Захисники з Рівненщини, які поклали своє життя протягом двох місяців повномасштабної війни

Джерело
Всі фотоколажі на осново фото з публічних джерел – Влад Мартинчук

Війна росії проти України забрала і продовжує забирати життя багатьох захисників та цивільних.

Щоб вшанувати загиблих захисників, захисниць і волонтерів з Рівненщини, ми збираємо коротку інформацію про них із відкритих джерел. Станом на 28 квітня зібрали інформацію про 102-х загиблих за 2 місяці повномасштабної війни (24 лютого-24 квітня).

Не про всіх захисників є повна інформація і фото. Якщо ви маєте – поділіться. Може бути, що ми не згадали когось із загиблих у цей час. Якщо знаєте – підкажіть. Зазвичай про загибель захисників стає відомо на малій Батьківщині не одразу.

Олександр Акінін, 19 років

Олександр Акінін. Фото поширили на сторінці Здолбунівського ВПУЗТ

Навчався в Здолбунівській ЗОШ № 6. Закінчивши Здолбунівське вище професійне училище залізничного транспорту, відразу підписав контракт із ЗСУ.

Був гравцем Здолбунівської команди з американського футболу «Здолбунівські Орли».

14 березня 2022-го загинув у боях під Лисичанськом в Луганській області.

«Саша був захисником на полі. Він добре знав основне правило захисту в американському футболі – ні ярду, ні дюйму назад. Так само, цим правилом, Олександр керувався по життю і на війні – ні сантиметру нашої країни загарбникові...

Він одним із найперших прийняв нерівний бій із ордою на Луганщині. Він бився мужньо і самовіддано! Він той, завдяки кому наші діти і жінки, наші сім'ї, будуть жити в мирі на нашій Богом даній нам землі! Він той, кого вічно пам'ятатимуть бойові побратими! І він той, кого шануватимуть в історіях і легендах!», – пишуть на сторінці «Орлів» у фейсбуці.

29 березня 2022 року захисника поховали у селі Гільча Друга.

Олександр Агєєв, 39 років

Захисник народився 6 січня 1983 року. Мобілізований солдатом в Національну гвардію України. Служив стрільцем-радіотелефоністом 3-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів № 9, 10.

Олександр Юрійович Агєєв загинув 14 березня через авіаційний ракетний удар по будівлі телевежі в Антополі.

16-го березня похований в селі Великий Олексин Шпанівської громади.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Денис Алексєєнко, 18 років

Денис Алексєєнко. Фото поширила Костопільська міська рада

Житель Костополя. Народився 9 травня 2003 року. Був студентом 2-го курсу відділення «Акушерської справи» Костопільського фахового медичного коледжу Рівненської медичної академії.

Стрілець-санітар 1-го відділення 2-го стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України. Загинув 14 березня при виконанні військового обов’язку в Антополі від авіаційного ракетного удару по телевежі.

17-го березня похований у Костополі.

У Дениса залишилися мама та дві сестри. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Сергій Бабич, 25 років

Фото Сергія Бабича поширив голова Здолбунівської громади Владислав Сухляк

«Як будемо всі боятися – не буде України», – ці слова Сергій Бабич сказав в інтерв'ю польським журналістам, повертаючись в Україну із закордону.

Захисник – з міста Здолбунова. Останній рік жив та працював за кордоном. Але з початком повномасштабної війни повернувся до рідної країни.

Захищаючи Україну, Сергій загинув від обстрілів у Донецькій області. Про це повідомив голова Здолбунівської громади Владислав Сухляк 5-го квітня.

Ігор Базелюк

Ігор Базелюк. Фото поширила Березнівська міська рада

Базелюк Ігор Анатолійович народився 1989 року. Житель села Кам’янка Березнівської громади.

Загинув на Херсонщині у боях за Нову Каховку. Без тата залишилося двоє дітей. Президент нагородив 29 березня захисника орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Андрій Бахтін, 34 роки

Андрій Бахтін. Фото надала мама Андрія

Бахтін Андрій Олександрович народився 17 серпня 1987 року в сім’ї вчителів.

У 2004 році закінчив Гощанську школу і вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії їмені Тараса Шевченка на загальнотехнічний факультет, який закінчив у 2009 році.

Після закінчення навчального закладу 3 роки працював вчителем інформатики і креслення рідної Гощанськоі школи.

Останнім часом працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Акріс арго» фахівцем з технічного забезпечення відділу моніторингу та технічного забезпечення.

За словами мами, був дуже життєрадісною людиною, мав багато друзів.

З перших днів війни служив солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту № 9 Національної гвардії України.

У період дії воєнного стану, під час виконання обов’язків військової служби, будучи вірним військовій присязі загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У Андрія залишилися донька, батьки, брати, дружина.

Максим Богданов, 33 роки

Максим Богданов. Фото поширив міський голова Вараша Олександр Мензул

Максим Богданов – з міста Вараш. Із 2019 року служив у Збройних Силах України.

У перший же день повномасштабного вторгнення  воїна поранили. Тривалий час лікарі боролися за його життя у Дніпровському шпиталі.

20 квітня про загибель бійця повідомив Вараський міський голова Олександр Мензул.

Андрій Боровець, 21 рік

Андрій Боровець. Фото поширили на сторінці Радивилівської громади

Житель села Дружба Радивилівської територіальної громади.

Був студентом географічного факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка. Служив в окремому президентському полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Загинув у боях за столицю 27 лютого.

Юрій Білевич, 36 років

Фото «Четвертої влади» з прощання на майдані Незалежності у Рівному

Білевич Юрій Васильович народився 6 березня 1986 року. Мобілізований солдатом-кулеметником 3-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в селі Антопіль 14 березня.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похований у Рівному 16-го березня.

Олександр Васильєв, 32 роки

Олександр Васильєв. Фото поширив міський голова Рівного

Уродженець Чернігівщини. З 2014 року захищав Україну в зоні ООС, розповідає телеканал «Рівне 1». Після закінчення Академії сухопутних військ пішов на контрактну службу. Був бійцем 14-ї окремої механізованої бригади.

Віддав своє життя за Україну 27 березня 2022 року, обороняючи Миколаївську область.

Прощалися із захисником у Рівному. В нього залишилася дружина та 6-річна донька.

Валерій Ворон, 58 років

Фото «Четвертої влади» з прощання на майдані Незалежності у Рівному

Ворон Валерій Васильович народився 12 вересня 1963 року. Підполковник, заступник командира роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

На початку війни добровільно прибув до центру комплектування та соціальної підтримки та став на захист України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похований у Рівному 16 березня.

Василь Войтович

Василь Войтович. Фото поширила Зарічненська селищна територіальна громада

Житель Зарічного. Працював у «Рівнеобленерго».

«Він назавжди залишиться НАШИМ другом, НАШИМ колегою, НАШИМ захисником!», – пишуть колеги загиблого з «Рівнеобленерго».

Загинув 25 березня на Миколаївщині. Прощалися із захисником 31 березня у Зарічному та в його рідному селі Вичівка.

Віталій Гаврилюк

Фото Віталія Гаврилюка з rivnenews.com.ua

У Березному попрощалися із захисником Віталієм Гаврилюком. Він загинув 7 березня 2022 року, захищаючи Україну від окупантів неподалік села Макарівка Бучанського району на Київщині. Захисника поховали на Березнівському міському кладовищі в урочищі «Лукавець».

Тарас Годунок, 40 років

Військовослужбовець Тарас Годунок. Фото із інстаграм-сторінки volodymyrets.city

Військовослужбовець 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила родом із Володимирця Вараського району. 

Отримав важкі поранення в боях біля міста Попасна Луганської області. Помер 20-го березня від отриманих травм у реанімації військового госпіталя Дніпра.

«Він був Людиною-позитивом і абсолютно неконфліктний. Три роки на війні проти російських фашистів. Казав родині і друзям, що буде там до перемоги. Це та людина, яка перша прийде на допомогу і поділиться останнім. І безмежно любив життя», – так пишуть для volodymyrets.city про Тараса його друзі.

«Мав поранення і мав відзнаки за службу. Вдома чекали з перемогою старенькі батьки, син, четверо сестер. Майже у центрі містечка ремонтував свою хатину. Планував майбутнє, як і всі ми», – згадують Тараса в публікації volodymyrets.city.

Поховали захисника на алеї слави у Володимирці.

