Рівненський козак з «Азову»: про національно-патріотичне виховання дітей, героїзацію та «рускій мір»

Мій співрозмовник – це той, кого можна назвати нескандально відомою в Рівному людиною. Юрій Яцика – володар шести дипломів про освіту, співак, виховник і громадський діяч.

На початку повномасштабної війни Юрій добровільно вступив до війська. Маючи проблеми зі здоров’ям, до «звичайної» армії не потрапив. Зрештою пішов до 12-ї бригади НГУ «Азов». У той час, каже, до бригади потрапити було значно легше, ніж зараз. Спочатку був піхотинцем, потім мінометником.

Юрій мав навички надання першої допомоги, допомагав з евакуацією поранених і зрештою тепер керує медслужбою в одному з батальйонів бригади «Азов».

Цю людину я сприймаю як приклад цілісності. Він не лише десятиріччями виховував дітей у козацьких традиціях і вчив лицарству, але і пішов доводити власне лицарство зі зброєю в руках.

А втім, свою педагогічну діяльність Юрій вважає основною. Тому наша з ним розмова – передусім про виховання молоді. Ми записали це інтерв’ю 27 грудня, в завершальний день його відпустки. До вашої уваги скорочена текстова версія або повна відеоверсія.

«Я намагався надолужити те, чого я не міг робити упродовж року»

– У мене дуже активно відбувалася відпустка. Я намагався надолужити те, чого я не міг робити упродовж року. Я провів найбільші, я вважаю, змагання року в Рівненській області і взагалі в Україні: дитячий конкурс образотворчого мистецтва, присвячений Катерині Білокур.

Нас досить серйозно підтримало управління культури і туризму області. 

Тому в нас взяли участь близько 500 учасників – майже з усієї України, особливо з Донецької, Харківської, цих прифронтових зон.

Конкурс відбувався дистанційно, і тому такий наплив учасників. І мені важливо те, що діти українські, незалежно від того, де вони перебувають, взяли в цьому участь.

Також я двадцять років був співаком і співав у наших центральних соборах. Тобто мене чекали, мене хотіли послухати, і я весь цей період намагався відвідати майже кожну парафію в Рівному. Слава Богу, були коляди, і я міг відвідати ту церкву, ту церкву...

«Для мене завжди був натхненником Іван Франко»

– У тебе шість дипломів про освіту. Перелічи їх, будь ласка.

– Перша в мене педагогічна освіта. Я навчався на фізика, астронома. Друга ­­– мистецька освіта. Туди входило хорове диригування, соліст-артист як вокальна одиниця. Третя освіта – юридична, правоохоронна справа. Четверта – це психологія, її я обирав, уже будучи у війську. П'ята – це кібербезпека. І шоста – це, власне, щодо військової справи. Я певний час був артилеристом, і це для мене вже йде як фахова освіта.

– Які  твої діяльності тобі найближчі? Про війну поки не говоримо.

– Для мене завжди був натхненником Іван Франко. У нього в біографії є такий факт, що з ним можна було поспілкуватися на будь-які теми. Звичайно, я не прагну повторити його біографію. Разом із тим, для мене це було важливо.

І коли я вперше навчався в університеті, мені один професор сказав: не можна займатися тим, тим і тим, тому що не вийде нічого. Але я пішов від супротивного і намагаюся досягати успіху в усіх своїх напрямках.

Зараз, наприклад, я розкриваю свій потенціал повністю. Можу закрити багато питань якраз у військовій справі – саме через те, що є в мене така можливість.

«Мій особистий досвід виховання – більше сорока тисяч української молоді»

– Наскільки я знаю, ти збирався вступати до аспірантури щодо патріотичного виховання. Але натомість пішов у військо. Чому ти зробив такий вибір, що тебе мотивувало й чи довго над цим думав?

– Справа в тому, що перша моя освіта – якраз педагогічна. Якби в мене хтось запитав, хто я насправді, я б відповів, що передусім я є педагогом.

Іще з початку 2005 року ми розробляли програми, щоб залучати дітей, наприклад, зі сходу, з Сіверськодонецька, з Донецької області. [Діти] приїжджали сюди, й ми влаштовували дитячі табори. Такого виховного, патріотичного спрямування.

Пізніше це переросло в те, що я почав займатись козацькою діяльністю. Тобто виховна діяльність перейшла у русло саме української класичної козацької педагогіки. Це виокремилося в окрему програму, за якою ми працювали більш ніж десяток років.

Це отримало надзвичайний успіх й інтерес у дітей. І закономірно, що я почав звертатися до своїх викладачів, наставників, професорів. Вони мені порекомендували займатися цим професійно, подати цю програму в міністерство. Але щоб подати її в міністерство освіти, потрібно було, щоб ця програма була прописана науковцем.

