Як заступник голови Рівненської ОДА погодився взяти гроші за сприяння в маршрутному бізнесі

І чому апеляція може виправдати екс-посадовця, якому Дубенський суд виніс вирок за шахрайство

Перевезення за острозьким напрямком зіграли в кар'єрі екс-заступника голови Рівненської ОДА Тараса Пустовіта фатальну роль
Джерело
Колаж «Четвертої влади»

– Ну скільки дать за себе? Ну скажіть? – жіночий голос.

– Скільки дасиш, стільки буде, – чоловічий голос.

– Це несерйозно.

– Так дай, щоб тобі було добре.

– Одинадцять. Дві двісті і п’ять. Тисяча. Дві тисячі ще.

–  Хватить.

– Нате перещитайте.

– Не нада. Положи в бокову або сюда. Я не буду щитать.

– Дякую за взаєморозуміння.

Це – уривок розмови між екс-заступником голови Рівненської ОДА Тарасом Пустовітом та перевізницею Валентиною Андрейченко. Вони зустрілися в Острозі, що на Рівненщині, в неділю 11-го січня 2015-го року.

Після цього Тараса Пустовіта затримали. В автівці знайшли 8 тисяч доларів мічених купюр. 

Подробиці згаданої розмови, що передувало цій зустрічі, чому суд визнав винним Тараса Пустовіта у шахрайстві, а також чому апеляція може зробити екс-посадовця юридично невинним у жодному злочині – у матеріалі «Четвертої влади».

Як створювався об’єкт «для Андрейченко»

У березні 2014-го року тодішній голова Рівненської ОДА, «свободівець» Сергій Рибачок приводить на посаду свого заступника екс-мера Острога (райцентру на Рівненщині) Тараса Пустовіта .

А вже в липні 2014-го року за Тарасом Пустовітом починають стежити оперативники. 

Серед тих хто відповідав за цю роботу – і співробітник СБУ в Рівненській області Руслан Гусейнов.

Лінія роботи співробітника СБУ Руслана Гусейнова – виявлення, попередження, припинення проявів корупції в сфері діяльності органів державної влади, зокрема, посадових осіб, які працюють в місцевих державних адміністраціях

За словами оперативника, у 2014-му році він отримав інформацію про те що Тарас Пустовіт готується отримати хабар.

Працівники СБУ беруть дозвіл Апеляційного суду Києва і починають стежити за посадовцем, його кабінетом (прослуховують та знімають на відео), а також слухають телефонні розмови.

– В рамках цих заходів отримали інформацію про готування особи до одержання неправомірної вигоди від підприємців-перевізників, зокрема, від Андрейченко, – розповідає вже як свідок злочину, наприкінці 2018-го року, в Дубенському міськрайонному суді Руслан Гусейнов

Посадовець нібито вимагав кошти за те щоб допомогти Валентині Андрейченко виграти в обласному конкурсі на перевезення. Для цього сам конкурсний лот на перевезення укрупнювали, додаючи до нього більше маршрутів.

Мова йде переважно про напрямки Рівне-Острог, Рівне-Здолбунів.

– В рамках проведення негласних розшукових заходів отримали інформацію, що Андрейченко неодноразово перебувала у службовому кабінеті Пустовіта, – каже працівник СБУ. – Вони спілкувалися про створення об’єкту на конкурс, в якому повинна була перемогти Андрейченко.

Правоохоронець каже, що Пустовіт викликав до себе керівників управління інфраструктури та промисловості. І давав вказівки сприяти Андрейченко у отриманні права для перевезення автобусними маршрутами Рівненщини.

– До створення об’єкта, назвемо його «для Андрейченко», всі ці елементи були окремими об’єктами на попередніх конкурсах, – пояснює логіку домовленостей Руслан Гусейнов. 

– Користь для неї полягала в тому, що в разі збільшення об’єкта, тобто залучення туди максимальної кількості можливих маршрутів, збільшується кількість автомобільного транспорту, який повинен бути заявлений на конкурс.

І, відповідно, зменшується кількість претендентів-перевізників, які зможуть взяти участь у цьому конкурсі.

Три тисячі доларів хабара – перший епізод, в якому обвинувачували Пустовіта

В подальшому події, за свідченням Валентини Андрейченко, які вона давала в суді,  розгорталися так.

Тарас Пустовіт їй нібито сказав, що є багато бажаючих на ці маршрути, вони прибуткові. 

«З того часу постійно вже були дзвінки. Точної суми спочатку узгоджено не було. На протязі 2014-го року на прохання Тараса Пустовіта вона надавала автобуси на екскурсії дітей, 12-15 раз, і вважала, що це й буде з її сторони допомога», – цитує у своєму вироку свідчення Андрейченко суддя Олександра Жуковська.

