Церква: очищення правдою

Рівненське агентство журналістських розслідувань продовжує публікувати матеріали циклу розслідувань проблем корупції та хабарництва в Церквах Рівненщини «Очищення правдою».

ПОЧАТОК: Корумпована церква

Цього разу ми знайомимо вас з коментарями трьох членів Церковно-громадської ініціативи, яка виступає за розслідування церковної корупції, розмовою з митрополитом Рівненським і Острозьким УПЦ КП Євсевієм, та витягом з документу, який розповідає про керівництво Церквою Комітетом державної безпеки СРСР.

Про багатого батька у бідних дітей

Кілька запитань священику Свято-Покровського собору Юрію Велігурському ми поставили ще в лютому. До зборів духовенства Рівненської області і до того, як Владика Євсевій заборонив у служінні отця Юрія.

Чому відомий у Рівному священик, який займав хороше місце в Кафедральному соборі, який був нагороджений орденом Христа-Спасителя, входив до Єпархіальної ради, пішов на свідому можливість втрати цього всього? Заради чого?

– Найперше я хочу сказати, нинішнє суспільство, впале у гріхи, може спасти себе лише вірою в Бога, засобами демократії, чіткого виконання закону та відкритості. Чому відкритості? Тому що відкритий гріх втрачає свою силу, а закритий може загубити весь організм.

– Отче, звідки ви знаєте, що в Рівненській єпархії поширена симонія (рукопокладання в сан і надання парафій за гроші, по мирському – хабарництво – авт.)?

– Почувши випадково про це явище, я провів власне розслідування, спитав кандидатів на хіротонію (висвячення в сан – авт.) і виявив, що це явище було раніше постійним. Але після підняття цієї проблеми на Єпархіальній раді, написання звернень до Патріарха та митрополита і після переведення секретаря єпархії Ігоря Швеця в Луцьк (в червні 2008-го вперше звернулись до митрополита, а в грудні 2008 секретар єпархії перейшов у Луцьк – авт.) не чути про нові хабарі. Але проблему досі не визнають.

– Вам ніби-то понизили посаду в соборі, хто і за що?

– Ще при житті покійного, світлої пам’яті, митрополита Даниїла Василь Червоній звертався до нього з проханням змістити мене. Хоча за моїм проханням до парафіяльної ради Червонія вибрано старостою собору. Нині покійний митрополит тоді не погодився, а на моє прохання звільнити мене, сказав, що я ще чоловік при силі і тому залишив. Чому Червоній? Він і член Вищої Церковної Ради УПЦ КП і має чималий вплив на житя церковної структури, але він не терпить поруч себе людей, що мають свою думку і свою позицію, а лише покірних рабів. Тож при нинішньому керуючому йому було легко замінити мене на зовсім покірного. Кандидатура, яка мріяла про цю посаду, легко знайшлась.

– Що ви робитимете, якщо Патріарх не розбиратиметься в цих проблемах?

– Патріарх давно і сповна поінформований про все і мовчить. Не знаю чому. А щодо заходів, то один вихід – молитись. Бог зі всіма розбереться. Також проінформуємо суспільство про правдивий стан у Церкві. Бо, як казав раніше, відкритий гріх втрачає силу.

– А звідки ці проблеми взялися у Церкві?

– Ми, на жаль, дзеркальне відображення Московської Сергіанської Церкви (див довідку – авт.). Лише трішки м’якші, демократичніші, а так ніякої соборноправності, ніякої участі звичайних священнослужителів і мирян у керівництві церкви немає. Які заходи, щоб вилікувати цю хворобу? Вихід один: соборноправність і державний контроль за фінансовою діяльністю Церкви. Тоді не будуть їздити на шикарних машинах служителі Божі бідними парафіями в Україні. Чи буває багатий батько у бідних дітей? Хіба що дуже непорядний.

