Хто і скільки бере хабарів у рівненському держуніверситеті, який випускає вчителів: розслідування

Хто, як, скільки і за що саме бере у найбільшому рівненському держуніверситеті вивчало Рівненське агентство журналістських розслідувань спеціально для CORRUPT UA.

Взявшись вивчати корупцію в держуніверситетах Рівного ми поспілкувалися із понад 40 джерелами інформації.

30-ма студентами, які навчаються, або навчалися в РДГУ – за принципом – з кожного із 11 факультетів мінімум по двоє та з різних академічних груп. Із шістьма викладачами РДГУ та двома експертами і студенткою з іншого університету.

Також почули позицію ректорату та отримали інформацію з міліції і прокуратури.

Саме на опитуванні студентів і випускників 2013-2014 років виводимо відсотки про які далі йтиме мова.

– Це було для мене «шоково» і взагалі, я вперше в житті з таким зіткнулась, тому все дізнавалась в процесі, – розповідає про своє знайомство з хабарництвом п’ятикурсниця художньо-педагогічного факультету РДГУ Марічка Сидорук.

– На першому курсі, всі стояли у величенькій черзі – різні курси. Викладач сидить у спортзалі – в кінці. Доходить до тебе черга, підходиш до викладача, він дивиться по своєму журналу, що ти пропускала, скільки занять, і каже щось на кшталт «хх» балів». Ти розумієш, що цього для заліку мало. Питаєш щось на кшталт: «як це можна виправити чи відробити?». Ну і тобі відповідають – 5 «енок» – 50 грн. Даєш гроші в руку йому. Все.

Попри падіння у рейтингах на сотню позицій Рівненський державний гуманітарний університет залишається найбільшим в області за кількістю студентів, яких навчає. Зараз лише на денній формі там готують 5 618 фахівців.

Три з чотирьох вчителів у школах Рівного мають за плечима досвід навчання в РДГУ чи його попереднику РДПІ.

Не зрозуміло лише який це досвід: купюр у заліковій книжці чи безсонних ночей перед сесією. Адже в обох випадках якість пластику чи паперу, з якого виготовляють диплом не відрізняється.

Кому і скільки платить можна дізнатися в старшокурсників

Коли абітурієнт подає документи, у приймальній комісії точно не кажуть: «Ну… знаєте… у нас тут хабарництво. Але не всі беруть!». Про це також не пишуть на сайті навчального закладу. Проте вже після першої сесії студенти дізнаються що і як відбувається.

– Викладач називає певну суму, яку вважає за потрібне. Але навіть якщо, наприклад, заплатити, то немає 100% гарантії, що поставить саме ту оцінку, про яку домовлялись, – каже першокурсниця Марія.

Вона лишень склала першу сесію, проте вже знає, як відбувається передача хабара. – На скільки знаю, особисто викладачу студент не дає гроші – через знайомих, які працюють в університеті.

– У студентському круговороті подій завжди на слуху були такі теми: «Чи бере викладач взятки? Скільки? Через кого?», – розповідає колишня староста, випускниця РДГУ 2014 року.

– Особливо актуальними вони ставали з наближенням екзаменаційного періоду. Інформація про викладацькі «апетити», «ходить» стінами вузу, як цілком легітимна і природна річ. Часом дуже весело було все це слухати, інколи доводилося передавати почуте.

Про те, як легше скласти іспит або залік у того чи іншого викладача завжди можна дізнатись у старшокурсників. У той же час ця інформація рідко виходить за межі університету і не набуває публічності.

Причина у тому, що студентам, які дають хабарі це переважно вигідно, відповідно і скаржитись про це вони не будуть. Коли ж хабарі вимагають (буває і таке) часто студенти не знаходять сил відстоювати свої права.

Можливо, бояться негативних наслідків. Після закінчення вишу теж мало хто хоче говорити яким чином він отримав диплом, адже «не хочуть проблем», «не мають доказів» і просто «не хочуть». Проте не заперечують, що корупція процвітає.

– Зазвичай гроші віддаються з рук у руки, але це залежить від викладачів, – каже студентка п’ятого курсу іноземної філології.

– Є викладачі, які тільки через посередників беруть гроші. Я особисто з таким не стикалась, але знаю від одногрупників. Посереднику зазвичай платять 300-400 грн. Якщо домовляєшся безпосередньо з викладачем, то починається з того, що «тема роботи досить тяжка, матеріалу мало, написати не можу бла-бла-бла» і тут викладач сам пропонує зробити роботу за визначену суму. Питає, яку оцінку хочеш і називає суму. Особисто я віддавала гроші перед захистом роботи, поклавши в «заліковку».