Суддя Дубенського міськрайонного суду Олександра Жуковська у своєму вироку докладно навела цитати усіх сторін

Потім знову телефонував Тарас Пустовіт… вона зайшла до нього в кабінет…, він запитав, чи не відмовляються заплатити гроші за цей конкурс. Після цього, вона з Тарасом Пустовітом вийшли в сусідній кабінет і він написав папірець скільки треба заплатити, сказав 11 тисяч доларів.

На це вона відповідала, що в неї таких грошей немає, сказала, що не зараз, може пізніше.

Потім Тарас Пустовіт подзвонив їй знову, ...говорив, що сума боргу у неї велика, що треба потроху розраховуватись. Коли вийшло оголошення про конкурс, він знов телефонував, і сказав, що у неї можуть бути проблеми з конкурсом.

Після цього вона вдома взяла 3 тисячі доларів, поїхала до Тараса Пустовіта і віддала ці гроші, як «завдаток».

За версією сторони обвинувачення, відбувалося це так:

Ввечері 15-го жовтня 2014-го, у дворі власного житлового будинку «з метою одержання неправомірної вигоди для себе, поєднуючи з вимаганням, одержав від Валентини Андрейченко частину неправомірної вигоди у вигляді 3-х тисяч доларів США».

Гроші були «за виконання в інтересах ПП «Острогавтотранс» дій з використанням наданого службового становища. 

А саме: включення маршрутів Острог-Рівне, Українка-Рівне, Рівне-Здолбунів, Рівне-Здолбунів-Здовбиця, Рівне-Кам'яногірськ до об'єкту конкурсу № 1 конкурсу з перевезення пасажирів, що мав відбутися 6-го листопада 2014-го року та організатором якого була Рівненська ОДА».

Тарас Пустовіт це заперечує. Підтверджує, що Андрейченко приїжджала до нього в двір, але зовсім з іншою метою. 

«Це була осінь 2014-го року і якраз йшли вибори до Верховної ради України. В той тиждень він брав відпустку, бо допомагав кандидату балотуватись, тому проводив з ним по місту різноманітні зустрічі.

І Андрейченко виявила бажання допомогти, приїхала і взяла агітаційні матеріали для роздачі», – цитує його пояснення у вироку суддя Олександра Жуковська.

Суд скептично оцінив свідчення про хабар.

У своєму вироку суддя Жуковська підсумовує, що всі докази, які наявні у матеріалах кримінального провадження щодо цього епізоду – це заява Валентини Андрейченко на адресу начальника УСБУ в Рівненській області.

У цій заяві Андрейченко написала, що дала Пустовіту 3 тисячі доларів США, на його вимогу, в якості «авансу» за сприяння у перемозі в конкурсі з перевезення. Конкурс мав відбутися 6-го листопада 2014-го, до нього включили 11 маршрутів.

Заява написана 12-го січня 2015-го, тобто після затримання Тараса Пустовіта (яке відбулося днем раніше) і допиту Андрейченко як свідка, коли, очевидно, Валентина Андрейченко вже мала підстави турбуватись за власну подальшу долю (за дачу хабаря – ред.).

Що підтверджується і останнім абзацом її заяви:

«Таким чином, прошу Вас притягнути заступника голови Рівненської ОДА Тараса Пустовіта до кримінальної відповідальності за вимагання та отримання неправомірної вигоди, звільнивши мене при цьому від кримінальної відповідальності на підставі вимог ч.5 ст. 369 КК України», – йдеться в цій заяві.

Згідно з ч.5 статті 369 Кримінального кодексу України особа, яка пропонувала, обіцяла чи надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї були вчинені дії щодо вимагання неправомірної вигоди і вона про них добровільно заявила до оголошення їй підозри.

Цю норму виключили з Кримінального кодексу 15-го лютого 2015-го року. Вона допомагала слідству зробити своїм спільником того, хто дає хабар.

Зірваний конкурс

6-го листопада 2014-го відбувся сам конкурс.

За його  результатами переміг «Острогавтотранс» Андрейченко, яке було єдиним перевізником-претендентом на цей об’єкт.

Але пізніше результати конкурсу скасували, через ухвалу суду, і оголосили про повторний конкурс.

Суд видав ухвалу через скаргу одного з перевізників, який вже багато року обслуговував маршрут «Рівне-Українка».  А тепер цей маршрут потрапив в один крупний лот з маршрутами Андрейченко.