– І підійшла справа до написання дисертації.

– Так. Власне кажучи, якщо порівняти класичний підхід до написання наукової роботи – так, як роблять це аспіранти, – то в мене це мій, по суті, життєвий досвід. Тобто я можу сісти описати його буквально за пів року й подати уже як сформовану наукову роботу. Але це мій особистий досвід виховання – я так рахував – більше сорока тисяч української молоді.

Це була командна робота. Тобто було залучено більше сімдесяти професійних педагогів, які так само працювали в цьому напрямку. Більше того, нас москалі навіть відзначили. Вони взяли на початку повномасштабної фотографію разом зі мною і дітьми: ми в козацьких одностроях, тримаємося за серце. Вони написали, що тут така двіжуха була.

– «Фашиствующая маладьож», так?

– Так. Насправді вони так і написали, що виховували нацистів, які пішли на війну. Насправді ми не нацистів виховували. Якраз наша програма [полягає в тому], щоб виховати в українцеві українця. А найголовніше – ми взяли за основу козацьку традицію.

Звичайно, що ми не можемо сказати, як жили козаки, але ми це ідеалізували. Показували, що треба поважати старших. Якщо ти сильніший, захищати слабших. Бути взаємоввічливим, терплячим до ближнього.

Звичайно, що у хлопчаків ми виховували лицарські якості, а окремо працювала і програма для дівчаток, де ми намагалися їх виховати галантними панночками.

– Мені такий підхід виглядає дещо сексистським.

– Насправді якщо так коротко описати, то, можливо, воно так і виглядає. Але якщо переглянути нашу програму, то ви побачите, що наші козáчки – вони не слабші, як ми кажемо, за орлів.

Вони так само можуть тримати в руках меча. Тому що в нас були й уроки фехтування, в нас були уроки на конях – верхова їзда. Окремо, звичайно, проводилися і навчання на палицях, і бойовий гопак, і решта. Тобто і дівчата, й хлопці займалися за однаковою програмою.

Навіть більше того, ми останні декілька років практикували, що вони змагалися одні з одними, і в таких певних двобоях навіть брали участь хлопець-дівчина. І це нормально.

– Питань нема. Питання про сексизм знято. 

– Я думаю, що ми маємо на прикладі свого бачення, на прикладі своїх орієнтирів показувати, куди треба рухатись молоді. Як я вже говорив, мій вибір, мій приклад – це спрямовувати, виховувати в козацькому стилі.

Ми ставили у приклад козака-характерника. Що це для ворогів як всемогутній якийсь джин. Якщо подивитися навіть мультики Диснея, джина показують із явною козацькою зачіскою, з вусами такими характерними, в шароварах козацьких. Оце наше. Оце наш принцип.

І навіть 12-та бригада спеціального призначення «Азов» має ім'я Дмитра Байди-Вишневецького. Тобто принцип козацтва, який я наслідую вже більше десяти років, послідовно переплівся з моєю історією в «Азові». Тобто «Азов» для мене – це наслідування козацької традиції. А серед козаків були українці, перш за все, духом близькі до України. У цьому й полягає патріотизм.

«Не буде ніякого пушкіна-хрюшкіна»

– Хотів би поговорити ще про російську культуру серед молоді й підлітків. Я нещодавно спілкувався із сином свого друга – він восьмикласник. І я його запитав, скільки приблизно дітей споживає російський контент: російську музику, всі ці відео. І він сказав, що відсотків шістдесят. 

Як ти думаєш, що з цим можна робити? Тому що тут якісь заборони й так далі  – вони не пройдуть. Бо діти в такому віці навпаки через протест будуть це все шукати і знаходити.

– Думаю, що, на жаль, від цього нікуди не дітися. Такі спроби, такі зазіхання на нашу молодь будуть увесь період часу, поки буде існувати оця московська держава. Тому що і ти, і я – ми росли в таких самих умовах.

– Так.

– Але ми зробили свій свідомий вибір.

– Я – продукт «руского міра» абсолютний.

– Ну, в мене трошки інша була ситуація. Наприклад, я від себе викорінив усі...

– Я в процесі.

– Я думаю, що певна огида все-таки буде побутувати. Але нам, як уже дорослому населенню, дорослим людям, треба бути орієнтирами. Ти правильно відмітив, що ми не можемо робити за них вибір, але ми можемо показувати приклад. Можемо показувати, що правильно, на наш погляд.

Разом із тим, я думаю, що це треба робити на державному рівні, розробляти певні програми. Як я казав, що якби такі таборові програми, які проводив я, існували на державному рівні, то в нас би цей відсоток значно менший був.

