Яка допомога потрібна, а без якої можна обійтися: розповідають військові з Рівного

«Ти на них молитися маєш: половина того, чим воюємо і лікуємо, – люди дали», – каже заступник міського голови Рівного Юрій Поліщук. Зараз він у розвідбатальйоні служить на фронті медиком.

«95% завдань розвідки та корегування на фронті на восьмому році війни йде з волонтерських дронів. 100% управління військами та вогнем йде з волонтерських планшетів», – висловлює свої спостереження редактор Цензор.Нет Юрій Бутусов.

Триває сьомий місяць повномасштабної війни. «Четверта влада» поцікавилася у військових з Рівненщини, які потреби їм допомагають закривати волонтерські збори, і як допомога широкого кола небайдужих допомагає перемагати росію.

Без волонтерів вести цю війну просто нереально

Без волонтерів вести цю війну просто нереально, вважає військовослужбовець сухопутних військ Тарас Давидюк, який зараз у зоні бойових дій, а в мирному житті редагував видання «Горинь.Інфо». Тарас захищає Україну з 2014 року, спочатку як доброволець, потім у складі ЗСУ.

Каже, що серед найпотрібнішої допомоги – автомобілі, безпілотники, медична допомога й «очі»: тепловізійні прилади, прилади нічного бачення чи біноклі. За його спостереженнями, цього потребують всі підрозділи.

– Є, звичайно ж, і специфічні потреби снайперів, наприклад, чи артилерії. А перед настанням зими обов'язково думати про життя в полях/лісах: потрібні скоби, плівки, бензопили тощо.

Тарас каже, що зазвичай волонтери питають про потреби, перш ніж допомагати.

– Я часто кажу, що краще не купувати якихось речей, які військові можуть самі собі купити: форму, плитоноски (бронезахист в нас всім видали), якісь ножі чи щось менш практично потрібне. Якщо в 2014 році були люди, які везли умовні вареники з глибокого тилу на фронт, витрачаючи більше пального, ніж вартість самої передачі, то зараз такого вже не побачиш.

За словами Тараса, кількість волонтерів та небайдужих людей – величезна.

– До того ж у кожного бійця є родичі, друзі та знайомі, які допомагають, чим можуть.
 
– Зараз найбільша потреба – у безпілотниках, генераторах, в різних акумуляторних батареях, – підтверджує військовий Сергій Варшик. Рівненський підприємець пішов добровольцем в територіальну оборону ЗСУ. Зараз виконує бойові завдання на Харківщині.

Підрозділу, де служить Сергій Варшик, потрібна антидронова рушниця, (для її купівлі дружина його побратима організувала збір грошей), прилад для виявлення дронів, засіб радіоелектронної розвідки.

– Щойно є безпілотники і добре навчені оператори – армія починає добре працювати, – каже військовий.

– На початку широкомасштабної війни дуже потрібні були аптечки натівські, турнікети, ізраїльські бандажі, – розповідає медик Юрій Поліщук. – Бо мобілізувалося багато людей, і аптечок було замало. Турнікетів взагалі багато не буває. Це витратний матеріал.

– Також досі дуже актуальний санітарний транспорт для евакуації.

– І треба вже планувати зустрічати зиму, – каже військовий-піхотинець з Рівного, який зараз служить на Чернігівщині, депутат Рівнеради Тарас Обоїста. – Генератори, буржуйки. Можна сподіватися, що до зими виграємо, але краще зиму зустрічати готовими до неї. Постійно є потреба в безпілотниках, складових для ремонту авто.

– На індивідуальній допомозі бійцям зараз не варто зосереджуватися. Це була гаряча потреба перших трьох місяців. Хоча можуть бути винятки, для яких варто залучати волонтерські збори. Наприклад, снайпер, який працює на іншому калібрі та дальності, може потребувати допомоги.

– Зараз не вистачає нормальної комунікації щодо юридично-соціального супроводу бійців і членів їхніх сімей (зокрема, психологічної підтримки, стосовно виплат, статусу «пропав безвісти»), – додає військовий.

Це війна «Тойот»

– Транспорт – це питання номер один, – каже Юрій Поліщук. – Це, грубо кажучи, теж витратний матеріал. Дякувати Богу, є кому ремонтувати і допомагати знаходити запчастини.

Юрій Поліщук розповідає, що на початку широкомасштабної війни в частині, де він служить, були «Богдани», придбані з бюджетних грошей.

– Вони досить пристойні для евакуації, повноприводні, досить якісні для доставки поранених з точки «А» в точку «Б». Але бракує надпрохідного транспорту.

Військовий розповідає, що кілька років тому по військових частинах роздали, закуплені за бюджетні гроші, повноприводні перероблені якісні, хоч і старі, «Тойоти». Є один такий автомобіль і в підрозділі, де служить Юрій. Каже, що це хороші машини для евакуації, але їх мало.

– Евакуація з «передка» відбувається на повнопривідному пікапі «Форд». Ми самі пристосували його під евакуацію. Тут треба дуже швидко їхати. 

Цей автомобіль підрозділу, де служить Юрій, допомогли закупити волонтери з фірми «Рівнехолод».