16-го грудня конкурс провели повторно, забравши  маршрут «Рівне-Українка» з лоту «для Андрейченко». Перевізник отримав що хотів, вигравши цей лот, Андрейченко виграла решту.

Але рішення про відміну результатів конкурс зіграло фатальну роль, на думку слідчих.

– Ухвала зіграла роль фактора створення умов для неправомірної вигоди, оскільки вона дозволила комітету взяти і скасувати конкурс, – каже в суді Руслан Гусейнов. – До цього такого не було щоб конкурс скасовували.

Доказ СБУ про вимагання хабара – телефонна розмова

20-го грудня 2014-го, прослуховуючи Пустовіта, СБУшники записали його розмову з Андрейченко. Як розповідає в суді Руслан Гусейнов, під час цієї розмови Пустовіт вимагав виконання зобов’язань зі сторони Андрейченко.

(Суд не вивчав цієї розмови, оскільки її не було в матеріалах судової справи. Нижче будуть пояснення чому так сталося – авт.)

Суть розмови Руслан Гусейнов переказує так:

«Валя, чому ти не дзвониш, чому ти не заходиш? – Пустовіт.

Вона пояснює що в неї невістка лежить на збереженні в лікарні. Немає можливості туди приїхати.

То що, тоді багато часу треба щоб зі мною побачитись? Приїдь, зроби все, – Пустовіт.

На що вона знову каже, що немає ще ні договорів, ні дозволів. 

То ти заверши виконання всіх своїх зобов’язань, тоді будуть і договора, і дозвола. А інакше не буде нічого, – Пустовіт».

– На мою думку, це і було виражене вимагання неправомірної вигоди, – підсумовує Руслан Гусейнов.

Як передавали кошти

Валентина Андрейченко розповідає в суді, що Тарас Пустовіт під час однієї з розмов сказав, що «поки ти не закриєш питання не буде ні договорів, ні дозволів» (вочевидь, має на увазі розмову 20-го грудня, згадану вище – авт.).

Коли він «дістав» її дзвінками, то вона вирішила взяти 15 тисяч доларів і поїхала до посадовця на зустріч.

– До того сума коштів з Тарасом Пустовітом остаточно узгоджена не була, – розповідає перевізниця Андрейченко в суді.

– До кінця не будучи впевненими в тому що Андрейченко піде на співпрацю, по вказаній ситуації, ми планували затримання проводити обох сторін: особу яка надає і яка одержує неправомірну вигоду, – розповідає оперативник Руслан Гусейнов.

В СБУ, де прослуховували Тараса Пустовіта, знали що 11-го січня планується зустріч. 

– Близько 11-ї була розмова і вона сказала що через дві години буде в Острозі. Вони домовилися про зустріч, – розповідає працівник СБУ.

Руслан Гусейнов готує рапорт, реєструють кримінальне провадження і проводять нараду в прокуратурі Рівненської області.

У прокуратурі підписують постанову, якою дозволяють провести «контроль за вчиненням злочину», помітивши кошти, які Андрейченко планувала передати Пустовіту.

Приблизно у цей же час оперативники СБУ зупиняють Андрейченко при виході зі свого приміщення. Це нібито її перша зустріч з працівниками СБУ. 

– Знайшли переконливі слова і переконали що вона може взяти участь у вказаній діяльності з викриття діяльності Пустовіта, – розповідає Гусейнов.

Потім, як розповідає в суді Валентина Андрейченко, оперативники роблять копії її власних 15-ти тисяч доларів США. 

– В цей час Тарас Пустовіт разів 5 дзвонив, щоб їхати на зустріч, – розповідає Валентина Андрейченко в суді.

Андрейченко зустрічається з Пустовітом. При цьому посадовця пишуть на відео. 

Спочатку спілкуються в автівці Андрейченко. Ось деякі цитати зі спілкування.

(Ці записи розмов суддя не змогла використати як доказ. Чому – пояснення нижче – авт.)

Пустовіт: Валь, диви, я не знаю. Те що мене слухають – це факт.

Андрейченко: Та ну. Може це фантазія…

П.: … Потім мені друга людина каже: Олександрович, там на четвер-суботу готовлять брать.

А: Та ви шо?

П.: А ти якраз тоді готувалася в суботу… Це ще ти мала би неприємності, понімаєш?.. Вплоть до того що тобі за те що дала, а я за те що брав.
...

П.: То я після цього випав в осадок. І кажу: Ну вас на (нецензурний вислів), цих есбеу. Я тако. Я не буду нікуди спішить… Давай тако по тобі: все нормально? Все оформили?