Хабарі не лише грошима

Окрім грошей викладачі отримують й інші «подарунки». Не відомо, як щодо викладу навчального матеріалу, але у своїх забаганках викладачі бувають дуже вигадливими.

За розповідями студентів РДГУ часто за хабар проходить: купівля книжок та косметики у тих викладачів, які займаються розповсюдженням, у подарунок вони приймають коньяк, каву, цукерки, квіти, фрукти, червону ікру.

– Взагалі я із Волині. Викладачка хотіла волинські гриби, бо вони «не Чорнобильські», хоча я живу в III зоні Чорнобиля. На парі просила у нас хто із Волині щоб ми привезли їй гриби і сказала,що поставить залік, – розповідає першокурсниця.

– Знаю викладачку, яка просила підгрупу з іноземної мови купити її дочці золоте колечко, –випускниця 2013 року факультету іноземної філології.

– Є викладачка, яка просто просила прибрати в неї на дачі, – третьокурсниця, факультету Документальних комунікацій та менеджменту (ДКМ).

Зі слів джерел випливає, що найпоширенішими розмірами грошових винагород є суми у 100, 300, 500, 800 гривень. Загалом діапазон доволі широкий: від 10 гривень (коли група скидається на квіти абощо) до 800 (іспити у «дорогих» викладачів).

Куплю стипендію за хабар

Не подумайте, що комусь просто подобається давати хабарі. Є чітка ціль – стипендія. При її місячному розмірі у 724 гривні протягом семестру студент отримує близько 4 350 гривень.

У такому випадку в очах студентів ціна оцінки виглядає скоріше вигідною інвестицією ніж порушенням прав чи закону. Хороші оцінки – є стипендія, погані – немає.

Від спілкування зі студентами складається враження, що хабарництво в РДГУ далеко не виняток із правил, а скоріше традиція, здобута досвідом. 55% опитаних повідомили, що давали хабарі принаймні один раз і лише 45% ніколи не робили цього у стінах вишу.

Хто ініціатор хабаря

У питанні, щодо того хто ж все таки є ініціатором укладання корупційної угоди свідчення опитаних студентів різняться. Хтось каже самі у всьому винні, хтось же звинувачує викладачів. Лише один із опитаних вважає винною «систему, яка диктує умови».

– Була ситуація з одної дисципліни, я відвідувала всі лекції і практичні, на кожній отримувала оцінки. До екзамену нам балів не ставили – він все вирішував. А коли прийшов екзамен – писали тести. Я отримала 14 (максимум 20) балів за відповідь. І викладачка мені поставила трійку.

Іншим потім просто трійки поставила, а «декому» по 5, хоча успішність така ж, як у мене. Сліз було багато. Тоді навіщо було ходити на ті пари??? – розповідає про свій досвід студентка третьокурсниця.

Інша дівчина цьогоріч закінчує факультет іноземної філології, свою історію вона називає «найбільш несправедливим іспитом за всю історію навчання в РДГУ»:

– Екзамен легкий був. Дуже. Але вона «бере» і того всі, хто міг заплатили. А решта – трійки. Навіть якщо все знаєш ідеально. Особисто мене ця карга опитувала півтори години. Я відповіла на всі запитання, на всі додаткові запитання, і навіть на ті, які вона вже в підручнику вишукувала.

Сказала, що я знаю на 4, але вона мені не може поставити таку оцінку і ставить 3… а в неї під «заліковками» лежав список тих, хто заплатив… і всі решта автоматично пролітали.

Такими випадками система освіти часто «ламає студентів», і ті що раніше не платили або протестують проти дій викладача, або ж починають «пливти за течією». Як правило другий варіант популярніший.

– Перші роки навчання, в певній мірі, студент розуміє, що між «рефератом, який ти пишеш сам, користуючись джерелами» і «рефератом, скачаним з мережі, навіть попередньо не прочитаним» більшість викладачів різниці не шукає – і в оцінці різниці може не бути.

Відповідно, студенти звикають бути лінивішими. Деяким простіше заплатити, щоб не напружуватись лишній раз, – каже Марічка Сидорук.

Як випливає зі слів студентів, чільне місце у «традиціях української освіти» займає посередництво.

Щоб убезпечити себе, деякі викладачі не беруть прямо у студента. Важливо знати підхід, тобто того, хто може допомогти домовитись з викладачем. Таким помічником називають викладача кафедри фізичного виховання, якого студенти кличуть «ВВ».

