Дві історії про насильство: приголомшливий фільм-розслідування Суспільного

В одній з історій цього фільму людина, яка зазнавала насильства роками, сама тепер сидить у в'язниці. Іншої героїні фільму взагалі немає серед живих. Поліція не зупинила їхніх кривдників
Джерело
Стоп-кадр із фільму Суспільного

«Зупини мене, якщо зможеш» – це фільм команди розслідувачів «Суспільного» про двох жінок, які зазнавали насильства. Ці історії закінчились по-різному, але були однаково трагічними – жінки не змогли захиститися в межах закону і заплатили життям та свободою. Поліція не поспішала їм допомогти стримати кривдників.

Погрози, переслідування і заяви в поліцію: історія рівнянки Юлії

Юля Сокаль із мамою жили у Здолбунові. У тамтешньому клубі дівчина познайомилась з Миколою. 

– У нього вже тоді були прояви агресії. Ображав її постійно, обзивав. Міг навіть вдарити, – пригадує мама дівчини Людмила Сокаль.

Людмила Сокаль показує фото доньки. Стоп-кадр із фільму Суспільного

Пізніше Юля з мамою переїхали до Рівного. Юля навчалася, мама працювала, але їх із Миколою розділяли всього 20 кілометрів.

Мама розповідає, що він постійно приїздив до них, навіть жив під їхнім будинком. Чатував біля дому і переслідував дівчину. Одного разу порізав ножем двері та дроти, за що суд оштрафував його на 51 гривню.

Хлопець ламав двері, щоб увірватись у квартиру, і бив дівчину по голові.

– Він приходив і з гранатою до нас. Ми просили знайомих, щоб його звідси викидали, бо поліція нічого не робила. Скільки заяв було написано, хоч би хто раз перетелефонував і запитав, що там у вас сталося, що він від вас хоче, – каже мама загиблої дівчини.

Людмила Сокаль розповідає про зникнення доньки. Стоп-кадр із фільму Суспільного

Одного разу Юля не повернулась додому. Не прийшла вона і через тиждень, а через 20 днів про неї знала уся місцева поліція. 

Дівчина зникла 30 листопада 2020 року. На початку 2021-го слідчі почали готуватися до обшуку.

Заступник начальника слідчого управління Нацполіції у Рівненській області Юрій Майоров розповідає, що на той час вже зрозуміли, що Микола, ймовірно, причетний до цього злочину, тому як свідка його не допитували.

– Розпочався обшук у його квартирі. Вдалося знайти ті сліди, які підозрюваному вочевидь не вдалося знищити, – каже Юрій Майоров.

Під час обшуку Миколи вдома вже не було, була його мати. Вона дала слідчим ключі від підвалу.

– Експертка-криміналістка, яка була учасницею обшуку, згадала, що у 2016 році, коли Миколу вперше судили за зберігання канабісу, вона теж була на обшуку і бачила другий підвал.

Саме в цьому другому підвалі знайшли тіло Юлі, її та Миколині речі та три ножі.

Заступник начальника слідчого управління Нацполіції у Рівненській області каже, що з такими травмами, як отримала Юля, людину можливо врятувати.

Проте ніхто не намагався це зробити. Її вбили у Миколиній квартирі і перенесли у підвал.

Юля загинула рівно за місяць до обшуку, у ніч з 5 на 6 грудня. За день до того вона ще дзвонила мамі. 

– Я їй казала по телефону: «Де це ти пропала, пішла в магазин і пропала?». А вона тихенько каже: «Все добре мам, не хвилюйся, скоро буду». Може, Микола примусив її мені подзвонити, щоб я не шукала її, – згадує Людмила Сокаль.

Миколу оголосили у розшук і за вісім днів знайшли у Здолбунові, де він переховувався у друзів. 

Заступник начальника рівненського районного управління поліції Іван Теліга каже, що «ситуація неоднозначна, бо дівчина в принципі претензій не мала до хлопця».

– Вона є повнолітньою і може сама вирішувати, з ким спілкуватися. На той час не було фактів, підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань по заявах батьків, – повідомив Іван Теліга.

Раніше Микола вже порушував закон, проте за грати так і не потрапив. Стоп-кадр із фільму Суспільного

Натомість начальник відділу превентивних заходів та протидії домашньому насильству Нацполіції України Василь Богдан каже, що поліція має реагувати на звернення щодо домашнього насильства стосовно знайомих, родичів, сусідів.

– Поліція має реагувати так само, як і коли звертається безпосередньо потерпіла особа: треба перевірити факти і ухвалити рішення. Усі поліцейські, які реагують на випадки домашнього насильства, мають термінові заборонні приписи. Буває, що поліцейські їх не виносять, хоч і мали би, чи не знають про такий спеціальний захід, – каже Василь Богдан.

Терміновий заборонний припис дає можливість поліцейському на місці заборонити кривднику наближатися до жертви протягом 10 днів. Суд може заборонити до півроку – обмежувальним приписом.

Юлі термінових приписів поліцейські не пропонували, каже її мама.

