Непідсудний: чому рівненський «мамин прокурор» уникає суду за хабар і працює далі в прокуратурі

Дев’ять суддів не змогли розглянути справу по обвинуваченню прокурора Андрія Таргонія у отриманні хабаря. А поки його не можуть почати судити – прокурор поновився і працює в Березнівському відділі Сарненської прокуратури.

Як обвинувачений у корупційному злочині правоохоронець продовжує працювати у структурі, яка підтримує державне обвинувачення в суді і уникати розгляду справи – читайте далі.

Три роки тому...

2-го липня 2015-го року на прокурора Рівненської районної прокуратури Андрія Таргонія поскаржився рівнянин. За його словами, правоохоронець вимагав хабар за закриття кримінального провадження.

Наступного дня прокурора затримали. У шухляді його робочого столу знайшли 12 тисяч гривень міченими купюрами.

Ще 35 тисяч, за версією слідства, екс-прокурор взяв раніше і передав адвокату-спільнику.

В результаті Андрію Таргонію оголосили про підозру та звільнили із правоохоронних органів. Однак, через три дні, прокурора звільнили під заставу у сто тисяч.

Натомість у вересні 2017-го року суд поновив Андрія Таргонія на посаді прокурора. До того ж  зобов’язав Рівненську обласну прокуратуру виплатити йому майже 120 тисяч за «вимушений прогул».

Дев’ять перемог прокурора Таргонія

У листопаді 2016-го до Рівненського міського суду надійшов обвинувальний акт про звинувачення Андрія Таргонія в тяжкому злочині – у отриманні неправомірної вигоди службовою особою, яка займає відповідальне становище або поєднане з вимаганням (частина 3 статті 368 Кримінального кодексу).

У квітні 2017-го суддя Рівненського міського суду Святослав Рогозін задовольнив клопотання Андрія Таргонія про повернення обвинувального акту прокурору. 

Однак, у травні прокурор у справі Юрій Леськів подав апеляційну скаргу на ухвалу Святослава Рогозіна. У червні Апеляційний суд Рівненської області задовольнив скаргу Юрія Леськіва. Справу мали почати розглядати в суді.

Із серпня 2017-го року справу про звинувачення у хабарництві Андрія Таргонія по суті не розглядав ніхто. Причина – самовідвід або спроба відводу суддів чи прокурорів.

Із серпня 2017-го по квітень 2018-го справу намагалися розглянути чотири судді Рівненського міського суду – Сергій Рогозін, Віктор Кухарець, Мар’ян Головчак, Сергій Наумов. Всі взяли самовідвід.

Окрім того, Андрій Таргоній також подав клопотання про відвід прокурора Юрія Леськіва від справи. Нібито через те, що «прокурор Леськів, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, вчинив протиправні дії проти батька обвинуваченого». Втім, у клопотанні відмовили.

Однак, у жовтні 2018-го знову ж таки розпочався черговий раунд пінг-понгу у справі.

Тоді Андрій Таргоній подав заяву про відвід судді Оксани Крижової. Він обґрунтовує це тим, що під час розгляду кримінального провадження суддя нехтує його клопотаннями, чим допускає, на його думку, порушення його процесуальних прав. Заяву обвинуваченого задовольнив суддя Євген Сидорук. 

У листопаді справу почала розглядати суддя Наталія Діонісьєва. Тоді ж у справі змінився прокурор. Адже Юрій Леськів став заступником начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури на Волині.

Справу передали прокурору Волинської обласної прокуратури Сергію Поліщуку.

Тепер, під час підготовчого засідання, Андрій Таргоній заявив клопотання про відвід нового прокурора у справі – Сергія Поліщука.

На думку обвинуваченого, прокурор не мав належних повноважень. Зокрема, не надав витяг з ЄРДР, що підтверджує його повноваження та не надав обґрунтований організаційно-розпорядчий документ про заміну попереднього прокурора у цій справі.

Однак суддя у справі відмовила у клопотанні обвинуваченого.

Після цього Андрій Таргоній подав заяву про відвід судді Наталії Діонісьєвої. Адже вона не задовольнила його клопотання про відвід прокурора. На його думку, Наталія Діонісьєва «не може бути неупередженою та безсторонньою при подальшому розгляді кримінальної справи».

