Собі, а не дітям: пріоритети голови ОДА у використанні бюджетних коштів

 

 

 

 

Щоб краще зрозуміти потреби людини, звернемося до психології.

Американський психолог Абрагам Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у вигляді піраміди.

– Це дійсно будується глобальний, великий проект. В мене особисто є бачення, що місто Рівне давно вже виросло з коротеньких штанішок своїх. Треба думати більш глобально. Давайте бачити себе сильними. Якщо ми хочемо бачити себе сильними, – пояснює Олексій Муляренко чому він прагне втілити саме такий проект.

 

Очільник області говорить про вихід рівненського спорту на міжнародний рівень. А допоможе цьому проект спортивного комплексу міжнародного класу на 10-ти гектарах у Рівному. Вартість лише першої черги будівництва – понад 300 мільйонів гривень. Скільки буде наступних черг, достеменно невідомо навіть самому лобісту проекту.

 

– Чому, коли люди їдуть в Білорусію, і потім кажуть: «От, ми приїхали з Білорусії, там в кожному районі є льодовий палац. Там вони грають в хокей». Ви знаєте, скільки стоїть обслуговування льодового палацу? Це величезний халадільнік, – рівняється голова ОДА до північного сусіда. Щоправда, в північного сусіда і дороги кращої якості, ніж в Україні.

Схоже, спорткомплекс міжнародного класу – це саме те, що рівненчанам не вистачає найбільше. Це пріоритет, про який різні очільники області мріють уже майже десять років, приміряючи на себе роль місцевого бацьки.

Начальник Департаменту будівництва та архітектури Рівненської облдержадміністрації Ярослав Мазярчук розповідає як ідея проводити в Рівному чемпіонати з хокею перетворилася в макет мегаспорткомплексу, який роками загиджують мухи.

– У 2009 році появилась ідея провести чемпіонат з хокею України. Це фантастика, але воно мало бути, і тому появився ось цей спорткомплекс. Тоді було виділено кошти, перший етап був пройдений. Але пройшов, скажем, 2010-й рік, і за проект чомусь забули, – розповідає історію виникнення мегапланів ще за часів головування областю ставленика президента Ющенка Віктора Матчука.

– Він до 17-го року у нас лежав в УКБ, і тільки в 17-му році була поставлена задача його підняти. Але тут вже ми перейшли не до льодового палацу, а перейшли до льодового спорткомплексу.

Якщо подивитися макет, то видно, що він давній, зі слідами від мух і спроектований ще з льодовою ареною. Нині ж у першій черзі проекту має бути спорткомплекс із баскетбольним залом міжнародного класу.

Свого часу СРСР вкладав величезні кошти у військово-промисловий комплекс, дослідження космосу і професійний спорт. Країна рад могла конкурувати із розвиненими США та Західною Європою хіба що в цих галузях.

 

Бізнес, виробництво якісних автомобілів, техніки, продуктів та підвищення якості життя не було в пріоритетах. Міжнародний престиж для СРСР був значно важливіший за добробут власних громадян.

Коли ми нагадуємо цю історію голові облдержадміністрації, він змінює риторику. Каже, розвиток міжнародного спорту — лише один з плюсів  спорткомплексу. Інший – це діти.

 

– Це одне «з». Просто деякі речі… у нас з’явиться можливість, якої зараз у нас взагалі немає – це ми говоримо про міжнародний спорт, – тепер вже каже Олексій Муляренко.

 

– А плюс – це величезні можливості, які множаться просто кратно для наших дітей, для нашого юнацтва, для людей з особливим потребами, так само цей комплекс буде передбачати.

Євгеній Франків 7 років викладав фізкультуру в Рівненському державному гуманітарному університеті.

 

Він давно цікавиться урбаністикою – розвитком міст. Досліджує, як залучають до фізкультури і спорту дітей закордоном. І як там облаштовують спортивні гральні простори.

 

– Олімпійські чемпіони починаються не зі спортзалів, не зі стадіонів, вони починаються саме із спортивних майданчиків, які є біля наших житлових будинків, –переконаний Євген.

 

– Тому що це перше місце, де діти дізнаються про те, як можна грати у якусь гру, як можна бігати, як можна рухатися і розвивати себе.

 

– І якщо ми подивимося на досвід, приміром, Ісландії, інших скандинавських країн, Західної Європи, ми побачимо, що там дуже багато уваги приділяється саме заняттям рухової активності змалку.

– Виділяють на це великі гроші, будують інфраструктуру, саме створюють комфортні умови біля будинків там, де живуть люди, щоб будь-хто міг займатись фізичною культурою.

