«Напружувати правоохоронців і чиновників»: від громадських акцій, до впровадження змін у Рівному

Шість років тому, у вересні 2013-го в рівненський парк Шевченка прийшли кілька десятків активних громадян. Прийшли, щоб влаштувати пікнік. На ділянці парку, яку захопив ресторан «Ліон». Так почав народжуватися неформальний громадський рух, який пізніше назвали «Захистимо Рівне».

Перший раз прийшли 1-го вересня, другий – 9-го вересня, потім знову. Але влада бездіяла у захисті землі громади. Тож 22-го вересня громадські активісти звільнили захоплену землю від меблів ресторану. А пізніше добилися відкриття кримінального провадження, яке правоохоронці «поховали». Однак землю ресторан звільнив.

Переглянути історію захисту землі парку Шевченка можна за тегом Анатолій Онищук. Саме ця людина стала тоді на захист ресторану «Ліон». Нещодавно цей підприємець загинув у ДТП.

Пригадуючи події шестирічної давності, ми звернулися до ініціатора тодішнього протесту – адміністратора Фейсбук групи «Рівненщина політична» Святослава Клічука.

Нині Святослав керує Громадською ініціативою «За чесний тендер», яка виявляє завищені закупівлі, змови учасників тендерів та стежить за тим, щоб гроші платників податків на закупівлях не розкрадали.

А також координує діяльність Коаліції громадських організацій та ініціатив «Рада реформ Рівного» (наразі їх 20), регіонального партнера Реанімаційного пакету реформ.

Ми попросили Святослава розповісти про шлях громадських активістів від вуличних акцій прямої дії до коаліції, яка бере на себе завдання аналітичного центру, що сприяє просуванню змін у Рівному. Ну і поговорили про проблеми громадянського суспільства.

Для мене це почалося з матеріалу на «Четвертій владі», про те, що є рішення суду, який визнав, що земля в парку рестораном захоплена незаконно. Але очевидно, що ніхто з тим нічого не планував далі робити, тобто рішення є, а по факту вони собі там роблять що хочуть.

Я запропонував у Фейсбуці провести пікнік на цій землі. Це пішло по Інтернету, власники ресторану теж побачили. Вони підготували свої якісь там цукерки, воду безкоштовну дітям. Потім зібралось досить багато людей, журналісти, і активісти вирішили, що це треба продовжувати, щотижня збиратися.

На одній зустрічі вирішили, що нам треба назватися, не те щоб формалізувати, а якось систематизувати роботу. Вибрали назву «Захистимо Рівне», потім підключили юриста, включили правові методи, публічність дуже допомагала нам, і врешті-решт дійшло до того, що ми нібито перемогли.

Зобов'язали їх ще раз ту землю віддати і привести ділянку в початковий стан.

По факту вже пройшло після того рішення п'ять з половиною років, і половинчасто вийшло – вони ту землю не використовують, не торгують на цій ділянці, але там лежать елементи зрізаних альтанок до цих пір.

Як на мене, було б правильно, щоб міська влада довела діло до кінця, взяла зняла огородження, напевно, не має сенсу руйнувати те, що вони там зробили якісь майданчики, просто його треба було доробити до того, щоб якось могли мешканці міста це використовувати.

Пізніше в громадського руху були й інші заходи, практично з цими ж людьми, а в проміжку був Майдан. Можна сказати, що одна подія переросла в іншу, бо багато тих самих людей стали активістами рівненського Майдану.

Зараз цей рух не активний. Після Майдану найбільш ще активний період був з приводу захоплення землі на пагорбі Слави. Справа депутатів-садоводів.

Безкоштовну роздачу земельних ділянок, зокрема людям, пов'язаним із депутатами і чиновниками після наших акцій зупинили. Але ніхто за те не покараний.

Нормально було б якби влада довела справу до кінця, коли люди їй допомагають. В нас багато таких прикладів, що активісти зупиняють якесь порушення, а потім влада, яка має повноваження довести це до кінця – не робить цього.

Я думаю що, коли активісти щось роблять, хтось із правоохоронців, із органів влади може на цьому ще й підзаробити, закриваючи питання чи закриваючи очі.

На жаль, ми невільно допомагаємо таким людям-корупціонерам, ми здорожчуємо процеси, тим, які захоплюють землю, але тим самим трохи допомагаємо корупціонерам у правоохоронних і контролюючих органах. Вони на таких акціях можуть заробляти.

В мене є такі побоювання, що хтось може навіть казати, що «Дивіться – не будете платити, прийдуть активісти і будуть з вами  воювати», можуть навіть якимось чином нас підштовхувати, тому ми маємо не вестись на такі речі.

