Зеленський підписав: що змінює для людей закон про народовладдя у громадах

6 січня президент України Володимир Зеленський підписав закон про народовладдя у громадах. Закон створює умови, щоб жителі громад активно брали участь у плануванні і розподілі місцевих бюджетів, а також у публічних консультаціях.

У листопаді 2024 року понад 125 громадських організацій України звернулися до президента з проханням терміново підписати цей закон. На підписі у Зеленського він був з травня. Серед організацій, які підтримали ініціативу, була і «Опора».

Ми попросили голову рівненського осередку «Опори» Андрія Токарського детальніше розповісти про закон та як він може вплинути на зміцнення демократичних принципів в Україні.

– Перш за все, закон має врегулювати механізми взаємодії влади і громади, дозволити жителям громад долучатися до місцевої політики, тобто впливати на ухвалення місцевих рішень. Раніше органи місцевого самоврядування обирали, наприклад, чи впроваджувати петиції, публічні консультації, ухвалювати статут громади.

Зараз цей закон вніс зміни до інших законів і визначив, що статут громади є обов'язковим. Відповідно, всі громади в Україні повинні ухвалити статути або оновити чинні, якщо вони нещодавно були ухвалені, щоб вони відповідали вимогам закону. Обов'язкове ухвалення статутів набирає чинності з 1 січня 2027 року.

– Тобто зараз у громадах ще є час, щоб підготувати і напрацювати  документи?

– Так. Наприклад, Рівне вже ухвалило статут, орієнтуючись на ці законодавчі вимоги. Ще закон не був підписаний про народовладдя, але статут, який розробили у Рівному, і норми, які там зазначені, вже відповідають цьому закону. Я кажу про позитив щодо статуту. Негативною буде ситуація, якщо цей статут залишиться просто паперовим документом, який буде десь на сайті і не використовуватиметься, не популяризуватиметься у громаді.

– Що таке статут громади? Що він регулює і як?

– Статут громади є основним документом, який можна назвати локальною конституцією громади. У ньому визначено взаємодію між владою та громадою, а також функціонування місцевих органів влади.

Зокрема, статут регулює питання щодо голови, депутатів, виконавчих органів, їх підзвітності, правил взаємодії з громадою та створення можливостей для жителів долучатися до вирішення локальних питань. Громадяни не лише можуть брати участь у цих процесах, але й ініціювати питання, виносити їх на обговорення.

Крім того, статут передбачає інструменти моніторингу та контролю за діяльністю влади в окремих питаннях або загалом. Статут передбачає також і громадський контроль за діяльністю місцевої влади. Зокрема, це забезпечує відкритість і прозорість.

Важливо розглянути, в яких формах може здійснюватися цей контроль.

Це включає:

• забезпечення жителів громади доступом до публічної інформації,

• звітування міського голови, депутатів та інших структурних підрозділів ради,

• участь у консультативно-дорадчих органах,

• громадське оцінювання діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

– Консультативно-дорадчі органи – це такі, наприклад, як новостворений орган, що займається питаннями інклюзії та доступності?

– Так. Це можуть бути робочі групи, наприклад, великі ради громадських рад або ради з безбар'єрності. Також існують інші ради, які були створені. Тобто це можуть бути як тематичні, так і загальні органи, подібно до громадських рад, які створювалися з 2011 року від адміністрації.

– Яким чином вони можуть контролювати? 

– Вони більше надають консультації та висловлюють свої думки. Якщо йдеться про окремі питання, наприклад, щодо внутрішньо переміщених осіб (ВПО), то відповідна громадська рада може заслуховувати ці питання, а посадовці можуть висловлювати свої думки. Таким чином вони можуть завчасно реагувати на пропозиції та зміни, які будуть вноситися на голосування в подальшому.

– Як дотримуватися статуту і сприяти взаємодії влади та громади?

– Моя думка така, що влада, яка незріла, тобто яка зацікавлена в тому, щоб ніхто нічого не знав, буде посилатися на те, що ми створили можливості, а їх не використали. Але зважаючи на тенденції та рівень довіри до влади, ця влада просто знімає із себе певну відповідальність за те, що не провела жодної роботи, щоб жителі дізналися про ці можливості.