А.: Нє, я нічого ще не робила. Бо ви переживаєте що я не розрахуюся…

(Пустовіт шикає, щоб стишила голос – авт.)

П.: Ти їдь зараз, поки я там, все оформляй, договора. Валя, понімаєш?

А.: Сергієнко (на той час  начальник Управління інфраструктури та промисловості ОДА – ред.) не дасть, бо тра ще паспорта. А в мене ще паспорта не дороблені.

П.: Валь, принцип такий. Я зробив добре діло. Я своє зробив, всьо.

П.: Чш-чш-чш... Сховай.

А.: Три тисяч я вам дала, шість тисяч…(Андрейченко не договорює, її перебиває Пустовіт)

П.: Пока сховай, сховай!

А.: І тепер, значить… Це за їхні. А за мої хочу щось поторгуватися щоб скинули, якщо можна.

П.: Валя, за твої, якщо ще щось там дасиш, я … ( не договорив – авт.). Пойми.

А.:Нє, ну скільки скажете, я не хочу бути винною.

А.: Нє, ну скільки дати за свої вам? Я не знаю.

П.: Валь, ну підожди. Я хотів тобі зробити хороше діло, якщо я буду ще називати цифри з тебе, то це вже буде (нецензурний вислів). Ти пощітаєш що тобі можна. Нада там в розстрочку – скажеш хай буде в розстрочку.

А.: Нє, є в мене гроші.

П.: Тихо, сиди тихенько.

П.: Валя, що тобі нормально, мені все рівно, повір. мені даже якщо нічого то нормально.

А.: Нє, ну скільки скажете?

П.: Ну я не можу казать.

А.: Щоб ви не обіжались на мене.

П.: Валя, я обіжатися не буду.

А.: Ну по скільки? Хоть по 200 доларів за маршрут хватить?

П.: Хватить-хватить.

А.: А ровенські ці?

П.: Скільки тобі виходить – стільки тоді… і всьо.

За деякий час Андрейченко і Пустовіт пересідають в машину посадовця.

Пізніше Тараса Пустовіта затримають і він дивитиметься як правоохоронці рахуватимуть гроші у його автівці

Приблизні цитати зі спілкування:

А.: Ну скільки дать за себе? Ну скажіть.

П.: Скільки дасиш, стільки буде.

А.: Це несерйозно.

П.: Так дай, щоб тобі було добре.

А.: Одинадцять. Дві двісті і п’ять. Тисяча. Дві тисячі ще (судячи з усього, Андрейченко перераховує, плюсуючи кошти за різні маршрути – авт.).

П.: Хватить.

А.: Нате перещитайте.

П.: Не нада. Положи в бокову або сюда. Я не буду щитать.

А.: Дякую за взаєморозуміння.

Кошти Андрейченко залишає приблизно о 13.55.

Після цього вийшла з машини. За деякий час виїзд автівки Пустовіта заблокували оперативники.

Кошти виявили в бардачку, оглянули, зробили змиви з рук Пустовіта. Побачили тут фарбу з грошей.

Кошти лежали в бардачку. Скрін-шот з відео Alla Osin

Сам Тарас Пустовіт заперечує, що на його руках були сліди зеленої фарби, пояснюючи результати експертизи тим, що він сидів на задньому сидінні автомобіля, коли йому освітлювали руки, а до того там розкладали гроші.

Тарас Пустовіт, після оголошення вироку, дивується і обурюється як фарба з грошей опинилася на його руках. Оскільки впевнений що не торкався їх

– Та не тримав я їх у руках! – каже Тарас Пустовіт. – Вона ж (Андрейченко – авт.) давала свідчення, що вона мені не давала ці гроші. Я не знаю де вони це взяли.

Але суддя з цим поясненням не погоджується.

«Спочатку освітили окуляри, які Тарасу Пустовіту надав слідчий, – слідів світіння зеленої фарби не виявлено. Далі на відеозаписі огляду місця події чітко видно світіння в момент, коли слідчий просвічує лампою праву руку між пальцями – одна крапля з внутрішньої сторони великого пальця правої руки Тараса Пустовіта. 

І лише після цього Тарас Пустовіт сів на заднє сидіння власного автомобіля, щоб ще раз просвітити руки в темнішому місці» – пише у своєму вироці суддя Жуковська.

Що не так з доказами: зйомкою в машині, записом розмов і поміченням коштів

Перший доказ: записана розмова 

Ви ще не забули про перший доказ правоохоронців, який вони намагалися використати в суді? Зміст телефонної розмови, яка відбулася 20-го грудня 2014-го. Під час неї нібито звучали такі слова посадовця:

«То ти заверши виконання всіх своїх зобов’язань, тоді будуть і договора, і дозвола. А інакше не буде нічого».

