Про антирадянські прояви у школі та засуджену ученицю з Рівненщини

Про кілька непересічних випадків, що сталися у школі, розповів директор, коли його допитували емгебісти.

− Що Вам відомо про наявність у середній школі оунівської молодіжної організації? – запитав 28.09.1948 помічник оперативного уповноваженого Тучинського районного відділу МГБ Рівненської області лейтенант Гарбузов.

На це запитання мав відповісти Кучеренко Опанас Іванович, 1910 р.н., уродженець Київщини, колишній член ВКП(б) , що тепер мешкав у Тучині на Рівненщині та працював директором тутешньої школи.

− Про наявність у Тучинській середній школі молодіжної оунівської організації мені особисто як раніше, так і нині нічого не відомо, − почав відповідати директор.

– Попри це, я підозрював у антирадянській діяльності кількох учнів старших класів, зокрема, Писарчука Сергія Костянтиновича, заарештованого цьогоріч у вересні, Гірак Катерину Михайлівну, що нині навчається у десятому класі, Колядюка Віктора Миколайовича, що нині навчається у дев’ятому класі, мешканця села Воскодави Тучинського району, Дем’янюка Володимира Івановича, що нині навчається в десятому класі, мешканця м. Тучин.

Я особисто кількаразово розмовляв із завідувачем районо Блажієвським про необхідність бути пильним та не допускати поширення оунівської діяльності серед учнів середньої школи, й особливо у старших класах.

− Хто порвав портрети керівників партії і радянського уряду? – поцікавився Гарбузов.

− 13 червня 1948 року, готуючи шкільне приміщення до ремонту, у сьомому класі «Б» було порвано портрет керівника партії і радянського уряду. Хто його порвав, – з’ясувати не вдалося. Прибиральниці Дем’янюк Василина та її матір Дем’янюк, ім’я не пам’ятаю, кажуть, що зазначений портрет вони знімали вже порваний. Кого-небудь з учнів вони у класі не бачили, – розповів директор.

На той час секретарем ЦК ВКП(б) СРСР, тобто керівником комуністичної партії, був Йосип Сталін. Він же очолював і Раду Міністрів СРСР, тобто був керівником радянського уряду.

− Керувала класом у той час учителька Квартюк, ім’я й по батькові не пам’ятаю, нині працює десь у Запорізькій області, – продовжив розповідати Кучеренко. – Вона ж під час випробовування у сьомому класі «Б» для трьох учнів, прізвища їхні не пам’ятаю, які не захотіли читати вірша про Сталіна, замінила його на инший – «Батьківщина».

Поза тим, готуючись цьогоріч до 1 травня, у сьомому класі «А» було залито чорнилами фотомонтаж. Керівник цього класу вчителька Лєщіна Ніна Якимівна заявила, що його залито з необережності під час роботи, проте чорнильні підмоклини на фотомонтажі згори донизу.

− Хто з учнів відмовився підписати листа тов. Сталіну і чому? – запитав розслідувач.

− Восени 1947 року серед учнів середньої школи опрацьовували листа молоді України тов. Сталіну, то підписати цього листа відмовилися Писарчук Сергій Костянтинович та його сестра Тивончук Марія Костянтинівна. Відмову підписати вони обґрунтували тим, що не читали цього листа особисто.

− Що Вам відомо про антирадянські прояви з боку Гірак К.М. та инших?

− Про антирадянську діяльність Гірак Катерини Михайлівни мені особисто відомо те, що вона частенько виявляє невдоволеність заведеним радянським ладом. Иноді відкрито висловлюється про нібито надмірні на сьогодні податки.

На початку цього навчального року я особисто в десятому класі вів урок з історії «Перехід від кріпацтва». І коли в порядку повторення став балакати про життя при кріпацтві, то вона заявила: «А хіба тепер ліпше?» Наслідує Гірак К.М. Колядюк Віктор Миколайович, який торік навчального року заявив у класі щодо зруйнування бандерівської могили так: «Навіщо вони її руйнують, адже, це історичний пам’ятник загиблим борцям.»

Мовилося про символічний земляний насип, або так звану «могилу», на честь борців за волю України. Подібні насипи у час німецько-радянської війни звели оунівці у низці сіл району, зокрема, і в Тучині. Вочевидь, за радянської влади ці насипи мали піти у безвість.

Кучеренко свідчив про учнів далі:

− Дем’янюк Володимир Іванович, – завжди він невдоволений заведеним радянським ладом, одначе відкритих проявів з його боку не помічено. Гірак К.М., Колядюка В.М. і Дем’янюка В.І. завжди можна побачити разом у школі. Часто-густо поза школою вони збираються у Гірак К.М. удома, чим вони насправді займаються у неї, – мені не відомо.

− Чи були випадки розповсюдження серед учнів антирадянських листівок та оунівських відозв?

− Випадків розповсюдження антирадянських листівок та оунівських відозв серед учнів середньої школи я не помітив. Одначе 1947 року для двох учнів у книжки вклали написані від руки записки: «Совєти, тікайте звідси». Ці записки передано в РВ МВД, однак авторів цих записок не виявили, –  завершив директор.

А згодом, у грудні 1948-го,  емгебісти затримали й одну з дійових осіб розповідей Кучеренка. Хоча й не до всього, про що він розповів, вона мала стосунок.

Це була учениця 10-го класу Гірак Катерина Михайлівна, 1930 р.н., мешканка с. Тучин Рівненської області, українка.

Спочатку дівчину кілька разів допитали як затриману особу, відтак – заарештували.

