Як живе Городищенська виправна колонія на карантині
Відео і фоторепортаж
Виправна колонія № 96 розташована неподалік Рівного у селі Городище. Сюди потрапляють за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Убивці, розбійники, грабіжники, злочинці, пов’язані з незаконним обігом наркотиків. Нині тут 319 ув’язнених.
Ми приїхали сюди, щоб побачити, в яких умовах відбувають покарання ув’язнені. Дивіться подробиці в сюжеті або читайте і дивіться текстову версію нижче.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_11_1.jpg)
Заходимо на контрольно-пропускний пункт. Здаємо документи, мобільні телефони, міряємо температуру, отримуємо захисні рукавички і заходимо на територію.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_9_1.jpg)
По периметру бачимо сторожові вежі, перешкоди зі ґрат, зліва пропускний пункт для автівок, де їх ретельно обшукують, перш ніж пустити на територію.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_12_0.jpg)
Нас супроводжує начальник колонії Юрій Луцук та ще троє працівників. Пояснюють, що це таке правило: жінку по території колонії мають супроводжувати мінімум троє чоловіків.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_14.jpg)
Спершу нам показують місце, де в’язні працюють.
– Це столярна дільниця, металообробка, ремонт автомобілів та інші замовлення від фізичних осіб, сільських рад, ОТГ тощо, – розповідає Юрій Луцук.
За чинним Кримінально-виконавчим кодексом, ув’язнений працює, якщо сам того хоче.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_8_1.jpg)
За роботу, після вирахування податків, аліментів, витрат на комунальні послуги, отримує зарплату на картку, з якої, наприклад, може розраховуватися у магазині на території колонії.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_13.jpg)
Начальник колонії каже, що інформацію про виготовлені в’язнями речі, аби їх купували, розміщують на сайті колонії, у фейсбуці, інстаграмі та дають оголошення в газети.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_3_4.jpg)
Підходимо до приміщення з великим навісом де нас вже чекають двоє чоловіків.
Начальник колонії вітається і знайомить нас з одним із них:
– Директор ПТУ Микола Петрович.
На що Микола Петрович жартома до начальника:
– Розказувати як у нас добре чи як є?
– Як є, – начальник.
Заходимо в приміщення з навчальними аудиторіями.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_2_5.jpg)
У навчальному центрі на території колонії засуджені п’ять днів на тиждень навчаються за сімома робочими спеціальностями: на кочегара-машиніста котельні, машиніста крана, токаря, верстатника широкого профілю, кравця, електрика з ремонту електрообладнання і слюсаря з механоскладальних робіт.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_5_1.jpg)
– В основному орієнтуємось на потреби колонії, але й на те, що після звільнення люди мають ресоціалізуватися у суспільстві і мати затребувану професію, – пояснює директор Городищенського навчального центру Микола Климчук.
З його слів, грошей для обладнання навчального центру бракує – Міносвіти виділяє на його потреби п’ять тисяч гривень на рік.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_6_2.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_7_3.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_16.jpg)
Після виробничої зони потрапляємо у житлову.
У навчальній кімнаті нас вже чекають двоє засуджених: тернополянин Юрій Бурковський, який вдруге відбуває покарання, та Олександр Снігуренко з Луганської області.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_18.jpg)
– (В оригіналі говорить російською – ред.) Поганого нічого тут не бачу. Звичайно, нічого хорошого тут немає взагалі, як і в решті колоній. Але коли люди щиро усвідомлюють, то сюди не хочуть більше потрапляти, – розповідає ув’язнений Олександр Снігуренко.
Ув’язнений Юрій Бурковський каже, що раніше на дозвіллі ходив на зібрання, «коли приїжджали віруючі, а зараз карантин».
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_19.jpg)
– Зараз на дозвіллі читаю Євангеліє, спілкуюся зі знайомими на локальній дільниці.
До карантину в колонії відбувалися культурні та спортивні заходи, в'язні мали можливість охреститися.
– Тут немає тієї жорсткості і немає строгості. Так, режим присутній, але режим потрібен для кожної людини.
– Я наркоман і мені як наркоману це було необхідно. Навіть та сама праця і взірцева поведінка, як прописано в Кримінальному кодексі, і сумлінне ставлення до праці пішли мені на користь. У мене є дитина, яку я хочу побачити, – каже Юрій.
Ув’язнений Олександр Снігуренко розповідає, що годують «смачним»:
– Хороша підлива з м'ясом, каші, борщі, супи.
Додає, що на свята балують смаколиками – булочками, печивом, яблуками, лимонами, мандаринами, цукерками.
