Якими методами ректор РДГУ Постоловський виграв вибори: про «джинсу», «сепаратистів», Церкву і «прозорість»

Нещодавно колектив Рівненського державного гуманітарного університету вибрав собі старого ректора Руслана Постоловського, чим показав свою незрілість і неготовність користуватися демократичними методами, які подарував їм новий Закон «Про вищу освіту». Далі я коротко обґрунтую чому.

Закон за своїми нормами обігнав розвиток суспільства в Україні

Уявімо, що ми дамо пересічній людині, скажімо із 19 сторіччя, комп’ютер і інструкцію до нього та попросимо переслати е-мейл, подивитися фільм чи послухати музику. Уявили реакцію і поведінку цієї людини?

Однак в Україні часто беруть норми, які функціонують в умовах розвиненого громадянського правового суспільства Західної Європи і відразу їх вживляють в українське законодавство. І від цього деколи бувають казуси.

В розвиненому громадянському правовому демократичному суспільстві викладачі і студенти були б зацікавлені у: якнайкращому розвитку свого університету, якнайкращому захисті своїх прав та інтересів, якнайвищій якості освіти, яку забезпечує університет і як наслідок цього – найбільшого притоку коштів в університет.

Що мало би відбутися за логікою у такому випадку? Якщо за 16 років управління керівник університету довів його до наднизьких рейтингів, високого рівня корупції і здирництва, низького рівня забезпечення прав та інтересів викладачів та студентів (чого варте лише навчання в три зміни), падіння якості освіти (мені соромно повісити свій «червоний» РДГУшний диплом на стіну)… Чи обрали б такого керівника, наприклад, в Сорбонні?

Я читаю досить толковий мистецький проект «Жлобологія». В ньому різного роду митці та організатори культурних фестів діляться думками з приводу такого поняття як жлобство і жлобізм у суспільстві. І вже кілька разів українську демократію (владу народу) досить вдало і аргументовано порівняли з охлократією (владою натовпу). У мене теж склалося враження, що дати викладачам і студентам та техпрацівникам нинішнього РДГУ право обирати керівника – це елемент охлократії.

Несправедливість такої форми виборів у тому, що купка переважно низькосвідомих, малокваліфікованих (із застарілими знаннями), із низькою громадянською, правовою та медіа грамотністю людей вирішує долю мільйонів гривень платників податків та якості шкільних вчителів для сотень тисяч учнів Рівненщини та інших областей.

Адмінресурс, рабство, прогинання

Окрім цього, не факт, що ті громадянсько свідомі працівники та студенти РДГУ, які б могли зробити кращий вибір, отримали можливість голосувати.

Факт: більшість конференцій по висуненню делегатів на голосування пройшли в закритому режимі – без повідомлення наперед громадськості, яка могла б проконтролювати процес висунення.

Часто висували лояльних до в.о. ректора РДГУ працівників. Деякі викладачі, що не підтримували ректора боялись говорити чи голосувати відкрито так, як вважають (сам свідок кількох таких моментів).

Досі не вивітрився якийсь рабський страх, а в декого благоговіння перед «вождем», – Руслан Михайлович, ми за вас молилися…

Непублічність, джинса і брехня замість фактів

Якби ЧЕТВЕРТА ВЛАДА не підняла рівень публічності і важливості цих виборів – все відбулося б по тихому, як це робиться і робилося в багатьох вишах.

Наприклад, делегатом ректора висунули на малопублічному заході, без попереднього повідомлення всіх правил висунення кандидатів і без попереднього повідомлення всіх «правил гри».

Правила і деталі щодо голосування і відкритості виборів з’явилися лише після скарг в міністерство та депутатам, майже через півтора місяці після конференції, на якій висунули майже одноголосним відкритим (!) голосуванням Руслана Постоловського.

Перешкоджали і не надавали інформацію. А у відповідь на журналістські публікації ЧЕТВЕРТОЇ ВЛАДИ, які базуються на фактах, підписані авторами, які несуть, разом з редактором, за них відповідальність – з’явилися анонімні блоги із зрозумілим замовником та часто неправдивою інформацією.

ФОТО

А також «джинса» (прихована реклама, яка є одним із видів шахрайства) на телебаченні в газетах та сайтах ОГО і Рівне вечірнє. Залучення, очевидно сином Руслана Постоловського, який йшов на вибори у списках партії Ляшка, партійних агітаторів та анти агітаторів в лиці нардепа-вихідця з Рівного Андрія Лозового.