Хоч про цю телефонну розмову як доказ згадує оперативник, суд її не аналізував. 

І ось чому.

Розмова записувалася ще до відкриття кримінального провадження, на етапі оперативно-розшукової діяльності.

Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України аудіо- і відео контроль особи, а також прослуховування є різновидами втручання у приватне спілкування.

При цьому ніхто не може зазнавати втручання у приватне спілкування без ухвали слідчого судді.

Ухвали слідчого судді Апеляційного суду Києва, згідно яких, за твердженням сторони обвинувачення, дозволили втручання у приватне спілкування Тараса Пустовіта – в матеріалах справи відсутні.

А все тому що Апеляційний суд Києва відмовився розсекречувати ці ухвали на запит прокуратури.

«Станом на сьогодні спеціальний порядок розсекречення матеріалів, що стали підставою для здійснення ОРЗ (оперативно-розшукових заходів – ред.) із застосуванням оперативно-розшукових засобів, законодавством не регламентовано.

Дія положень Інструкції по організації проведення негласних слідчих розшукових дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16-го листопада 2012-го року не поширюється на розсекречення матеріальних носіїв інформації, здобутих в рамках здійснення ОРЗ.

Через відсутність правового механізму розсекречення матеріалів, що стали підставою для здійснення ОРЗ із застосуванням оперативно-технічних засобів, експертна комісія з питань таємниць Апеляційного суду Києва позбавлена можливості для здійснення розсекречення матеріальних носіїв», – відповіли на запит прокуратури в апеляційному суді Києва.

Виходить, що дозвіл прослуховувати дали, а розсекречувати цей дозвіл не хочуть, оскільки ніби не зрозуміло як це робити.

Заступниця голови Київського апеляційного суду Галина Крижанівська, у письмовій відповіді «Четвертій владі», додає пояснення чому суд не розсекречує подібних ухвал.

Короткий зміст цих пояснень можна викласти двома реченнями:

Допустимі лише ті докази, які передбачені Кримінально-процесуальним кодексом, а не Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Розсекречення ухвал про надання дозволів на проведення оперативно-розшукових заходів носить загальний характер і не деталізоване положеннями жодного нормативно-правового акту.

Повністю пояснення судді дивіться за цим посиланням.

Про практику не розсекречувати подібного типу ухвали розповідає «Четвертій владі» і голова Апеляційного суду Рівненської області Олег Полюхович.

Голова Апеляційного суду Рівненської області Олег Полюхович каже що є така практика апеляційного суду не розсекречувати ухвали щодо дозволу на оперативно-розшукові дії. Фото з архіву

Він також не пригадує щоб на Рівненщині розсекречували ухвали стосовно дозволу на заходи в межах оперативно-розшукової діяльності.

Усе через те що в законі про ОРД (оперативно-розшукову діяльність – ред.), який дозволяє брати подібні ухвали, немає докладного опису як їх потім розсекречувати.

– Раніше взагалі таких речей в матеріалах кримінального провадження не було, – пояснює Олег Полюхович. – Ніхто їх ніколи не долучав. Рівненська область почала знімати гриф таємності, в межах КПК, однією з перших.  

Раніше була практика, що давалася довідка, і гриф таємності ніхто не знімав. Тому так було.

Можна назвати це перехідним періодом. Було так, а на сьогодні практика і рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права, хочемо ми того чи ні, ми повинні застосовувати цю практику. А Європейський суд вказав що має бути клопотання, ухвала і результат – лише тоді можна брати це як доказ, – запевняє суддя.

Окрім проблеми із неузгодженістю в законодавстві щодо цього доказу є ще одна проблема, яка його нівелює для суду.

Ці ухвали потрібно було брати раніше і відкривати стороні захисту під час виконання статті 290-ї Кримінально-процесуального кодексу України (КПК).

Ця стаття зобов'язує сторону обвинувачення надати підозрюваному всі докази, які зібрали під час досудового розслідування, ще до того, як справу почне розглядати суд. Таким чином забезпечується право підозрюваного на вчасну підготовку до захисту.

Згідно цієї ж статті КПК, «якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази».

Тобто фактично для судді цих доказів немає, вона не може на них посилатися і на їхній основі приймати рішення.

Судді надто, але безпідставно, рафіновані, – експерт

З таким тлумаченням законодавства апеляційними судами (за інформацією джерел «Четвертої влади» – це практика багатьох апеляційних судів – відмовляти в розсекречення таких ухвал – авт.) не згоден експерт, екс-прокурор, менеджер групи «Реформа органів правопорядку» РПР (проект StateWatch) Володимир Петраковський.