Ми попросили Євгена пройтися з нами дворами житлового масиву на вулиці Макарова неподалік від місця, де хочуть побудувати грандіозний спорткомплекс. І оцінити стан спортивних майданчиків у дворах багатоповерхівок.

Інспектування майданчиків невтішне.

– Залишки бетонних конструкцій, бачте, тут частина, тут (показує). І саме по собі покриття, тобто якщо воно висохне, тут навряд чи буде трава рости. І хтось ставить ногу в ту яму, і це вже може бути травма, дуже просто, – коментує стан спортмайданчика на вулиці Макарова, 8 Євгеній Франків.

Місцеві дітлахи підтверджують слова експерта.

– Тут багато горбів, камнів. Можна впасти, розбитися, підвернуть ногу, – розповідає підліток із сусіднього будинку Богдан

– Ти вже падав? – журналістка.

– Да.

– Тут м’яч може скотитися?

– Так в коляску може, в дитину вдаритися. Там ворота сіткою не закриті, там діти ходять.

Оцінка й інших прибудинкових спортивних майданчиків по вулиці Макарова незадовільна. А якими вони мають бути?

– Спортмайданчик має бути на оптимальній відстані від житлових будинків. Він має бути загороджений, якщо це для ігрових видів спорту: футбол і так далі, – розповідає Євгеній Франків.

– Щоб м’яч не потрапив десь у вікно. Він має бути безпечним для перехожих, щоб нічого в них не влучило. А так само він має бути зручним і комфортним для тих, хто перебуває на цьому майданчику, щоб там не було ніяких ям, ніякої арматури не торчало десь збоку, з-під землі і так далі.

Як виглядають спортмайданчики в селах області

У дворах міських багатоповерхівок є хоча б сякі-такі спортивні гральні майданчики. У селах та райцентрах практично всі спортивні стадіони і спортмайданчики розташовані біля навчальних закладів.

Таким чином, школа стає таким собі центром регіонального розвитку фізкультури і спорту.

На Рівненщині загальноосвітніх шкіл понад 600.

Їдемо на південь Рівненської області, в Радивилівський район. У селі Козин є навчально-виховний комплекс «школа–колегіум», де навчається понад 400 дітей.

Цей заклад нещодавно став опорним, тобто центральним для кількох шкіл. Саме тому йому виділили гроші на ремонт системи опалення, заміну вікон, дверей, ремонт класів і вбиралень. Але потреб так багато, що на все грошей не вистачає.

У шкільному спортзалі обшарпані стіни, підлога з грибком, лише подекуди новіші дошки.

Директорка колегіуму Галина Смолярчук розповідає, що спортзал – один з найбільших у районі, він популярний як у дітей, так і в дорослих селян.

– Підлога мінялася десь 20 років назад. Недавно замінювали підлогу, але ж не всю. Де треба, то латали її просто, але це не вихід, тому що кинувся під підлогою грибок і вже як би ми не хотіли, як би ми ті дошки не кладемо, воно просто не витримує, і нам треба замінити на спортивний лінолеум, – розповідає директорка.

Вчителі розповідають, що у цьому спортзалі, який нібито відповідає державним стандартам, часто проходять спортивні змагання.

Учні кажуть, що через ось таке покриття дістають травми. Тим не менше, школа лідирує у спорті. Нам показують кубки, грамоти і медалі з призовими місцями.

Крім спортзалу, у школярів є ще футбольне поле. Тут готуються до змагань в теплу пору. Поле теж відповідає далеко не всім потребам.

Вчитель фізкультури з 36-річним стажем Віктор Ногачевський розповідає, що з таким забезпеченням його учні, як і учні більшості шкіл, просто не здатні виконувати шкільну програму.

– Як програма з фізкультури вимагає – аквааеробіка, кажу діти, ми хочемо, кажу дождемся літа, бо в нас басейна нема, я не можу вам таку програму вести, –розповідає фізкультурник.

– Знаєте, часом смішно, ми здаємо звіт скільки в нас лижних трамплінів, критих стадіонів, це смішно. А ми такі звіти подаємо, ну буквально вже два роки назад вже не здаємо. Ми тако дивимося і сміємося. Кажуть, тож повинно бути, стільки басейнів по Україні, я кажу, можливо, є, але вони напевно всі у Конча-Заспі. Якщо порахувати на кожну школу, то, можливо, хватить на кожну школу.