ФОТО

ФОТО

ФОТО

Та найбільш розсмішила та показала рівень нижче плінтуса писуля під анонімним «блогером» Іваном Білим від завідуючої кафедрою філософії Рівненського державного гуманітарного університету, докторки філософських наук професорки Людмили Шугаєвої – сестри Руслана Постоловського.

Це найкраща ілюстрація того, чому РДГУ має такі низькі рейтинги, адже якщо доктор наук дозволяє собі такий низький рівень знань та вмінь, то що сказати про звичайних викладачів?

На цьому дописі зупинюся окремо, адже в намаганні звести наклеп на журналістів оббрехали і фактично назвали сепаратистами членів громадської організації та благодійної місії і тих, які своїм соціальним і місійним служінням зробили значно більше користі суспільству аніж людина, яка має диплом доктора наук і називає себе найкращим сектознавцем.

Сестра ректора – безграмотний «доктор наук»

Нижче допис, а внизу без оцінок просто цитати з допису, які не відповідають дійсності. Точніше, в дописі значно більше інформації, яка не відповідає дійсності (наприклад про «величезну роль УПЦ КП у волонтерському русі»), але зупинюся лише на інформації, яку вирішили пов’язати з Торбічами та Свято-софіївським братством.

До того ж вся інформація по темі, яку нібито намагалась висвітлити пані Шугаєва, є як в обласній бібліотеці, так і у вільному доступі в мережі інтернет, і на сайті ЧЕТВЕРТА ВЛАДА, і на сайті Благодійної місії «Православне діло», і деяка інформація є й на інших сайтах. Потрібно було лише вміння користуватися пошуком на рівні студента та прискіпливість у перевірці інформації. Очевидно, що такий набор знань і вмінь не входить в набір доктора наук Шугаєвої.

ФОТО

Брехня Шугаєвої: «У нашій державі нараховується 10 офіційно зареєстрованих громад (мається на увазі Православної церкви Божої Матері «Державна» – авт.), а насправді їх може бути і більше. Є така громада і в Рівному — «Православне молодіжне братство свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії», або ще одна назва – Свято-Софіївське братство».

Правда: Перше – в Рівному немає громад Православної церкви Божої Матері «Державна». Ось тут перелік релігійних громад Рівненщини. Друге – немає такої релігійної громади як Свято-Софіївське братство – повна назва «Православне молодіжне братство свв. мцц. Віри, Надії, Любові та матері їх Софії». Є Громадська організація з такою назвою, яка немає ніякого стосунку до Православної церкви Божої Матері «Державна» і діє відповідно до закону про об’єднання громадян.

Брехня Шугаєвої: Свято-Софіївське братство позиціонує себе як Істинно Православну церкву, що перебуває у канонічному єднанні із Собором Зарубіжної Православної церкви. Насправді, ІПЦ — йосиплянська гілка — єдина представниця катакомбної церкви. Всі решта релігійних громад ІПЦ, на думку науковців, і власне, самих йосиплян, є сектою всередині ІПЦ.

Правда: Громадська організація не може бути Церквою апріорі. Але деякі члени і провід Свято-Софіївського братства належать до незалежної православної парафії Преподобного Іова Почаївського (заснованої згідно із законодавством України), настоятелем якої є о. Юрій Велігурський (колишній настоятель і один із засновників Свято-Покровського собору УПК КП у Рівному).

Ось як пояснює духовну сторону служіння парафії священик парафії о. Віталій Поровчук:

«Благословення на це служіння й антимінс нам дав єпископ Іриней Кліппенштейн, німець за національністю, який народився на засланні і провів дитинство та юність з висланими українцями у Казахстані. Він був рукопокладений в єпископи останнім у СССР катакомбним владикою, в’язнем комуністичних таборів, схиархиєпископом Лазарем Журбенком та єпископом Веніаміном Русаленком.

Катакомбна Православна Церква у період совєтської окупації була у підпіллі, бо не хотіла співпрацювати з атеїстичним тоталітарним режимом, виконувати злочині завдання і бути під контролем КГБ. Такий наш вибір і служіння підтримав інший в’язень совєтського режиму, український філософ і громадський діяч Євген Сверстюк, який був особисто знайомий з владикою Лазарем Журбенком.

Ця підтримка Євгена Олександровича Сверстюка була засвідчена нам особисто і на шпальтах редагованої ним газети «Наша віра» Священнослужитель чи піп?, у якій згодом також публікувалися і наші матеріали».

Брехня Шугаєвої: Громада Свято-Софіївського братства заснована у 2009 році. Має свою щоквартальну газету “Православне діло”.