Екс-прокурор, менеджер групи «Реформа органів правопорядку» РПР Володимир Петраковський вважає, що судді повинні розсекречувати подібні ухвали. Фото з особистої Фейсбук-сторінки

– Якщо ті судді такі вже буквоїди, то могли б відкрити закон про ОРД і прочитати, що такі заходи беруться в межах оперативно-розшукової справи у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом, – пояснює експерт.

– Тобто в крайньому випадку могли б розсекретити у тому самому порядку, як вони розсекречують негласні слідчі розшукові дії.

Вони зупиняють дію закону через те, що нібито немає інструкції. Хоча ніщо не забороняє їм у цьому випадку скористатися аналогією.

Судді надто, але безпідставно рафіновані у цьому випадку. Це така рафінованість, що треба суддівську мантію забирати.

Вони також забувають про 99-у статтю КПК, яка пише:

«Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази».

Посилання на статтю 19 Конституції – це маніпуляція. Бо ж закон дозволяє їм розсекречувати, але, за їх словами, їм не вистачає інструкції.

Це чисто совковий підхід до реалізації повноважень. Коли інтереси правосуддя приносяться в жертву бюрократії, – підсумовує експерт. 

Голова Апеляційного суду Рівненської області Олег Полюхович погоджується що ситуація може змінитися. Крім того, розповідає що ніякої відповідальності, якби судді і раніше розтаємнювали подібні ухвали, у них не було би:

– Ніякої відповідальності немає, бо я не приймаю одноосібно рішень знімати гриф таємності чи не знімати. Рішення приймає експертна комісія. 

– Нещодавно була зустріч із начальниками слідств, представниками прокуратури, і якраз це питання було предметом обговорення, – каже голова суду.

– Однак поки консенсусу в межах чинного законодавства не знайшли. Найближчим часом засідатиме експертна комісія і прийматиме рішення стосовно цього. Можливо, і прийдуть до висновку, що треба знімати гриф таємності. 

Другий доказ: запис розмови при передачі коштів

Подібна ситуація – і з записом розмов при передачі коштів. Запис здійснювався на основі цих же ухвал Апеляційного суду Києва, як продовження оперативно-розшукової діяльності.

– Відповідним чином було передбачено, і зараз передбачено в законодавстві, що вказані заходи можуть не припинятися з моменту реєстрації кримінального провадження, якщо це може якимось чином перешкодити процесу документування, – пояснює в суді оперативник Руслан Гусейнов чому не брали дозвіл вже після відкриття кримінального провадження, в межах КПК (схоже, побоювалися «зливу» інформації – авт.)

Оскільки копій ухвал, якими надавався дозвіл на аудіо-, відеоконтроль, в суді нема – то для суду нема як доказу і розмови в автівках при передачі коштів.

Тож те, що один із дисків, на якому був зафіксований аудіозапис розмови в автівках, пошкодився – великого впливу на розгляд справи не мало. Бо все одно цей доказ виявився недопустимим з точки зору законодавства.

Третій доказ: постанова прокурора

Але найбільше дивує ставлення прокуратури до документу, яким надали дозвіл на помічення коштів і на контроль за вчиненням злочину.

На ці дії вже не треба було дозволу сторонньої інстанції – апеляційного суду. Вистачило постанови прокурора.

Але й цю постанову вчасно не надали для ознайомлення стороні обвинувачення. Розсекретили її через 3 роки після самої події – у лютому 2018-го року.

Щоправда, суд вирішив таки взяти до уваги отримані результати цієї слідчої дії. Оскільки сторона захисту мала 10 місяців для ознайомлення і реагування на цю постанову. Це довше ніж тривало все кримінальне провадження (5 тижнів).

«Таким чином ці докази не нові для сторони захисту і не призвели до порушення балансу інтересів у кримінальному процесі. Тому підстав визнавати їх недопустимими через порушення права на захист – немає» – пояснює суддя Олександра Жуковська у вироці.

Але все може змінитися тепер, коли прокуратура подала апеляцію на вирок суду першої інстанції.

16-го січня 2019-го року з'явився висновок Великої Палати Верховного Суду, який може мати безпосередній вплив на долю справи.

У постанові йдеться що «процесуальні документи, які стали підставою для проведення негласних слідчих розшукових дій (ухвали, постанови, клопотання, які дозволяють прослуховування і відеоконтроль), і яких не було вчасно відкрито стороні захисту, можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази».