Віктор Головко, 37 років

Віктор Головко. Фото поширила Дубровицька міська рада

Захисник народився 6-го травня 1984 року на Херсонщині, юність провів у Дубровиці. Закінчив Дубровицьку загальноосвітню школу №2.

Старший лейтенант Віктор Головко майже двадцять років прослужив в Національній гвардії України. Неодноразово виконував бойові завдання в зоні ООС. З першого дня повномасштабної російської агресії він у складі підрозділу брав участь в обороні Києва і області. Боєць окремого загону спеціального призначення «Омега».

14 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання, Віктор Головко загинув за Україну.

Ось як це описують в Національній гвардії:

14 березня 2022 року під час виконання бойового завдання його підрозділ потрапив у вогневу засідку. Пострілом з РПГ було пошкоджено перший БТР, противник відкрив шквальний вогонь. Розпочався бій. Через деякий час гелікоптер МІ-8 під прикриттям гелікоптера КА-52 позаду групи Віктора висадив ворожий десант.

Старший лейтенант Головко прийняв рішення, розвернувши групу, знищити ворожий десант. Після повного знищення десанту група приєдналась до основних сил.

Під час бою із основним угрупованням противника з’явились перші поранені. Віктор Головко кинувся надавати медичну допомогу та відстрілюючись виніс бійця з поля бою до евакуаційного автомобіля, який вигідно знаходився в низині.

Повертаючись до основних сил, Віктор Головко помітив, як поблизу заходив на посадку ще один гелікоптер із ворожим десантом. Розуміючи складну бойову обстановку, він не вагаючись, попрямував для його знищення.

Як тільки гелікоптер приземлився та перші російські десантники торкнулися землі, Віктор відкрив вогонь, ліквідувавши їх. Гелікоптер відразу почав набирати висоту. Своїм героїчним вчинком офіцер не допустив висадки десанту позаду наших позицій. Повернувшись до поранених, він знову почав надавати їм допомогу.

Під час накладання джгута одному з бійців, Віктор Головко побачив, як поряд впала граната, яку застосували сили противника, що йшли у наступ. Він героїчно прикрив собою побратима, у результаті чого сам отримав поранення.

Незважаючи на біль, Віктор зумів винести товариша з поля бою до евакуаційного автомобіля. Але під час посадки ворог влучив з РПГ в автомобіль. Старший лейтенант Віктор Головко та два бійці загинули на місті.

Указом Президента України від 17 квітня 2022 року Головку Віктору Олександровичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Максим Горковчук, 42 роки

Максим Горковчук. Фото поширив міський голова Здолбунова Владислав Сухляк

Був командиром дорожньо-комендантської роти міста Попасна Луганської області. Свого часу чоловік жив у Здолбунові, працював дільничним інспектором у колишніх Урвенській та Миротинській сільський радах.

У 2016 році підписав контракт із ЗСУ і став на захист України. Загинув в Попасній на Луганщині, про що стало відомо 6 квітня з допису Здолбунівського міського голови.

11 квітня захисника поховали в Здолбунові.

Без батька залишились три сини та маленька донька.

Ярослав Гранітний, 42 роки

Ярослав Гранітний. Фото поширила фото Вікторія Мамотюк

Загинув в ніч з 1 на 2 березня березня 2022 року у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області. Був членом рівненської добровольчої групи.

Ярослав Гранітний був активістом УНСО і підозрюваним у сепаратизмі й державній зраді після того, як організовував фейковий мітинг під Рівненською облдержадміністрацією у 2017-му році. Провів у СІЗО 2 роки й 8 місяців, потім його звільнили під домашній арешт, пізніше під особисте зобов'язання. Суд так і не розпочав розгляд цієї справи по суті.

5 березня похований на кладовищі «Нове» у Рівному.

Сергій Гупалюк, 43 роки

Фото із сторінки у фейсбук Гощанської громади

Гупалюк Сергій Васильович народився 7-го березня 1979 року. Житель села Франівка Гощанської громади.

У 1994 році закінчив загальноосвітню школу села Франівка і вступив у Корецьку автомобільну школу, де отримав посвідчення водія та посвідчення тракториста-машиніста.

У 1999 році отримав спеціальність автослюсаря у Рівненському облавтонаучкомбінаті. З 2000 року навчався в Рівненському ПТУ-10 і отримав розряд електрозварювальника.

У 2007 році здобув освіту юриста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна».

– Навчався і працював не покладаючи рук. Надзвичайно любив свою роботу, за яку був нагороджений грамотами, – розповідає дружина Любов.

Останнє місце роботи ТОВ «Рівненська дистрибуційна компанія».

– Був відмінним мисливцем і риболовом на якого всі рівнялися і запитували поради, адже мав у цьому величезний досвід. Шкода, що не встиг цього всього навчити своїх маленьких синів. Був дуже доброю, веселою, життєрадісною людиною, – ділиться дружина. – Своєю посмішкою і словами: «Все буде добре!» заспокоював усіх навкруги. Був найкращим чоловіком у світі і батьком для своїх дітей. Сильно любимо, пам'ятаємо, сумуємо. Царство тобі небесне і вічний спокій мій коханий.

Сергій пішов добровольцем і був мобілізований солдатом-кулеметником 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Похований 16 березня в селі Франівка Гощанської громади.

У Сергія залишилося троє дітей: двоє синочків (7 і 8 років) та доросла дочка (20 років).

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Сергій Дзюба, 52 роки

Сергій Дзюба. Фото надала донька захисника Катерина

Дзюба Сергій Олександрович народився 5-го липня 1969 році в селі Андрусіїв Гощанської громади. Жив у селі Бабин. За словами доньки Катерини, з перших днів повномасштабної війни пішов у Нацгвардію.

Стрілець-радіотелефоніст 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту № 9 НГУ загинув 14-го березня через ракетний удар по будівлі телевежі в Антополі.

На прохання матері сина поховали в рідному селі 16 березня. У Сергія залишилася дружина і двоє дорослих доньок.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Леонід Дельцов, 42 роки

Леонід Дельцов. Фото kostopil-rada.gov.ua

«З Україною в серці до останнього подиху!», – таким було життєве кредо жителя Костопільської міської територіальної громади, уродженця села Великого Мидська, Леоніда Дельцова.

Загинув 21-го березня 2022 року внаслідок артилерійського обстрілу зі сторони російського агресора поблизу міста Попасна Луганської області. У мирний час Леонід Олександрович працював у різних сферах, найбільше полюбляв будівельну.

У захисника залишилися дружина Оксана Сергіївна, донька Ірина, син Дмитро. Поховали захисника  27 березня 2022 року у Вербській громаді на Дубенщині.

Павло Довганюк

Павло Довганюк. Фото поширили на сторіці Дубенського медколеджу

2-го квітня мешканці Крупецької територіальної громади Дубенського району провели в останню путь Павла Довганюка, який 13-го березня загинув у бою з російськими загарбниками у місті Попасна Луганської області.

Павло навчався у Дубенському медичному коледжі за спеціальністю «Лікувальна справа». Випускник коледжу 2012 року. Після закінчення  закладу працював в лікарській амбулаторії села Рідків, пізніше – у ФАПі села Митниця.

В 2014 році вступив на контрактну службу до лав ЗСУ та служив в зоні ООС.

З перших днів війни і до останнього подиху захищав Україну від російських окупантів. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Леонід Довгополюк, 59 років

Леонід Довгополюк. Фото поширили на сторінці Гощанської селищної ради

Народився 1 листопада 1962 року в багатодітній родині з вісьмома дітьми (був другим).

Житель села Федорівка Гощанської громади, старший солдат. Загинув 6-го березня під час бою з російськими окупантами.

Народився в багатодітній сім’ї з восьми дітей. Після закінчення середньої школи навчався у Корецькій автомобільній школі, отримав посвідчення водія, розповідають у Гощанській селищній раді з посиланням на газету «Рідний край».

Пробував вступити в Рівненський аграрний технікум, закінчити навчання не судилось. Була можливість у чоловіка здобути освіту і в Харківській юридичній академії, направлення на навчання в якій йому дали в тодішньому місцевому колгоспі. Саме у Федорівському колгоспі «Більшовик», а після перейменування «Ниві», він розпочав свою трудову діяльність. Працював механіком, водієм. Звідси відправився на строкову службу в армію.