Помста депутату

Керівник прес-служби Рівненської єпархії ієромонах Никон повідомив, що студента Рівненської духовної семінарії Сергія Одарченка було виключено із семінарії за те, що він навіть не здавав дві сесії.

На запитання чому ж раніше не виключили, а лише тоді, коли він проявив активність у Церковно-громадській ініціативі, отець Никон сказав, що й справді треба було ще раніше виключити.

Ми також дізнались версію виключення із семінарії у Сергія Одарченка, одного з активістів руху «Твереза Україна» і депутата міської ради. Він показав залікову книжку, в якій стояли всі п’ятірки.

– Два роки тому, з ректором Рівненської духовної семінарії Ігорем Швецем ми домовились, що я продовжуватиму курс заочного навчання за індивідуальним графіком. Ректор казав: «Коли будете готові, шукаєте викладача і складаєте іспит». Так я і робив, склавши більше половини предметів за другий курс і всі на відмінно.

Після написання мною депутатського запиту на ім’я Владики Євсевія, з вимогою надати письмову відповідь (на виконання доручення Церковно-громадської ініціативи з питань розслідування фактів симонії, корупції і хабарництва у Рівненській єпархії УПЦ КП), з подивом дізнався, що Єпархіальна рада «виключила» мене і диякона Віталія Поровчука із семінарії.

Хоча це не належить до компетенції Єпархіальної ради, це могла б вчинити вчена рада духовної семінарії. Порушення домовленості новим керівництвом Рівненської духовної семінарії і єпархії, які опинилися у центрі корупційного скандалу, цілком схоже на помсту за принципову позицію семінаристів-заочників, членів антикорупційної громадської ініціативи.

Мовчати не можна

Позицію ще одного з членів Церковно-громадської ініціативи, Голови молодіжного православного Свято-Софіївського братства Тараса Рябчевського, ми знайшли в Інтернеті на молодіжному православному форумі www.AXIOS.org.ua.

Він виставив цю позицію в суботу 28 лютого 2009 року. Наводимо її більшу частину.

Брати і сестри! Христос посеред нас!

Нещодавно до мене зателефонувала мама і розповіла історію. На днях вона розмовляла з родичем, і в цій приватній розмові він сказав їй, не маючи ніякого злого наміру (він не знає за ці всі події), а лише з власного досвіду, що якщо Тарас колись і хоче бути священиком, то їй потрібно вже збирати гроші, і не малі. На що вона йому крізь сльози, тремтячим голосом, але з гідністю відповіла: «А тепер буде без грошей!».

Скажу вам, мої брати і сестри, словами співака Тараса Петриненка: «А те чи варте наше діло, то скажуть люди, скаже час».

Закликаю лише вас бути пильними до всякої інформації, яка подається в ЗМІ. І переглядайте її не для «смакування», а допитуйтесь де є Істина. Бо, звісно, краще шукати правди через сотню років по тому, сидячи в затишній кімнаті архіву, перекладаючи оригінали документів і гортаючи щоденники очевидців. Але сьогодні нам дана хороша нагода засвідчити про Істину і постояти за неї. А те, що будемо за неї гнані, то Христос казав, що це тільки на краще  «З Богом на міни!».

Розумію, що для багатьох ця інформація є спокусою, і багато хто спокуситься – розчарується, занепаде духом. Слабкі вірою і слабкодухі відійдуть навіть від Церкви. Але хотілося б таких одразу підбадьорити – Апостольська Православна Церква є святою і непорочною, яку «врата адові не здолають», хоча й членами її є ті, серед яких «немає людини, щоб жила і не згрішила». Бо за висловом когось зі святих Отців: «Церква – це зборище грішників, що каються».

Ці проблеми були впродовж усього існування Новозавітної Церкви Христової, ще починаючи від Христа і апостолів. Але не зважаючи на це, ми маємо цілий сонм святих. Тому висновок з цього випливає такий, що на спасіння наше грішне духовенство має лише опосередкований вплив, а все інше, залежить від бажання спасатись самої людини.