У Рівному – школа-колегіум з небезпечними спортмайданчиками

У іншому навчально-виховному комплексі в Рівному – «Колегіум» теж проблема із спортмайданчиком та спортивною залою.

Випускницями цього закладу є олімпійські спортсменки – фристайлістка Анастасія Новосад і дзюдоїстка Наталія Ніколайчик.

У цьому закладі, на відміну від попереднього, два роки тому збудували гімнастичну залу. Її порівняно непоганий вигляд оманливий. Ця зала – небезпечна для дітей.

Через ремонт у стилі «тяп-ляп» уроки фізкультури проходять у коридорі.

В теплу пору треба було б займатися на вулиці – на майданчику. Але вчитель фізкультури з 20-річним стажем Олег Левінець дітей до нього не підпускає.

– Це і не майданчик – це шкільне подвір'я, тому що тут ми не проводимо заняття, – розповідає фізкультурник.

– Це і поверхня повністю вся знищена, і щити обірвані, хвилююсь, у першу чергу, за безпеку дітей. Це, можна сказати, ризиковано все таки. Дуже багато треба уваги, концентрації своєї, щоб ті діти урок 35-40 хвилин провели на подвір'ї, отримали задоволення і пішли здоровими з уроку фізкультури.

Після уроків на розбитому майданчику трапляється різне. Батьки школярів кажуть, що дітлахи частенько тут травмуються.

Мама другокласника Олена веде нас до місця, де минулого літа скалічився її син. Тоді дитині наклали п'ять швів.

Пані Олена каже, що син потилицею проїхав по каменю і отримав дуже велике розсічення.

– Чого мене так обурює все це, тому що я відмивала свою дитину від голови, вибачте, до трусів від крові потім, – скаржиться мама.

Голова Рівненської ОДА погоджується, що спортивні майданчики теж потрібні. І запевняє, що все будується.

– Ви зараз підходите шляхом виключення. «Або це, або це». А я так не ставлю питання, – каже Олексій Муляренко. – Ми будуємо спорткомплекс і паралельно ми будуємо ще десятки або сотні об’єктів спортивної інфраструктури одночасно, зараз, сьогодні, в цьому році.

Скільки шкільних спортмайданчиків і спортзалів потребує Рівненщина

Будується сотні об’єктів спортивної інфраструктури? Давайте уточнимо скільки насправді.

За інформацією, яку ми отримали у Рівненській облдержадміністрації, в 2018 році у області запланували збудувати 22 спортивні поля і… 9 спортивних майданчиків.

А скільки їх потрібно насправді?

Ми надіслали запити у всі 600 з гаком шкіл Рівненської області. Нас цікавило, чи мають заклади освіти сучасні спортивні зали та спортмайданчики, яким не більше 10-ти років.

Нам відповіли майже 450 навчальних закладів. І у 87% з них спортивні майданчики старі, ще з радянських часів.

А в обласному центрі не мають сучасних спортивних майданчиків 78% шкіл.

Зі спортзалами ситуація ще гірша – у школах області, які нам відповіли, 94% мають старі спортзали, здебільшого з радянським ремонтом.

В обласному центрі таких теж більшість – 61%.

Олексій Муляренко знаходить аргумент і на ці факти:

– Місцеві громади, місцеві бюджети отримали кошти і повноваження, тобто тепер місцева громада має кошти, має ресурс для того, щоб будувати на своїй території спортивний майданчик, тим більше це проекти не дуже коштовні.

Поодинці ці проекти не дуже коштовні, а для реалізації їх у всіх школах області ймовірно вистачило б тих коштів, які планують залучити на спортивний комплекс міжнародного класу.

Тим паче, що частину коштів голова ОДА планує залучати у тих же місцевих громадах, які не мають ресурсів, щоб убезпечити дітей від шкоди старих спортмайданчиків.

– По технології нам потрібно будувати до 3-х років, – ділиться голова ОДА планами. – Це при гарному збігові обставин, при нормальному фінансуванні. Тобто з Державного фонду регіонального розвитку ми плануємо отримати цих… просто суму будуть ще коригувати в прийнятті рішенні в мінрегіонібуді, але я думаю це буде не менше 40 мільйонів, можливо, трохи більше.

– Плюс обласні кошти, плюс є домовленість з містом, і я, як міський депутат, так само кажу, що місто буде підтримувати будівництво цього комплексу. І Рівненський район – дуже небідний район, це так само можуть бути направлені кошти із соцекономрозвитку на окремих територіях деяких народних депутатів і таке інше, тобто джерел фінансування буде мінімум 4-5.

