Які порушення вчиняють посадовці комунальних закладів, відмовляючи у інформації: юридична консультація

Журналіст ви чи громадянин – маєте право на інформацію. Якщо вам розпорядники інформації її не надають чи надають неповну – вони вчиняють правопорушення. У випадку умисного ненадання інформації журналістам – злочин.

В матеріалі – юридична консультація як захистити своє право на інформацію від комунальних закладів та приватних, якщо вони володіють суспільно-важливою інформацією.

При підготовці матеріалу «Хто, крім Рівного, продає кров «своїм» журналістка «Четвертої влади» отримала відмову у відповідях на запити до деяких обласних центрів крові.

За консультацією, що у такому випадку порушує розпорядник інформації ми звернулися до медіа-юристки «Інституту розвитку регіональної преси» Людмили Панкратової.

Лише 10 із 23-х опитаних обласних центрів крові, надали нам письмову відповідь на надіслані запити про доступ до публічної інформації. У інших ми запитували інформацію телефоном. Три Центри служби крові відмовились надавати інформацію.

Керівництво обласного Центру крові у Львові посилалось на те, що вони журналістку не бачать і не знають. У обласній раді сказали, щоб писала запит на Департамент охорони здоров'я, бо телефоном прес-служба також не може вплинути на головного лікаря центру.

Медіа-юристка Людмила Панкратова пояснює, що згідно із статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» журналістка мала право запитувати інформацію телефоном.

Оскільки у частині 3 цієї статті вказано, що запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

– Відповідь повинна бути надана незалежно від того, стосується ця інформація запитувача особисто чи ні та без пояснення причини запиту, розпорядник зобов’язаний надати відповідь на запитання без встановлення особи.

– Вважаю, що у цьому випадку розпорядник порушив приписи Закону, щодо вимоги підтвердити особу. Однак, мали б надати письмову відповідь протягом 5 днів з дня отримання запиту.

У Волинському обласному центрі крові спочатку два рази зв'язувались і просили більше часу на підготовку відповіді. Коли журналістка, після того як відповіді так і не отримала, звернулась телефоном, там сказали, що не можуть відповісти без згоди вищого керівництва. Тобто, обласної ради.

Кіровоградський обласний центр крові просто проігнорував журналістські запити. На письмовий відповіді не дали. Телефоном кілька разів просили залишити номер телефону і не зв'язувались більше. Кілька разів, коли журналістка телефонувала, завжди був відсутній головний лікар.

Людмила Панкратова каже, що Центри крові, як і будь-які інші розпорядники інформації, не повинні узгоджувати свої відповіді із вищестоящими органами.

– Ви можете оскаржити ненадання відповіді/неповну відповідь до вищого органу розпорядника інформації (ч.1 ст. 23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»). Відповідно, якщо розпорядник посилається на необхідність такого дозволу, що не грунтується на законодавстві, подайте скаргу на відсутність відповіді до обласної ради.

– Незважаючи на різні обставини, які ви описали, загалом має місце одне порушення – ненадання відповіді на інформаційний запит (п.3 ч.2 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Переважно усі обласні Центри крові, до яких був звернений запит є закладами, або підприємствами комунальної власності. Тільки два – це Сумський та Черкаський, мають статус товариств із обмеженою відповідальністю.

– Чи можуть комунальні заклади відмовити у наданні інформації? – журналістка. 

– Комунальні заклади не  можуть обмежувати доступ до інформації та зобов’язані відповідати на запит, якщо:

• запитується інформація про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (ч. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);
•  
• інформація становить суспільний інтерес, тобто стосується прав та свобод людини, стосується сфери охорони здоров’я та безпеки тощо ( ч.2 ст. 29 Закону України «Про інформацію»). 

– Якщо підприємства мають статус товариства з обмеженою відповідальністю, то чи мають право не надавати інформацію?

– Розпорядником публічної інформації може бути і ТОВ, або інші суб’єкти приватного права, якщо вони володіють суспільно значимою інформацією ( ч.2 ст.13 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»).

– Запитувана Вами інформація стосується значимого питання – формування вартості препаратів крові та її потреби/наявності у лікарських закладах, а також використання бюджетних коштів для здійснення такої діяльності. Відповідно, ця інформація є суспільно значимою, а така інформація підлягає наданню на запит незалежно від форми власності підприємств.

Медіа-юристка пояснює, що при відмові у наданні інформації, розпорядник зобов’язаний дотримуватися трискладового тесту, визначеного у ч.2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», який передбачає, що інформація може бути обмежена тільки у випадках, якщо існують у сукупності нижченаведені підстави: 

• обмеження встановлено законом;
•  
• обмеження діє виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
•  
• розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

У письмових відповідях від деяких обласних центрів крові була не уся запитувана інформація.

– Чи є порушенням, коли інформація надана частково? Що у такому разі робити? 

– У цьому випадку має місце порушення – надання недостовірної або неповної відповіді на запит (п.4 ч.2 ст.23 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»). 

Оскаржувати відмову на усні та письмові запити можна, каже Людмила Панкратова. Потрібно звертатись до Уповноваженого Верховної ради з прав людини для складання протоколу про адмінвідповідальність за ст. 212-3 КУпАП.

Згідно з п.8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) у справах про правопорушення, передбачені статтею 212-3 КУпАП, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Після складання протоколу, посадову особу, винну у ненаданні відповіді, буде притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу – 425-850 гривень.

Зразок скарги щодо порушення права на доступ до публічної інформації можна знайти на сайті Інституту розвитку регіональної преси (ІРРП).

 – Також можна звертатись до суду за Кодексом адміністративного судочинства України протягом 6 місяців з моменту вчинення правопорушення. Тобто від дня, коли ви повинні бути отримати відповідь, але не отримали її, – радить медіа-юристка.

Якщо ж журналісту умисно відмовили у відповіді на запит, то за це передбачена кримінальна відповідальність за статтею 171 Кримінального кодексу.

Згідно з цією статтею, відповідальність наступає за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, зокрема і за незаконну відмову у доступі журналіста до інформації.

Карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.