Хто живе в прибережній захисній смузі Басів кута: карта

Якщо вірити документам, то можна уявити, що донька народного депутата трьох скликань випасає худобу. Діючий народний депутат вирощує сільгосппродукти. Працівники водоканалу садять яблуні. Дружина прокурора косить сіно. Все це було б смішно, якби не було так сумно. Про іменитих «селян» Басів кута читайте далі.

«Четверта влада» продовжує вивчати проблеми земельного ареалу навколо озера Басів кут, з метою запобігти подальшому захопленню земель, незаконному будівництву та створенню навколо озера сучасної прогулянково-відпочинкової набережної.

Після перших двох публікацій у лютому ми пообіцяли розповісти хто і на яких підставах отримав землю в прибережній 50-ти метровій зоні водосховища Басів кут. Через кілька днів після цього викрали сервери із нашим сайтом та підпалили редакцію.

Одна з основних версій злочинних дій проти редакції, на нашу думку, саме з «прибережної зони Басів кута».

Дивіться перші публікації за посиланнями: Блиск і злидні прибережної зони рівненського Басів кута: початок (ФОТО, ВІДЕО). Як виглядає мажорна частина берегу Басів кута: продовження (ФОТО, ВІДЕО)

Та попри створені для редакції проблеми і перешкоджання ми з'ясували хто, як і коли отримав землю в прибережній смузі. Зокрема розвіюємо популярний у Рівному міф, що всі ці землі передані у власність ще в 90-ті роки.

Як так склалося, що рівняни не мають можливості прогулятися навколо Басівкутського водосховища та хто отримав ділянки у приватну власність про це у матеріалі.

Від 90-х до 2010-х: дерибан

6 червня 1995 року Верховна рада України вводить в дію новий Водний кодекс України. Цим кодексом передбачено ширину прибережної смуги водосховища – 50 метрів.

Ця смуга потрібна, щоб захистити водойму від забруднення і засмічення. І землі в цій смузі можуть перебувати тільки в державній і комунальній власності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1. розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
2. зберігання та застосування пестицидів і добрив;
3. влаштування літніх таборів для худоби;
4. будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
5. миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
6. влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Але законом також встановлено хто саме і як саме має встановлювати цю смугу. І тут випливає кілька нюансів.

Перший нюанс кодексу: У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Людською мовою це означає, що якщо в прибережній смузі стоїть вже хата, то так вже і буде.

Хоча стаття 88 Водного кодексу передбачає, що можна прибирати і хати, і городи, і всю діяльність, що не відповідає вищенаведеним шести пунктам.

«Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг».

Але до 2010 року не було механізму як же ж винести зі смуги город, якщо він вже комусь належить.

У 2010-му вступив у дію Закон «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності».

Але цей закон на користь громади біля Басів кута ще не використовували. Як і простіші механізми захисту землі (але про це в наступних публікаціях).

Другий нюанс кодексу: Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Людською мовою це означає, що місцева влада має зробити проект землеустрою (документ на якому буде нанесена ця смуга). А також позначити її внатурі межовими знаками.

На час вступу в силу Водного кодексу 1995 року місцевою владою частини земель біля водосховища була Великоомелянська сільська рада.

Як ви гадаєте чи зробила сільрада проект землеустрою захисної смуги? Ви вгадали – ні. А от розпаюванню цих земель як сільськогосподарських паїв посприяла Рівненська райдержадміністрація, незважаючи ні на які там смуги.

У 1999 році ці землі приєднані з Великоомелянської сільської ради до меж Рівного.

– Було встановлення нових меж Рівненської міської ради, тобто розширили межі  міста Рівного на 2 тисячі гектарів. Це приєдналися: населені пункти Тинне, Новий Двір, плодорозсадник і частина (колгоспу) Волині, – розповідає голова управління Держгеокадастру у Рівному Людмила Джум.

Людмила  Джум також підтверджує, що більшість земель поблизу водосховища на час приєднання вже була розпайована. 

– Колгосп розпаював свої землі і повидавав сертифікати, а потім взамін видали державні акти. Сертифікати видавалися на підставі розпорядження рівненської райдержадміністрації, – розповідає голова управління Держгеокадастру у Рівному.

Сертифікати слугували правом власності у період роздержавлення 1994-1996 років. 

Начальник управління земельних відносин Сергій Таргоній каже, що близько 70-ти відсотків земель з правої сторони водосховища приєдналися уже роздержавленими.

Та навіть після цього, не зважаючи на норми Водного кодексу України, Рівненська міська рада з 2003 по 2011 роки (за керівництва Віктора Чайки, Юрія Торгуна, Володимира Хомка) дозволяє приватизувати ще низку земельних ділянок на березі водосховища. 