Потім повернувся в село та одружився, виховував двох дітей. Певний час працював водієм-«далекобійником» у Клевані, а згодом – у приватного підприємця.

У 2015 році пішов добровольцем на війну, був у зоні АТО на Донеччині, ремонтував військову техніку. Згодом підписав контракт і до 27 грудня 2021 року захищав східні кордони України.

Коли 24 лютого цього року росія здійснила широкомасштабний наступ Леонід Васильович вирішив, що повертається на службу.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Олег Дудей, 46 років

Олег Дудей. Фото поширила Великоомелянська сільська рада

Великоомелянська громада прощалася із захисником Олегом Дудеєм, який народився 7 вересня 1975 року.

Капітан, на прізвисько «Лісник», ще у 2014-му році він був одним з перших хто пішов захищати Україну. Служив у батальйоні «Горинь», потім у розвідці.

Він був людиною, у якої не було жодного сумніву щодо виконання свого обов'язку та необхідності захисту незалежності нашої держави, розповідають у Великоомелянській сільській раді.

Після звільнення Київщини від окупантів наші захисники виконували бойове завдання. Олег Дудей розвідував територію та був попереду. Життя героя забрала ворожа міна.

Поховали загиблого у селі Вересневе біля Рівного. В захисника залишилася дружина і 9-річний син.

Олександр Жолондієвський

Олександр Жолондієвський. Фото поширив голова Зарічненської громади Богдан Квачук

Жив у селі Неньковичі, що на Зарічненщині. Загинув, захищаючи Україну.

Прощалися із захисником 12-го березня у рідному селі.

Солдат Жолондієвський Олександр Борисович посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Вадим Захарук, 40 років

Фото з фейсбук-сторінки Вадима Захарука датоване 2020-м роком

Захарук Вадим Олександрович народився 17 травня 1981 року. Мобілізований солдатом-стрільцем 2-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Родом з Клеванської громади. Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Похований 16 березня у селищі Клевань.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Євгеній Захоженко, 27 років

Євгеній Захоженко. Фото поширила Галина Кульчинська

Євгеній Захоженко народився у Рівному 28 серпня 1994 року. Закінчив ЗОШ №3 та автотранспортний технікум НУВГП.

Став на захист України у 2015-му році, взявши участь в АТО. 5 років відслужив у Дніпропетровському розвідувальному батальйоні. У 2021 році Євгена перевели у 93-ю механізовану бригаду «Холодний Яр», в якій він і зустрів ворога у перші дні наступу російських окупантів.

Загинув 27 лютого в результаті ворожого обстрілу, обороняючи Харків.

Із захисником у Рівному прощалися 12 березня.

Сергій Ільчук, 41 рік

Сергій Ільчук. Фото поширила Рівненська міська рада

Рівненський волонтер. Автомобіль Сергія обстріляли окупанти під Бородянкою, коли той вивозив та рятував людей. Попередні 5 рейсів були вдалими: він вивіз три сотні людей, розповідає «Суспільне».

Попри те, що автомобілі були з червоними хрестами та написами «Евакуація», це не зупинило воєнних злочинців, які відкрити вогонь по наших хлопцях, розповіли у Рівненській міській раді.

17-го березня Сергій Ільчук помер у лікарні. Прощалися із волонтером 18-го березня у будинку молитви Церкви Святої Трійці Християн Віри Євангельської. За оцінкою представників церкви, там зібралося понад сімсот людей.

Поховали волонтера на кладовищі села Колоденка.

В Сергія залишилась дружина, п'ятеро синів та донька.

Назар Ілюк, 21 рік

Назар Ілюк. Фото armyinform.com.ua

Житель села Харалуг, що на Кореччині.

Загинув 1-го березня біля міста Первомайська Миколаївської області.

В останню путь захисника України провели 7 березня спочатку в Корці, а потім в рідному селі. У старшого солдата Ілюка залишилися батьки, дружина, син.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вадим Калаур, 31 рік

Солдат Вадим Калаур. Фото та інформація Костопільської міської ради

Навчався у Костопільській школі №6, а згодом здобував професію у Костопільському будівельно-технологічному коледжі.

Солдат загинув 22 квітня під час виконання бойового завдання в районі селища Новотошківське, Луганської області.

У захисника залишилася дружина та чотирьохрічний син.

Микола Каращук, 49 років

Солдат Микола Каращук. Фото з Демидівської селищної ради

Микола Каращук народився 14 вересня 1972 року. Раніше жив у селищі Демидівка. Більше року служив солдатом у Збройних силах України, загинув 13-го квітня внаслідок бойового зіткнення та масованого артилерійського обстрілу на сході України. Про це інформує Демидівська селищна рада.

Попрощалися із Миколою Каращуком 19 квітня.

Владислав Карпюк, 23 роки

Владислав Карпюк. Фото поширила Гощанська селищна рада

Владислав народився 18 лютого 1999 року. Житель села Федорівка Гощанської громади. Солдат Збройних сил України.

Після здобутої середньої освіти юнак, 2017 року, вступив у Соснівський професійний ліцей, де здобув професійно-технічну освіту, – пише на своїй фейсбук-сторінці газета «Рідний край».

27 листопада 2019 року юнака призвали на строкову службу, а від 4-го квітня 2020 року по 28 квітня 2021 року він служив за контрактом у військовій частині А3091 26-тої артилерійська бригади імені генерала-хорунжого Романа Дашкевича.

З 4 жовтня 2021 року солдата перевели до особового складу військової частини А1556 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. 

У свій день народження солдат працював в обслузі реактивного артилерійського дивізіону. Під час запеклих боїв за місто Васильків, що на Київщині, його дивізіон відправили для підсилення оборони.

Згідно даних третього відділу Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки солдат Владислав Карпюк загинув під Васильковим 27 лютого.

Попрощалися з воїном 3 березня.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Олександр Картавий, 48 років

Олександр Картавий. Фото поширила ГО «Ветеранська спілка учасників АТО та захисників Вітчизни» селища Володимирець

Старший солдат 95-ї окремої десантно-штурмової бригади Олександр Картавий. Загинув 22-го квітня в оборонному бою у селі Довгеньке Ізюмського району на Харківщині.

Олександр Олександрович Картавий родом з Володимирця, де живе його родина: мати з батьком, сестра, син та мама сина, – про це пише volodymyrets.city.

Стрілець-помічник гранатометника разом з побратимами стійко тримав оборону. Але мінно-вибухові травми обірвали життя бійців-захисників.

Це був другий контракт солдата. Йому також доводилося обороняти Донеччину.

«...Зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував зразково, користувався авторитетом серед колег. Був прикладом зразкового виконання військового обов'язку. Був добре підготовленим, мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення.

Завжди був чуйним та ввічливий до оточуючих. Проявив виключну мужність та героїзм, стійкість та рішучість. До останнього залишився вірним Військовій Присязі та українському народу» – такі слова про старшого солдата Олександра Картавого підписав у повідомленні про смерть командир частини.

Іван Клюйко, 35 років

Іван Клюйко. Фото з volyninfa.com.ua

Клюйко Іван Костянтинович народився 11 лютого 1987 року.

Житель села Орв’яниця Дубровицької громади. Загинув у Великдень 24 квітня в бою біля міста Попасна на Луганщині.

27 квітня в Дубровицькій громаді оголосили Днем жалоби за загиблим захисником.

Спогад і більше фото захисника поширила Оксана Пугач-Голяка.

«Веселий, наш Ванька, завжди на оптимізмі і з позитивом – неможливо повірити... Весь час, як пішов Іван захищати Україну, спілкувалися, саме війна і звела, ще у 2014 році. Тоді ж познайомилася і з його мамою Марією Павлівною».

Микола Ковалець, 24 роки

Фото надали у фейсбук-групі Білокриницької громади

Народився Микола Ковалець у селі Шубків Білокриницької громади Рівненського району, тут і зростав. Навчався у Львівській академії сухопутних військ, був лейтенантом.

Загинув 24 березня у місті Мар’їнка Донецької області. Залишились батьки і брат.

Поховали воїна 1-го квітня в селі Шубків.

Іван Коваль, 27 років

Іван Коваль. Фото поширив Сарненський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки

Іван Коваль народився 1994 року, мав звання молодшого сержанта.

Закінчив педагогічний університет зі спеціальністю вчителя географії. У ЗСУ служив із серпня 2020 року.

