Про ображеного нардепа, шалених охоронців, заборони і скарги: як рівненські журналісти борються за інформацію в епоху карантину

Ігнорування запитів, перешкоди в судах і відмови в наданні коментарів, на жаль, іноді є частиною журналістської роботи. З початком карантинних заходів весь цей «мікс перешкоджань» отримав ряд доповнень. Недопуски до приміщень тепер можуть пояснити турботою по карантинні заходи. Ненадання коментарів і відповідей на запити – теж.  Все це в купі може бути справжнісіньким  перешкоджанням у доступі до публічної інформації. 

Цього року чимало звичних заходів перейшли в онлайн, журналістів стали частіше не допускати на судові засідання, або ж не пускати в приміщення органів влади, прикриваючись карантином. Журналісти вважають такі зміни – найбільшою  проблемою у їхній роботі.  

При підготовці цього блогу я звернулася за коментарями до 15 колег з різних ЗМІ Рівненщини. Як виявилося, не у всіх були перешкоджання, відмови та інша «зрада». Тож у  цьому блозі – «крик душі» тих, кого проблеми не оминули, або чиє професійне життя ускладнилося через пандемію.

«У залі не можуть перебувати більше 8 осіб»: історія з суду

Денис Грищук – власний кореспондент «Громадського радіо» у Рівненській області 

15 червня Денис Грищук планував відвідати судове засідання у Рівненському міському суді. Йдеться про гучну справу екс-завідуючого хірургічним відділенням Рівненської обласної дитячої лікарні Костянтина Думановського у зміну якого п’ять років тому помер п’ятирічний Микола Антонюк. Медика звинуватили у халатності. На засіданні у червні мав бути допит Думановського, але потрапити на нього журналісту не вдалося.

Денис Грищук розповідає – спочатку не пускала судова охорона, а потім помічниця судді. Каже, крім нього журналістів там не було. 

– Це було 15 червня. Заздалегідь узгодив із редакцією, що піду на суд. Утім, вже, коли я прийшов, то мені відмовили у тому, щоб я був присутній на засіданні. Про це заявила помічниця судді Петра Денисюка, який веде справу. Адже, за її словами, у залі не можуть перебувати більше 8 осіб, – розповідає Денис Грищук.

– Як сказала мені суддя-спікер міськсуду, це було пов'язано із рекомендацією Ради суддів щодо карантинних обмежень, якою вони й керуються. Зрештою потрапити на засідання так і не вдалося. (...) Не знаю, чому не пустили, може, справді не хотіли присутності преси. Але раніше журналісти регулярно були присутні на цьому суді, – розповідає журналіст.

Ображений нардеп і кілька днів «дурнуватих» переписок з МОЗ

Анна Хіночик – журналістка «Четвертої влади»

За останні кілька місяців журналістка Анна Хіночик зіштовхнулася не лише з відмовами і ігноруваннями її запитів та запитань, а й з затяжними «з'ясовуваннями стосунків», які втомили її найбільше, а також зірвали публікацію. Анна ділиться одразу двома історіями. 

Кілька місяців тому журналістка  писала матеріал про відповідальність п'яних за кермом і виявила, що в Україні її практично немає. Тож як так сталося, вона вирішила запитати у тих, хто голосував за новий законопроект. Відмову надавати коментар отримала від народного депутата Олександра Аліксійчука.

– Він відмовився мені говорити. Сказав, що «Четверта влада» до нього упереджено ставиться, як приклад він навів досьє, яке на нього зробили ще перед парламентськими виборами. Хоча після того він багато коментував, а на цей раз сказав, що «Четверта влада» до нього «предвзято ставиться», тому він не хоче коментувати телефоном, сказав, щоб писали запит на його електронну офіційну адресу із сайту Верховної ради. Я йому написала. Відповіді я не отримала. Так само я йому нагадувала в месенджерах, що я надіслала запит: «От подивіться, дайте відповідь». Але він відповіді так і не дав, – розповідає журналістка.