300 мільйонів за 3 роки для будівництва спорткомплексу з двома критими спортзалами, в яких проходитимуть всеукраїнські і міжнародні змагання, а в перервах займатимуться два десятки спортивних команд Рівного.

Що можна зробити натомість за ці кошти для розвитку фізкультури і спорту на Рівненщині?

Наприклад, забезпечити половину шкіл області ось такими мультифункціональними спортивними гральними майданчиками, вартістю 1 мільйон 300 тисяч. Це фото із львівського спортмайданчика.

Або забезпечити 100% шкіл області ось такими трохи меншими мультифункціональними гральними майданчиками за 350 тисяч кожен.

– Я так і знав, що ви під це будете підводити, – каже після цього голова ОДА.

– 100% відсотків шкіл, – журналіст.

– Ця підводка…

– За три роки.

– Не відповідає. Вона не коректна. Я думаю, що вона некоректна, ця підводка.

– Ну, це цифри.

– Ну це цифри, але вони ну какби і шо можна зробити ще? Можна забезпечити на 500% всіх тіліфонамі там, айфон.

Які потреби області забезпечувати в першу чергу

Айфони в кожну школу – це не регіональний розвиток, а от якісні школи, дитячі садки, лікарні, дороги – це те, що приваблює мешканців залишатися жити в цій країні і цьому місті.

Перед тим, як стати головою облдержадміністрації, як секретар Рівнеради, Олексій Муляренко збирав рівненських представників ІТ–бізнесу і питав, чим влада може їм допомогти, щоб вони залишалися у місті.

Відповідь, яку він отримав: комфортні умови для життя, які включають якісні дитсадки, школи, майданчики, якісне транспортне сполучення.

Про те, які проблеми мають вирішуватись в області першочергово, знає соціолог Роман Микитюк, який наприкінці 2017 року проводив соцопитування для «групи Рейтинг».

Найбільшими проблемами, які потребують першочергового вирішення мешканці області називають: розбиті дороги (58,7%), безробіття (46,6%), низькі зарплати (32,8%), незадовільна медицина (23,8%).

– Це і медицина, це освіта, тобто це дуже великий спектр питань, – каже соціолог. – Просто Україна знаходиться на низькому економічному рівні, тому людей, у першу чергу, турбують економічні речі.

Тож розвиток спорту міжнародного класу не належить до основних пріоритетів рівненчан.

А глобальний проект з початковою вартістю в 300 мільйонів гривень цілком може перетворитися на спортивний довгобуд, яких у Рівненській області чимало ще з 90-х.

Згодом їх віддають за безцінь для зовсім неспортивних цілей. Наприклад, ця дитяча спортивна школа стала базаром.

Спортцентр ПТУ №1 уже 20 років заростає бур’яном.

А рівненський стадіон «Авангард» давно чекає 170 мільйонів (а то й 230) на реконструкцію.

– Якщо говорити про спорткомплекси, стадіони, якісь великі інфраструктурні об’єкти, маємо розуміти, що вони практично не окуповуються. Тобто ті мільйони, які йдуть на їх спорудження, вони не повертаються у бюджет, окрім того, дуже великі кошти потрібні на обслуговування таких об’єктів, а це теж варто враховувати, – нагадує екс-викладач фізкультури і урбаніст Євгеній Франків.

– Тому я вважаю, що будівництво таких комплексів – це більше козир в руках людей, які хочуть попіаритись на цьому чи перед виборами, чи взагалі. Це така річ, яку хочуть зробити, щоб люди запам’ятали мене.

Голова Рівненської ОДА фактично підтверджує ці слова експерта.

– У мене є план, у кожного нормального керівника, мабуть, нормального керівника, який прийшов щось зробить, мабуть, є в планах і в амбіціях, щоб його нормально, правильно згадували як людину, яка щось зробила, – каже Олексій Муляренко.

– Тобто я маю робить якісь речі, які дійсно нормально, правильно будуть сприйматися. Потім будуть працювати на благо територіальної громади ще там 10, 20, 30, 100 років. Ну 100% так.

Спортивна арена міжнародного класу – проект амбітний. Але чи потрібен він місту і області сьогодні? І чи справді допоможе тисячам дітей долучитися до спорту?

Тим більше, коли в місті й області купа недобудов, жахливі дороги, недофінансовані медицина й освіта. А ще – розбиті прибудинкові та шкільні майданчики і спортзали з грибком.

 

---

Програму підготувала Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» у рамках проекту «Сприяння локальним центрам журналістських розслідувань» за підтримки «Інтерньюз-Нетворк».