Начальник відділу превентивних заходів та протидії домашньому насильству Нацполіції України розповідає, що є дуже багато чинників, які є передумовою для неналежного реагування. Наприклад, багато викликів, коли часу на кожне звернення замало.

Втім він також каже, що поліція не може не реагувати взагалі – «це неприпустимо».

Під контролем і наглядом: історія дніпрянки Анни

Анну з Сергієм познайомив спільний знайомий. Сергій тоді сидів у в’язниці за розбій. Рік вони спілкувалися.

Коли Сергій звільнився, став жити з Анною та її двома дітьми, та спокійне життя тривало півроку.

Спочатку чоловік заборонив їй спілкуватися з сусідами. Вона не могла сказати «привіт» сусідці, бо якщо поряд був Сергій, у неї могли бути неприємності.

– Він встановлював час на похід до магазину і його не хвилювало, є там черга або немає. Не вклалася у відведений час, то могла дістати від нього. Я старалась вкладатися, – розповідає Анна.

Жінка каже, що жила з ним, тому що в неї двоє дітей та була вагітна від нього, хоча тоді він вже її бив.

До лікаря ходила з Сергієм, щоб стати на облік вагітною. Побої почастішали, а в лікарню з ними чоловік іти забороняв.

– Навіть коли був струс мозку через те, що він мене побив. Я не чула на два вуха, не бачила. Навіть тоді не можна було звернутись у лікарню, – згадує жінка.

Коли Анна просила його піти, Сергій погрожував розправитися не тільки з нею, а й із дітьми. Вона у це вірила.

Проте погрозами це не обмежувалось. Він перерізав жінці сухожилля на пальці, бив ногами та кулаками куди завгодно.

Не переставав бити жінку у живіт і тоді, коли вона була від нього вагітна. При цьому він казав: «Не дай боже з моєю дитиною щось станеться, тоді і твої підуть туди ж».

– Він кричить і лупить, а я прошу пробачення. За що? Не знаю. Були моменти, коли він вимагав просити вибачення. Ти не розумієш за що маєш просити, а тебе луплять. Не розумієш – цілуй ноги. Не виконав те, що він хоче, розумієш, що дістаєш тричі. Потім вже не було різниці, головне, щоб не чіпав дітей, – каже жінка.

Анна пригадує про перші прояви агресії її чоловіка. Стоп-кадр із фільму Суспільного

Бив чоловік не тільки жінку, але і її сина. Вона запропонувала Сергію, щоб замість дитини він карав її.

Попри страх, Анна намагалася боротися, шукала захисту у поліції.

– Після чергового побиття приїхала патрульна машина, забрали його. Він прийшов жахливо злий, бив мене як міг. Тут посварились, він мене побив, викликали поліцію – все, його там відпустило, ми помирилися, все нормально. Помирилися не тому, що ти пробачила, а тому що стає страшно. Страшно за дітей і за себе, тому що йдуть погрози, – каже жінка.

У судовому реєстрі є постанова про адмінправопорушення Сергія. Те, що відбувалося у них вдома, у постанові назвали «сімейною сваркою». Після всього цього його забрали через півроку на три доби.

Анні у поліції говорили, що нічого зробити не можуть, бо це сімейний скандал. Тоді вона зрозуміла, що дзвонити у поліцію немає сенсу.

Одного разу жінка не витримала тиску та погроз чоловіка. Вона взяла ніж та вдарила його, бо розуміла, що поліція не встигне приїхати на її виклик.

Жінка не переховувалась, взяла дітей та відвела їх у безпечне місце. Одразу викликала швидку, а потім пішла.

Сергій помер через 4 години після ударів ножем. Їх, як виявилося, було два. Жінка стверджує, що другого удару вона не пам'ятає.

Коли вона двічі вдарила ножем чоловіка, у неї був струс мозку, численні рани на обличчі, сьомий місяць вагітності і страх за безпеку дітей. Жінка зізналася поліцейським, що це вона вдарила ножем чоловіка.

Анна каже, що поліцейський, який приїхав на місце вбивства і який бував у їхньому домі раніше, коли Анна просила про допомогу, сказав, що померлий чоловік «догрався».

Після трьох років знущань від чоловіка Анну визнали винною в його умисному вбивстві. Тепер вона сидить у колонії.

Чоловік бив Анну і тоді, коли вона була від нього вагітною. В момент, коли Анна убила Сергія, вона була на сьомому місяці. Стоп-кадр з фільму Суспільного

Жінка не згодна з тим, що її посадили за статтею про умисне вбивство. Вона каже, що захищала себе і своїх дітей, просила допомоги у поліції, проте там її не отримала.

Анна в колонії уже рік, вона програла і в апеляції, і в касації. Вона живе в кімнаті зі ще 48 жінками. Працює у цеху на території колонії і частину зароблених грошей відправляє дітям, з якими щотижня говорить по скайпу. З тюрми має вийти у 2024-му.

У цій кімнаті Анна живе в тюрмі. Стоп-кадр із фільму Суспільного

– Я просто хочу до дітей. Хочу побачити своїх дітей. Хочу погладити їхні ручки, – каже жінка.