Хотів би щоб ви про це розповідали молоді і людям, які не тверді у вірі. Бо багато спокуситься. Але і мовчати про це не можна ні в якому разі. Бо хто знає про гріх і покриває його, той сам стає його співучасником.

Тому православні молодіжні братства, дивлячись на приклад братського руху минулих століть, маюсь стати на захист Православ’я від беззаконь, що відбуваються в середині Православної Церкви і які нищать Церкву зсередини – розтлівають її.

Те про що говорить clerk (один з учасників форуму, який засуджує членів Церковно-громадської ініціативи, хоча визнає, що парафії таки надаються за гроші – авт.)

«Бо, щиро кажу, якби люди (миряни) насправді знали, що твориться там «за іконостасом», куди вони не мають доступу, то вони би взагалі ніколи не ходили до церкви!» – це є підводні скелі, які розбивають наш човен духовного життя та служіння, це є ті невидимі причини, чому такий застій Церкви і чому так важко сьогодні православному молодіжному руху.

Звісно, коли ми з’їжджаємось і говоримо лише про здобутки, то виникає стан ейфорії, що все настільки прекрасно в нашій Церкві, але як беремось за служіння, то стикаємось з масою проблем і питань, кінці яких «у воді», а краще сказати – «за іконостасом».

Істинно, відбувається те, про що пророкували старці святі, що в храмах, біля престолу Господнього буде мерзота і запустіння. Я – молодий християнин, і, повірте, від того, з чим мені сьогодні доводиться стикатись, стають коси дибки. Писати про це не стану, як і отець Віталій, бо це гидко і страшно. Тому також, закликаю вас до посиленого посту і молитви. Цей рід, як казав Христос, інакше не перемагається.

Ініціатива зробила лише невелику справу – насмілилась говорити про проблеми вголос. А от відстояти правду, вимолити в Господа Бога благословення і дарів Духа Святого на нашу Церкву, навести порядок у всіх його проявах, – залежить від всіх нас – від молодих єпископів, молодих священиків, молодих вірян.

Все велике починається з малого. Все починається з маленької «подяки» за екзамени, звичного «домовляння» через посередників про вступ до ВНЗу, невеличкого хабаря за сесію…

А там далі життя складається як «по рейках» – «влаштування» на роботу, «кар’єрний ріст» тощо. А тому ці всі події спонукають нас пошукати у власному оці «колоду» і вийняти її.

Причиною цьому всьому є те, що ми забули, що значить уповати на Бога, що значить шукати волі Його і виконувати її. Забули, що ми і все життя наше, то твориво рук Його. І якщо Господь нам чогось в житті не благословляє, а ми того хочемо настільки, що аж готові переступити всі заповіді Його, то значить нам це не корисно і взагалі – зайве, обтяжливе і таке, що відводить нас від Царства Небесного.

Отож, молімось брати і сестри! З нами Бог!

Довідка:

Сергіанська Церква – Церква створена режимом Сталіна за допомогою самопроголошеного, всупереч православним канонам і уставу Церкви, „заступника патріаршого місцеблюстителя” митрополита Сергія (Страгородського).

Митрополит Сергій зайнявся забороною в служінні й навіть відлученні інших єпископів, у тому числі тільки за те, що ті відмовлялися присягнути у вірності Йосипу Сталіну. Канонічне право забороняти й відлучати архієреїв має винятково Архієрейський або Помісний собори. Тим самим митрополит Сергій зі своїм так званим „тимчасовим синодом” привласнив собі владу більшу, ніж патріарх і Помісний собор разом узяті, не маючи на те, природно, подібних повноважень від церковної спільноти.

Канонічна наступність офіційної верховної влади в Православній Російській Церкві у 1927 році була перервана. В 1927 році митрополит Сергій опублікував свою знамениту Декларацію, де радості соціалістичної держави оголосив радостями Церкви. Новостворену релігійну організацію – Московську патріархію Сталін і Берія назвали також по-новому: „Русская Православная Церковь” замість традиційного „Россійская”.

