й середні проекти робимо під конкретні потреби: ремонт авто, купівля генераторів чи планшетів тощо. Звітуємо по закінченню кожного збору, – каже Юрій Дюг. – Якщо люди не будуть вірити спільноті, то не будуть донатити регулярно.

«Не варто чекати, що про всіх подбає держава»

Чому через понад півроку після початку повномасштабної війни держава не може забезпечити всім потрібним збройні сили та інші підрозділи захисників та захисниць?

Звісно, бувають історії про шахрайство і корупцію на рівні міністерств. Наприклад, нещодавно на шахрайстві зловили представників Міністерства оборони – вони привласнили 580 тисяч доларів, які мали піти на закупівлю військової амуніції.

Але розкрадання грошей – не єдина причина незакритих потреб армії.

Журналіст Роман Лебедь наголошує, що на війні речі швидко нищаться:

– Інколи речі для бійців нищаться ще по дорозі до місця призначення. А інколи їх нищать за лічені дні. Це війна. Мало купити бронежилет для одного бійця. На жаль, бійці гинуть. На заміну їм приходять інші. І їм знову треба допомагати. Не думаю, що Міноборони може з цим впоратися.

– Також, знаючи з розмов із бійцями, часто забезпечення залежить від їхнього безпосереднього командування: хто наскільки вміє знаходити те, що їм потрібно. Також допомоги потребують не лише бійці, але й поранені, переміщені, старші люди та ті, хто все втратив. Не варто чекати, що про всіх подбає держава – це застарілий погляд на суспільство, – вважає Роман.

Альона Романюк зауважує, що потреби бувають нагальні, а державні закупівлі занадто повільні:

– Міністерство оборони – це бюрократична структура, а людям треба тут і зараз. Тому і включаються волонтери, бо можуть оперативно забезпечити необхідні речі, поки міністерство проводить тендери і закупівлю.

Юрій Дюг вважає, що армія зараз забезпечена краще, ніж у 2014 році, але «важливих речей (авто, дрони, тепловізори, оптика) ще не вистачає».

– Коли мобілізована така кількість людей одночасно, а в бюджеті дірка через кризу – закрити всі потреби одночасно нереально. Тому нормально, що народ України скидається і докупляє. Зрештою, це ж війна народна, а держава – це всі ми.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів» 

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Підтримайте ЗСУ

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське ЗМІ – підтримайте «Четверту владу»