Історія подушкових підприємців, які переїхали у Рівне з Харкова

Це історія родини і друзів, яких російська військова агресія змусила залишити свій дім і перевезти малий виробничий бізнес у Рівне. Підприємець Олександр Невалідов, разом із глухонімим братом і друзями виготовляють ортопедичні подушки. Нам він показав свій бізнес і розповів як під обстрілами вибирався з Харкова.

Схожі історії можна переглянути за тегами «Бізнес воєнного стану» та «Переселенці».

– Ми в Рівне переїхали з Харкова понад три місяці тому. Приїхали саме сюди тому, що тут нам вдалося знайти одразу житло для нашого колективу, для нашої сім'ї, і виробничо-офісне приміщення. Бо не у всіх містах, в які ми намагалися приїхати, у Львів або Тернопіль, не завжди були оці два варіанти, – розповідає свою історію підприємець Олександр Невалідов.

Торгова марка Олександра – це перший український виробник ортопедичних подушок в Україні. І він говорить про свій бізнес захопливо, детально показуючи як виливаються зі спеціальної піни подушки для краси обличчя, що коштують в роздріб понад дві тисячі гривень.

Показує одну з них.

– Б'юті подушка винайдена ще у 53 році в США. Її виготовляють багато компаній у світі, але кожна в своїй інтерпретації.

– Це найсучасніша подушка взагалі в світі по б'юті стандартам. Використовується вона наступним чином, по центру ви вкладаєте якраз шию на цей валик, а головою в цю виїмку під потилицю. Це коли спите на спині (на головному фото, – ред).

– Коли ж спите на боці, то лягаєте на край подушки. Тут спеціальна виямка під вухо і ще одна під обличчя і виходить, що у вас на обличчя немає навантаження.

У всіх процесах виробництва беруть участь п'ятеро працівників. Всі вони пов'язані родинними або дружніми зв'язками. І всі виїхали із зони воєнних дій.

– Нині тут працюють звичайно родичі. Мій брат-близнюк Олексій, він глухонімий.

– Оксана, вона тут також працює з чоловіком. Вона також глухоніма. Це друзі Олексія.

– Ще є мій друг, який також сюди переїхав. Він зараз на виробництві саме займається відлиттям піни. Він у нас технічний директор, ну, поки що це технічний директор – це тільки слова, бо ми ту просто всі друзі, які однією справою займаємось.

– Скоро почнемо брати співробітників, офіційно всіх працевлаштовувати, але поки що треба освоїтись, треба хоч звідкись почали гроші приходити, тому що зараз у нас великі мінуса. Я вже не знаю, в кого ті гроші позичати, – каже підприємець.

Підприємство Олександра – одне з 37 релокованих, які приїхали працювати на Рівненщину через російську військову агресію.

Як стверджують у Рівненській обласній військовій адміністрації, ще 90 компаній розглядають наш регіон для переїзду.

Олександр Невалідов розповідає як він із родиною вибирався з-під обстрілів.

– Війна нас застала просто в Чугуєві у своїх будинках. Для нас всіх це був шок. Брат у мене ж глухонімий, то я зразу побіг до них, щоб їхню родину завести у підвал. Спочатку це був погріб, а потім що біля бурси є і в бурсі є бомбосховище. Ми в бомбосховищі разом з ними прожили десь тиждень.

– В мене дружина з дитиною в цей час були в Миргороді. Просто вийшло так, що до війни відвіз їх в Миргород до тещі, а сам був в Чугуєві.

– Дружина в брата була вагітна. Вони, до речі, зразу не виїхали, коли вийшов я, тому що там через тиждень їм народжувати і вони народжували в бомбосховищі пологового. А потім тільки виїхали.

Олександр каже, що для того, щоб спакувати все обладнання, вони їздили в Харків чотири дні.

– Коли там прилітало, десь ховались. Їдем, їдем на машині, почався обстріл, десь між будинками сховались перечекати і далі поїхали. Ну, це найбільш такі екстремальні моменти були. Зараз, коли тут звучить сирена або літак пролетів, то якось вже не так страшно, коли було там.

Для того, щоб перевезти обладнання, Олександр, каже, що шукали довго машину. Знайшли за чималі гроші, коли водій щось привіз до Харкова і виїжджав назад. Таким чином вони виїхали в Миргород на Полтавщині.

– А мій брат вже потім з дружиною і триденною дитиною виїжджав за допомогою там цих експедиторів, які там по лісам везли, тому що Чугуїв вже оточили росіяни і зайшли з Рогані, з Малинівки і вже там тільки через ліс можна було їхати, через Новопокровку, Веденку. Ось через ці села.

Сім'я пересиділа у родичів в Миргороді півтора місяці і приїхала разом з обладнанням для бізнесу у Рівне.

Нині, каже Олександр, він воює на економічному фронті і готовий створювати робочі місця.

– Ми зараз зробимо потенціал продажу, зробимо щоб у нас попит пішов, а під попит вже будемо наймати працівників, тому що в нас одна швачка і це наша подруга, один упаковщик – це мій брат, технолог – це мій друг.

Олександр каже, що вдячний владі за допомогу.

– Дякувати Богу, от за допомогою ОДА та міської ради житло знайшли. В гуртожитку нас спочатку розмістили і харчували. Держава ж допомагає ось цими коштами для переселенців. І коли там воно разом виходить на дітей, і на дорослих, то якраз воно покриває житло і це дуже допомагає. Якби не ця допомога, то взагалі б ми сюди переїхати не змогли.

А ще Олександр вірить у перемогу над російськими окупантами.

– Україна переможе. Весь світ за нас!

Дивіться також: «Не відпускати нікуди доньку, бо дівчата зникають», – переселенка з Нової Каховки про життя в окупації

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів»

Підписуйтесь на канал «Четвертої влади» у телеграмі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці чи твітері.

Підтримайте ЗСУ

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське ЗМІ – підтримайте «Четверту владу»