Вони нічого не зробили, щоб жителі почали довіряти цим інструментам. Адже в нас побутує думка, що влада вся краде і немає причин, чому нам варто у це вляпуватися.

Прийняття статуту – це перший крок. Наступний – органи місцевого самоврядування повинні забезпечити належне інформування громади. Це інформування про норми статуту, можливе навчання, а також залучення громадських організацій для проведення просвітницьких кампаній серед жителів громади.

Але якщо залишиться на такому ж рівні, як функціонувало до цього, то, по суті, статут ухвалено не для жителів громади, а для того, щоб показати донорам: ось, дивіться, ми демократичні, ми прийняли гарні правила.

Але ці правила у нашій громаді не працюють. Чому? Бо ми не зацікавлені у цьому. Я маю на увазі, що, перш за все, влада не зацікавлена у цьому. Ухвалення будь-якого документа саме по собі не є вирішенням проблеми. Має бути ще етап впровадження та імплементації, за який також відповідає влада.

– Що саме змінює цей закон і як це має працювати у громадах? 

– Вперше з'являється визначення терміну «жителі». Якщо раніше використовувалися терміни «мешканці» або «громадяни», то тепер ми маємо «жителі громади».

У законі звучить: житель громади України – це особа, яка задекларувала або зареєструвала місце проживання на території територіальної громади, або фактичне місце проживання, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за винятком військовослужбовців строкової служби та фізичних осіб, які за вердиктом суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Тобто до жителів громади прирівняли також і внутрішньо переміщених осіб. Відповідно, внутрішньо переміщені особи, які офіційно взяті на облік і мають довідку про взяття на облік, мають повноцінне право на рівні з тими, хто зареєстрований у громаді, брати участь в ухваленні рішень через інструменти участі, які будуть передбачені в статуті.

Це крок до повноцінної інтеграції цих людей. Не просто в тому, що ми надали їм житло чи виплати, а в тому, що ми зробили їх повноцінними членами нашої громади. Вони мають такі ж можливості впливати на рішення та піднімати питання на рівні громади, як і будь-який житель, який тут прожив 20 років і зареєстрований з діда-прадіда.

– А що змінилось для молоді?

– Закон визначає, що жителі громади, яким виповнилося 14 років, також можуть повноцінно брати участь і використовувати ті інструменти, які будуть передбачені статутом громади. Тобто брати участь у місцевих ініціативах, громадських слуханнях, публічних консультаціях.

Вони можуть долучитися до роботи консультативно-дорадчих органів не лише молодіжної ради, а й інших консультативно-дорадчих органів, які будуть створені у межах громади.

Наприклад, якщо у молоді є питання щодо якоїсь вулиці, вона так само може ініціювати подання петиції. Якщо хочуть подати проєкт на громадський бюджет, це також має враховуватися, і така можливість повинна бути забезпечена.

– Тобто 14-річна дитина тепер може подати проєкт на громадський бюджет, якщо вона його напише?

– У нас була практика, що подавати проєкти могли та голосувати за проєкти навіть діти з 14 років. Але потім це було скасовано, оскільки наші вчителі почали приводити учнів класами голосувати.

Це, в першу чергу показує, несвідомість не 14-річних, а саме тих, хто їх приводить. Це незрілість тих людей, які починають ініціювати, впроваджувати та реалізовувати ці схеми. І тут нам не треба обмежувати молодь, а потрібно працювати з тими, хто організовує ці заходи.

Дивіться на цю тему: «Ми виграємо всі проекти, тому що нас більше ніж вас», – кeрівник управління освіти рівнянам

– Закон деталізує порядок проведення загальних зборів, громадських слухань, громадського оцінювання та внесення місцевої ініціативи. Розкажіть детальніше.

– Раніше було визначено, що мають бути громадські слухання та інші механізми. Зараз з'явилося більше деталізації. Звичайно, орган місцевого самоврядування може ще більше уточнити цю процедуру, але вона не повинна порушувати те, що вже визначено в законі. Він може доповнювати інформацію або конкретизувати щось, але не повинен суперечити закону.