Також Анна Хіночик зверталася до Офісу президента Володимира Зеленського. Каже, через зволікання з підписанням закону, п’яним водіям тепер просто уникнути відповідальності. Втім попри надіслане звернення, дзвінки, запити на ріні пошти, відповіді не отримала.

З перешкоджаннями у доступі до інформації Анна Хіночик також зіштовхнулася, працюючи над матеріалом про необхідність закупівлі автоматизованих мішків Амбу – це пристрій для забезпечення дихання пацієнтів, які перебувають у «швидких». У Міністерстві охорони здоров’я одразу наполягали писати запит. 

– Минуло, по моєму, днів 10. Я телефоную і запитую де ж відповідь? Вони кажуть: «А ми ваш запит не отримували. Ми зараз дивимося електронну скриньку, але в нас вона не працює, щось з інтернетом», – це в МОЗ так мені говорять. Я сказала, що взагалі то вже 10-й день, як я відправила, то якщо він отриманий, то має бути надрукований, розписаний на виконавців. (...) Вони дали мені електронну скриньку, потім сказали, що: «Ой, а ми ваш запит не отримали, перешліть нам ще раз».

Журналістка переконує, що надсилала запит на кілька електронних адрес, які були на сайті Міністерства охорони здоров’я. 

– Тобто якщо з однією скринькою щось не так, то в будь якому випадку, хтось побачить запит на іншій пошті, – каже журналістка. – Ми переписувалися через електронну пошту, тому що потім вже як я почала дзвонити, вони перестали брати слухавку. Це були кілька номерів телефонів. Потім виявилося таки, що вони мій запит отримали. І сказали чому не надали мені відповідь. Тому що я його склала не так як треба. Тобто не така форма подачі запиту – це скоріш звернення громадян ніж запит – так сказали.

Дійшло до того, що журналістка почала переписуватися з МОЗ поштою, аби з’ясувати як же має виглядати запит.

– Вони мені кажуть, що має бути визначена форма. Я заходжу до них на сайт, а там є розділ про правила оформлення запиту, а там нічого немає. Там просто порожнє поле і нічого немає. І я кажу, а що ви з мене хочете, якщо у вас цей розділ є і він не заповнений і ви чи самі ще, схоже, не зрозуміли яке воно має бути чи не знаєте? На що мені ця працівниця, прізвище Познякова в неї, сказала: «Я займаю в цьому відділі найменшу посаду, ви звертаєтесь не за адресою, я такі проблеми не вирішую». Тобто ми витрачали час і нерви одне одного, а відповіді ніякої. Просто кілька днів дурнуватих переписок.

Журналістка просила повідомити про про проблему керівництво, адже часу на новий запит і 5 днів очікування на відповідь в неї не було. В результаті відповіді від МОЗ вона так і не отримала. 

Так само відповіді на запит від МОЗ не отримала журналістка рівненської філії «Суспільного» Анастасія Бачук. 

– Не отримала інформацію у відповідь на запит МОЗу про підсумки перевірки Рівненської обласної дитячої лікарні. Пресслужба МОЗу відмовила, посилаючись на те, що ці відомості – «службові», – розповідає Анастасія.

Журналістка каже, що під час карантину стало важче здобувати інформацію, адже на різного роду засідання (комісії, сесії тощо) не допускають, посилаючись на карантинні обмеження.

«Це вже, мабуть, перейшло в активізм». Ще одна скарга Уповноваженому

Журналістка проекту «Лабораторія викриттів» від «Бігус.Інфо» Алла Максимчук

У жовтні журналістка-розслідувачка Алла Максимчук написала заяву в поліцію щодо перешкоджання журналістській діяльності у зв'язку з ненаданням інформації на запит Рівненським регіональним управлінням Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. Цьому передувала скарга регіональному представнику Уповноваженого з прав людини. Детальніше про це – за посиланням.

Після виходу розслідування про невипадкове коло «щасливчиків», які отримали вигідні кредити на придбання квартир, Держмолодьжитло попросило журналістку забрати дані про трьох людей, які начебто випадково потрапили в список «щасливчиків».

Директор Рівненського регіонального управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Сергій Логвинчук прокоментував Інституту масової інформації, що ці люди взагалі то отримали фінансування з двох джерел – від міста і області, а тому, на його думку, не підпадають під програму.