Буває, що участь у хабарництві безпосередньо беруть батьки:

– Через кого не знаю, мама там «рішала». А коли запитувала, сказала що «воно мені не нада», – розповідає третьокурсниця, уточнює і передає зі слів своєї мами: «В Рівному є тьотя, в якої знайома працює в РДГУ. Говорю, який екзамен треба здати. Відповідно, після того, як здам мені говорять суму, яку я винна обом. І все. При запитанні через кого рішає відповідь одна і та ж: «головне,що стоїть оцінка».

Колективна корупційна порука

Часто посередником стає староста, особливо у тих випадках, коли корупційна угода колективна. У цій ситуації студенти «скидаються» на «подарунок кафедрі», на «пакет», щоб отримати лояльність викладача і навіть на проживання та харчування іногородніх викладачів, які приймають держіспити.

Яскравий приклад здирництва – коротка історія випускниці 2013 року факультету іноземної філології:

– Це було на 4 курсі бакалаврату. Тоді вся група (всі 5 груп потоку) скидалась по 50 гривень на залік. Це була умова викладачки (яка, до того ж, не провела у нас жодної пари).

За умови, що одна група складається з 20 осіб і всі студенти потоку заплатили, викладачка заробила 5 тисяч гривень «одним махом».

Історія студента п’ятого курсу факультету Документальних комунікацій та менеджменту Сергія Сабо говорить про те, що може бути інакше. Сталося усе наприкінці минулого навчального року:

– Приходить якось староста до нас в групу і каже, на факультеті менеджменту сказали, що ми, повинні віддячити нашій кафедрі за те, що навчали нас 4 роки. І потрібно «накрити» їм стіл і купити проектор. Щоб після нашої групи щось лишилося їм на пам’ять.

Сергій обурився такому стану речей, на що староста відповіла, щоб він не здавав гроші. Каже, думав, що студенти його підтримають, а після двох днів дізнався, що пів групи вже здали.

– Ніхто навіть не висловив свою думку, що це неправильно, хоча більшість постійно критикує владу і викладачів, що вони беруть хабарі. Але виявляється що студенти звикли критикувати тільки поза спинами, а реальних дій ніхто робити не хоче.

Опісля я звернувся до деканки: «що це за маразм накривати «поляну» викладачам (деяких ми навіть в очі не бачили) та купляти проектор, який коштує дорого?». А в нашій групі є декілька осіб яким важко викинути 100 гривень на вітер.

Після розмови з деканкою я зрозумів, що вона була не в курсі цієї ситуації та сказала, що припинить це здирництво зі студентів.

В той же день, як виявилося згодом, деканка повідомила викладачів, щоб не займалися дурницями і заборонила збирати гроші зі студентів.

За тим Сергій повідомив одногрупників в мережі про те, що ситуація вирішилася. Натомість згадувана староста, очевидно для зняття з себе відповідальності, роздрукувала текст допису Сергія і принесла на кафедру викладачам.

– Звичайно, викладачі трішки розсердилися на мене, адже вони рік обійшлися без п’янки за рахунок бакалаврів, – продовжує Сергій.

– Зрештою гроші всім віддали. Викладачам «зробили втик» та пересторогу на майбутнє. Сподіваюся що викладачі нарешті зрозуміють що можна обійтися і без накритого столу. Особливо жалію, що тоді не написав заяву в міліцію та прокуратуру.

Ще одну історію про колективну корупцію розповідає випускниця 2014 року, яка не хоче розкривати своє ім’я.

Дівчина каже у кінці четвертого та п’ятого курсів вони з одногрупниками оплачували харчування та проживання професора, який приїхав приймати у них державний екзамен:

– Ми всі тоді зібралися по сто гривень, потім вони нам ці кошти повертали, щоб ми замовляли кафе, – розповідає випускниця. – Ми замовляли «Ліон», «Париж», тобто вечерю їм організовували. Крім того коштів вже тоді не вистачало, бо цей сам керівник кафедри з цим професором ходив, розважався разом з ним і ще деякі викладачі з нашої кафедри.

Потім ми ще накривали стіл в день екзаменів. Також збиралися і нам на кафедрі дали списочок приблизно, що там треба щоб було.

– Ми і на п’ятому курсі робили те ж саме, – продовжує дівчина, – тільки ми вже були в курсі, як воно відбувається і суму збільшили. Вони так само про подарунок на кафедру нам натякнули. Сказали що нам потрібно подарувати ноутбук. Ми мусили здаватися, ну ви розумієте скільки ноутбук коштує.

Таким чином, завдяки «вдалому менеджменту», керівництву вдається забезпечувати свої кафедри ноутбуками, та іншою технікою, а товаришів, які приїжджають приймати держіспити житлом та харчуванням.

Викладач кафедри політичних наук, про яку йде мова, Петро Долганов категорично відмовився говорити про збори коштів:

– Я не маю конкретних доказів, тому свідчити не готовий і мої слова можуть бути інтерпретовані не правильно.