В наступній публікації, яка вийде у «Рівненській газеті» в четвер 19 березня 2009 року, ви дізнаєтеся, як проходили збори духовенства Рівненської єпархії. Кого і як підтримав Василь Червоній. Які були наведені неправдиві звинувачення на членів Церковно-громадської ініціативи і яку насправді проблему вирішувало рівненське духовенство.

«Наді мною є начальство»

Як митрополит Євсевій звинувачував, бажав доброго здоров’я і не хотів говорити про корупцію.

Намагання кореспондентів Рівненського агентства журналістських розслідувань поспілкуватися з керівником Рівненської єпархії УПЦ КП митрополитом Євсевієм увінчались успіхом із третього разу.

23 лютого він відмовився надавати коментарі на відеокамеру, а 24 лютого він був у Києві, і керівник прес-служби Рівненської єпархії відмовився з’єднати нас із Владикою.

Цього разу у приймальні Рівненської єпархії нам сказали, що ні митрополита, ні керівника прес-служби немає. Ми зателефонували у покої Владики Євсевія.

– Доброго дня, Владико.

– Доброго дня.

– Мене звати Володимир Торбіч, я журналіст. Чи можу я з вами поговорити?

– Ви вже наговорилися. Треба було перед тим, як писати, говорити.

– Я звертався до керівника прес-служби ієромонаха Никона, щоб він дав можливість зв’язатись з вами, номер мобільного дав. Але він не дав. В мене є запитання, давайте поспілкуємось, щоб читачі знали і вашу позицію.

– Ні, ну ви написали так ніби замовлення з Москви виконуєте. Я ж прочитав, мені принесли статтю (йдеться про першу публікацію Рівненського агентства журналістських розслідувань, в рамках циклу матеріалів «Очищення правдою», яка вийшла в друк 26 лютого 2009 року в «Рівненській газеті» – авт.). Навіщо так? Там у вас про проміжок з такого то року до такого то…

– Ніяких замовлень я не виконую. Справді, я звернув увагу на прогалину у вашій офіційній біографії. Скажіть, будь ласка, чому в такому-то році (з 1958 по 1965 роки – авт.) у вашій офіційній біографії відсутні дані?

– Що чому? А я знаю чому там подали таку інформацію в Інтернеті?

– Так це ж офіційна інформація на сайті Рівненської єпархії.

– Так офіційно, але ж треба розуміти так, в 1949-му році я став священиком. Перша парафія була про яку ви не знаєте. Відтак я відправлений був у Радехівський район, село Корчин (Львівська область – авт.). Поряд з тим, де родився знаменитий Мишуга, що його Микола Лисенко називав королем тенорів.

За два роки я перевожуся із Корчина до Солонки, це Пустомитівський район Львівської області. З Пустомитівського району, села Солонки, переходжу у 1958 році до Івано-Франкова, або як стара назва була Янів (Івано-Франкове (до 1946 року Янів) – селище міського типу Яворівського району, Львівської області – авт.).

От оці проміжки не зобов’язані розписуватись по роках. Брате, мені пішов дев’ятий десяток, я пережив голод, я родився на Дніпропетровщині в Софіївці, я пережив голод 1932-33 року, мене врятували. Далі 1946-47 рік, а ви вже кажете Філарет там, розумієте...

– Владико, так я кажу, що це слова Філарета. Це не мої слова. (Про те, що за радянських часів не було жодного священика, який би не мав контактів з органами безпеки – авт.) А ви у 70-х за кордоном працювали (секретар єпископа, керуючого Патріаршими парафіями в Канаді і США, редактор журналу «Канадський православний вісник» – авт.).

– То й що, що працював. А от ви знаєте, що тоді в ті часи мені сказали дати 35 фотографій і я понині сиджу думаю… куди, хто брав ці... Моя дочка осталася заложником і дружина моя тоді ще була так само, а потім уже якось випустили.