Вчасне відкриття матеріалів стороні захисту, як писали вище, пояснює стаття 290 Кримінального процесуального кодексу. Вона передбачає що сторона захисту має право ознайомитися з усіма матеріаліами, які зібрало обвинування, перед тим як справу почне розглядати суд.

Тепер же, якщо процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження, усі подальші дії, які слідство проводило на основі цих дозволів, не можливо використати як докази в суді.

Тож тепер, в апеляції, усі слідчі дії, які стосувалися передачі коштів посадовцю, можуть бути визнані як недопустимі докази. Звісно, є ще свідчення учасників схеми, але в будь-якому разі доказова база може сильно зменшитися.

Це значить, що рішення суду першої інстанції можуть скасувати в апеляції взагалі, визнавши Тараса Пустовіта невинним навіть у шахрайстві. Попри те, що є докази, що він погодився взяти кошти. Але, з правової точки зору, тепер суд їх може не враховувати.

Чому шахрайство, а не хабар 

Поспіх прокуратури, яка не розсекретила усі матеріали, що стосувалися оперативно-розшукової діяльності СБУ і дуже поспішала передати справу в суд, допоміг втратити частину доказів.

Прокурор Юрій Дмитрієв не долучив до матеріалів справи, при передачі в суд, постанову, якою дали дозвіл на помічення і передачу коштів – тому цей доказ наразі може бути визнаний недопустимим.

Через відмову Апеляційного суду Києва розсекретити ухвалу, якою давали дозвіл на прослуховування – результати прослуховування тепер недопустимий доказ.

Залишаються свідчення очевидців і невідомо як їх оцінить апеляційний суд.

Суддя не знайшла доказів того що Тарас Пустовіт вимагав хабар і мав реальний влив на рішення комісії по визначенню переможців конкурсу.

«Суду не доведено, що саме Тарас Пустовіт вплинув чи міг вплинути на формування об'єкту конкурсу №1 по острозькому напрямку. Усі допитані судом свідки, в тому числі представники виконавця і замовника, стверджують, що Тарас Пустовіт на них не впливав, незаконних вказівок не надавав.

Механізм формування лоту органом досудового розслідування не встановлений і під час судового розгляду за стандартом «поза розумним сумнівом» не доведений. А на припущеннях обвинувальний вирок базуватись не може.

Згідно статті 62 Конституції України усі сумніви тлумачаться на користь особи, яку притягають до відповідальності.

Багаточисельні свідки, в тому числі співробітник УСБУ в Рівненській області, одностайно стверджують, що укрупнення перевізників було державною політикою. Це підтверджується і матеріалами кримінального провадження», – аналізує суддя Олександра Жуковська. 

Також додає:

«Не доведена частина об'єктивної сторони ч.3 ст. 368 КК України, адже не встановлено з використанням якої наданої влади чи службового становища мав діяти Тарас Пустовіт заради одержання неправомірної вигоди.

Детально вивчивши усі надані сторонами докази впродовж тривалого судового розгляду, суд робить висновок, що в діях Пустовіта наявний склад іншого злочину –  шахрайства шляхом зловживання довірою.

Андрейченко жодних переваг від Тараса Пустовіта не одержувала та й не могла одержувати. Сприйняття Пустовітом та Андрейченко подій, починаючи з кінця літа 2014-го року, свідчить, що вони перебували у досить товариських відносинах.

Валентина Андрейченко – крупний перевізник, єдиний, який на острозькому напрямі має свою автобазу. Тарас Пустовіт – профільний заступник голови Рівненської ОДА, який до того 8 років був головою міської ради міста Острога. У них були спільні теми для розмов, спільні друзі і спільні інтереси. 

Маршрутки ПП «Острогавтотранс» досі курсують за тим же маршрутом що й 4 роки тому

Фактично, Пустовіт не міг вирішити проблеми Андрейченко через відсутність можливостей і повноважень. Але він, зловживаючи довірою, обіцяв допомогти їй з перемогою у конкурсі.

Хоч Пустовіт і заперечує, що велись розмови між ним і Андрейченко з приводу маршрутів по острозькому напрямку, і ніби він не розумів чому вона приходила до нього з двома іншими перевізниками.

Але в кінці свого допиту в суді Пустовіт сказав необережну фразу, описуючи як до нього після провального конкурсу 06 листопада 2014-го прийшла Андрейченко: «Валя, ти ж казала, що це все твої маршрути».

На питання головуючої судді, коли ж така бесіда велась з Андрейченко, Пустовіт зізнався, що коли вона приходила з тими перевізниками. Тобто Крючковський і Малахов приходили підтверджувати, що це їх маршрути і вони хочуть об'єднатись. І це узгоджується з показами свідків.