Проте, у розмові викладач побічно визнав, що під час державного екзамену на кафедрі дійсно «накривають поляну», як то кажуть студенти:

– Ну це скрізь здається робиться, – каже пан Долганов.

Спілкуючись із завідувачем кафедри політичних наук Максимом Гоном з’ясувати чому так відбувається не вдалося:

– Розкажіть чому так відбувається, чому збираються гроші?, – журналіст.

– Гроші не збираються. Для того щоб збирати гроші треба дати команду, – Максим Гон.

– Тоді для чого Ви «спонукаєте» студентів скидатися грішми?

– Я слухаю Вас і я розумію, яку інформацію Ви хочете від мене почути. Давайте уявимо, що я повів Монолатія (професор Іван Монолатій, який приїздив працювати головою Державної екзаменаційної комісії – ред.) не в «Париж», хоч я не вважаю, що це аж такий ресторан… Якщо б ну так по конструкції думати, і водив у «Париж» чи «Марлен». Да, «Марлен» – там ціни кусючі. А якщо б я повів в «Шкварочку»? Тут не принципово куди ведеш.

– Зважаючи, що ви самі ведете, тоді нема питань, але якщо ж за це платять все-таки студенти, то тоді є різниця між звичайним харчуванням.

– Безперечно. По-перше Іван Сергійович (Монолатій – ред.) – мій докторант і в нас давні дружні стосунки. По друге, якщо дітвора і робила якийсь збір, то це було не з ініціативи кафедри і подарунки факультету, які були, це було якщо діти приходили і казали «ми хочемо щось подарувати», то скажімо ясно, що нам не треба дзеркало якщо їх на кафедрі два.

– Чи кожного року робляться подарунки?

– Не кожного. Десь недавно був випуск, який вирішив, що не треба цього робити. Ніхто не тиснув, нічого.

– Нехай так. Уявімо, що студенти обманюють, тоді як ви можете пояснити, те що студенти різних років стверджують, що скидалися грішми на харчування голови ДЕК?

– Треба питати в дітей.

– Можливо у вас є якісь гіпотези?

– Не знаю. Можливо публічність.

– Тобто публічність?

– Ну так, щоб дітвора знала в якому ресторані. Так ми були і в «Парижі» і в «Марлені», тут не так багато ресторанів, куди можна піти. Тому… я не знаю, щоб хтось хотів помститися мені особисто – я мало вірю в це. Може хтось і хоче.

Підсумовуючи розмову пан Гон каже про ноутбук:

– Це не подарунок в кишеню завідуючому кафедрою і не подарунок персонально викладачу, я думаю, що я знаю про свою кафедру все і я думаю, що амплуа кафедри, яка не порушує цих правил – воно є.

– Це інсценуації побудовані на думці «ми збирали, ми здавали», – каже Максим Гон про збір коштів студентами для організації комфортного перебування у місті іногороднього голови державної екзаменаційної комісії.

Найкорумпованіші кафедри РДГУ

Серед опитаних студентів 65% відсотків відчували несправедливість по відношенню до себе, або інших через те, що хтось отримував незаслужену оцінку за допомогою хабара.

За підсумками опитування вдалося з’ясувати 40 прізвищ викладачів РДГУ, які за інформацією студентів беруть хабарі.

З них десять викладачів згадувані більше ніж одним свідком. Прізвища трьох викладачів згадувані одразу трьома джерелами (прізвища цих викладачів Рівненське агентство журналістських розслідувань передасть разом із заявою в правоохоронні органи – ред.).

Найкорумпованішими джерела називають кафедри іноземної мови та фізичного виховання.

Викладач кафедри фізичного виховання Євгеній Франків у розмові з журналістом таку версію студентів НЕ спростовує:

– В першу чергу, чому така ситуація може бути. Всі інші кафедри відносяться до факультетів, а ці дві кафедри загальноуніверситетські. Відповідно через ці дві кафедри проходить найбільша кількість студентів. Хочеш ти чи не хочеш, але там велике навантаження, викладачів багато.

Деякі викладачі звичайно шукають якусь таку можливість отримати додаткове джерело прибутку, але це наголошується неодноразово (керівництвом кафедри – авт.) про те, щоб таких варіантів не було, – каже пан Франків.

Викладач відверто відповідає на запитання про власний досвід, каже хабарів не бере:

– Пропонували один раз. Для мене це ясно, що стало шоком. Це залежить від викладача, як він себе зарекомендує, як він себе покаже, так воно і є.