І запам’ятайте, добродію, що з усіх священиків радянського періоду один Латиш тільки остався в Бельгії і не плюнув ні разу ні на кого. Там родина його була і він пішов. А ті, що стояли у керма навіть у Великобританії, то навіть керували цілим ворохом і робили чудеса.

Не можна ж так. Раз, два не поговорив, і давай писати. (Що мав на увазі митрополит, розповідаючи про Бельгію і Великобританію, про Латиша і фотографії, він не дав можливості уточнити – авт.).

Я не маю до вас ані найменших претензій. Ані жалю, ані найменшої скарги, абсолютно. Я все це виніс і винесу. Тільки в майбутньому ви, молода людина, спочатку особисто прийдіть, поговоріть, а ви так з плеча, давай ряхну… Ні брате, так не треба. Хай вас Бог простить, я вам бажаю успіху і доброго здоров’я.

– Владико, ви не хочете відповідати на запитання?

– Які питання?

– Ну ви так і не сказали з приводу співпраці з КДБ. Вас примушували співпрацювати?

– Ніколи я не мав співпраці з КДБ.

– Стосовно зборів (які відбулися в Свято-Покровському соборі 23 лютого 2009 року – авт.). Чому були проведені не передбачені статутом збори духовенства, а передбачені статутом Єпархіальні збори не проводились вже кілька років?

– Я ж тут щойно чотири роки. То я вже проводив, а ви кажете не проводив.

– Я бачив положення статуту, там зазначено, що Єпархіальні збори (збори, на яких присутні половина священства і половина мирян – не священнослужителів з усієї області – авт.) мають проводитись раз на півроку. А Ви мирян не залучили, тобто Єпархіальні збори не провели. Чому?

– Ми робимо, коли є потреба. Це написано, що парафіяльні збори так робляться, а не всієї області.

– Тобто не було потреби в Єпархіальних зборах?

– Абсолютно.

– Показове покарання непокірних перед духовенством області, воно мало за мету залякати священиків, які давали письмові свідчення представникам церковно-громадської ініціативи?

– Ніхто не лякає. Ви розумієте, дивіться, навіть ви на це не звернули увагу. Отець Юрій Олексійович Велігурський не має своєї папки, своєї справи. Питаю, приїхав, свій послужний список… (митрополит звинувачує отця Юрія Велігурського в тому, що в справах єпархії немає жодного документу, який би підтверджував, що отця Юрія рукоположили в священики – авт.)

– Це ви коли помітили?

– Слухайте.

– Я вже це чув. Це ви коли помітили?

– Та що ви чули? То робіть висновки. То він сам святився, а тепер його архімандрит висвячував. Який архімандрит? Архімандрит не має права висвячувати. Він сам не знав. А я йому сказав, сказав по-братськи. Кажу, отець Юрій, давайте знайдемо свідків, де вас освячували, два-три чоловіка, і складемо акт, хай буде в ділі вашім оця особиста ваша справа. У мене тисяча п’ятсот свідків, каже. Та скільки стоїть Рівненська область, тут ніколи не було тисяча п’ятсот священиків.

– Так це ж не має стосунку до звинувачень у симонії (рукопокладення в церковний сан, або надання церковної посади чи місця служіння за гроші – авт.).

– Дивлюся – дає він інтерв’ю. Це все було протягом кількох років, коли я прийшов на єпархію. Питають по радіо, по телефону, виступають на телебаченні: скільки раз треба приносити маленьку грудну дитину до причастя. Дивиться як Сократ, відповідає – три рази в рік. На другий день кажу йому: отець Юрій, ну як ви коментуєте, треба ж на щось опертися, скажіть, що в п’ятому томі Василій Великий говорить те-то й те-то, Іван Златоустий те-то й те-то. А у вас нема ніяких підстав.

– Владико, давайте по суті поговоримо.