Заяву обвинуваченого задовольнив суддя Микола Герасимчук. 

У грудні справа потрапила до ще одного судді Євгена Сидорука. Цього разу заяву про відвід судді подав прокурор Сергій Поліщук.

За його поясненнями, Євген Сидорук брав участь у розгляді справи про відвід судді Оксани Крижової.

Окрім того, суддею приймалось рішення по скарзі обвинуваченого щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Заяву про відвід судді задовольнила суддя Наталія Діонісьєва.

Окрім цього у грудні відбулося ще два судових засідання  у яких судді взяли самовідводи. Зокрема, суддя Петро Денисюк взяв самовідвід. Адже він приймав рішення у цій справі про арешт майна вилученого в службовому кабінеті Андрія Таргонія.

Після цього справу направили до судді Оксани Панас. Однак 27-го грудня вона також взяла самовідвід, адже розглядала заяву обвинуваченого про відвід судді Святослава Рогозіна у серпні 2017 року.

«Список ще не задіяних суддів вичерпається і місцеве правосуддя зітхне з полегшенням»

Як раніше коментував «Четвертій владі» експерт у галузі кримінального права, адвокат Олександр Бражніков, все що відбувається, цілком відповідає Кримінально-процесуальному кодексу. Адже Кожен суддя має право заявити самовідвід, а чи він обгрунтований, вирішують інші.

Окрім того, експерт наголошував, що справу можна було би розглядати поза територією Рівненщини.

– Було б логічним розглядати схожі справи десь на теренах іншої територіальної юрисдикції, однак нормативно це не забезпечено, хіба що список ще не задіяних суддів вичерпається і місцеве правосуддя нарешті зітхне з полегшенням, – казав адвокат.

– Така практика набуває все більшого поширення, прикладом чому служить хоча б справа «про бурштинову мафію», яка оминула свою батьківщину транзитом на шляху з Києва до Львівської області. Отже нам навряд чи доведеться почути остаточний вердикт у рідних стінах і найближчим часом.

Прокурор спілкуватися відмовився

Андрій Таргоній нині працює прокурором Березнівського відділу Сарненської прокуратури.

«Четверта влада» намагалася сконтактувати з Андрієм Таргонієм, щоб почути його думку стосовно масового відводу суддів. Чи не є це тактикою вивести розгляд судової справи поза межі області чи хоча б міста? Чи не є це зловживанням процесуальними правами?

Однак за номером, за яким журналісти редакції раніше спілкувалися з обвинуваченим рокурором, чоловік, після того як журналістка представилася, сказав що це він не Андрій Таргоній.

А коли журналістка зателефонувала за стаціонарним номером Березнівського відділу прокуратури, то посадовець передав що зайнятий, тож спілкуватися не буде.

Якщо Андрій Таргоній передумає і захоче поспілкуватися, «Четверта влада» оприлюднить його позицію з цього питання.

Чому відбувається профанація правосуддя

Ця справа схожа на якийсь сюрреалізм – на перший погляд дивно чому судді так масово отримують відводи чи вдаються до самовідводів, особливо з тих причин, що не задовольнили клопотання обвинуваченого.

Судді, які відводять інших суддів – своїх колег роблять це не з тої причини, що вважають їх упередженими, а тому що: «у обвинуваченого можуть виникнути сумніви в упередженості судді».

По простому це виглядає так: «Я вважаю, що суддя упереджений. А, ну раз обвинувачений вважає, що суддя упереджений, то значить відводимо цього суддю».

Зазвичай простого бажання обвинуваченого недостатньо щоб відвести суддю, потрібні серйозні доводи.

Але насправді видно, що рівненські судді хочуть позбутися цієї справи і волинські прокурори їм у цьому не заважають.

А далі – аналіз чому ця справа «токсична» і чому її хочуть позбутися.

Почнемо здалеку. В 2014-му році керівник Правого сектору в Західному регіоні Олександр Музичко (Сашко Білий) потягав за краватку прокурора Андрія Таргонія.

На фоні перемоги Майдану селяни збунтувалися щодо того, що вбивця жінки у селі Ставки досі не під вартою в слідчому ізоляторі і прийшли з цим до Олександра Музичка. Він ходив зі зброєю з групою своїх озброєних підлеглих і «наводив порядок» по простому – як умів.