Закон про протидію домашньому насильству

Три роки тому, уже після того, що відбувалося з Анною, почав діяти закон про протидію домашньому насильству. Тепер кривдниками можуть визнати не лише членів подружжя, але й наречених, колишніх партнерів та родичів.

За систематичне домашнє насильство тепер можна потрапити за ґрати. Проте і в законодавстві є нюанси.

Директорка департаменту національних гарячих ліній та соцдопомоги громадської організації «Ла Страда» Альона Кривуляк каже, що систематичність – це три і більше разів. Але у деяких випадках постраждала може і не дожити до третього разу. Нове українське законодавство передбачає для кривдників программу виправлення, але вона не працює.

Альона Кривуляк розповідає, чому програма виправлення в Україні не працює. Стоп-кадр із фільму Суспільного

Альона Кривуляк каже, що держава не бере на себе зобов'язання впроваджувати ці програми. Це відбувається через те, що суди не видають такі направлення, бо нікуди направляти, а центри соцслужб нічого не роблять, бо суди не направляють кривдників по цих програмах. Комунікації між структурами немає.

Альона Кривуляк каже, що досить часто буває, що кривдник не має грошей чи не хоче сплачувати штраф. Тоді він каже постраждалій, щоб вона платила самотужки.

– Якщо надавати перевагу або штрафам, або громадським роботам, то ми за те, щоб суди направляли кривдників на громадські роботи. У нас був випадок в одному з регіонів Західної України, в моменти снігових заметів.

– Дільничний офіцер поліції прийшов і мав забрати кривдника на громадські роботи. Жінка сказала, що він лежить п'яний. А цей дільничний офіцер каже: «Вибачте, дамочко, а навіщо мені там п'яний, щоб громадські роботи виконував, що я з ним возитися буду? Мені все одно треба поставити галочку, що хтось громадські роботи пройшов, тому одягайте сапожечки, натягайте пуховичка і будете відпрацьовувати за кривдника». 

Зараз в Україні офіційно працюють 33 тимчасові притулки, де постраждалі від домашнього насильства можуть заховатися від кривдників і прожити до шести місяців. Потрапити сюди можуть ті, чиєму життю чи здоров'ю щось загрожує. Наприклад, за направленням з поліції, від місцевої влади чи органів соцзахисту.

Але про таку можливість постраждалих можуть і не попередити.

У рівненському притулку розповідають, що більшість жінок і чоловіків, які у них зупинялися, повернулися додому, бо не всі можуть знайти інше житло.

– Травма від знущання, травма від насильства, травма від небезпеки життю створює зв'язок, сильний зв'язок, сильну прив’язаність до кривдника. Тому що кривдник тримає ключ від того, щоб почуватися добре.

– Коли кривдник усміхається тобі, ти почуваєшся як на сьомому небі від щастя, ти найщасливіша жінка на землі. А наступного дня він жорстокий: б'є тебе, ненавидить, ображає – і ти опиняєшся нижче плінтуса, тобі хочеться померти, – каже ізраїльсько-македонський психолог Сем Вакнін.

Психолог каже, що кривдник контролює поступово. Він починає контролювати настрій і емоції жертви. Потім регулювати навколишнє середовище жертви. Жертва і кривдник стають одним цілим. Цей процес називається «злиттям». 

Постраждалих від насильства не можна звинувачувати, вважає Сем Вакнін. Але на його думку, і вони несуть певну відповідальність.

– Жертви знущань, які відмовляються діяти, щоб покращити ситуацію чи зробити її безпечнішою, які відмовляються розпочинати кримінальні провадження, які продовжують підтримувати стосунки після знущань, які, наприклад, вирішують одружитися з кривдником чи мати дітей від нього, вони не винні. Ці жертви ніколи не винні, їх не можна звинувачувати, бо ніщо не виправдовує знущання, – розповідає психолог.

Проте Сем Вакнін наголошує, що жертви відповідальні за те, що зробили свій внесок у ситуацію.

У 2020 році суди притягнули до кримінальної відповідальності за домашнє насильство 778 кривдників. Більшості з них присудили громадські роботи, ще 119 –  арештували (адміністративний арешт до 15 діб), і лише 38 осіб позбавили волі.

62 тисячі кривдників притягнули до адміністративної відповідальності, у більшості випадків до штрафів, а 42 тисячі уникнули навіть цього. Через строки розгляду, що минули, або через малозначність правопорушення.

За офіційними даними, у 2020 році від домашнього насильства загинули 99 людей.

У тих, хто потерпає від домашнього насильства, є можливість зателефонувати на гарячу лінію за номером 0 800 500 335 або 116 123.

Текстову версію на основі розслідування Суспільного підготувала Ольга Ульянова. Творці фільму: Інна Білецька, Алла Садовник, Дмитро Бондар, Олександр Стратонов


Якщо наша діяльність вам подобається і ви вважаєте її важливою – підтримайте «Четверту владу». Завдяки підтримці ми зможемо працювати ще краще.

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)