«Заради цих грудей я дивлюся новини»: чотири історії відомих рівнянок про сексизм

«Я вирішила не відповідати на сексистські коментарі. Я і так знаю, чому мене запросили на цю роботу – завдяки моєму досвіду і фаховому рівню», – каже речниця міського голови Рівного Інеса Пославська.

Вона та ще три відомі рівнянки розповіли, як стикалися із проявами сексизму в соцмережах та ЗМІ, коли йшлося про їхню роботу і фах.

У цьому матеріалі також згаданий метод, як розпізнати сексизм щодо жінок, та кілька практичних порад, що дивитися і читати, аби не висловлюватися про жінок упереджено.

Інеса Пославська – речниця міського голови Рівного Олександра Третяка. До цього вона працювала журналісткою і телеведучою на телеканалі «Рівне 1». Коли в лютому 2021-го її призначили речницею мера, на її адресу в соцмережах лунало багато сексистських коментарів.

Хтось зауважував, що в неї гарні губи – хоч це ніяк не стосується її професійних якостей. Хтось припускав, що посаду вона отримала, бо є коханкою мера.

Інеса Пославська каже, що дізналася про ці коментарі з розповідей знайомих.

– Це гидко і неприємно читати мені як жінці. Я зазирнула на дві-три сторінки, з яких писали ці коментарі. Далі не передивлялася. Це були нещодавно створені сторінки, де одна світлина, ніякої активності у фейсбуку, ніяких дописів, і подеколи навіть друзів немає – тобто це сторінки ботів. Тому я не сприймаю близько до серця. Інша справа, якби це казали реальні люди. Але це було б з їхнього боку дуже низько.

Інеса Пославська розповідає, що сексистські коментарі отримувала і за часів журналістської роботи:

– Під випуском новин писали: «О, які у неї груди. Заради цих грудей я і дивлюся новини». Я постійно видаляла ці коментарі. Спочатку дуже переймалася, але зараз вже це переросла.

– Я вирішила не відповідати на коментарі. Я і так знаю, чому мене запросили на цю роботу – завдяки моєму досвіду і фаховому рівню.

Світлана Сирота працювала речницею попереднього міського голови Рівного Володимира Хомка, а до того – журналісткою, редакторкою, прессекретаркою у різних установах. Наразі Світлана керує зовнішніми комунікаціями «Центренерго». Вона розповідає, що за час роботи отримувала на свою адресу багато сексистських коментарів.

– Коли жінка молода, не страшна і досягає десь чогось вищого, ніж інші, сексизм є стандартною реакцією нашого суспільства, принаймні значної його частини.

– Вдвічі неприємні такі ремарки, коли заміжня. І до чоловіка долітають чутки, що ти нібито не тим способом отримала посаду. Як йому з цим всім жити? Не пускати на роботу?

Світлана вважає, що, якби зважала на такі розмови, засмучувалась би і «нічого би в житті не досягла». Тому каже, що їх треба ігнорувати і робити свою справу далі. 

Зоряна Жильчук – речниця голови Рівненської облдержадміністрації Віталія Коваля.

Коли її призначили на посаду рік тому, видання «Рівне вечірнє» опублікувало статтю із заголовком «Зваблива шатенка стала новою речницею голови Рівненської ОДА».

На цей сексистський заголовок, який порушує професійні стандарти журналістики, негативно відреагувала Комісія з журналістської етики та громадська організація «Жінки в медіа».

Після цього видання заголовок змінило.

– Із позиції, що цей заголовок написали колеги ніби як по-дружньому, то я і не думала ображатись – навпаки, поширила на свою сторінку, щоб посміятись разом.

– Але з точки зору моєї нової посади та місця роботи – такі заголовки, звичайно, недоречні. На цій роботі я представляю офіційну владу й автор статті не мав додавати в текст свої оцінки про мою «звабливість», – прокоментувала тоді «Четвертій владі» Зоряна Жильчук.

Ірина Михалевич такої нібито «дружності» від колег не сприймає. Вона – колишня радниця голови Рівненської ОДА Олексія Муляренка. До того працювала журналісткою на телеканалі «РТБ» (нині – UA:Рівне).

Коли у 2017-му її призначили на посаду радниці Муляренка, на сайті «Рівняни» вийшов матеріал, де акцентували на її зовнішності та віці.

– Мало того, що написали, скільки мені років, то ще й наголосили, що не заміжня. На той момент були змішані відчуття: і неприємно, і дивно. Обурювалася.

Ірина Михалевич розповідає, спочатку намагалася доводити щось журналістам, але згодом зрозуміла, що це «безрезультатно».

Чому коментатори використовують сексизм та інші упередження

Психологиня Ірина Борейчук каже, що такі реакції можуть виникати через стереотипи, які люди засвоїли протягом життя у процесі соціалізації:

– Президент так казав, дідусь так казав, тато чи мама, що жінка, наприклад, має сидіти вдома, народжувати дітей.