Найсвіжіший приклад, кіоск з кавою на вході у парк Шевченка, який з’явився десь два місяці тому. Заступник міського голови сказав, що ми розберемося, але зараз не можемо, бо директор парку у відпустці, а якщо директор парку у відпустці значить все, робота стоїть, нічого не вирішується, закони не працюють.

Я припускаю, що дали їм можливість працювати, тому що бізнес поділився. Я за те щоб бізнес працював, але тільки нормально, а не просто прийти в центральний парк, самовільно викопати собі яму, поставити причеп...

Може висловлю непопулярну думку серед активістів, але ми не повинні відміняти функцію держави: є люди, які мають владу, повноваження, зарплату, щоб садити, ловити, зупиняти, карати, вони цього не роблять, і їх треба міняти. Якщо вони цього не роблять – має змінитися влада.

Мабуть треба тепер ловити не підприємців, а напружувати тих правоохоронців і чиновників, які не довели до кінця початі нами справи.

Зараз у чиновників уже нормальні зарплати, порівняно з тим, що було 5-6 років тому. Не можна сказати, що вони малі.

Не подобається – іди в бізнес. Вважаю, що коли є результат, то зарплати можуть бути і більшими.

Бо зарплати посадовців нібито не дуже високі, порівняно з бізнес-сектором, але машини хороші, і будинки будуються, і у дружин бізнес розвивається.

Громадські рухи виникають, коли є якась кричуща ситуація. Потім можуть зникати. Або переростати в політичну силу, чи в громадську організацію.

Коаліція «Рада реформ Рівного» це, ймовірно, якийсь прототип – більш професійний варіант того ж руху «Захистимо Рівне».

Це не те саме точно, тому що там інші завдання, і частково інші люди, але справді, це ніби така хвиля після Майдану, що ми не повинні розходитись, ми повинні цю енергію спрямувати в якийсь конструктив, в якісь зміни, якісь реформи.

Коаліція Реанімаційний пакет Реформ, що в Києві, поділилась з нами знаннями, методами роботи, показали, що є шанс просувати наші напрацювання у Рівному. Тому активні громадські організації, більшість яких і до того діяли в Рівному, але поодинці, об'єднались, щоб працювати у схожому з РПР форматі.

На більш системному рівні просувати позитивні зміни в місті, а інколи і в області.

В нас є на рахунку кілька рішень ради, які ми ініціювали чи сприяли їх появі.

Також просуваємо, допомагаємо втілювати ті реформи, які прийняті, наприклад, медична реформа чи реформа публічних закупівель. Вони важливі, але самі по собі теж не запрацюють.

Якщо ті самі тендерні комітети, ті самі правоохоронні органи, ті самі фірми, які брали участь у дерибані раніше, то сам сайт Прозорро, який відкриє більше інформації, не поміняє змов учасників і корупції.

Треба щоб підприємці чесні повірили, що можна працювати чесно і прозоро. А якщо є якісь мутки, щоб було покарання за це. Інакше як можна вірити, якщо тебе можуть викинути з тендеру, можуть зробити так, що той тендер, який ти виграв, тобі не дадуть робити.

Одному дають зелене світло, хоч він робить погано, але ділиться, а другому палки в колеса. Це все складалося десятиліттями.

Систему одним законом не зміниш, ще позитивна практика має бути, і це теж одне із завдань нашої коаліції – впровадження реформ.

Взагалі це завдання політиків, опозиції займатися змінами. Якщо влада робить щось не так, то критикувати. І ще дуже важлива роль медіа, щоб це все нормально показувати.

У нас, на  жаль, роль медіа викривлена. За гроші показують те, що вигідно тим, хто платить. Ті люди, які на владі заробляють надприбутки, роблять вигідну їм картинку в медіа. І це проблема.

Наша громадська коаліція і загалом громадські організації, по суті, переймають на себе частково функції політичної опозиції: критикують владу за якісь неправильні рішення.

В інших країнах трохи не так, мені здається. В інших країнах цю роль виконує переважно політична опозиція.

Ми критикуємо владу, показуючи недоліки або співпрацюємо, якщо є позитивні рішення, але які важче сприймається суспільством, які треба більше пояснювати.

Наприклад медична реформа дуже важко йде. Хоча по суті ніхто не може сказати, що в ній поганого. Критики кажуть, що стан охорони здоров'я поганий, але він поганий не через реформу, а через те що її не було там 26 років.

Якщо якогось хабарника виганяють з роботи, або якщо наводять порядок в медичних вузах, які випускають людей, що не можуть бути лікарями, то багато хто протидіє, бо за рахунок цієї системи живе.