Отримавши таку відповідь-прохання, Алла Максимчук з юристом проекту «Свої люди» Віталієм Гусаком попросила в Держмолодьжитла копії договорів по цих трьох людях і копії документів, які підтверджують отримання коштів (копії платіжних доручень).

– Держмолодьжитло відмовило, вони вважають, що це інформація з обмеженим доступом, бо вона містить персональні дані. Хоча можна було закрити адреси і телефони людей, чи іншу інформацію за яку вони хвилювалися. Імена ж все одно вже дали. Мені було цікаво побачити договори і умови в них. Нам могли прислати хоча б типовий договір, але нам відмовили, вказуючи, що це інформація з обмеженим доступом. Тому ми подали ще одну скаргу Уповноваженій з прав людини.

– Також ми поскаржилися на міську раду. До попередньої публікації я надсилала запит і туди. Просила копії листів-клопотань про учасників програми, які міська рада надсилала до Держмолодьжитла. А в цих клопотаннях вказували, звісно ж, імена людей і переваги які мали ці люди над іншими щодо отримання кредитів. Наприклад, учасник параолімпійських ігор, АТОвець тощо. Мені було потрібно дізнатися ці переваги. Спочатку розгляд запиту продовжили на 20 днів. А згодом міська рада відповіла, що копії цих клопотань – службова інформація, – розповідає Алла Максимчук.

Якщо офіс Уповноваженої на це відреагує, то за словами журналістки, вона підготує подальші матеріали на цю тему.

– Дуже круто, що ми цю справу не покинули, ми продовжуємо слати запити навіть після публікації. Це вже, мабуть, перейшло в активізм. Побачимо що буде далі, адже програма в Рівному і далі діє і хотілося б щоб вона після наших скарг була прозоріша, – каже журналістка.

«Закриті» податківці

Павло Невесенко – головний редактор сайту «Rivne online»

Павло Невесенко розповідає, що йому також неодноразово не надавали публічну інформацію.

– Найпоширенішим особливо для держслужбовців, є ігнорування  на інформаційні запити журналістів. Звичайно після таких дій ми вказували на це у своїх публікаціях чи відеоматеріалах. Звичайно ж завжди посилалися на закон України «Про доступ до публічної інформації, втім у багатьох випадках, це не допомагало, – розповідає Павло Невесенко.

Павло каже, що карантинні заходи також вплинули на його роботу, адже до багатьох приміщень органів влади не пускають представників ЗМІ, спираючись на пандемію.

– Звісно, представники влади через онлайн-брифінги все-таки доносять інформацію до суспільства, але таким чином створюють для себе дуже комфортні умови, адже можуть уникнути гострих запитань від журналістів», – вважає Павло Невесенко: «Особисто для мене, як журналіста, найбільш закритим є Головне управління Державної податкової служби України  у Рівненській області. Від податківців дуже важко отримати коментар. Також дуже часто відмовляються коментувати ту чи іншу ситуацію різноманітні медустанови, щоразу відправляючи журналістів до пресслужби управління».

На вибори в РДГУ, «як на війну»: історія про «законотворчість» вишу 

Тетяна Климчук – кореспондентка рівненської філії «Суспільного»

У жовтні Тетяна Климчук з оператором лише після суперечки змогли потрапити на вибори ректора Рівненського державного гуманітарного університету. Прийшовши на захід, вони зіштовхнулися з перешкодою – їм повідомили, що для висвітлення виборів журналістам потрібна спеціальна акредитація, отримати яку можна було лише сім днів тому.

– Я наполегливо їм пояснила і вони, мабуть, зрозуміли трішки, навіть привели юриста і я трішки поспілкувалася з юристом. Навіть юрист сказав: «Ну добре, можете тут бути, але майте на увазі, що ваша присутність суперечить нашому документу», – розповідала про ті події Тетяна Климчук. – Вони сказали, що можуть виникнути проблеми, якщо виникнуть питання у претендентів чому ми тут перебували.