Сашко Білий спитав про це в міліції, а в міліції кивнули, що у всьому винен прокурор Рівненської районної прокуратури Таргоній, який не підписує документів.

Журналістам стало відомо, що міліціонери і правосекторівці йтимуть наводити порядок в районну прокуратуру. Так і прославився прокурор Андрій Таргоній.

Прокуратура, як і інші правоохоронні органи, особливо після Майдану, не мали поваги в суспільстві. Тому достатньо було правосекторівцю сказати, що винен прокурор – активна частина суспільства сприйняла це як факт. Не розбираючись чи справді це так. 

Через кілька днів на прес-конференцію Правого сектора, прийшла мати прокурора Андрія Таргонія, щоб перед журналістами заступитися за свого сина. Після цього її син отримав прізвисько «мамин прокурор».

В 2015-му році прокурора Андрія Таргонія беруть з хабарем. Перед його арештом інформацію про затримання передають у ЗМІ. Це забезпечує гарну картинку. Картинку, яка відповідає постмайданному духу – боротися з хабарництвом на всіх рівнях.

Але до того хабаря є запитання.

Дав його активіст Майдану Олександр Кравченко, якого разом з іншими вісьмома молодиками звинувачували в розбої. Частина хабаря десь зникла (мало бути 15 тисяч гривень, а знайшли 12).

Адвоката спочатку не допустили для проведення слідчих дій, що є процесуальним порушенням. Андрій Таргоній припускає, що папку з грошима в один з лотків для паперів йому підкинув сам підозрюваний у розбої, щодо якого, після цих дій, закрили кримінальне провадження.

Кримінальний кодекс України не дозволяє провокувати хабар, як це дозволено в Грузії чи Сингапурі, які більш успішно боряться з корупцією. Тобто якщо правоохоронці просять когось дати хабаря посадовцю, щоб вони це зафіксували – в Україні це злочин.

Однак на практиці більшість хабарів, як неофіційно розповідають самі ж правоохоронці, викриваються саме таким шляхом. І зазвичай це робиться наступним чином: поліція просить допомоги в затриманого на якомусь злочині, обіцяючи помякшення або звільнення від покарання.

Але часто такі підставні хабарі пропонують тим, хто, за оперативною інформацією, справді бере хабарі. Та бувають і винятки.

Прокурор Андрій Таргоній поновився на роботі в прокуратурі. Процесуальний прокурор не клопоче про його відсторонення від посади на час суду, як це робить прокуратура у справі затриманого на хабарі сільського голови Зорі. Рівненські судді легко беруть відвід і дають відвід своїм колегам.

Справу досі не почали розглядати і, ймовірно, у Рівному не почнуть. Адже будь які сумніви доведеності вини у кримінальному процесі, а також процесуальні порушення тлумачаться на користь обвинуваченого.

А таких сумнівів і процесуальних порушень, завдяки яким можна цю справу розвалити, більш ніж досить. Не залежно від того чи справді прокурор брав хабаря чи ні. А з часом їх стане ще більше, коли свідки забуватимуть деталі того, що і як відбувалося 4 роки тому.

І що тоді чекає рівненського суддю, який візьметься розглядати справу та змушений буде винести виправдальний вирок?

• Тиск радикальних активістів (адже Олександр Музичко зробив цього прокурора винним в очах суспільства);
• Максимальне висвітлення резонансної справи у ЗМІ (що привертатиме додаткову увагу обуреного суспільства);
• У разі виправдального вироку – суспільний осуд для судді (а те, що прокурора виправдають – дуже висока ймовірність).

Тому судді, разом з обвинуваченим та прокуратурою, грають у гру: «відведи всіх рівненських суддів» і перенеси справу в іншу область, де її по тихому розгляне невідомий рівнянам суддя. Куди не їздитимуть журналісти і активісти та де справу можна буде по тихому закрити.

Матеріал підготовлено в рамках проекту «Підтримка регіональної розслідувальної журналістики», що реалізовується Громадською організацією «Агенція журналістських розслідувань «Четверта влада» за фінансової підтримки NED.