Є реформа децентралізації, яка дає більше можливостей на місцях. Активні громадяни можуть йти в місцеву владу і більше досягати, показувати якусь ефективність там. У багатьох сферах є паростки, які, якщо виростуть, матимуть позитивний результат, і ми маємо цьому сприяти.

Тому комунікування з людьми, пояснення, сприяння позитивним змінам, контроль за виконанням реформ – це те, чим, зокрема, займаються члени нашої громадської коаліції.

Якщо запитати громадян, то більшість нічого не знають про діяльність громадських організацій. Трохи організації відірвані від пересічних громадян.

Якщо порівнювати регіональні коаліції, які створені у більшості регіонів України, то рівненська одна із кращих. Ми ніби не погані. Але зрозуміло, що про результати нашої роботи більшість рівнян не знає. А наслідки багатьох дій, може, будуть відчутні пізніше. А про деякі ми можемо лише здогадуватися.

Наприклад, те, що ми боролись з захопленням землі в парку Шевченка. Можливо це зупинило інші подібні спроби захоплення. Але не всі, бо ми бачимо, що дерибан землі не припинився.

Те, що на пагорбі Слави зупинили захоплення землі. Нам говорили, що нічого не зробите, вже є план, оця вся ділянка аж до автосалонів, оця Київська, там все уже буде забудовано. Поки що не забудовано.

З тим парком, очевидно, щось треба робити, його треба якось обживати, а обживати його можна якщо там навколо буде якесь життя. Можливо, там той самий аквапарк, чи стадіон який пропонували в тому районі.

Є в нас такі парки, які мертві: біля Палацу дітей та молоді, той самий на пагорбі Слави. Вони в тому стані, яким не можна пишатись. Будь-хто може прийти і сказати, за що ви боролись? За оцей пустир? Ні за те, щоб там був парк.

Баланс довіри до громадських організацій в Україні плюсовий. Але цю довіру влада може знищити за рік-за два. Влада показала на прикладі як може дискредитувати. Наприклад, Віталія Шабуніна з Центру протидії корупції.

Експерти його вважають впливовим, але спитайте у пересічного громадянина, і скоріш за все він негативно оцінить його діяльність.

Я абсолютно підтримую те, що робить Центр протидії корупції, але можна порівняти яке було до них ставлення п'ять років тому і зараз.

Фільми дискредитаційні показували, провокації робили, кримінальну справу відкрили, потім електронне декларування для громадських антикорупціонерів зробили, щоб показати, що вони заробляють більше ніж пересічні громадяни.

Що робити, щоб цього не було? Змінювати систему скрізь. В політиці мають бути нормальні принципові політики. Журналісти мають бути принциповими, громадські діячі мають бути професійними і етичними, люди мають бути активнішими.

Але коли таке станеться універсальної відповіді немає. Кажуть, рівень доходів сприяє формуванню середнього класу, а середній клас сприяє формуванню демократичного ладу. Але, наприклад, рівень ВВП на душу населення в Польщі і Росії приблизно однаковий.

У Росії вищий рівень доходів ніж у нас, але демократія та громадянські інституції у них слабші. Політичних інституцій у них немає, журналістики, як такої, немає, громадянського суспільства теж.

Тому я не знаю одного рішення «отак треба зробити». Але громадські діячі мають робити те, що вони роблять.

Також не треба говорити, що всі в політиці погані. Зараз маємо повністю нову владу в країні. Вона може не подобатись, але там є нормальні люди, які раніше показали, що хочуть робити щось добре. І з ними треба працювати, не треба ставати в позу «це не наш вибір».

Треба пробувати з ними працювати. Десь підтримати, десь покритикувати в міру, так щоб направити в правильне русло. Є приклади, коли рішення змінювали під тиском громадськості. Про це треба пам'ятати.

Але в Україні громадянське суспільство трохи штучне. В нас немає сильних впливових профспілок, сильних професійних об'єднань – назвав політик журналістку «тупа вівця» і його журналісти мали б знищити як політика.

В нас немає по суті дієвого студентського самоврядування. Найсильніші організації – які залучають іноземні гранти. І які не виживуть без грантових коштів. А це значить, що вони трохи штучно підтримуються.

В Польщі є приклади, коли влада дає гроші громадянському суспільству, і воно потрапляє в залежність від влади. Це теж погано.

Ідеальний варіант, коли люди дають гроші на громадські організації, але ми дуже далекі від цього.

З іншого боку рух «Захистимо Рівне» був практично без грошей. Але без грошей можна починати, а для стабільної діяльності і розвитку треба гроші. Може соціально відповідальний український бізнес побачить користь від громадянського суспільства, і буде його більше підтримувати. Я все на це сподіваюсь.