У рішеннях зазначають «без зміни цільового призначення». Але цільові призначення цих ділянок такі, що не відповідають режиму використання в прибережній смузі: для сільського господарства, садівництва, випасання худоби, будівництва.

Депутати, які голосували, і чиновники, які готували проекти рішень, не зважили на вимоги Водного кодексу для прибережної смуги. Жодних земель сільськогосподарського призначення там бути не може, як і садків, будинків та інших споруд.

Для того, щоб роздача в приватні руки земель мала вигляд законної, у 2000-му році Рівнерада приймає рішення затвердити прибережну захисну смугу всупереч встановленій законом 50-метровій відстані. Від 5-ти метрів до 50-ти.

У довідці до цього рішення пояснено чому так: «ця ширина обмежена городами громадян». Городами громадян! Тими городами, яких не має бути в захисній смузі, бо це прямо забороняє кодекс! 

А 2002-го року таку прибережну смугу Басівкутського водосховища закріпили 19-ма межовими знаками. І передали їх Рівненському міському тресту зеленого господарства.

І вже у 2018-му році Державне агентство водних ресурсів погоджує паспорт Басівкутського водосховища де зазначена 50-ти метрова водоохоронна зона, але захисної прибережної смуги, як частини цієї зони там немає.

У відповіді міськвиконкому за підписом міського голови Володимира Хомка сказано лише, що прибережна захисна смуга має бути уточнена та розроблятиметься за окремим проектом землеустрою.

Володимир Хомко не враховує, що така смуга, хоч і з порушеннями кодексу, але була встановлена ще за його попередника Віктора Чайки.

Контроль за створенням та дотриманням режиму використання прибережних захисних смуг кодекс покладає на виконком місцевої ради та на орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів. В Рівному це міськвиконком, сектор Держагенства водних ресурсів України у Рівненській області та екоінспекція.

Ми поцікавилися у начальника служби кадастру управління містобудування та архітектури Романа Тишкуна чому в паспорт Басів кута не внесена проголосована у 2000-му прибережна смуга.

Начальник нарікає на застарілі дані та недостатнє фінансування, аби розробити нові карти, а якість старих карт, на його думку, недостатня, щоб позначити прибережну смугу.

– Останні зміни в нашому генеральному плані затверджувалися в 2011-му, напевно, році. Він повністю розроблений на основі матеріалів топогеодезичної зйомки масштабу 1:2000, 1976-1987 років, – пояснює Роман Тишкун.

– Тому в генеральному плані задавати якісь питання чому та лінія іде так, а та так це нелогічно. Із-за того, що наш генплан апріорі, я його не рахую, якимось матеріалом, який міг би носити якусь нормальну достовірну інформацію.

Також зазначає, що законодавство говорить про те, що строки матеріалів минулих років не можуть бути використані без уточнення на місцевості – рекогностування.

– Якщо не було проведене рекогностування сертифікований інженер геодезист, чи на той час ліцензійна компанія не підтвердила факт того, що  вона відповідає дійсності, вона не може бути використана в проектуванні, – стверджує Роман Тишкун.

Реакція охоронців водних ресурсів

У відділі зв'язків з громадськістю Держводагенства України нас направили до головного спеціаліста вiддiлу державного обліку водокористування Владислава Мельника, адже саме він відповідальний за паспорти водних об’єктів у Рівненській області. 

«Четверта влада» запитала, чому у паспорті за 2018 рік не має зазначеної прибережної захисної смуги, адже у 2000-х була розроблена технічна документація, а у 2002-му були винесені в натурі межові знаки.

– В наявності у мене такої інформації немає і ми перевірити точно не можемо, як розробники записали, тому приходиться вірити, – каже Владислав Мельник. 

Чи це не суперечить законодавству пан Мельник також не може відповісти перенаправляє нас до начальника відділу координації діяльності територіальних органів Валерія Бабчука.

– Паспорт не передбачає винесення прибережних захисних смуг. Паспорт містить інформацію про нормативну ширину прибережної смуги, яка може бути. І інформацію про те винесена вона чи ні. А прибережна смуга виноситься окремим проектом землеустрою, – говорить Валерій Бабчук.

Коли ми нагадуємо, що у 2000-х уже була розроблена документація стосовно прибережних смуг, то спочатку відповідає категорично. 

– Ну значить проектант має переробляти цей паспорт, якщо це так. Держводагенство ж не знає цю інформацію. Ми дивимося лише на змістовну частину в плані чи вона заповнена, чи ні, – каже начальник відділу. 

Але одразу змінює думку і додає, що ця інформація не паспортна, не паспортом встановлюється, а головне проект землеустрою.