За цей проміжок часу (від затримання до арешту) Катерина засвідчила, що колись належала до молодіжної оунівської організації «Юнаки», очільником якої був Джум Роман Захарович.

Перебувала в одній ланці зі Стадником Ростиславом Федоровичем та Писарчуком (Тивончуком) Сергієм Костянтиновичем. Вивчала декалог українського націоналіста, політичний вишкіл та иншу літературу.

Одного разу, влітку 1947 року, Джум Р.З. зорганізував зустріч зазначеної оунівської ланки з двома дорослими оунівцями, що обіймали якісь керівні посади у місцевому осередку ОУН. Зустріч відбулася на лузі біля ріки Горинь.

− Про що казав Вам на нараді (на зустрічі, − авт.) один з керівників ОУН про міжнародне становище, про які цілі, та яке Вам поставили конкретно завдання? – запитав оперуповноважений Тучинського райвідділу МГБ, молодший лейтенант Балєєв, допитуючи Гірак 14.12.1948.

− Про міжнародне становище один з керівників ОУН, я його не знаю, казав, що нині склалися такі міжнародні обставини, що незабаром між західними державами, зокрема, між Радянським Союзом, з одного боку, та Англією й Америкою, – з другого, почнеться війна, і ми, молодь, до цієї війни маємо бути готові, для того, щоб зробити революцію та побудувати Самостійну Україну. Мені як дівчині поставили завдання завербовувати дівчат у підпільну оунівську організацію, − записано відповідь Катерини у протоколі допиту.

Поза тим, на допитах Гірак розповіла, що написала кілька листів до виселеної у Красноярський край Трохимчук Раїси Кіндратівни. Емгебісти потрактували їх як антирадянську агітацію, позаяк листи були нібито націоналістичного змісту. А те, що Катерина написала їх власноруч, підтверджував акт графічної експертизи.

Здавалося б, роздобутих показів достатньо, аби висунути Катерині звинувачення за відповідними статтями Кримінального кодексу. Проте раптом дівчина цілковито змінила свою поведінку: під час допитування 22.12.1948 вона заперечила все, про що розповіла раніше. Вочевидь, це збентежило розслідувача, старшого оперуповноваженого Тучинського РВ МГБ капітана Павлова.

– Ваша затятість марна, і Ви про це подумайте серйозно, – наголосив він.

Одначе відтоді на допитах та зводинах (рос. «очных ставках») дівчина вперто заперечувала все, у чому її викривали чи звинувачували. Навіть коли справу для дальшого розслідування передали до обласного управління МГБ, Гірак все одно все заперечувала.

Розслідувачі шукали свідків, щоб довести антирадянську діяльність дівчини. Иноді ці свідки свідчили не лише про неї, а й про инші надзвичайні випадки у школі.

Зокрема, під час допитування 17.01.1949 Марчука Петра Андрійовича, однокласника Катерини, той розповів старшому лейтенанту Рижакову, що 1946 року знайшов у класі під партою листівку націоналістичного змісту.

Згадали Катерині ще один випадок кількарічної давнини за її участі.

Тоді директор школи Кучеренко разом з районним прокурором Шамшурою пішли оглянути будинок спецпереселенців до Польщі. Тепер цей дім передали у користування школи. Зайшовши досередини, чоловіки побачити Гірак Катерину, що стояла біля шафи, закриваючи її спиною.

Кучеренко підійшов до дівчини, відсторонив від шафи, відчинив двері і побачив усередині подругу Катерини. Це була Трохимчук Раїса Кіндратівна, родину якої у жовтні 1947 виселили на схід СРСР, позаяк батько мав зв’язок з ОУН й УПА. Натомість Раїса від виселення ухилилася, відтак мусила переховуватися від радянської влади.

Виявивши Трохимчук у шафі, її передали в органи МВД. Катерину ж поки що не затримали.

Опісля Трохимчук також виселили у східні краї СРСР.

Як давні подруги, Раїса і Катерина листувалися. У перебігу листування Катерина написала Раїсі кілька листів, що їх роздобули емгебісти та потрактували як антирадянські.

Ось такі факти з’ясували у підсумку слідства, яке завершили 12.03.1949.

16.03.1949 затвердили звинувальний висновок, в якому зазначили, що попри те, що Гірак відмовилася від своїх показів, її діяння викрито иншими матеріалами слідчої справи. Отже, дівчину звинуватили в тому, що:

«1947 року вступила до юнацької організації українських націоналістів, отримувала оунівську літературу для вивчення, а також брала участь у підпільній нараді, що її провели бандити, мала письмовий зв’язок з Трохимчук Раїсою, яку зрепресували органи радянської влади, та котрій у листах писала антирадянську агітацію, тобто у злочинах, передбачених статтями 54-1а та 54-11 КК УРСР.»

А ще звинувальний висновок містив клопотання, щоб Катерину засудили до 10 років виправно-трудових таборів.

Урешті так і сталося – 18.05.1949 Особлива Нарада при МГБ СРСР постановила заключити Гірак К.М. за участь в антирадянській Організації українських націоналістів у виправно-трудовий табір на 10 років.

Скасували цей присуд аж у червні 1990 року. Зробила це Президія Рівненського обласного суду у відповідь на протест Прокурора Рівненської області Польового В.С. про відсутність в діях Гірак К.М. складу злочину.

P.S. Майже всіх учнів, про яких розповів під час допитування Кучеренко, також зрепресували.

Використані джерела:

1. ДАРО, фонд Р-2771, опис 2, справа № 4986.

2. Лист ГУНП в Рівненській області від 22.12.2015 № 11/233і.