Загинув у бою з російськими окупантами в Миколаївській області. Захисника поховали 2-го квітня у рідному селі Любиковичі, що на Сарненщині.

Степан Ковалюк

Фото з news.obozrevatel.com

Загинув в ніч з 1 на 2 березня у бою з російською диверсійною групою у місті Васильків Київської області, був членом рівненської добровольчої групи.

Похований 5-го березня у Рівному на кладовищі «Нове».

У Степана залишилась дружина і троє дітей.

Тарас Козлишин, 41 рік

Тарас Козлишин. Фото з фейсбуку Тараса Козлишина

Боєць з Рівного Тарас Козлишин був одним з польових командирів Добровольчого батальйону ОУН. Мав позивний – друг Карай. Вперше він пішов на Схід 2015-го, тричі був поранений, повідомляє Рівненська міська рада.

Загинув у ніч на 27 лютого під Києвом у бою з російськими окупантами. Про це у соцмережах повідомили його знайомі та представники влади.

Рівнянин загинув під час оборони Києва. Зокрема, депутатка обласної ради Світлана Богатирчук-Кривко на своїй сторінці у фейсбуку написала:

«Тарас Козлишин пройшов АТО, а сьогодні загинув під Києвом. Щира людина, патріот своєї держави. Знаю його батьків – Мирославу та Миколу, навчала сестру Тамару. Прийміть наші співчуття. Вічна пам‘ять Герою».

У воїна залишилися дружина і троє неповнолітніх дітей.

Георгій Козюхно, 51 рік

Фото «Четвертої влади» з прощання на майдані Незалежності у Рівному

Козюхно Георгій Петрович народився 30 березня 1970 року. Головний сержант, командир 3-го відділення 1-го стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

На початку війни добровільно прибув до центру комплектування та соціальної підтримки та став на захист України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в селі Антопіль 14 березня.

Похований 16 березня на кладовищі села Бугрин, Бугринської територіальної громади Рівненського району.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Павло Корнійчук, 28 років

Фото та інформація із телеграм-каналу Здолбунівської громади

Загинув 22-го квітня, внаслідок артобстрілу під час виконання бойового завдання біля села Олександропіль Донецької області. Без батька залишився однорічний син. Через кілька днів захиснику мало б виповнитись 29 років.

Владислав Костюк, 19 років

Фото із сайту Радивилівської громади

Мешканець Радивилова. Влітку 2021 року уклав контракт на військову службу.

Був випускником  Радивилівського професійного ліцею, навчався за спеціальністю «Кухар. Кондитер».

«Викладачі та адміністрація навчального закладу кажуть: був активний, життєрадісний, світлий юнак, який ще тільки починав жити, вдихав на повні груди кожну мить життя», – пишуть на сторінці Радивилівської громади.

Загинув 19 квітня при виконанні бойового завдання на Миколаївщині.

Громада попрощалася із захисником 27 квітня. Поховали воїна на Лев'ятинському кладовищі.

Андрій Кошурко, 31 рік

Андрій Кошурко. Фото поширив Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування ДСНС України

У Дубровиці в останню дорогу провели Андрія Кошурка. Майор служби цивільного захисту, начальник частини гуманітарного розмінування був на Харківщині. Він якраз розміновував територію, коли почалося бомбардування.

«Від початку наступу російських окупантів наші побратими постійно збирали, вилучали, та ліквідовували вибухонебезпечні предмети та снаряди, які залишились після ворожих обстрілів. Щоденно професійно і мужньо виконували роботу.

16-го квітня, під час чергового бомбардування Харкова російськими військами та вилучення смертоносної зброї «русского мира» трагічно обірвалося життя світлих, життєрадісних, прекрасних душ, відкритих і добрих сердець, відданих своїй справі людей, надійних друзів, найкращих синів, чоловіків та люблячих батьків», – так пишуть про Андрія Кошурка та двох його колег, які загинули у той же час, у Міжрегіональному центрі гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби надзвичайних ситуацій.

Іван Курач, 41 рік

Іван Курач. Фото із сайту Костопільської міської ради

Народився 21 лютого 1981 року. Із села Грицьки Дубровицького району. Вищу освіту здобув в Університеті розвитку людини «Україна», факультет – «Правознавство». Займався підприємницькою діяльністю.

Військову службу проходив з червня 1999 року по грудень 2006 року, звання – штаб-сержант.

Із перших днів війни пішов добровольцем у Нацгвардію. Сержант з матеріального забезпечення стрілецької роти з охорони та оборони об’єкту: №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув, коли виконував службові обов’язки в Антополі, через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі. Без нього залишились дружина і троє дітей.

Похований 16-го березня у Костополі.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Микола Курильчик, 24 роки

Фото з Клесівської громади

Захисник із селища Клесів на Сарненщині. Народився 30 червня 1997 року.

Загинув 23-го квітня у Попаснянському районі на Луганщині.

Про загибель захисника 26 квітня повідомили на фейсбук-сторінці громади.

Через російських загарбників батьки втратили сина, сестри – брата, а громада – свого вірного, мужнього захисника.

Односельчани зустрічали загиблого живим коридором, стоячи на колінах. Разом з родиною, військовими, священиками місцеві жителі супроводжували похоронний кортеж на кладовище селища Клесів.

В'ячеслав Курочкін, 49 років

В'ячеслав Курочкін. Фото поширили на сторінці «Дубно – влада – онлайн» у фейсбуку

Дубенчанин, офіцер. Військовий героїчно загинув під час ведення бою з російськими окупантами 24-го березня поблизу селища Мирне Мелітопольського району Запорізької області.

Попрощалися з воїном 2-го квітня і в місті Дубно оголосили триденну жалобу.

Віталій Кучерук, 23 роки

Віталій Кучерук. Фото з rivne.rayon.in.ua

Житель села Олександрія Рівненського району. Служив у Мукачеві. З початком воєнних дій його відправили до Києва. 26-го лютого у транспортний засіб, де був Віталій, поцілив ворожий снаряд. Віталій загинув.

Він був професійним військовим. Навчався у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Його посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

У Віталія залишилися батьки, молодший брат та кохана дівчина.

Олександр Лабунський, 39 років

Олександр Лабунський. Фото поширили на сайті sarny.rayon.in.ua

Народився у місті Сарни Рівненської області. Працював у підрозділі сарненської пожежно-рятувальної частини.

Олександр після школи навчався у ПТУ №21 на електромонтера. Потім продовжив освіту в технікумі, де здобув диплом за фахом електризація та механізація сільського господарства, – розповідає батько загиблого Героя України Микола Лабунський. – Далі була армія: військова частина у рідних Сарнах, Олександр був водієм у пожежному відділі.

«Професія рятувальника так припала до душі, що Олександр отримав вищу освіту у Львові за цією спеціальністю. Але син змалечку марив армією. Завжди рівнявся на свого вже покійного дядька, який був військовим, приміряв його форму».

У 2017 році уперше поїхав у ротацію на Донбас, служив у Волновасі – ремонтував озброєння та їздив на машині. Другий раз він вирушив на Донбас у 2020 році – у Мангуші ніс службу. На фронті отримав позивний «Лом» – побратими взяли з його прізвища, імені та по батькові перші букви.

У січні 2022-го року повернувся додому у відпустку. Її він провів зі своїми дітьми – 18-річним Романом, 15-річним Ярославом (хлопці навчаються в одному училищі) і 12-річною дочкою Мирославою. Із дружиною вони розлучені, та Сашко постійно допомагав своїм дітям. Хорошим був татом, тому вони важко переносять цю втрату.

Після початку російського вторгнення в Україну служив у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Старший солдат Збройних сил України.

«Спочатку несли службу під Бучею, розбили загін кадировців, які наступали на це місто, – пригадує тато Героя. – Потім бійці несли службу в Гуті-Михайлівській на Київщині, що поблизу Вишгорода. Напередодні над місцем, де перебував мій син та побратими, літали ворожі безпілотники. Вистежували їх... А вранці 14 березня почався бій, син зумів знищити чимало ворожої техніки та особового складу ворога. Але останній накрив “градами” і Олександр загинув на полі бою».

Похований 19 березня у місті Сарни.

За безпосередньої участі Лабунського реактивна батарея бригади виконала більше ніж тридцять бойових завдань, у результаті яких уражені колони, техніка і особовий склад рашистів, повідомили в Міністерстві оборони України.