– Часто самі, нікуди не звертаючись, скидуємося на ремонт автівок, – додає медик. – То ресори поміняти, то резину, без всяких зборів взяли частину зарплати і закинули на ремонт. Та це всі так роблять, не тільки я. Дехто взагалі на своїх особистих машинах сюди поприїжджав і робить свою роботу.

Сергій Варшик погоджується, що є велика потреба в автомобілях. Раніше знайомі допомогли забезпечити його підрозділ трьома автівками, зібравши гроші на них за кілька днів. Але у них автівки також стають розхідним матеріалом.

– Машини, які самі «намутили», ті й маємо. Покупували старе, воно все ламається. На ремонт самі часто скидаємося. Чи то колеса пробилися, чи обстріл був. Прилетіла міна – розфігарила машину. Одна автівка згоріла. Колеса безкінечно ремонтуємо. Якби був фонд, з якого можна брати на ремонт машин – було би добре.

Тарас Давидюк каже, що його групі військових допомогли закрити питання з автомобілем рівненські волонтери фонду «ДАР».

– По факту, ми в категорії війни «Тойот», – каже Тарас Обоїста. – Коли легкові автомобілі, з більш-менш хорошою прохідністю, більш-менш дешеві в експлуатації, повним ходом використовуються і «вбиваються». Волонтерські закупівлі автівок закривають нестачу парку ЗСУ. Окрім цього, понтові машини – дуже часто надто примітні. Ми навпаки намагаємося, щоб з автівки було непомітно, що це воєнне авто.

Тарас Обоїста, як приклад, розповідає про своїх знайомих з підрозділу артрозвідки, з якими служив кілька років тому.

– За квітень у них 8 машин посікло. Також дуже потрібна машина для евакуації моїм знайомим з іншої бригади.

Як волонтерські збори рятують життя і допомагають нищити ворога

За словами Сергія Варшика, усі дрони та планшети для управління ними, якими користується він із побратимами, придбані за підтримки волонтерів.

Кілька безпілотників його група отримала завдяки допомозі фонду «Повернись живим». Фонд давав також сонячні батареї.

Тарас Давидюк розповідає, що також користувався підтримкою фонду, у 2019-20-х роках, коли служив за контрактом.

– Вся наша бригада, як і попередні на позиціях, користувалася одними і тими ж тепловізорами від фонду «Повернись живим», – пригадує військовий.

Як автомобілі, так і «очі» військових – розхідний матеріал. Сергій Варшик каже, що було би добре, якби допомагали більше. Адже, наприклад, їхня група вже втратила п'ять безпілотників.

– Там же працюють кацапські РЕБи (засоби радіоелектронної боротьби), і їх дуже легко садять. Але поки ми втратили ці 5 безпілотників, то знищили, як мінімум, танк, установку розмінування «Змій Горинич», три БМП, 16 росіян, міномет. Тобто це економічно виправдано.

Майже у всьому, що робить Сергій Варшик зі своїми побратимами, допомагає обладнання, придбане за допомогою волонтерських зборів. Військовий розповідає, що вони працюють, постійно тримаючи зв'язок з однією із бригад.

– Наш командир має контакти з різними командирами, артилерійської батареї, наприклад, танкової, якогось розрахунка. Ми літаємо, знаходимо координати, що ось там, наприклад, 10 кац**ів сидить, можна по них жахнути. Передаємо координати і продовжуємо коригувати. Вони починають в той бік «насипати», а ми кажемо «правіше, лівіше».

Як воює група, де служить Сергій, показує його побратим Роман Красовський.

Тарас Обоїста пригадує таку історію порятунку життя за допомогою волонтерської допомоги.

– Таня Воронцова прислала нам турнікети, вони були незвичного оранжевого кольору (тренувальні), частину ми відправили побратимам на іншу ділянку фронту. Через два тижні бійцю, який отримав осколкові поранення в ноги, під час евакуації медики сказали, що ці турнікети вам, певно, прислали янголи, інакше не довезли б його.

А з приводу допомоги автівками розповідає таку історію:

– В мене з-під Мар'їнки знайомі пацани на одному фарті і ободах виїхали на авто, коли залишали позицію, бо зосталися там фактично одні. Це було авто, забезпечене волонтерами, якась стара «газелька».

Юрій Поліщук розповідає, що автівка, отримана з допомогою волонтерів, безпосередньо допомагає рятувати життя.

– От ситуація. Ми сидимо в одному хитрому місці. Після дощу дорога просто розмита. Велика броньована медична машина, яка пристосована саме для евакуації, застрягає в тому болоті. Їхати не може. Нам треба забезпечити евакуацію. Наш «Фордик», там де застрягло все, проїхав. І роботу свою зробив. Всі залишилися живі. Евакуювали тоді трьох людей.

– Що не згадай, то кожна історія буде одою волонтерському рухові, – каже Тарас Давидюк. – Адже їхня допомога буквально скрізь. Неможливо виконати будь-яке завдання: чи то в наступі, чи в обороні, чи в медичних цілях, якщо б не волонтерська допомога.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Підтримайте ЗСУ

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське ЗМІ – підтримайте «Четверту владу»