– Паспорт носить лише інформативний характер про прибережну смугу. Це нічого не значить, якщо вона там не записана. Паспортом лише визначаються технічні характеристики і параметри безпосередньо водосховища, – зауважує пан Бабчук.

А ще посадовець пояснює до кого слід звертатися з приводу городів, будинків і садків у прибережній смузі:

– Якщо землі були виділені з порушенням водного законодавства, то це прокуратура має щось робити. А вказувати на порушення має екологічна інспекція.

Телефонуємо в Державну екологічну інспекцію у Рівненській області, аби дізнатися, що роблять для того щоб зберегти набережну для рівнян.

Проте заступник начальника Державної екологічної інспекції у Рівненській області Сергій Пашковський каже, що вони майже безсилі.

–  Це раніше, коли прокуратура здійснювала нагляд за діяльністю екологічної інспекції, то інформацію на прокуратуру ми подавали постійно. Але потім були накладені мораторії, – розповідає Сергій Пашковський.

Пан Пашковський каже, що починаючи десь з 2014 року в області був запроваджений мораторій спочатку Рівненською обласною радою, потім всеукраїнський, стосовно здійснення заходів державного нагляду, зокрема і в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Після цього перевірки як такі були заборонені і державна екологічна інспекція здійснювала свої перевірки тільки за запитами або за згодою вищестоящих органів.

– Наприклад, якщо зараз хтось звернеться з вимогою провести перевірку, нам потрібно аргументувати проведення цієї перевірки, направити у регуляторну службу в Київ і отримати дозвіл. Тільки після цього ми можемо провести перевірку.

Владислав Пашковський не пригадує чи були будь-які звернення цьогоріч стосовно забруднення, будівництва поблизу Басового кута. 

Проте зазначає, що питання по забрудненню Басівкутського водосховища актуальне кожного року.

– А що можете порадити, хто і що може зробити з цими ділянками у прибережній смузі? – питаємо.

– Ну, скажемо так… Я навіть не знаю, що вам порадити. Це скоріше треба радити тим, хто уже побудувався. Всі ж дозволи вони отримали.

Виходить, що документація корява, «писана на коліні», за всіх керівників міста влада її не виправила, але землю роздавала щедро, не зважаючи ні на прибережні смугу, ні на рекреаційну зону (ще ширшу), в якій будувати житла не можна. А охоронці водних ресурсів весь цей час на це не зважали.

«Нові селяни» Басів кута

Деталі того як передавалися земельні ділянки і як ми отримували інформацію, як опрацьовували сотні аркушів документів – в іншому матеріалі. Як і огляд біографій найвідоміших «селян» прибережної смуги.

Селянами ми називаємо мешканців маєтків, частина яких споруджена на землях сільськогосподарського призначення.

До вашої уваги перелік депутатів, рестораторів, бізнесменів та бізнесвумен, які мають у власності земельні ділянки у прибережній 50-ти метровій захисній смузі водосховища Басів кут.

На Гугл-карті можна побачити усі нанесені на кадастрову карту земельні ділянки навколо Басового кута, які потрапляють у 50-ти метрову прибережну смугу.

Клікнувши на земельну ділянку ви побачите власника, площу, відстань від води, рік та підстави її видачі, існуючі обмеження, фото. А нижче інформація про статус власників подана таблицею.

Журналісти «Четвертої влади» намагалися обійти і лівий (біля вулиці Басівкутської), і правий береги (біля вулиці Чорновола) водосховища та нам цього не вдалося.

У деяких місцях огорожі сягали урізу води, місцеві жителі напроти своїх ділянок побудували власні пірси, вхід у деякі з них огородили і повісили замки, відокремили місця під власний сад, облаштували лавочки, альтанки та поставили мангали.

Представляємо вашій увазі топ найближчих до води власників правого берега Басового кута.

До першого списку входять 38 власників. До другого – на лівому березі – 30 власників.

У наступній публікації ми оприлюднимо позицію багатьох з цих власників (в першу чергу публічних осіб та тих, чиї ділянки займають більше простору ніж в документах), стосовно того як і чому вони отримали цю землю та як її використовують.

У списку зазначено власника, його статус, відстань ділянки від урізу води (журналісти вимірювали власноруч рулеткою, можлива похибка не більша 1-2 метра), цільове призначення, дата державної реєстрації права та підстава реєстрації земельної ділянки.

На лівому березі ми маємо список ще з 30 жителів, чиї ділянки знаходяться у межах 50-ти метрової прибережної захисної смуги.

Матеріал підготовлений та опублікований у рамках конкурсу антикорупційних грантів, оголошеного ГО «Інститут розвитку регіональної преси» за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні (EU Anti-Corruption Initiative)