Захисника посмертно нагородили званням «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка» – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Геннадій Левченко, 23 роки

Фото поширила у фейсбуку Наталія Левченко

Левченко Геннадій Михайлович народився 27 квітня 1998 року. Мобілізований солдат, стрілець-радіотелефоніст 3-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів № 9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Мешканець села Шубків Білокриницької громади Рівненського району.

Загинув 14 березня через авіаційний ракетний удар по будівлі телевежі в селі Антопіль.

Похований 16 березня в селі Шубків.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Володимир Лемещук, 24 роки

Фото з varta1.com.ua

Володимир був родом із села Гайки-Ситенські Крупецької громади Дубенського району.

Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, проходив службу в ЗСУ. Капітан, командир механізованої роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Загинув 20 квітня у боях біля міста Попасна на Луганщині. Про це повідомив голова Дубенської районної військової адміністрації Всеволод Пекарський.

Із захисником в Крупецькій громаді попрощалися 27 квітня.

У Володимира залишились батьки, дружина та двомісячна донька.

Вадим Лубенець, 21 рік

Вадим Лубенець. Фото поширили на сторінці Привільненської територіальної громади

Вадим Олександрович Лубенець народився 2001 року. 21-річний захисник загинув 31-го березня під час виконання бойового завдання поруч села Партизанське на Миколаївщині.

Вадим народився та виріс у селі Молодаво Перше, останні роки проживав у селі Черешнівка, розповідають на сторінці Привільненської територіальної громади.

Поховали захисника 4 квітня.

Сергій Марканич, 35 років

Фото з фейсбук-сторінки Гощанської громади

Про загибель Марканича Сергія Михайловича, із села Шкарів Бабинської громади, третій відділ Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомив 16 березня.

Народився захисник 9 червня 1986 року.

Мобілізований солдат, стрілець-санітар 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України загинув від ракетного авіаційного обстрілу приміщення телевежі в Антополі 14-го березня 2022 року.

16-го березня захисника поховали в селі Шкарів.

Василь Марчук, 25 років

Василь Марчук. Фото з фейсбуку Гільчанського ліцею Здовбицької сільської ради, очевидно ще з часу навчання в ліцеї

Родом із Миротина на Здолбунівщині. З 1 по 9 клас навчався в Миротинській гімназії. У 10-11 класі навчався у Гільчанському ліцеї. Загинув у Василькові на Київщині. Про загибель стало відомо 27-го лютого. 

Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Сергій Мовчун

Сергій Мовчун. Фото зі сторінки у фейсбук газети «Полісся»

28-го лютого стало відомо про загибель на тимчасово окупованій території України Сергія Мовчуна. Він проживав у селі Мутвиця, що на Зарічненщині. Народився 1995 року.

7-го березня захисника провели в останню дорогу.

Олександр Мисюрин

Мисюрин Олександр Володимирович. Доброволець ЗСУ із Городка Городоцької громади.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Похований 16 березня в селі Городок.

Ігор Моторко, 36 років

Фото 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого з 2018-го року

Захисник із села Вичівка Зарічненської громади Вараського району. Народився 18 квітня 1985 року у селі Виноградівка Миколаївської області.

12 жовтня 2018-го року молодший сержант 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого Ігор Моторко одружився із солдаткою Ангеліною Рубашкіною.

Повідомляли про одруження військовослужбовців на фейсбук-сторінці бригади. Зокрема про Ігоря розповіли так: «Ігор – водій медичної роти, на його рахунку десятки врятованих життів побратимів, яких вчасно, нерідко ризикуючи собою, вивозив із поля бою і доправляв у шпиталь».

Про загибель захисника повідомив 26-го березня голова Зарічненської громади Богдан Квачук.

26-го березня воїна поховали у селі Вичівка.

Назар Небожинський, 23 роки

Назар Небожинський. Фото armyinform.com.ua

Молодий рівнянин – навідник гармати бойової машини піхоти, який підбив три ворожі броні. Гармата, яку Назар знищив останньою, на жаль, встигла поцілити і його...

Ціною власного життя, хлопець врятував 20-х побратимів. Це сталося в одному із сіл на Чернігівщині, коли українські військові відбивали його від російських загарбників (сюжет про звільнення цього села за посиланням).

«Назар був сином, талановитим студентом, чесним громадянином, вірним другом, коханою людиною і найголовніше –  нашим захисником», – так про Назара згадують у його альма-матері, Національному університеті водного господарства та природокористування.

Як прощалися з Назаром 4-го квітня, можна подивитися на фото і відео в матеріалі: як Рівне прощалося з 23-річним захисником Назаром Небожинським.

Роман Непевний, 25 років

Фото з інстаграм-сторінки Романа

Непевний Роман Леонідович народився 31 серпня 1996 року. Мобілізований солдат, стрілець 3-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Похований 16 березня в селі Караєвичі Городоцької громади.

Павло Нікітчук, 26 років

Павло Нікітчук. Фото поширила Здолбунівська міська рада

Здолбунівчанин, старший солдат за контрактом. Його смертельно поранили під час обстрілів під містом Васильків на Київщині. Про це стало відомо 27-го лютого. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Денис Нікулін, 25 років

Денис Нікулін. Фото поширила Дубенська районна державна адміністрація

19 квітня батькам у селищі Смига на Дубенщині повідомили про загибель їх 25-ти річного сина Дениса Нікуліна.

П’ять років тому він пройшов службу у Києві в Національній гвардії. Був спортсменом. Загинув у бою на Луганщині.

У захисника залишились мама, тато та старший брат.

Олександр Новак, 42 роки

Олександр Новак. Фото зі сторінки у фейсбук Костопільської міської ради

Молодший сержант, уродженець села Малий Мидськ на Костопільщині. Олександр проходив військову службу за контрактом у ЗСУ з 2015 року.

До війни працював трактористом у місцевому сільськогосподарському підприємстві. Односельчани згадують його як добру, хорошу, працелюбну людину.

У 2018 році за високий патріотизм, безмежну любов до України та з нагоди відзначення свята Покрови, Дня українського козацтва, Дня захисника та захисниць України в урочищі Гутвин його нагородили Грамотою Рівненської обласної ради, неодноразово отримував відзнаки та Подяки. 

Загинув 21 березня. Його вбивці – російські окупанти, які вчинили масовий артилерійський обстріл поблизу міста Попасна Луганської  області.

У захисника залишилися матір, дружина, дві доньки.

Поховали захисника у рідному селі, де народився, проживав і працював – у Малому Мидську.

Василь Олійник, 41 рік

Жив у Острозі. Загинув 17 квітня під час виконання бойового завдання в селищі Нижнє Луганської області, – повідомляє Острозька міська рада.

«Він був люблячим чоловіком і татом двох дітей», – ідеться в дописі. В мирному житті був заробітчанином.

26 квітня тіло Василя Олійника зустріли «живим» коридором в Острозі.

Прощання і похорон 27 квітня.

Валерій Охмак

Валерій Охмак. Фото поширила Оксана Пугач-Голяка

Валерій Степанович Охмак. Житель села Миляч, що в Сарненському районі, мав позивний «Вальтер». Мужній воїн, сильний і незламний, який пізнав війну з самого її початку ще в зоні АТО, віддав своє життя за Україну 23 березня 2022-го року. Загинув через обстріл окупантами позицій, де він служив.

«Вальтер завжди зустрічав зі щирою посмішкою, неначе випромінював нескорену вдачу і міцність бойового духу. Пам’ятаю, як вчив мене стріляти зі зброї в зоні АТО, як радів малюнкам дітей з Дубровиччини, які ми привозили. Дуже не терпів несправедливості, гарячкував через не змогу щось виправити і любив, любив Україну…», – розповіла жителька громади Оксана Пугач-Голяка.

Похований у рідному селі 27 березня.

14 квітня нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню посмертно.

Володимир Павлюк, 42 роки

Володимир Павлюк. Фото з газети «Рідний край»

Павлюк Володимир Володимирович народився 2-го грудня 1979 року. Мобілізований солдатом, стрільцем 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Про загибель Володимира Павлюка, із села Горбаків Гощанської громади, Третій відділ Рівненського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомив 16 березня.

Захисник загинув від ракетного авіаційного обстрілу приміщення телевежі в Антополі 14 березня. Похований в селі Горбаків 16 березня.

Федір Панасюк

Мешканець села Зносичі Немовицької територіальної громади Сарненського району. Майор ЗСУ.