Візьмемо петиції та кількість голосів для їх підтримки. Раніше в законі було прописано, скільки голосів має набрати петиція, щоб громада могла її розглянути. У Рівному – не менше 250 голосів. Раніше було прописано, що має бути 300 голосів. Це те, що на місцевому рівні ми можемо регулювати самі.

Якщо взяти зараз законодавство, то конкретизувалося, наприклад, хто може ініціювати громадські слухання. Скільки ініціаторів серед жителів має бути.

Але сам закон не залучить громадськість. Він створює можливості, через які громадськість може бути залучена. Проте в нас є перша проблема – незацікавленість влади у цьому.

Друга проблема – необізнаність самих жителів громади щодо цих інструментів.

Дехто вже знає про електронні петиції, вони на слуху, і люди починають ними користуватися. Хтось колись чув про громадський бюджет і долучався до написання чи подачі проєктів або до голосування. Тобто те, що було на слуху, про що говорили, те й використовували.

Але в нас є також громадські слухання. Хтось про них колись чув, але вони особливо не практикувалися або проводилися лише тоді, коли це було вигідно іншій стороні.

Наприклад, коли розроблявся детальний план території. Забудовник був зацікавлений у цьому, тому він залучав і своїх людей, і не своїх, але звичайних жителів приходило мало. Чому? Тому що організація заходу відбувалася не для якісного та справжнього залучення, а лише для того, щоб формально закрити питання перед законом, щоб потім за це не притягнули до відповідальності.

Відповідно, забудовник був задоволений тим, що все було зроблено формально, і ніхто не ставив йому додаткових запитань.

Також були формальні слухання, про які я пам'ятаю, адже колись сам на них був, здається, ще в 2011-2013 роках – стосовно тарифів. Це були формальні слухання: перевізники були зацікавлені і прийшли на них, а користувачів громадського транспорту там не було, бо всі були на роботі в той час. Хто мав відправити інформацію про те, що відбувається?

Тому формальність у використанні певних інструментів існує, але основна проблема – небажання влади реально залучати когось до цих процесів.

Всі вважають: «Ага, хто хоче, той побачить». Ні, не той рівень комунікації та довіри до влади, щоб усі бігли і відгукувались на будь-які заходи чи пропозиції долучитися до якихось процесів. Цьому потрібно вчити.

Якщо ми бачимо, що влада намагається цьому навчити, то це свідчить про зрілість влади, коли вона дійсно хоче і бажає цього. Все інше – формальність. На жаль, ми бачимо в Рівному, що наразі більше формальностей.

– Я просто слухаю, а сама думаю: це ж насправді дуже легко робити, навіть розповсюджувати через ОСББ.

– Якщо вже згадали про ОСББ, то для них є ще один механізм – загальні збори мешканців за місцем проживання або місцеві ініціативи. Вони можуть використовувати ці механізми для ініціювання важливих питань для свого двору, будинку чи вулиці. Є можливість не просто кричати чи писати у фейсбуці. Існує механізм, через який можна внести своє питання в порядок денний ради, актуалізувати його і сприяти його вирішенню.

– Ще один пункт стосується звітування голів громади та депутатів. Нині це обов’язково?

–  У законі зазначено, що голова не рідше ніж два рази на рік, відповідно до порядку, визначеного законом та статутом територіальної громади, має звітувати.

У нашому статуті зараз трохи деталізовано терміни, до яких це має відбутися, а також спосіб, яким це має бути реалізовано. Передбачена також обов'язкова відкрита зустріч, на якій жителі можуть ставити запитання та висловлювати свої зауваження або пропозиції. Бо в нас часто, ну, дуже часто в громадах не люблять, щоб хтось ставив питання, адже люди в нас часто некомпетентні, щоб відповісти на них.

Отже, письмовий звіт спочатку подається письмово, оприлюднюється на сайті, а далі має бути проведена відкрита зустріч.

– А звітування депутатів?

– Щодо депутатів, то ми проводили дослідження за попередній рік. Ситуація сумна. Є депутати, які не звітували, деякі узагальнюють інформацію від партії чи фракції і подають як звіт, а він не стосуються депутатської діяльності.