– Незалежно від зарплати, – продовжує пан Франків, – людина сама вирішує, чи їй брати хабар, чи не брати хабар. Якщо її зарплата влаштовує, то відповідно для чого це робити. Якщо її не влаштовує, то відповідно підвищуй кваліфікацію і шукай собі іншу роботу, от і все, це дуже просто.

Таким чином Євгеній Франків підтверджує те, що правила гри диктує саме викладач. Адже про тих, хто не бере хабарі студенти знають інколи навіть краще ніж про викладачів-хабарників.

– Ну один, два рази можуть запропонувати, якщо так зарекомендувала себе людина, то тоді зрозуміло, що ніхто не буде вже далі пропонувати, хіба випадково якось, – додає пан Франків.

Завідувачка кафедрою іноземних мов Людмила Мороз погодилася поспілкуватися про корупцію, хоч і допитувалася, чому ж саме до неї прийшов журналіст. Проте у домовлений час (через годину) – двері кафедри виявилися зачиненими.

Телефоном пані Мороз розповіла, що їде з чоловіком до лікарні. Почувши, що телефонує журналіст чоловік одразу взяв слухавку. Протягом восьми хвилин розмови Михайло Мороз розповідав, хто він, з ким співпрацює, та що знає:

– Сам полковник міліції, але зараз вже на пенсії і керую Міжнародною поліцейською асоціацією у Рівненській області. […] Я був, працював в Інтерполі, 16 років пропрацював в Інтерполі. […] Так що я полковник міліції, дуже приємно з Вами познайомитись. […]

Інтерпол, Ви ж знаєте, що таке Інтерпол, це міжнародна кримінальна поліція. […] Дмитро, дуже приємно, так що будемо спілкуватися, розмовляти. Прекрасні у мене друзі і з усіма. Це і всі правоохоронні структури. У нас, Ви знаєте, що Інтерпол в нас з координацією зв’язків СБУ, прокуратура, митниця, суд, збройні сили, МНС, податкова, фіскальна.

Всю-всю Інтерпол коордінірує роботу діяльності на міжнародному рівні. Так що будь яку інформацію, яку хочуть отримати правоохоронні структури Рівненської області, які я Вам назвав, вони напряму не мають права звернутися до правоохоронних органів інших держав – тільки через Інтерпол, через нас.

Згодом Людмила Мороз слухавку вже не піднімала.

Кафедра теорії і практики англійської мови і прикладної лінгвістики працює під керівництвом Наталії Михальчук. Відповідаючи на запитання журналіста, щодо історій, описаних студентами завідуюча каже:

– Про курсову роботу – такого не може бути, тому що якщо я й пишу якісь курсові роботи, то це лише в інші вузи України. Тобто своїм студентам, в яких я особисто викладаю, тобто особисто керую ними ніколи в житті не роблю ніякі не курсові роботи нічого абсолютно, тобто вони пишуть самостійно ці речі.

Про літературу, таке може бути, тому що вся література, підручники з грифом Міністерства, які ми друкуємо – ми друкуємо за свої гроші і так роблю не лише я, це робить взагалі весь університет (продає власні книжки студентам – авт.).

Пані Михальчук виключає можливість проявів лояльності до студентів, які купили книжки, або ж проявів упередженості щодо тих, хто цього не зробив:

– Ні, такого немає ніколи в житті. Я взагалі дуже демократична людина. Якщо, наприклад, в мене студент вчиться і він може робити ксерокс […] Я студентам скидаю, навіть свої електронні варіанти цього підручника.[…] Якщо студент мені каже «я не можу купити підручник» – я даю йому електронну версію, абсолютно безкоштовно скидаю на його е-мейл. […] Мені все одно, чи будуть вони купляти, чи не будуть.

Крім цього пані Михальчук наголошує на тому, що її підручники на порядок дешевші ніж аналоги, а рівень їх значно вищий ніж у інших. Історію студентки, коли потік здавав по 50 гривень знаходить наступне пояснення зі слів пані Наталії:

– […] Якщо говорити про четвертий курс «іноземна філологія» і говорити про посібники, то в мене є підручник, який так і називається «Лексико-стилістичний аналіз тексту. Теорія і практика», я дійсно його продавала два роки тому назад за 50 гривень. Він має гриф міністерства і лексико-стилістичний аналіз виноситься на державний іспит і на четвертому курсі і на п’ятому. Без мого підручника вони лексико-стилістичний аналіз просто не зроблять.

– Тобто історії, які розповідають студенти судячи з ваших слів – брехня?