Відомо, що у 2010-му році він закінчив Острозький обласний ліцей з посиленою з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Костянтина Івановича Острозького.

Відомо, що захисник народився у 1993 році. Загинув 1-го березня. У нього залишилася дружина та маленька дитина.

Леонід Панащук

Дубенчанин Леонід Панащук загинув 7 квітня у місті Попасна на Луганщині під час воєнних дій, захищаючи Україну.

Степан Пашко, 45 років

Степан Пашко. Фото поширив міський голова Вараша

Житель Вараша. Навчався у другій школі Вараша, а також у школі Старої Рафалівки. Працював монтажником у «Ютем-інжинірінг».

26-го лютого чоловік вступив до лав Збройних сил України. Його підрозділ направили до селища Макарів на Київщині, щоб підсилити сили української армії.

4-го березня потрапив під артобстріл з боку російських військ. У захисника залишилися дружина та три дочки.

Руслан Пінчук, 33 роки

Фото поширила Дубровицька міська рада

Руслан Пінчук народився 26 серпня 1988 року, проживав у селі Берестя Дубровицької громади.

Родом з Дубровиччини. Загинув 17-го квітня біля села Співаківка на Харківщині.

«Його згадують як патріота своєї країни, сміливого, рішучого, наполегливого. Завжди вміло виконував усі бойові завдання, мав авторитет серед побратимів. Воїна поховали у селі Берестя», – повідомляє Рівненська обласна військова адміністрація.

Прощалися із захисником 24-го квітня.

Іванна Поліщук, 23 роки

Мешканка села Бродів Острозької громади, 23 роки. Випускниця Шепетівського медичного коледжу. Військовослужбовиця 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, бойова медсестра. Загинула 25-го лютого під час обстрілу їхньої бригади медиків на Херсонщині, коли їхала допомагати пораненим.

Посмертно нагороджена орденом «За мужність» III ступеня – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Сергій Поліщук, 31 рік

Сергій Поліщук. Фото поширила Рівненська ОВА

Рівнянин пішов у ЗСУ добровольцем, не чекаючи повістки. Він загинув у Новоайдарівському районі в Луганській області, виконуючи бойове завдання.

У Сергія залишилися  батьки та молодший брат.

«І ще одна зірочка засвітилася в Небесах...  Зірочка нашого Сергійка... Доброго, щирого, завжди усміхненого, готового допомогти, навіть узяти на себе провину іншого. Справжній товариш, люблячий, турботливий син і внук, Старший Брат, вірний захисник нашої України», – так про Сергія згадує його знайома Людмила Коверзнєва.

Олександр Потапович, 43 роки

Родом із Сарненщини. Штаб-сержант Збройних сил України. Загинув 3-го березня в боях поблизу міста Маріуполя. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Вадим Присяжнюк, 20 років

Вадим Присяжнюк. Фото з інстаграм-сторінки volodymyrets.city

Закінчив Половлівську гімназію, що на Володимиреччині. Восьма дитина у родині, де одинадцять дітей.

У січні 2021 року уклав контракт із ЗСУ. Був поранений, була можливість комісуватись. Проте відмовився і пішов дослужувати. 

У березні 2022 року захищав місто Попасна Луганської області. Загинув у бою ранком 11-го березня, «внаслідок бойового зіткнення масованого артилерійського обстрілу та влучання в автомобіль протитанковою керованою ракетою поблизу Попасної» – так лаконічно звучить сповіщення про факт загибелі.

Сумну звістку у родину Вадима принесли військові 17-го березня. Але про нещастя із сином батьки вже здогадувались – тиждень до офіційного повідомлення з Вадимом вже не було зв’язку. На своїй сторінці у фейсбуці Вадим публікував патріотичні картинки та свої фото – був вмотивованим та життєрадісним. «Спокійна дитина, дисциплінований і порядний» – розповідає директорка гімназії.

Віталій Прокопчук

Народився 1982 року. Пішов на військову службу за контрактом у 2020 році. Був водієм-електриком, диспетчером пункту. Загинув 7-го квітня внаслідок мінометного обстрілу селища Степове Попаснянського району на Луганщині.

Дубенська міська рада оголосила Дні жалоби 11 і 12 квітня.

Сергій Прокопчук, 48 років

Сергій Прокопчук. Фото поширила Рівненська ОВА

Військовий із села Рокитне, що на Сарненщині. Загинув у бою з окупантами на Харківщині 17-го квітня.

Сергій Пущенко, 61 рік

Сергій Пущенко. Фото з kultura.rayon.in.ua

Народився 28 червня 1960 року.

2-го березня у боях за Васильків під Києвом разом з рівненськими добровольцями загинув український графік і живописець, культуролог, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки журналістів України, лауреат журналістських премій Сергій Пущенко. Про це пише «Суспільне» з посиланням на голову НСЖУ Сергія Томіленка.

Був волонтером і добровольцем Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» і Української добровольчої армії, учасником Всеукраїнської організації «Тризуб» імені Степана Бандери.

Сергій Пущенко – заслужений діяч мистецтв України, автор понад 900 картин. Це пейзажі, портрети, натюрморти. Основна тема його творчості пов’язана з українським козацтвом. Пущенко – творець серії полотен «Козацькому роду – нема переводу».

У 2015-2018 роках створив з натури галерею живописних і графічних портретів українських воїнів-добровольців (113 робіт); 106 портретів увійшли до авторської книги-альбому «Портрети добровольців на війні», виданої у квітні 2018 року.

Того ж року у травні виставку «Портрети добровольців на війні» презентували у Верховній Раді.

У березні 2021-го в Україні презентували «Фронтовий кобзар», автором та ініціатором якого став Пущенко. Крім поетичних творів Шевченка, видання містить мистецькі фотоілюстрації – десятки колажів на теми російсько-української війни.

Похований 5-го березня у Рівному.

Антон Радовенчик, 18 років

Антон Радовенчик. Фото поширила Оксана Вітчук

Захисник народився у селі Бабин Рівненського району. Йому було 18 років. Після випуску з Бабинської школи поступив до Рівненського автотранспортного коледжу. Втім, не довчився: влітку 2021 року Антон підписав контракт на проходження військової служби у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Антон Радовенчик телефонував батькам та братам, яких у нього троє. Втім 7 березня звʼязок із ним пропав. І лише у квітні батьки дізналися, що він загинув обороняючи Київщину.

Поховали 18-річного захисника 8 квітня, у рідному Бабині.

Сергій Рижук, 38 років

Сергій Рижук. Фото із телеграм-каналу міського голови Рівного

Рівнянин поклав своє життя захищаючи Україну від росіян на Запоріжжі. Воював з перших днів повномасштабної війни росії проти України.

Прощалися із захисником на майдані Незалежності у Рівному.

– Сергій був дуже добрим, щирим, людяним, завжди приходив на допомогу. Я з ним працювала, то я його добре знаю. Кажуть, Бог забирає кращих, напевно так і сталося, – «Суспільне» цитує спогади знайомої Тетяни Луцюк.

Сергій загинув 2-го березня.

– Село, де він загинув, було лінією фронту активних бойових дій. Місцеві жителі, лише коли трошки стишилися бої, змогли приховати екіпаж танку, який був підбитий рашистами, в землі, поруч підбитого танку. Наші солдати були там поховані, – каже міський голова Рівного Олександр Третяк.

У 2014 році Сергій Рижук пройшов Піски, Водяне та Донецький аеропорт. Після чого пішов на контрактну службу. Нині його нагородили посмертно орденом «За мужність» III ступеня.

Микола Романцев, 53 роки

Микола Романцев. Фото з фейсбук-сторінки Костопільської міської ради

Народився 13 червня 1968 року. Жив у селі Гута на Костопільщині. У мирний час Микола Романцев працював вчителем, деякий час був директором Гутянської школи.

В 2014 році захищав Україну на сході. З початком повномасштабного російського вторгнення, Микола без вагань героїчно став на захист рідної України.

Загинув 24 квітня 2022 року, під час ворожого артилерійського обстрілу поблизу міста Золоте Луганської області.

Олег Савіцький

Народився 1978 року. Родом з Дубенщини. Служив штаб-сержантом за контрактом з 2016 року, був командиром 1-ї дорожньо-комендантської роти. Загинув 7-го квітня внаслідок мінометного обстрілу селища Степове Попаснянського району на Луганщині.