– Не можна так робити. Треба терпеливо слухати, як вас щось цікавить. Прийшов на свято всіх святих українських: «А хто його знає, може там в магометан ще святіші, ніж наші…». Оце так говорить священнослужитель? Та такі особи: Іван Золотоустий, Григорій Богослов, Кіпріян Карфагенський – це світила є... Абсолютно людина… стільки літератури є, то попрацюй, ти ж сам є пастором.

– Чому з вашого боку не було ініціативи створити незалежну від вас комісію (з розслідування корупції та хабарництва на єпархії – авт.)?

– А тому що це не моя процесія створювати. Наді мною є начальство, як і над вами (немає жодного безпосереднього керівника над головним редактором Рівненського агентства журналістських розслідувань, окрім Бога – авт.).

– Тобто це Патріарх мав би створювати?

– От так треба. А ви так аби вколоти, аби вкусити, гризнути.

– В мене немає мети вас вкусити, Владико, я хочу дізнатися правду.

– Якби ви не хотіли кусати, ви б прийшли до мене. Кореспондент повинен стояти на висоті.

– Владико, ваш прес-секретар не дав зв’язку з вами.

(Кореспондент Рівненського агентства журналістських розслідувань 24 лютого звернувся до керівника прес-служби Рівненської єпархії ієромонаха Никона з проханням дати номер мобільного, або іншим чином зв’язати з митрополитом Євсевієм, який перебував у Києві. Йому відмовили.

Коментарі давав керівник прес-служби. До того, 23 лютого, біля Свято-Покровського собору кореспондент звернувся до митрополита дати коментар на відеокамеру – владика відмовив, а люди, які супроводжували владику, кинулися закривати відеокамеру і відштовхувати оператора – авт.)

– До чого тут прес-секретар… Всього найкращого!

– Владико, чому ви не хочете відповідати на запитання? Я їх все одно вам поставлю, але тоді вони будуть без ваших відповідей.

– Ви не маєте права мене смикати.

– Право звернутися до вас із запитаннями маю.

– Запам’ятайте правило: Церква від держави відділена.

– А церква це лише священнослужителі чи ще й миряни?

– Я говорю за Церкву. Церква – це церква. А миряни є миряни. Прийшли і відійшли.

(Статут про управління УПЦ КП (витяг): 6. Єпархіальний архиєрей (керуючий єпархією), за наступництвом влади від святих Апостолів, є предстоятелем місцевої Церкви – єпархії, який канонічно і соборноправно керує нею разом з кліром і мирянами. 7. Єпархіальний Архиєрей обирається і призначається Священним Синодом з урахуванням думки духовенства і мирян тієї чи іншої єпархії… – авт.)

– Церква – це община мирян і священнослужителів, я правий?

– Коли ви останній раз були на сповіді? Коли ви останній раз були в Церкві? До якої ви ходите?

– Я прихожанин Свято-Софіївської парафії.

– А скільки ви разів в рік там буваєте?

– Отче, це не стосується суті проблеми…

– Так і те не стосується вас, те що ви мене запитуєте! До побачення! Всього вам найкращого! (митрополит поклав слухавку – авт.)

Від автора: На жаль, владика не завжди відповідав по суті питань. Ось питання, які я не встиг йому поставити. Можливо, митрополит Євсевій відповість на них, прочитавши в газеті чи на сайті.

• Ви говорите, що члени ініціативи не надали вам свідчень. Але поясніть, будь ласка, чому свідчення мають надаватись керівнику, якого самого підозрюють у симонії?
• Чому від людей, які ходять до церкви і утримують за свої кошти священнослужителів, хочуть приховати правду й усунути їх від вирішення проблем Церкви?
• В своєму виступі на телебаченні і у вечірній недільній проповіді прощення ви говорили про те, що розкидане пір’я позбирати вже не можливо. Цим ви натякали, що не буде прощення тим, хто поширив інформацію про ситуацію в Церкві? Чи що ви мали на увазі?
• Ви підтверджуєте, що в Рівненській єпархії за вашого керівництва не бралися кошти за надання парафій, за хіротонії, не продавалися церковні нагороди, не було мужолозтва, не було самогубства священика, і всі священики порядні?