Це питання частково врегульовано на законодавчому рівні і деталізовано у статуті громади. По суті, депутатів не можна примусити подавати звіт, хоча законом передбачено, що вони повинні це робити. Бо відповідальність за невиконання цього обов'язку не прописана.

– Громада має контролювати органи місцевого самоврядування та цікавитись, що відбувається?

–Так. У нас низький рівень відповідальності виборців. Люди знімають з себе всю відповідальність після того, як поставлять галочку, і сидять на кухні, чекаючи, що хтось має все змінити. Але ми не нагадуємо посадовцям, що вони повинні робити. Ми не вимагаємо від них підзвітності, а тому людина, за якою не здійснюється контроль, починає дозволяти собі більше.

І тут починаються подальші кроки, які призводять до корупції. Людина відчула, що її не контролюють, і, відповідно, починає робити те, що хоче.

А люди згадують про це лише перед наступними виборами: «А як же так? Що він зробив чи не зробив?». І знову починають висловлювати незадоволення: «А чому це не вдалося зробити?». Чому ви не питали про це після першого року чи після перших пів року? Чому ви запитуєте лише перед наступними виборами і кажете: «А наступного разу він зробить».

– Хто має докласти більше зусиль: влада чи громада?

– Якщо є щире бажання залучити людей, то знайдуть ті цільові аудиторії, які зацікавлені в цьому питанні. Якщо це питання економіки, наприклад, то вони знайдуть тих підприємців, яким це буде цікаво, і надішлють їм персональну інформацію.

Це про те, що коли ми вчимо органи місцевого самоврядування, ми говоримо, що потрібно формувати свої цільові аудиторії та мати перелік людей, які зацікавлені, і з ними консультуватися в першу чергу, бо вони вже проявили певну зацікавленість.

Ми не повинні чекати, коли наступний депутат буде обиратися, і висловлювати свої побажання під час зустрічі на виборах. Нам потрібно вже сьогодні ініціювати зміни та пропозиції через механізми, які існують у нашій громаді.

З ухваленням статуту в Рівненській громаді ці механізми стали більш живими і доступними для жителів. Отже, основне завдання – знати про ці механізми.

Відповідальність за інформування про них також лежить на владі і громадських організаціях, які працюють у цій сфері. Але, в першу чергу, влада має показувати приклад того, що вона справді зацікавлена у залученні громади. Тому мова про справжній процес залучення, коли громадськість не просто приходить для картинки, а висловлює свої пропозиції, а її ідеї враховують у подальших рішеннях ради.

Дивіться також: Чому нинішня приватизація «Будинку побуту» – це схема привласнення майна громади

Якщо вам сподобався матеріал, перерахуйте, будь ласка, 50 гривень на волонтерську монобанку чи на картку благодійного фонду, прив'язану до рахунку в «Приватбанку»: 5169 3305 3931 4184

«Четверта влада» та БФ «Скарбниця Надії» збирають гроші для ініціативи «Рівненський дрон», яка складає FPV-дрони для рівненських бійців на передовій.

У 2024-му завдяки нашим читачам ми зібрали кошти на 20 FPV-дронів для 38-ї бригади морської піхоти і 1 дрон для 104-ї ОБр територіальної оборони; закупили 10 приладів засобів радіоелектронної розвідки «ванільний цукорок» для аеророзвідників прикордонної служби; долучилися (50 тисяч) до збору на авто для 48-ї інженерної бригади ЗСУ.

Долучайтеся, будь ласка.

Рахунок: КБ «Приватбанк»
IBAN UA663052990000026006000707203
БФ «Скарбниця Надії»
ЄДРПОУ 37685693

Якщо підтримали ЗСУ і маєте змогу підтримати незалежне рівненське медіа – підтримайте «Четверту владу» 30-ма гривнями.

Підписуйтесь на канали «Четвертої влади» у телеграмі, ютубі, сторінки в інстаграмі або у фейсбуці, твітері, тіктоці, вотсапі. Вдячні за ваші коментарі та поширення матеріалів.