Дубенська міська рада оголосила Дні жалоби 11 і 12 квітня.

Андрій Савонік, 38 років

Фото Рівнеобленерго

Савонік Андрій Андрійович народився 23 січня 1984 року у селищі Клевань Рівненського району.

З 2009 року Андрій був працівником Рівнеобленерго.

Мобілізований 3-го березня солдатом, старшим стрільцем 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

16-го березня похований у селищі Клевань.

У загиблого залишилася дружина та 7-річний син.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Ігор Салій, 27 років

Десантник Ігор Салій. Фото із сайту Костопільської міської ради

Костопільчанин. Служив у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді ЗСУ. Загинув у перші дні війни, захищаючи Україну від російських військ. 

Загинув Ігор Володимирович при виконанні військового обов’язку на Миколаївщині. Попрощатися із ним у Костополі зібралися понад дві сотні людей.

Прощалися із ним  28 березня 2022 року у соборі Петра і Павла, потім на Майдані Шевченка в Костополі, а поховали на кладовищі «Нове», поряд з іншими Героями Костопільщини.

Був спокійним, відповідальним і товариським. Так про військового Ігоря Салія згадує його класна керівниця Оксана Миронець.

«Ігор – випускник 2012 року 11-А класу загальноосвітньої школи № 4, навчання біологічного профілю. Завжди врівноважений, толерантний, чемний, справедливий, на прохання у допомозі відгукувався перший. Наша шкільна родина у невимовній скорботі, щиро співчуваємо батькам», – каже педагогиня.

У воїна залишилися батьки, брати і сестри.

Анатолій Саратов, 24 роки

Анатолій Саратов. Фото з фейсбук-сторінки Рівненської ОВА

11-го квітня 2022 року, виконуючи військовий обов’язок, захищаючи Україну від російських загарбників, загинув 24-річний Анатолій Саратов із селища Клесів на Рівненщині.

Про це пише «Еспресо.Захід» з посиланням на сайт Клесівської територіальної громади.

У мирний час Анатолій працював верстатником деревообробних верстатів. Із 2019-го року проходив військову службу за контрактом у Збройних силах України, брав участь в ООС.

«Активний та товариський, при цьому скромний і ввічливий… Юний патріот пішов служити до лав ЗСУ ще після закінчення ліцею, а після звільнення зі служби підписав контракт. Приймав участь в ООС на східних теренах України. Продовжив боронити Батьківщину й після повномасштабного вторгнення росії», – йдеться в повідомленні на сайті громади.

Богдан Семенчук, 28 років

Богдан Семенчук. Фото поширила Рівненська обласна Асоціація футболу

Футболіст аматорського клубу «Случ» міста Березне Богдан Семенчук загинув захищаючи Україну від російських окупантів.

Про це повідомляє Рівненська обласна Асоціація футболу на своїй сторінці у соціальній мережі фейсбук 18 березня.

28-річний уродженець Рівненщини пішов на фронт добровольцем і був убитий в бою під Києвом.

«Футболіст березневського "Случа" Богдан Семенчук загинув у боях з російськими окупантами. Нехай Богдану земля буде пухом, а пам'ять про героя буде вічно зберігатися в наших серцях!», –  йдеться у повідомленні.

Сергій Сіньков, 32 роки

Сергій Сіньков. Фото поширила Олександрійська сільська територіальна громада

Екс-депутат Олександрійської сільської ради, був одним із представників ГО «Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини».

Одним із перших пішов захищати Україну від окупантів. Сєня, так називали його рідні та друзі, був справжнім патріотом своєї держави, – пишуть на фейсбук-сторінці телеканалу «ITV».

Його мама розповідає, він був щирим патріотом, не вагаючись пішов на війну у 2014 році, де отримав складну травму, переніс операцію і довгий час реабілітовувався. Та це не завадило йому знову взяти зброю в руки і одним з перших стати на захист України у 2022.

Та війна забрала його життя і залишила матір без єдиного сина. Захисник загинув 22 березня у місті Костянтинівка Донецької області.

Похований в Олександрії 31 березня.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Петро Скібчик, 48 років

Житель Підлозівської громади, що на Дубенщині. Загинув у боях на Луганщині 5-го березня.

Про його трагічну загибель на Луганщині повідомив голова громади Микола Костюкевич. 

«Приношу щирі співчуття родині загиблого героя, дружині, дітям, онукам, мамі і сестрі та братам. Схиляю свою голову перед Вами за Вашого сина, чоловіка та батька, який до останнього подиху життя захищав нашу рідну Україну. Хай Бог потішить Вас в тяжку годину втрати», – написав голова громади.

Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Володимир Стельмах, 27 років

Фото поширив Рівненський об'єднаний міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки

Був гравцем регбійного клубу «Рівне». Загинув, обороняючи Київ від російського агресора. 

Прощалися із захисником 16 березня у Рівному.

Посмертно нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня.

Микола Степанюк, 37 років

Степанюк Микола Антонович народився 26 червня 1984 року в Клевані Рівненського району.

В цивільному житті – стропальник Клеванського лісопромислового комплексу.

Мобілізований солдатом, помічником гранатометника 1-го відділення 1-го стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

16-го березня похований у селищі Клевань.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Андрій Степасюк

Андрій Степасюк. Фото поширили на сайті ostrog.rayon.in.ua

У рідному селі Оженин Острозької громади 4-го квітня провели в останню дорогу захисника Андрія Степасюка.

Воїн загинув на території Миколаївської області, боронячи Україну від російської агресії.

Артур Стібиш, 18 років

Артур Стібиш. Фото поширила Дубенська районна державна адміністрація

Житель села Вишневе Демидівської територіальної громади.

Солдата посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня: «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Катерина Ступницька, 25 років

Катерина Ступницька. Фото поширили на ukrinform.com

Захисниця родом із села Залізниця Корецької громади, 25 років. Сержантка, була інструкторкою медичного пункту 3-го механізованого батальйону.

Закінчила Дубенський медичний коледж. Першим місцем роботи став фельдшерсько-акушерський пункт у селі Даничеві, потім вона пішла в армію на контрактну службу.

До повномасштабного вторгнення Катерина була на передовій кілька разів, з нетривалими відпустками. У вересні 2021-го року продовжила контракт ще на рік. Сержантка Катерина Ступницька служила у військовій частині у Володимирі-Волинському.

Їй посмертно присвоїли звання Героя України.

«8 березня 2022 року тривали важкі бої за визволення селища Макарів Київської області, захопивши яке ворог мав намір оточити Київ із заходу. Ворожа артилерія не вщухала ні на хвилину, та українських воїнів це не зупиняло, вони нещадно нищили окупантів – одна за одною ворожі машини спалахували від влучних пострілів.

Противника відкидали все далі й далі, звільняючи такий важливий населений пункт. Під час бою підбили екіпаж танка командира першої роти. Дівчина, не задумуючись, помчала за пораненими. Під шквальним вогнем противника змогла евакуювати всіх – і командира, і членів екіпажу.

Дівчина оперативно надала першу медичну допомогу і вивезла танкістів для подальшої евакуації у безпечне місце. Сама ж одразу повернулась до підрозділу. Щойно увечері з’явилась мінімальна надія хоча б на півгодини спокою – окупанти завдали низку ракетно-бомбових ударів по периметру.

Пряме потрапляння у будівлю, яка слугувала медичним штабом, не залишило шансів на життя», – так описують подвиг Катерини.

Вдома у неї залишились мама з татом і два молодші брати.

Михайло Супрун, 40 років

Михайло Супрун. Фото поширили на Rivne1

Мешкав у Квасилові, був волонтером. Російські військові розстріляли його 11-го березня. Сталося це під Бородянкою, що на Київщині, коли він евакуював місцевих мешканців.

«Волонтером їздив бусом в Гостомель, возив туди речі та продукти, а по дорозі назад, вивозив звідти людей... Міша був дуже добрий, з тих людей, про кого говорять, що він "і мухи би не образив".

Я вам гарантую, що Міша вас би ніколи і ні при яких обставинах не обманув би. Я вам гарантую, що Міша дотримався б свого слова, якби він вам його дав. Я вам гарантую, що Міша не задумуючись, допоміг би вам в скрутну хвилину. І не тільки вам.