– Ну, я 50 гривень зі студентів не брала. Це однозначно – це брехня. Да, це брехня, я продала за 50 гривень підручник – да, таке було. Але щоб я просто взяла 50 гривень…

Стосовно вищеописаної історії, де студентка клала 500 гривень в залікову книжку перед захистом курсової:

– Такого не може бути, я такого ніколи в житті не роблю. Ето ісключєно, ніякої залікові, ніяких грошей в залікових, такого просто не може бути – ніколи в житті гроші в залікових. Я ніколи в житті цього не роблю. Ну чесне слово, я можу вам «поклястса чєм угодно, своєй жизнью даже, я таково нє дєлаю нікагда», – каже пані Михальчук.

Деканка факультету іноземної філології Галина Ніколайчук має сумніви щодо існування корупції на факультеті:

– Я далека від думки, що на факультеті треба вчитися за якісь гроші. І такого на факультеті сто відсотків немає, – каже пані Ніколайчук. Щодо описаної історії, де потік здавав по 50 гривень викладачці, яка не ходила на пари каже що таке неможливо:

– У нас зворотній зв’язок зі старостами. Ми кожну середу зустрічаємося і староста повинна сказати, чи проводяться пари. Питання дисципліни – це питання номер один. Які у вас проблеми, які зриви були, хто не ходив на пари і так далі Ми систематично питання дисципліни і порядку ми тримаємо на старостаті. Я довіряю своїм старостам – правда. Мені видається, що вони мені говорять правду.

Про те, що кафедру іноземних мов називають однією з найбільш корумпованих каже:

– Сама кафедра відноситься до нашого факультету, але я їх не маю права контролювати. Тому що вони працюють на інших факультетах, а на цих факультетах є інші декани. І мені не коректно втручатися на інший факультет і наводити там порядок.

– У моїх функціональних обов’язках не написано, що я маю боротися із цими речами, – каже Галина Ніколайчук підсумовуючи. Боротьба з корупцією на факультеті – не її прафія:

– Я думаю, що нас є держава, є влада і органи внутрішніх справ, які повинні цими питаннями займатись, вони повинні робити свою роботу, тому що це не моя робота.

Перебуваючи на кафедрах іноземних мов у передвосьмеберезневий день зняли випадкове відео студентів з подарунками під дверима:

Не скаржаться в міліцію

Органи внутрішніх справ, судячи із відповідей на інформаційний запит – роботою з викладачами, які беруть хабарі не перевантажені.

Так у період з 2012 по 2014 рік до міліції надійшло 6 заяв про вимагання в навчальних закладах області. 4 кримінальних провадження направлено до суду при цьому жодне з них не стосується РДГУ. 2 провадження закрито «за відсутністю складу злочину».

Прокуратура відписує те ж саме. При чому протягом 2012-2014 років звернення і заяви про вчинення корупційних злочинів працівниками ВНЗ області до прокуратури не надходило.

Чому в університеті існує корупція

– Корупція у ВНЗ спричинена безліччю обставин. Найбільш впливова причина – попит на низькоякісну освіту та низькоякісну викладацьку роботу, – вважає виконавчий директор Центру дослідження суспільства Єгор Стадний.

– Саме за таких обставин складається ситуація, коли одному легше заплатити, ніж вчитись, а іншому легше сидіти на низькій офіційній зарплаті, але брати хабарі.

– Якщо говорити про корупцію, не пов’язану з хабарами, то тут причиною є відсутність зацікавленості колективу ВНЗ контролювати своїх менеджерів – а між іншим усі засоби для цього зараз існують, – вважає експерт.

– Корупція у ВНЗ засвоюється як спосіб вирішення проблеми і потім випускник, пройшовши таку школу, дуже імовірно використовує хабарі далі по життю або ж починає сам їх брати.

Студенти ж називають різні причини, чому на їх думку у виші існує корупція. Серед них: застаріла програма (актуальна на 2005 рік, як впевнений один з п’ятикурсників), низький моральний рівень викладачів та студентів, лінь та байдужість останніх.

Однією з найвагоміших причин, є помилка – полягає вона у тому, що частина студентів приходить до вишу далеко не за знаннями та професією, а для того щоб отримати диплом або ж просто пересидіти.

Чому тоді вони йдуть до вишу? Можна припускати, що їх туди «віддають» батьки, або ж вони самі вирішують вступити під тиском суспільства, в якому поширена думка, що «диплом за спиною не носити».

«Бо в армію заберуть; бо всі поступлять, а ти ні», – кажуть їм. Адже стереотип про те, що після школи треба одразу ж «вступити кудись» і досі живий. Ніхто не зважає, на те, що школа не дає знань і досвіду, необхідних для того, щоб у сімнадцять людина знала хто вона є і чого хоче.

Наслідок несвідомого вибору свого майбутнього – одна з причин відсутності мотивації навчатись.