Тож Пустовіт, не маючи для цього повноважень, через довірливі відносини з Андрейченко, і з огляду на його головування в конкурсному комітеті, створив вигляд що допоможе Андрейченко здобути перемогу в конкурсі. Що є якраз складом злочину, передбаченого ст. 190 КК України, – шахрайство».

Ми запитали у прокурора Юрія Дмитрієва, який починав цю справу, чому він не ознайомив до суду сторону захисту із постановою прокурора про контроль за злочином. І це фактично дозволяє нівелювати цей доказ в суді.

А також чому прокуратура поспішала передати справу в суд, не звернувшись за вчасним розсекреченням ухвал Апеляційного суду Києва.

Прокурор Юрій Дмитрієв вважає що усі потрібні докази прокуратура надала для ознайомлення

Прокурор пояснює що передали справу в суд тоді, коли вважали, що зібрали достатньо доказів для обвинувачення.

– А чому не ознайомили при цьому сторону захисту із постановою прокурора, якою надали дозвіл для контролю за вчиненням злочину? – журналістка.

– На момент скерування обвинувального акту прокурор, оцінивши всі зібрані та наявні в матеріалах кримінального провадження докази, направив обвинувальний акт із кваліфікацією, яку він вважав правильною, – говорить про себе в третій особі Юрій Дмитрієв.

– Зараз ми так само переконані в правильності цієї кваліфікації, тому оскаржуємо рішення суду першої інстанції. Оцінку дасть апеляційний суд. Якщо будуть підстави – звертатимемося і у Верховний суд, щоб він надав оцінку чи достатні зібрані докази і чи вони зібрані з дотриманням законодавства.

– Це не відповідь на моє питання.

– Це відповідь на ваше питання.

– Чому не розсекречували дозвіл на контроль за вчиненням злочину?

– На момент ознайомлення, як по 290-й статті, на яку ви звертаєте увагу, стороні захисту були надані всі матеріали кримінального провадження, що були у слідства і, в тому числі, у прокурора. Ми нічого не приховували.

Жодного клопотання сторони захисту про те що  стороною обвинувачення не надано всіх матеріалів – не було. Хоча таке клопотання сторона захисту має право подати.

– Але ж постанова прокурора не була надана для ознайомлення. Чому?

– Всі матеріали, які були в прокурора – прокурором надані. 

– Чому цієї постанови не було в матеріалах провадження?

– Всі матеріали, які були зібрані в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, які прокурор вважав за необхідне використати для
доведення в суді винуватості особи, були стороні захисту надані.

– Але тепер суд трактує що повинні бути [надані для ознайомлення] і постанови [про дозвіл на слідчі дії].

– Практика судова різна. Давайте дочекаємося рішення апеляційної інстанції. Хай апеляційна інстанція дасть оцінку рішенню суду першої інстанції. А є ще Верховний суд.

– Тепер прокуратура розсекречує документи, якими дали дозвіл для слідчих дій, зважаючи на судову практику?

– Так.

Це ж усе було підстроєно! – Пустовіт

«Четверта влада» намагалася поспілкуватися з цього приводу з Тарасом Пустовітом, щоб почути його точку зору щодо озвучених звинувачень, вироку судді і рішення прокуратури подати апеляцію. Передали це прохання через його адвоката Олександра Троцюка.

Оскільки у справі досі не поставлено крапки, коментувати її хід Тарас Пустовіт відмовився, щоб не впливати на суд і не дати можливості обвинуваченню маніпулювати в процесі його поясненнями пресі.

Однак нам вдалося коротко почути ставлення до вироку відразу після його оголошення, 30-го грудня 2018-го року, безпосередньо у суді.

– Рішення судді видається вам справедливим? – журналістка.

– Ну… бачте, воно все добре… тільки що вони… спецслужби… це ж усе було підстроєно! За що було мені гроші давать? Ну люди, ну за що давать гроші? Коли я вже звільняюся, ще три-чотири дні, тиждень, і я був би звільнений. Людина дуже спішила… дуже спішила.

Я знаю навіть хто і за що мене замовив… Але… Треба ще осмислить ще.

Розповідати докладніше Тарас Пустовіт відмовився.

Відмовилася спілкуватися про деталі справи і Валентина Андрейченко. Ми зателефонували перевізниці на мобільний номер, коли журналістка представилась, жінка збила дзвінок.

Слідкувати за цією справою можна за тегом Тарас Пустовіт.


Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підтримка регіональної розслідувальної журналістики», що реалізовується Громадською організацією «Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» за фінансової підтримки NED.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)