У попередньому блозі ми з юристом Інституту масової інформації з’ясовували що не так з вимогою РДГУ і чому вона суперечить закону. Якщо коротко, виші не можуть вимагати акредитацію у журналістів.

РДГУ вимагав у журналістів акредитацію на вибори ректора: що тут не так?

Також Тетяна Климчук поділилася своїми думками про роботу під час карантину.

– Карантинні заходи однозначно вплинули на доступність до приміщень органів влади. Сесії, комісії, виконкоми – все за зачиненими дверима. Були організовані онлайн трансляції, це гарна практика, але в такому випадку журналісти могли отримати лише частину інформації, у нас не було можливості щось уточнити, запитати більше. Та й, загалом, часто чиновники відмовлялися коментувати на камеру, посилаючись на карантин, – розповідає Тетяна Климчук.

Тим не менше, остаточних відмов у наданні інформації журналістка не пригадує.

Сесії рад – під забороною. В чому проблема не доступу до кулуарів?

Богдан Слонець – редактор сайту «Рівне Вечірнє»

– Пандемія ускладнила роботу журналістів у плані доступу до чиновників, які компетентні коментувати ті чи інші речі. Звісно, що на офіційний запит відповідь прийде. Однак у наш час в журналістів-новинників немає часу чекати п’ять днів. Тому я намагався шукати альтернативу. Якщо начальник не хоче говорити по телефону, то я звертався за коментарями до його підлеглих. Хтось та й прокоментує, – розповідає Богдан Слонець.
 
За словами журналіста, карантинні заходи суттєво вплинули на роботу журналістів видання, адже дізнатися про справжні мотиви рішень депутатів і чиновників стало просто неможливо.

– Особливо це стосується сесій обласної та міської рад. Хоч журналістів не так багато, проте їх чомусь на засідання не пускають. Чиновники наполягають, що всі сесії транслюються онлайн. Але так повноцінно написати про те, що відбувається на сесії, не можна. Адже онлайн картинка аж ніяк не передає того настрою, який панує у депутатській залі. Під час засідання депутати кілька разів беруть перерву, щоб домовитися у кулуарах. Взагалі майже всі сесійні питання вирішуються підкилимно у кулуарах. На публіку депутати озвучують лише те, що вважають за потрібне. Оскільки журналісти не присутні на сесії, то з’ясувати, чому насправді депутати так проголосувати за те чи інше питання нереально, – вважає Богдан Слонець.

Журналіст рівненської філії Суспільного Іван Марчук  розповідає, що за останні кілька років в нього не було проблем із отриманням інформації. Бувало, що це займало багато часу, але обійшлося без тотальних ігнорувань.

Каже, затяжною буває комунікація з Укрзалізницею та з Рівненським державним гуманітарним університетом. Також виділяє  кілька міських управлінь, де інформацію і до карантину було отримати складніше. Для прикладу, непростою, на думку, журналіста, є комунікація з КП «Трест зеленого господарства» та КП «Рівнеелектроавтотранс».

Іван Марчук каже, що карантинні обмеження дещо вплинули на роботу журналістів: сесії рад стали закритими, а звичні заходи перемістились в онлайн. 

– В принципі, сесії міської та обласної рад, куди ми раніше ходили, стали закритими. Але пресслужби компенсують це онлайн-трансляціями, тому з точки зору отримання інформації складніше не стало. Потрібного депутата чи чиновника ми можемо підловити до чи після сесії, якщо треба. Єдине, що міські комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій не транслюються. Ми не розуміємо, чи є там дискусії про карантин – це такий момент, який я особисто відчув. Щоправда, після цих комісій пресслужба публікує рішення, або ж мер давав коментарі, тому це частково компенсувало отримання цієї інформації, – розповідає журналіст.

Охоронці на захисті керівництва. Або трохи маніпуляції пандемією

І наостанок – моя історія. Про те як чиновники прикриваються карантином, коли це зручно. 