– Зі всіх студентів РДГУ, якщо округлити, нехай це близько 11 тисяч (разом із заочниками – ред.),– розповідає викладач Євгеній Франків. – З них, якщо 50 чоловік назбирається тих активних, які будуть готові відстоювати права, то це добре.

– З боку студентів треба свідомо тримати свою громадянську позицію. Ще коли я вчився у вузі, коли я працював у вузі було чимало випадків, коли здавали гроші для того щоб отримати залік чи екзамен. Декілька людей не здало гроші, але вони все рівно не постраждали, тому що вони все одно здали залік.

– Якщо це буде масово, то це може змінити ситуацію. Тобто якщо вся група, весь потік чи факультет запротестує, то ректор, декан, викладач ніяк не вплине на всіх, на весь загал. Тому, якщо це будуть одиниці, ясно, що вони будуть мати опір, але якщо вони зможуть якось довести до умів тих студентів, які менш активні, що варто відстоювати свої права…

– Вже не буду казати про те, що багато студентів з’явилось у вузах випадково.Тобто їм не місце тут. Спілкуєшся з дітьми і бачиш, що вони не туди попали, здебільшого це батьки кажуть: «іди повчишся, буде в тебе робота, буде в тебе життя». А воно замкнене коло для них створює, – розповідає викладач.

Про те, як він викладає фізкультуру знає студентка Софія Сидорук, яка всього один рік провчилася в РДГУ, після чого пішла до Київського національного університету ім. Шевченка:

– У нас вів Євгеній Франків, дівчата намагались йому щось заплатити, але він виніс це на загал, осудив і примусив всіх повиймати ті 50 гривень з «заліковок» і здавати нормативи.

Численні подарунки викладачам в РДГУ дівчина називає однією з причин, чому пішла з вузу.

– Самогубство, коли людину у ВНЗ багато що не влаштовує, а вона продовжує там вчитись, – каже вона.

Вікторія Гайбонюк отримала ступінь бакалавра в РДГУ, цьогоріч завершує навчатись на магістерській програмі в Українському католицькому університеті. Їй важко порівнювати виші між собою:

– Рівень хабарництва в РДГУ і УКУ не до порівняння, в УКУ хабарництва нема, справді. Спочатку самій важко було повірити. А в РДГУ студенти часто платили за оцінки. Ще одна відмінність – в УКУ не списують, викладачі мотивують студентів критично мислити, все аналізувати.

– Думаю, одна з ключових відмінностей між УКУ і РДГУ в цінностях. В УКУ плекають спільноту, відкритість, прозорість, і разом з тим здорове лідерство. Про цінності РДГУ важко говорити, – каже Віка.

Ще одна випускниця РДГУ 2014 року Ліза Кузнєцова навчається теж в Українському католицькому університеті. Каже, що в УКУ «мови про якусь корупцію, чи несправедливість навіть бути не може».

Детальніше про філософію УКУ розповідає директор Міжнародного інституту етики та проблем сучасності УКУ Володимир Турчиновський:

– Те що зробило УКУ… Я думаю, це просто свідчення про те, що навіть в таких тяжких умовах певні кроки можна зробити і до певного рівня можна дійти. Другий момент: знову ж таки, чому УКУ має певний успіх? Тому що тут вдалося створити певне середовище і певну атмосферу і вона стає вирішальною.

– Це не є питання якихось незвичайних зарплат, це не є питання якогось незвичайного неймовірного обладнання чи фінансування, це не є навіть питання того, що тут викладають іноземці, бо з рештою тут не так багато іноземців, це так би мовити український вуз, де працюють українські громадяни.

Я думаю ключовим моментом є питання атмосфери, а та атмосфера виростає з певного світогляду і з певного ставлення до цінностей. І в тому сенсі УКУ є як маленька лабораторія, на яку може дивитися ціла країна. При умові, що є вкоріненість в цінностях і бажання певні речі зреалізувати, так би мовити, – можна рухатися вперед, – підсумовує директор інституту етики.

Мар’яна Мазурак також студентка УКУ, проте вона не навчалася в РДГУ, натомість отримала бакалавра у Національному університеті «Києво-Могилянська академія»:

– Ні в УКУ, ні в Могилянці з корупцією не стикалась. Обидва університети зорієнтовані на розвиток і на результат. Це передбачає певну ціннісну основу – чесність і відповідальність.

А вони в свою чергу виключають можливість давати хабар. Могилянку і УКУ створили однодумці, ентузіасти, люди з позитивним досвідом науки – тому в них і виходить все. Вони створюють середовище, а не великі заводи відтворення знань, – переконана Мар’яна.

– Могилянка з самого початку була створена як виняткова інституція, що мала певні цінності і організацію відмінну від тодішньої України, – розповідає викладач Факультету правничих наук НаУКМА Сергій Пєтухов.