Якби Міша міг, Міша допоміг би цілому світові. І ось за це його безкорисне, велике та добре серце, рашисти прирекли його на мученицьку смерть. Кажуть, що Мішу вбили кадирівці.

Міша ніс лише добро в цей світ, тому що він в нього вірив. Воно було сенсом його життя. Як тільки почалася війна, Міша відразу поїхав допомагати. Міша був чесною, відповідальною та працьовитою людиною. Будівельником», – так про Михайла Супруна відгукується його знайомий Тарас Луцюк.

У Михайла залишилися дружина та семеро дітей.

Олександр Тарасюк, 26 років

Олександр Тарасюк. Фото armyinform.com.ua

Рівнянин, 1995 року народження, загинув 24 лютого поблизу Очакова Миколаївської області. Доправити його тіло до Рівного і попрощатися змогли 23-го березня.

Олександр Тарасюк був сином військового і воював не перший рік, пише «Суспільне».

Василь Телетьон, 50 років

Василь Васильович Телетьон народився 14 квітня 1971 року в багатодітній сім'ї села Велике Вербче на Сарненщині, де і проживав.

Працював в колишньому КСП «Перше травня» села Велике Вербче, потім – у Великовербченській ЗОШ. Був одружений.

Служив у ЗСУ за контрактом з 2018-го року. Загинув під час оборони Василькова (про це стало відомо 27 лютого). У нього залишилися дружина, троє дорослих дітей і мама.

Двоє братів Василя теж є учасниками АТО/ООС.

Воїна нагородили посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Віталій Теслюк 

Віталій Теслюк. Фото поширила Дубенська районна державна адміністрація

Проживав у селі Копань Демидівської селищної громади Дубенського району. Військовослужбовець ЗСУ. Загинув у військовій частині Запорізької області, де служив.

1 березня на території Демидівської громади оголосили День жалоби у зв'язку із загибеллю Віталія Теслюка.

Це все, що залишилося від тата, пише Роксолана Теслюк, демонструючи медаль за часть в АТО.

Дмитро Ткачук, 36 років

Дмитро Ткачук. Фото поширила Рівненська ОВА

36-річний рівнянин Дмитро Ткачук хотів записатися в сили територіальної оборони, але коли запропонували йти в ЗСУ – не вагався, хоча досвіду військової служби не мав.

Загинув у Новоайдарівському районі в Луганській області, виконуючи бойове завдання. У нього залишилися батьки, молодший брат, 11-річна донька.

З Дмитром Ткачуком прощалися на майдані Незалежності у Рівному.

Ігор Усик, 28 років

Ігор Усик. Фото поширили на сторінці АТ «Рівнегаз»

Народився у селі Рясники Гощанської громади. До війни працював майстром АТ «Рівнегаз», а служити в ЗСУ на контрактній основі почав із 2018 року.

Загинув у перший день війни, 24 лютого, у Калинівці на Вінниччині. Окупанти обстріляли там арсенал. Військові зафіксували три реактивні снаряди випущені із повітря, з боку Придністровʼя.

Він був старшим лейтенантом, захисника посмертно нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Андрій Хижняк, 44 роки

Андрій Хижняк. Фото поширила Галина Кульчинська

Капітан Збройних сил України, дубенчанин Андрій Хижняк загинув під час виконання бойового завдання на Миколаївщині. Мужній, чесний, з активною життєвою позицією, справжній патріот своєї країни та до останнього подиху відданий Батьківщині – таким він запам'ятався землякам, пишуть в Рівненській ОВА.

«А ще він був справжнім патріотом України. Тож без роздумів став у лави захисників рідної землі, коли російський окупант посягнув на нашу незалежність та територіальну цілісність у 2014 році. А коли рашистська навала 24 лютого 2022 року розв'язала повномасштабну війну проти України, учасник  АТО Андрій Хижняк був у найгарячіших точках бойових дій», – пишуть на фейсбук-сторінці «Дубенський замок».

Андрій Химич, 36 років

Андрій Химич. Фото з rivne.media

Народився 22 травня 1985 року. Відправився захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення росії.

Загинув 23 квітня 2020 року в місті Лисичанськ Луганської області. Батьки втратили сина, дружина – чоловіка.

Захисника поховали у рідному селі Чудниця Гощанської громади.

Олександр Цикун, 23 роки

Олександр Цикун. Фото з фейсбук сторінки Рівненської єпархії ПЦУ

Випускник Рівненської духовної семінарії Православної церкви України. У Рівненькій єпархії ПЦУ повідомили, що після завершення у 2017 році семінарії Олександр Цикун навчався в духовній академії. Опісля служив у Збройних силах України.

Про загибель Олександра стало відомо 24 березня. 25 березня йому виповнилося б 24 роки.

Прощалися із захисником 26 березня, в селі Ставок поблизу Костополя на Рівненщині.

Поховали загиблого із військовими почестями на території Свято-Миколаївського храму, в якому у дитинстві він прислуговував, у рідному селі Ставок.

Руслан Чайка

Руслан Чайка. Фото з rivne.rayon.in.ua

В боях за аеропорт у селищі Гостомель на Київщині загинув виходець з Острожчини, житель села Слобідка Руслан Чайка. Захисника посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.

Ігор Чеховський, 34 роки

Фото «Четвертої влади» з прощання на майдані Незалежності у Рівному

Чеховський Ігор Володимирович народився 26 грудня 1987 року. На початку війни добровільно прибув до центру комплектування та соціальної підтримки та став на захист України. Мобілізований солдатом стрільцем радіотелефоністом 1-го відділення 1-го стрілецького взводу роти охорони та оборони об’єктів №9,10 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Загинув 14 березня через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в селі Антопіль.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Похований 16 березня у Рівному.

Петро Черначук 

Петро Черначук. Фото поширила Гощанська селищна рада

Житель села Федорівка Гощанської громади. Старший солдат Збройних сил України. 

«Спи спокійно, старший солдате Черначук Петро Олександрович! Ти героїчно захищав місто Васильків Київської області та героїчно загинув... Ми не пробачимо ворогові цієї втрати! Він сповна заплатить за Твою, побратиме, смерть!», – написали у Рівненському об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 1-го березня.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Роман Чумак, 29 років

Фото надала дружина захисника Оксана

Чумак Роман Леонідович народився 26 квітня 1992 року в селі Симонів Гощанського району Рівненської області, проживав у Гощі, а останні сім років у селі Великий Житин.

У 2009 році закінчив Гощанську школу і вступив до Київського національного університету внутрішніх справ України на факультет підготовки кадрів кримінальної міліції.

У червні 2013 року отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «Правознавство» та здобув кваліфікацію «Бакалавр з права».

З липня 2013 року розпочав службу в органах внутрішніх справ Рівненського УМВС на посаді оперуповноваженого.

У вересні 2014 року вступив до Національної академії внутрішніх справ на заочну форму навчання. У травні 2016 року завершив навчання та здобув ступінь магістра за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію юриста.

У 2015 році брав безпосередню участь в антитерористичній операції в місті Волноваха Донецької області.

Роман був життєрадісною людиною, чудовим сім’янином мав багато друзів, – розповідає його дружина Оксана. – Любив добре товариство, гарно співав, дуже любив життя, надзвичайно захоплювався риболовлею. Як товариш був надійним і добрим, готовим прийти на допомогу, щирим серцем і душею. Всі, хто знав Романа, дивувалися його енергії.

З перших днів війни пішов добровільно в військомат. Мобілізований солдатом на посаді головного сержанта – командира 1-го відділення стрілецького взводу з охорони та оборони об'єкту №9 15-го окремого батальйону Національної гвардії України.

Під час виконання обов’язків військової служби, будучи вірним військовій присязі загинув 14 березня 2022 року внаслідок авіаційного ракетного удару по будівлі телевежі в селі Антопіль Рівненського району 14 березня.

17-го березня похований у селі Симонів.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Валерій Якимчук

Якимчук Валерій Іванович. Доброволець ЗСУ.

Загинув через ракетний авіаційний удар по будівлі телевежі в Антополі 14 березня.

Похований 16 березня в селі Городок.

Співчуваємо рідним. Світла та вічна пам’ять нашим загиблим захисникам, захисницям і волонтерам!


Підтримайте ЗСУ

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Якщо знайшли помилку - виділіть її і натисніть Ctrl+Enter.

Прокоментуйте

Підпишіться на нашу розсилку

(найважливіші новини двічі на місяць)