Правда: Свято-Софіївське братство виникло у Рівному на Свято-Софіївській парафії УПЦ КП. І фактично вже існує 16 років. А державну реєстрацію як громадська молодіжна організація пройшло у квітні 2007 року. І вже у 2009 році члени Братства підтримали антикорупційну церковну ініціативу і змушені були залишити Свято-Софіївську парафію, але не залишили займатися громадською діяльністю та соціальним служінням.

Громадська організація не має своєї газети. Якщо не полінуватися і прочитати вихідні дані всіх шести номерів газети, які вийшли друком, то можна побачити, що газета належить Благодійній місії «Православне діло». Ця місія об’єднує не лише Братство, а й дві православні парафії та два громадських рухи на Рівненщині. Детальніше на їхньому сайті.

Брехня Шугаєвої: І от якраз коли ми говоримо про єдність православ`я, дуже насторожує діяльність цієї позацерковної течії. Справа в тому, що московський патріарх цієї церкви вважає…

Правда: Ось в цьому інтерв'ю єпископа Іринея аргументовано доводиться чому називати діяльність релігійної громади Преподобного Іова Почаївського позацерковною течією – невігластво. А московського патріарха в цієї громади чи Церкви, до якої належить єпископ цієї громади просто немає. Разом з тим, рівненська релігійна громада, яка налічує понад 40 парафіян, об’єдналася на засадах спільних моральних цінностей, а не на основі політичних чи інших поглядів чи уподобань. Тому політичні та історичні погляди єпископа Іринея і громади у Рівному (як і кожного члена громади осібно) можуть відрізнятися (власне і відрізняються).

Інсинуація Шугаєвої: одне із братств цієї церкви (за текстом – нібито тієї ж, куди нібито входить неіснуюча релігійна громада – авт.) у Криму, а саме “Нова Свята Русь” одразу стала штаб-квартирою “зелених чоловічків”. Братство цієї ж церкви діє у Мукачеві, куди приїздив сам Береславський. Братство тісно співпрацює зі штаб-квартирою підкарпатских русинів, відомих своїми сепаратистськими прагненнями. І звичайно, дуже не хотілось би, щоб під назвою Свято-Софіївського братства у Рівному діяв осередок сепаратистів.

Правда: Оскільки пані Шугаєва придумала неіснуючу релігійну громаду, яка нібито належить до тієї церкви до якої пані Шугаєвій схотілося її приєднати – то весь цей абзац – абсурд. Хто хоча би приблизно знає (все у відкритому доступі) історію створення Свято-Софіївського братства, Благодійної місії «Православне діло» та парафії, а також їхніх засновників, той покрутить хіба пальцем біля скроні на ці слова докторки.

Але більшість не знає, на те й розрахована інсинуація. Нагадуємо, що інсинуація – це навмисне повідомлення негативних, неправдивих відомостей (або навіть вигадок, наклеп), з метою зганьбити, заплямувати, знеславити когось, що подається натяком (тобто не прямо, а непрямою вказівкою на факти і обставини) або таємно. Мета інсинуації – підірвати у слухачів і/або читачів довіру до об`єкту інсинуацій, а отже до його доводів або поведінки.

Чим займаються люди, яких Шугаєва порівняла із сепаратистами, можна почитати на сайті Благодійної місії «Православне діло». Також побачити там звіти діяльності: pravoslavne.com.ua

А до чого ж тут згадування засновника і редактора газети «Православне діло» Володимира Торбіча і членкині редакційної колегії Антоніни Торбіч?

Звісно, щоб створити враження, що ми нібито учасники, нібито якоїсь секти, яка пов’язана із сепаратизмом. Що таке газета «Православне діло», яка виходила у 2009-2010 роках, можна почитати тут: «Незгодні створили нову православну газету в Рівному».

А чому цей невігласький текст «докторки» передрукував сайт Рівненської єпархії УПЦ КП можна прочитати тут. Або почитати ранні публікації на тему корупції в Церкві тут: Церква очищення правдою.

Чого добився ректор РДГУ Руслан Постоловський такими методами? Підтвердив вчергове свій рівень і рівень університету, який він поки що очолює. Вчергове підтвердив правдивість публікацій ЧЕТВЕРТОЇ ВЛАДИ стосовно подій і процесів у РДГУ. Показав свідомим громадянам, для яких Революція гідності – це не порожній звук і не чергова політика під яку можна під лаштуватися, що люстрація важлива і потрібна не лише серед політиків.

Нове законодавство, яке так погано знає старий ректор, гарантує громадський контроль і прозорість у державних навчальних закладах і жити по старому буде значно складніше.