Як пояснює начальник колонії, на Великдень у власній пекарні в'язні випікають паски.
Далі через загальну зону прямуємо у харчоблок. На подвір’ї зустрічаємо засуджених, що йдуть на обід, але нам не дають їх зняти на відео.
У коридорі перед кухнею відчутний аромат борщу та свіжоспеченого хліба.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_21.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_22.jpg)
Прямуємо у медичну частину. ЇЇ працівники щоденно обходять ув’язнених і, якщо треба, лікують.
Завідувач медичної частини Всеволод Курус розповідає, що один в’язень хворіє на коронавірусну інфекцію і другий нещодавно отримав позитивний тест – після тривалого побачення з дружиною.
Завідувач показує так звану «модну» палату – стаціонар для хворих. ЇЇ також використовують для самоізоляції на 14 діб для засуджених після тривалого побачення з родичами.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_24.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_23.jpg)
Остання локація, яку нам показують у житловій зоні колонії – це сектор для засуджених до довічного позбавлення волі.
Усі вікна камер виходять у внутрішній дворик будівлі. Тут, за ґратами, для довічників є кілька спортивних тренажерів.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_25.jpg)
Довічників у колонії зараз 15. Один із них, Сергій Манько, сидить в одиночній камері, має щодня годину прогулянки на свіжому повітрі, відеодзвінки та інтернет під наглядом. Начальник каже, що дивитися порно через інтернет в'язням не дають.
Є можливість довготривалих побачень до трьох діб у готелі, можливість навчатись дистанційно, працювати у камері та займатися на тренажерах, але з дотриманням суворого режиму закладу.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_27.jpg)
– (В оригіналі говорить російською – ред.) Найбільша проблема – сприйняти саме формулювання «довічно». Багато хто психічно не витримує. Зараз значно змінилися умови утримання, стали більш нормальними, людськими, – каже Сергій Манько.
Детальніше розмову з довічно засудженим дивіться в окремому відео і тексті, який ми підготуємо невдовзі.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_26.jpg)
Психолог Денис Парасин пояснює, що для довічників важлива постійна психологічна підтримка та віра, що попри досмертний термін життя продовжується. Психолог каже, що працює в колонії чотири місяці і за цей провів кілька онлайн-екскурсій музеями:
– Був у нас музей у Венеції, був музей української народної творчості. Це не в обов’язковому порядку, але засуджені цікавляться.
Ми повертаємось на контрольно-пропускний пункт. Там, на межі периметру, існує світ між ґратами та волею, де проходять, напевно, найпозитивніші дні ув'язнення – це кімнати короткострокових та довгострокових побачень.
Ув'язнені, які живуть у загальножитлових приміщеннях, мають право на побачення з рідними раз у два місяці. Ув'язнені, які сидять в камерах – раз в три місяці.
Як заохочення за хорошу поведінку в'язень може отримати право на побачення на три доби, а якщо одружується, то на шість діб.
Є три типи кімнат для побачень.
– Одна кімната люкс, дві кімнати для осіб засуджених до довічного позбавлення волі, вони ізольовані, й шість звичайних кімнат, – розповідає в.о. заступника начальника колонії з інтендантського та комунально-побутового забезпечення Олександр Глодзь.
Вартість оренди звичайної кімнати – 100 гривень на добу. Для довічників 140. Кімната Люкс – 180.
На час зйомки кімната люкс зайнята. Зняли ті, що вільні.
![](/sites/default/files/inline-images/%21%21Screenshot_33.jpg)
Після відвідин колонії, у розмові з начальником установи, ми запитали про його враження у перші дні роботи на посаді.
![](/sites/default/files/inline-images/%21Screenshot_34.jpg)
Щодо наших вражень, то на емоційному рівні дійсно дихати там важко, хоча відчуття небезпеки не було.
Ми не знаємо наскільки правдиво розповідали про все в'язні, з якими нам дали поспілкуватися. І чи до кінця відвертими були керівники різних секторів колонії. Але ті умови, що ми побачили на зоні, значно кращі ніж ми очікували побачити.
Від редакції
На жаль, знімальна група не зняла камери й кімнати, в яких мешкають ув'язнені. У вересні 2017-го року, коли колонію моніторили правозахисники, помешкання засуджених виглядали ось так:
![](/sites/default/files/inline-images/1506502137.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/1506502149.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/1506502160.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/1506502194.jpg)
![](/sites/default/files/inline-images/1506502263.jpg)
Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу» за цим посиланням. Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.
Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.
Коментарі
Прокоментуйте
Щоб залишити коментар необхідно увійти