Стереотипи – це спрощені уявлення про соціальну дійсність. Вони корисні тим, що допомагають людям швидко орієнтуватися в нових обставинах. А шкідливі – своєю спрощеністю, тим, що насправді пояснюють не всю реальність, а лише її частину.

Стереотипи бувають про стать, вік, національність та інші ознаки людей. Гендерні стереотипи – це уявлення про те, якими мають бути чоловіки і жінки.

Наприклад, що керівні посади можуть займати лише чоловіки, бо вони сильні та впевнені в собі. Тоді як жінка повинна більше дбати про сім’ю, здатна і повинна працювати на менш відповідальних і менш оплачуваних посадах.

Чимало гендерних стереотипів обмежують життєві вибори для дівчат і хлопців та позбавляють їх унікальних рис, розповідає кандидатка соціальних наук, доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», гендерна експертка Української гельсінської спілки з прав людини Тамара Марценюк:

– Наприклад, фізична зовнішність постає як головний атрибут фемінності: дівчаток хвалять за гарний зовнішній вигляд і вміння справляти приємне враження, тоді як хлопчиків заохочують до фізичних вчинків та активності.

Тамара Марценюк пояснює, що стереотипно мислити про певну соціальну групу можуть люди, які самі ж до неї належать:

– Жінки виховуються у тому ж стереотипному світі, що й чоловіки. Тому не дивно, що вони так само можуть відтворювати гендерні стереотипи.

– Окрім того, оскільки жінкам загалом, у порівнянні з чоловіками, бракує таких ресурсів, як влада і гроші, то вони використовують так званий традиційно «жіночий» ресурс – красу, зовнішній вигляд. Адже буває, що це чи не єдина можливість для жінок заробити гроші, привернути до себе увагу тощо.

Стереотипи можуть призводити до дискримінації – коли людині перешкоджають скористатися своїми правами чи ставляться до неї упереджено через якусь її соціальну ознаку.

Дискримінація за статтю називається сексизмом, за віком – ейджизмом, за зовнішнім виглядом – лукізмом тощо.

Сексизм може бути різних типів і не лише у мові чи текстах, але й у фото та відео.

Коли людина оголює все тіло чи якісь інтимні частини (сідниці, стегна, груди, живіт), займає певні пози (лежить чи напівлежить), використовує контекст (серед чоловічих атрибутів – наприклад, машини) – це еротизація. У такий спосіб підсилюється ідея пасивності, підлеглості, залежності й беззахисності жінки щодо чоловіка.

Наприклад, як це зробив скандальний менеджер рівненської піцерії, про що не так давно писала «Четверта влада».

У цьому ж випадку із піцерією є ознаки мачизму. Це коли демонструється панування чоловіка над жінкою та зверхньо-зневажливе ставлення до них. У такому випадку чоловіки хизуються маскулінністю: насамперед фізичною силою, демонстративною брутальністю, агресивністю та сексуальною гіперактивністю.

Якщо використовується оречевлення, яке також називають об’єктивацією та комодификацією, демонструють жінку, її тіло як частину товару, який рекламують, щоб привабити чоловіка-споживача.

Коли чоловіка та жінку зображують способами, які суттєво відрізняються – це фейсизм. Тобто якщо це чоловік, акцентують на його голові та обличчі. В жінці виділяють тіло і його частини.

Чоловіків подають, як експертів, а жінок – як красунь, при цьому підкреслюючи красу певної частини тіла.

Як розпізнати сексизм

Коли треба знайти сексизм у своїх словах або вказати на нього іншим людям, добре працює метод «дзеркала», каже експертка з гендерних студій Тамара Марценюк.

– Якщо ви сумніваєтеся у доцільності фрази чи коментаря про жінок як групу чи окрему жінку, то поставте на їхнє місце чоловіків. Якщо про чоловіків такий коментар складно уявити, бо це виглядає кумедно, то він не є фаховим щодо жінок.

– Наприклад, чи зазначили б ви у заголовку статті про колір волосся політика? Або відправили б політика-чоловіка влаштовувати особисте життя? Навряд чи.

Експертка радить на позначення людей різної статі вживати нейтральні слова «жінки» і «чоловіки», замість «жіночок», «представників сильної чи слабкої статі» або «нашої краси та грації».

Доцільно вживати гендерно паритетну мову – фемінітиви або збірні, нейтральні назви (наприклад, студентство), каже Тамара Марценюк.

Щоб із повагою до людської гідності писати і висловлюватися про чоловіків та жінок, Тамара Марценюк радить пройти онлайн-курс «Жінки і чоловіки: гендер для всіх» або почитати підручник «Гендер для медій», де чимало пояснено про гендерні відмінності та нерівності.

– Якщо ж вам кажуть, що у ваших діях чи словах є сексизм, то треба це взяти до уваги й за можливості виправити. Якщо ж ви не певні, випадок надто складний, то завжди можна написати у фейсбук-спільноту «Фемінізм УА» чи «Фемінізм в деталях» та проконсультуватися, – радить експертка.

Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.