– Не маючи обтяжливого багажу «радянщини» та застарілого мислення вона від початку не мала формалізму, конформізму і корупції. А коли немає середовища толерантного до корупції, то і люди що в нього потрапляють, ведуть себе відповідно. Сьогодні студенти усвідомлено обирають Могилянку зокрема і через те, що тут немає корупції чи плагіату.

– Хабарництво в Україні, нажаль, є інтегральною частиною сучасного суспільства і проявляється на всіх рівнях. – продовжує пан Пєтухов.

– Ми так звикли і нам так зручно. Нам не подобається коли в нас вимагають хабар, але ми із задоволенням отримаємо водійське посвідчення без іспиту чи влаштуємо своїх дітей у престижний виш в обхід загальних правил.

Чи готове українське суспільство позбутися цього паразиту? Покаже час!

– Як зламати систему в інших вишах України я не знаю. Гадаю, мають прийти у керівництво із зовсім іншим світосприйняттям і баченням, що матимуть бажання кардинально змінити систему управління своїм університетом.

Також студенти мають усвідомити, що куплені оцінки і дипломи їм нічого не дадуть в житті, адже лише справжні знання та навички потрібні в реальному житті, – підсумовує Сергій Пєтухов.

Прослідкувати спільне у розповідях не складно. Особливістю згаданих університетів, де про корупцію навіть не думають, – є цінності, навколо яких створюється середовище сприятливе для розвитку студента, а не для розвитку корупції. Цінності просто вимушені сповідувати студенти та викладачі, адже як інакше?

«Боротьба з корупцією» в РДГУ

В РДГУ з корупцією борються наступним чином. Серед студентів та викладачів проводиться роз’яснювальна робота відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Про це йдеться у відповіді на запит, про це ж розповідав ректор РДГУ Руслан Постоловський.

Чи дієва така боротьба з корупцією? Викладач Євгеній Франків відповідаючи на це запитання каже, що це просто декларація і не більше.

Дієвість її ілюструється першокурсниками, які розповідають про «залік за гриби», а також студентами, які минулоріч «скидались на ДЕК».

У відповіді на запит йдеться, наче протягом 2012-2014 років заяв про хабарництво чи вимагання коштів не надходило. Проте це не так, адже у червні минулого року студенти відкрито свідчили про побори і писали заяви адресовані керівництву вишу, де крім йшлося, зокрема, й про хабарництво.

Тоді студентка Анастісія Кутєпова зафільмувала декана факультету музичного мистецтва Станіслава Димченка на місці пиятики. Після цього декана звільнили з посади, але лише під тиском студентів, громадськості та висвітлення цього інциденту в ЗМІ.

Також студенти цього факультету відкрито заявляли про корупцію і зловживання.

Під час опитування студенти факультету музичного мистецтва розповіли, що зараз корупції немає, на відміну від часу, коли декан Димченко був на посаді. Виявляється від керівника підрозділу прямо залежить, чи є хабарництво на факультеті.

Відповідальність за участь у корупції, за її існування безперечно лежить на усіх учасниках. На студентах, викладачах, керівництву, та навіть тих, хто мовчить знаючи про ситуацію. Проте, як йшлося вище, правила гри диктує не студент, а викладач. Те ж, як ведуть себе викладачі залежить від політики керівництва.

Можна припускати, що виконуючий обов’язки ректора РДГУ Руслан Постоловський знає про ситуацію, але нічого не робить бо йому байдуже, або ж йому вигідно те, що відбувається. В іншому випадку керівництво навіть не знає про ситуацію. Невідомо який з варіантів гірший.

Домогтися відповідей Руслана Постоловського на запитання, які виникли, – не вдалося. Ректор відмовився відповідати:

– …вибори (вибори ректора РДГУ мають відбутися 19 березня – ред.) відбудуться, тоді будемо говорити. Все. До побачення, – каже пан Постоловський при спробі журналіста отримати відповіді телефоном.

Опитавши понад тридцять студентів вдалося почути прізвища 40 викладачів, які брали або беруть. За деякими з прізвищ є історії, які можна перевірити опитавши повністю групи студентів.

Визнавши проблему хабарництва та провівши всеохоплююче опитування студентів можна було б зробити перший крок на шляху до якісної освіти та відсіяти хабарників.

Наразі Рівненське агентство журналістських розслідувань передає всю зібрану інформацію в міліцію та Міністерство освіти і науки України. Скоро також читайте про антикорупційну перевірку іншого рівненського державного вишу.

ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ: Прокуратура, за результатами журналістського розслідування, шукає хабарників в РДГУ