Священик Юрій Велігурський: 

– Мене висвячували на священика у селі Забороль, в 1990 році. Цей день не забудеться, тому що саме в цей день їхня парафія переходила з російської церкви в українську. Я вже зібрав підписи свідків. Цікаво, що мені в Заборолі повідомили, що вже хтось приїжджав і цікавився цим висвячуванням.

«Церква без дисципліни – це стадо козлів!» (З вечірньої проповіді митрополита Євсевія 1 березня 2009 року в прощену неділю перед Великим постом).

ДОКУМЕНТ:

Використання ЦК КПРС і КДБ СРСР релігійних організацій в антиконституційних цілях

Висновки комісії Президії Верховної Ради Російської Федерації з розслідування причин і обставин ГКЧП (Державний комітет з надзвичайної ситуації – див. довідку нижче – авт.). 1992 рік (витяги).

«Вивчення навіть незначної частини архіву КДБ СРСР дає повне уявлення про те, якими методами добувалася і як використовувалася інформація, яка зміцнювала владу КДБ у церковному світі…».

«Основним способом здобуття інформації було проникнення КДБ в церковне життя і підпорядкування цього життя своєму впливу шляхом широкомасштабного вербування агентури і створення чисельної мережі інформаторів з числа священнослужителів і активних віруючих».

«КДБ методично, рік за роком, відбирав, виховував, укріплював свої кадри, розширював коло своєї агентури і досягнув у цій справі величезних успіхів.

Архіви КДБ свідчать, що агентами КДБ була більшість керівного складу Російської Православної Церкви (Московський Патріархат), мусульманських, баптистських, адвентистських релігійних об"єднань, а так само представники багатьох інших конфесій.

Священнослужителі, які не погоджувалися співпрацювати з КДБ, піддавалися переслідуванням і гонінням, нерідко здійснюваними руками єпископів-агентів, і не мали жодних перспектив для просування у будь-якій сфері».

Своє безроздільне панування над церквою КДБ СРСР реалізував в основному у чотирьох напрямках:

1. Підтримка на міжнародній арені внутрішньої і зовнішньої політики КПРС. Організація і проведення конгресів, форумів, зустрічей на захист миролюбної політики Радянського Союзу.
2. Використання священнослужителів, що виїжджають за кордон, і релігійних діячів для виконання розвідувальних завдань КДБ, а також для спостереження і відповідної обробки закордонних релігійних діячів, що здійснюють поїздки в СРСР.
3. Управління внутрішнім життям релігійних об"єднань в СРСР, особливо у сфері підбору і розставляння кадрів служителів культу.
4. Організація кримінального та адміністративного переслідування священнослужителів і віруючих, котрі не підкоряються вимогам КДБ і обстоюють свою думку у питаннях суспільно-політичного становища в країні і в релігійному житті.

Довідка: ГКЧП (українська абревіатура – ДКНС) – самопроголошений орган, що складався з низки вищих державних осіб СРСР в ніч з 18 на 19 серпня 1991 року. Комітет виробив невдалу спробу запобігти Розпаду СРСР шляхом зриву підписання 20 серпня 1991 року «Договору про Союз незалежних держав», який скасовував «Договір про утворення Союзу РСР 1922 року». Спроба також відома під назвою «серпневий путч».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Корумпована церква

Цькування білих ворон

Гіркі ліки від «1+1»

Група парафіян Свято-Покровського собору заявляє про порушення їхніх прав з боку митрополита Євсевія

Корупція у Церкві: щоб отримати сан і прихід, треба заплатити тисячу доларів (+відео)

Закрий рота! Як проходили збори священнослужителів Рівненщини

Віряни Рівного прагнуть соборноправності