Але ти правильно зауважив: навіть якщо б війна закінчилася зараз – і обов'язково нашою перемогою над ворогом, – я передбачаю, що через три-чотири покоління вона знову могла б повторитися. Тільки через те, що постійно йде фінансування з московської сторони – фінансування саме оцього «руского міра», цієї культури.

Але. Я хочу сказати про те, щó зараз відбувається. Оці процеси, про які москалі й їхні прихильники плачуть, що ми тут викорінюємо їхні «ісконні» пам'ятники, всяке таке. Це правильно. Чому? Тому що в них не буде вже підоснови, під що оце рухати. Не буде ніякого пушкіна-хрюшкіна і таке інше.

До речі, я їх ігнорував, будучи в школі. Нас змушували вивчати, а я принципово це не вчив. Я не пропускав уроки, але принципово не читав оцю російську маячню.

«Ми маємо виховуватися на сучасних прикладах»

– Ще хочу поговорити про патріотичне виховання і пропаганду війни. Якось після повернення з армії я натрапив у телевізорі на кадри свого колись, у дитинстві, улюбленого фільму – «У бій йдуть одні старики». І мені стало огидно від цієї ненатуральності, від пафосу.

Як на мене, «мистецтво» такого штибу пропагує війну. А війна, ми знаємо, – це бруд, кров, кишки і так далі. Де має бути межа? Щоб, з одного боку, не виховати «побєдобєса», а з другого – щоб не виховати беззубого пацифіста.

– Ну, я думаю, тут питання уже саме потроху відходить – разом із усім радянським впливом. Тому що це серед радянського союзу було потрібно ідеалізувати, показувати інше...

– Перепрошую, я тебе переб'ю. Я просто спостерігаю ці самі тенденції, скажімо, в жовто-блакитному варіанті. Цю надмірну героїзацію.

– Ми, можливо, бачимо різні відео, ми можемо бачити різний контент.

– Звісно.

– Але те, що я спостерігаю, то для мене в межах норми, тому що ми маємо пам'ятати і виховуватися на сучасних прикладах, сучасних героях, тих сподвижниках, які можуть дійсно надихати. Справа в тому – і ти чудово розумієш, – що активного населення в нас, може, відсотків 17-20.

– Це вже багато, мені здається.

– Я маю на увазі, що є в нас певна категорія, так би мовити, свідомих, вихованих українців. А решту дійсно треба підтягувати. На основі тих прикладів. Можливо, воно має вигляд певної, як ти кажеш, героїзації.

– І, якщо можна так сказати, «опафошення». (Мається на увазі надто пафосне сприйняття й відображення війни. – Авт.)

– Я не можу про це говорити, тому що я, вибачте, двадцять років не дивлюся телевізор. Починаючи з 2004 року, після Помаранчевої революції, після того, як я був на Майдані. Тому я цих речей можу і не бачити. Я знаю, що існують оці «єдині новини», телемарафони, але я не знаю їхній контент. Тому мені обговорювати це непросто.

«…і всі темні сили щезли»

– Що побажаєш людям на честь Різдва, Нового року й узагалі свят?

– Я скажу, що була в мене традиція із моїми друзями упродовж двадцяти років ходити від хати до хати звичайних рівнян. Ми вітали з Різдвом. Я надіюся, що в недалекому майбутньому я повернуся разом зі своїми побратимами. І якогось Різдва, можливо, до тебе завітаю, коли ти будеш зі своєю компанією. Або до когось із рівнян зайду, вони будуть зі своїми родинами. І я скажу наступні слова:

Ми прийшли до вас зі Сходу
і новину вам принесли,
що Син Божий народився
і всі темні сили щезли.

Дивіться також: Концертно-оперний співак на службі в «Азові»: погляд рівненського педагога і хориста на війну

Професор на війні: «Рівне проснися, бо ти було красивим у 2022-му!»

«Четверта влада» та БФ «Скарбниця Надії» збирають гроші на FPV-дрони для бійців 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, які збиратиме ініціатива «Рівненський дрон».

Якщо вам сподобався матеріал, перерахуйте, будь ласка, 50 гривень на волонтерську монобанку чи на картку благодійного фонду, прив'язану до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184

Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA663052990000026006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693

Якщо підтримали Сили оборони і хочете, щоб онлайн-медіа «Четверта влада» продовжувало працювати на Рівненщині – ставайте щомісячними підписниками хоча б на 20 гривень.

А також підписуйтесь на канали «Четвертої влади» у телеграмі, ютубі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці, твітері, тіктоці. Вдячні за ваші коментарі в соцмережах та поширення матеріалів.