30-го квітня ми з оператором «Четвертої влади» Владом Мартинчуком дізналися про обшуки в Рівненській міській раді. За попередньою інформацією, одного з чиновників затримали на хабарі. Редактор дав нам завдання – дізнатися деталі і зробити про це репортаж. Ми не надто сподівалися, що слідчі і прокурори нам розкажуть всі нюанси справи, але мали спробувати отримати бодай чиїсь коментарі.

Ми прийшли на місце події, але шестиповерхова будівля з кількома управліннями міської ради, що на вулиці Лермонтова, посеред робочого дня виявилася зачиненою. Принаймні з головного входу туди потрапити ми не змогли. Відчиненим був лише «чорний» вхід –  про це ми дізналися після наших власних пошуків. Доки на третьому поверсі проводили обшуки, на першому, охоронець виганяв нас всіма силами з коридору приміщення органу влади. І це попри попередження, що я можу викликати поліцію. 

В хід пішли розповіді про чиюсь заборону пускати журналістів і таке інше. Ось такою була наша довга розмова під час якої охоронець агресивно «просив» покинути приміщення. 

– Вийдіть, будь ласка, – на камеру охоронець.

– Ми журналісти, не перешкоджайте, будь ласка, нашій діяльності. – журналістка.

– Вийдіть, мені сказали вас не пускать.

– Хто вам сказав?

– Сказали.(...) 

– Ви нас виганяєте?

– Я не виганяю, я вас прошу! – і далі продовжує відтісняти.

– Я вас прошу! – підвищеним голосом і махаючи рукою, наступаючи.

– Вийдіть! Не нада в наглу залазить!

Оскільки нам стало відомо про обшуки в головному приміщенні міської ради на вулиці Соборній, ми помчали туди і, порадившись з редактором, не викликали поліцію на агресивного охоронця. Але там, на Соборній, зіштовхнулися з подібним – охоронець, значно менш агресивно, але так само завзято, не пускав нас далі першого поверху – спочатку просто затуляючи прохід.

Це виглядало дуже дивно, адже крім перешкоджання він порушував дистанцію, дотримання якої таке важливе під час карантину. Після цього сказав, що не пустить. І навів «бомбезну» аргументацію:

– Якби ви платили мені зарплату, витащили (показує на пазуху) заплатили, – охоронець. 

– Так ми вам і платим [з податків], – журналістка.

– Я панімаю, я панімаю, – усміхається охоронець і продовжує. – І ви мені б віддавали накази... Я пішов спитав у самого главного, кажу: «Четверта
влада», журналісти... От счас вони будуть виходити, то на мене пожалієтесь, що я не пустив. Команду не дали, що я зроблю?

– А хто цей «главний»?

– Самий главний для мене – це секретар міської ради.

– Паладійчук?

– Канєшна.

Згодом мої колеги взяли коментар у секретаря міської ради Сергія Пладійчука про дії охоронця, але він повідомив, що нічого не забороняв. Тим не менше, на його думку, охоронець діяв правильно, бо… 

– Уже тривалий час, згідно розпоряджень, постанов Кабміну і фактично президента, у нас відвідування будь-яких публічних місць є обмеженим і виключно у випадку супер-необхідності. І, до речі, коли заходити у міськвиконком, там є посилання на відповідний нормативний документ і написано про те що в умовах карантину... На жаль... Хоча я особисто вважаю що в будь-який момент потрібно давати ту інформацію, яка необхідна. Але в умовах карантину відвідування будь-яких людей без причин певної необхідності – заборонені.

Тобто або охоронець збрехав на камеру журналістам, або пан Паладійчук «прикрився» карантином, щоб не виглядати порушником, а навпаки – заявити про несправедливість законодавства і його прагнення до відкритості. 

Такі справи у рівненських журналістів з доступом до інформації. У когось скарг назбиралось чимало, а хтось за роки роботи перешкод не пригадує їх і зовсім. Хтось скаржиться на перешкоджання, а хтось ні. Когось пандемія зачепила і ускладнила роботу, а у когось змінилося не багато. 

P.S. Якщо я раптом не написала про вашу історію, то, будь ласка, пишіть сюди.

Анна Калаур, регіональна представниця ІМІ в Рівненській області. 

Матеріал підготовлено в межах проєкту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House